Класифікація пожеж та рекомендовані вогнегасильні речовини

Клас пожежі	Символ класу пожежі	Характеристика горючих речовин і матеріалів (об’єкта)	Рекомендовані вогнегасильні речовини
А		Тверді речовини, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір тощо)	Усі види вогнегасильних речовин (насамперед – вода)
В		Легкозаймисті та горючі рідини (нафтопродукти, спирти та ін.), а також тверді топкі речовини (стеарин, каучук, деякі синтетичні речовини)	Розбризкувана вода, всі види піни, порошки
С		Горючі гази (водень, ацетилен, вуглеводні та ін.)	Порошки, гази: інертні (N₂, CO₂), галогеновуглеводні; вода (для охолодження)
D		Метали та їх сплави (калій, натрій, алюміній, магній тощо)	Порошки
E		Електроустановки під напругою	Вуглекислота, хладони, порошки

Вода– найбільш поширена, дешева та легкодоступна вогнегасильна речовина, з великою теплоємністю, через що речовина, яка горить, інтенсивно охолоджується. Крім того, вода змочує поверхню речовини і ускладнює доступ до неї кисню повітря. Водяна пара, яка утворюється під час гасіння пожежі водою в закритих приміщеннях, розбавляє повітря та знижує концентрацію у ньому кисню (якщо концентрація водяної пари в повітрі понад 35% за об'ємом, то горіння стає неможливим). Недоліком такого способу гасіння пожежі є значні витрати води.

Слід зазначити, що воду не завжди можна застосовувати як вогнегасильну речовину. Так, водою заборонено гасити об’єкти (устаткування), що перебувають під електричною напругою, оскільки вода є електропровідною речовиною.

Вода також вступає в хімічну реакцію з лужними металами та їх карбідами, внаслідок чого виділяється значна кількість тепла та горючих газів, що може призвести до вибуху і поширення пожежі. Не можна гасити водою легкозаймисті рідини з меншою щодо води густиною (бензин, гас, толуол та ін.), оскільки вони спливають і продовжують горіти на поверхні води, збільшуючи тим самим площу осередку пожежі. Окрім того, від води можуть зіпсуватися деякі матеріали, тому її не використовують для гасіння цінного устаткування та матеріалів (наприклад, в офісних приміщеннях з комп’ютерною та побутовою електротехнікою, бібліотеках, музеях, архівах, картинних галереях тощо).

Пінушироко застосовують для гасіння легкозаймистих рідин. Її вогнегасильна дія полягає в обмеженні доступу горючих газів і парів у зону горіння, ізолюванні речовини від зони горіння та охолодженні найбільш нагрітого верхнього шару речовини. На практиці застосовують два види піни: хімічну та повітряно-механічну.

Хімічна піна утворюється під час взаємодії лужного (двовуглекислий натрій) та кислотного (сірчанокислий окис заліза і сірчаної кислоти) розчинів за присутності піноутворювача. Вона має здатність утримуватись на горизонтальних та вертикальних поверхнях протягом 40 хв. Через високу вартість компонентів та складнощі щодо організації утримання і перевірки хімічно-пінних вогнегасників застосування хімічної піни нині суттєво обмежено.

Повітряно-механічна піна утворюється під час механічного змішування повітря, води та піноутворювача. Вона буває низької кратності (її об’єм до 10 разів перевищує сумарний об’єм компонентів піни), середньої (10–200 разів) та високої (понад 200 разів). Стійкість такої піни залежить від виду піноутворювача (тримається щонайбільше – до 20 хв) і зменшується зі збільшенням кратності піни.

Інертні та негорючі гази (вуглекислий газ і азот) знижують концентрацію кисню в осередку пожежі й гальмують інтенсивність горіння. Ці гази застосовують, як правило, для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих речовин і матеріалів, устаткування під електронапругою, а також у випадках, коли застосування води чи піни не дає дієвого ефекту або воно є небажаним з огляду на значні матеріальні збитки.

Найбільший ефект досягається в разі гасіння інертними та негорючими газами пожеж у закритих приміщеннях, однак тоді необхідно враховувати можливість токсичної дії на людей вуглекислого газу. Недоліком вуглекислоти є те, що вона не має змочувальної здатності, тому нею не можна гасити тліючі (жевріючі) матеріали.

Бромистий етил – це летка рідина з характерним різким запахом,вогнегасильнадія якої полягає вхімічному гальмуванні реакцій горіння (через розривання ланцюгових реакцій окиснення). Такі речовини називають інгібіторами або антикаталізаторами. Бромистий етил порівняно з вуглекислим газом є більш ефективним та завдяки змочувальній здатності може застосовуватись для гасіння тліючих речовин та матеріалів. Недоліком бромистого етилу є висока корозійна активність і токсичність, тому гасити пожежу в закритих приміщеннях об’ємом менше 50 м³ рекомендується через віконні та двірні отвори.

Вогнегасильні порошки –це мілко подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що протидіють злежуванню та утворенню грудок. Для них характерною є висока вогнегасильна здатність та універсальність застосування. Вони ефективно збивають полум’я, але не завжди остаточно гасять пожежу, якщо у вогнищі є розжарені або тліючі предмети. У цьому разі їх рекомендують застосовувати разом з іншими змочувальними вогнегасильними речовинами. Вогнегасильні порошки можна використовувати для різноманітних способів пожежогасіння, зокрема для інгібування та подавлення горіння вибухом. Розрізняють порошки загального та спеціального призначення. Основним компонентом порошку ПСБ є бікарбонат натрію (технічна сода); ПФ – діамоній фосфат; ПС – карбонат натрію; СН – сілікогель, насичений хладоном.

Досить часто як первинні засоби пожежогасіння використовують вогнегасники, які характеризуються високою вогнегасильною спроможністю та значною швидкодією. За способом транспортування вогнегасники виготовляють двох видів: переносні (об’єм корпуса 1–10 л; загальна маса – до 20 кг) та пересувні (об'єм корпуса понад 25 л) на спеціальних колісних пристроях (рис.1). Залежно від наявної вогнегасильної речовини вогнегасники поділяють на пінні (хімічно-пінні, повітряно-пінні), газові (вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові) та порошкові. Їх позначають буквами, які характеризують тип вогнегасника, і цифрами для зазначення місткості корпуса чи об’єму заряду.

Рис. 1. Пересувний вогнегасник ВВ-80: 1 – балон з вогнегасильною речовиною; 2 – колесо; 3 – розтруб; 4 – опора; 5 – шланг; 6 – запірно-пусковий механізм; 7 – тримальна рама; 8 – кожух.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні положення	\|	Хімічно-пінні вогнегасники

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.048 сек.