Галузевий метод правового регулювання: поняття та загальнотеоретична характеристика

Відомий дореволюційний юрист О. Трубецькой писав, що при створенні і розвитку права необхідно враховувати два фактори: з одного боку, історичний досвід правового життя суспільства, а з іншого, – ідеї розумного впливу на соціальні процеси, і тоді буде підібраний найбільш ефективний метод правового регулювання [25]. Проблематика методу правового регулювання інтенсивно розроблялась у минулому столітті, особливо під час дискусій (1938-1940,1955-1958,1982 роки) щодо системи права СРСР.

Під час першої дискусії, що проводилась на сторінках журналу „Советское государство и право” під впливом рішень першої Всесоюзної наради працівників науки радянського права (1938 р.), з приводу системи радянського соціалістичного права йшла боротьба між двома точками зору – між тією, згідно з якою критерієм для побудови системи права, тобто для поділу права на галузі, повинен бути предмет правового регулювання, і тією, згідно з якою таким критерієм є метод правового регулювання. Ідея поділу права на галузі тільки за методом регулювання була відкинута як формалістична, що не відповідає дійсності при підведенні підсумків Інститутом права АН СРСР [26], оскільки за таким критерієм право можна було поділити на публічне та приватне, що суперечило ленінському постулату про невизнання такого поділу, а вчених, що досліджували проблеми методу, у той час можна було звинуватити у шкідництві. У Тезисах стосовно методу вказувалось, що вчені не повинні ігнорувати значення, яке має метод регулювання при встановленні відмінності у межах однієї і тієї групи суспільних відносин. Однак його значення у вирішенні питання класифікації галузей права не були розкрито.

Братусь С. першим звернув увагу на значення методу як класифікаційної ознаки при побудові системи права [27]. С. Кечек’ян, навпаки, доводив неможливість поділу права на галузі за допомогою методу [28]. У 1955 році поновилась дискусія з приводу предмета цивільного права і в ній більшість її учасників визнали за необхідне поряд з предметом використовувати додатковий критерій для класифікації права – метод [29].

При проведенні на сторінках цього журналу другої дискусії одним із завдань ставилося більш точно визначити критерій поділу права на певні галузі. Значна частина учасників цієї дискусії схилились до думки, що методу правового регулювання повинно бути надано більше уваги ніж це робилося до цих пір. Він був визнаний додатковим критерієм поділу права на галузі права. На думку І. Павлова, під методом правового регулювання слід розуміти спосіб впливу держави на ті чи інші суспільні відносини. Таким може бути прямий припис, рекомендація, дозвіл вільного вибору тих чи інших форм регулювання відносин та ін. У кожній окремій галузі права застосовується не один, а поєднується декілька методів правового регулювання. Один із них займає визначальне положення у тій чи іншій галузі права [30].

Спочатку для характеристики прийомів правового регулювання (дозвіл, припис, заборона) вживався термін „способи правового регулювання”, але з часом він трансформувався у термін „метод правового регулювання”. Цей термін був запропонований цивілістами для характеристики цивільного права та відмежування цієї галузі права від інших і передусім від адміністративного права [31]. Після другої дискусії (1955-1958 рр.), на якій фактично метод правового регулювання був реабілітований, з’явилось багато публікацій фахівців загальної теорії права та окремих галузей права, присвячених цій категорії права.

У теорії права подаються різні визначення методу правового регулювання. Зокрема, під ним розуміють:

- специфічне для кожної галузі права поєднання диспозитивних й імперативних начал із суспільними відносинами, що складають предмет галузі [32];

- прийоми юридичного впливу, їх поєднання, що характеризують використання у даній сфері суспільних відносин того чи іншого комплексу юридичних засобів [33];

- сукупність прийомів, способів і засобів впливу права на суспільні відносини [34];

- відомий набір юридичного інструментарію, за допомогою якого державна влада робить необхідний вплив на вольові суспільні відносини з метою надання їм бажаного розвитку [35];

- сукупність юридичних засобів впливу на суспільні відносини, які використовуються державою при їх правовому регулюванні [36];

- способи впливу норм даної галузі права на поведінку людей, на суспільні відносини, що регулюються цією галуззю права [37];

- сукупність прийомів і способів регулювання поведінки людей, що допускаються у даній сфері суспільних відносин [38].

Метод правового регулювання дає відповідь на запитання: яким чином право регулює суспільні відносини? Зміст методу – це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких право впливає на однорідні суспільні відносини. На відміну від предмета правового регулювання, що є об’єктивним критерієм побудови системи права, його метод є юридичним критерієм, який значною мірою залежить від предмета, визначається ним. Формується метод також під впливом авторитету і досвіду суб’єкта – законодавця, який, крім об’єктивно сформованих засобів регулювання, може „штучно” встановлювати в нормативних приписах власні засоби правового впливу, поєднувати ці засоби і прийоми. З цієї точки зору правовий метод є певним „комплексом” юридичного інструментарію, за допомогою якого держава здатна бажаним чином впливати в певному напрямку на розвиток суспільних відносин, що мають специфічні відмінності властивостей певного роду чи виду (майнові, фінансові, політичні, сімейні, відносини власності, спадкування та ін.) [39].

Серед учених існує кілька точок зору на метод правового регулювання як критерій поділу права на галузі: самостійний [40], додатковий чи другорядний [41], до критеріїв не належить [42]. У літературі метод правового регулювання в основному досліджувався і досліджується з позицій критерію поділу права на галузі, що збіднює проблематику цієї правової категорії, виходить за межі способів (прийомів) правового регулювання тощо.

Явич Л.С. пише, що, аналізуючи систему права, необхідно виходити із таких положень: 1) правове регулювання завжди залежить від характеру суспільних відносин, які підлягають його впливові, та завдань, які ставить при цьому держава; 2) кожна галузь права характеризується не тільки її предметом, але і притаманним їй методом, обумовленим як особливим предметом регулювання, так і тими цілями, які при цьому ставляться перед правом [43].

На перших порах проти методу як класифікаційної ознаки правової системи наводились два заперечення: 1) використовувати метод як критерій – це визначати право через право; 2) одна і та ж галузь права може одночасно оперувати різними шляхами і засобами забезпечення прав і обов’язків, а різні галузі, навпаки, мають одні і ті ж шляхи і засоби забезпечення. У відповідь Л.С. Явич зазначив, що економічні та інші фактичні суспільні відносини не становлять собою безпосередній зміст права, система права не може механічно відображати економічну структуру суспільства. Аналіз права – це вивчення не тільки економічної основи права, але і безпосереднього його змісту і форми. Через це аналіз права не можна зводити тільки до вивчення предмета правового регулювання суспільних відносин. Крім того, галузі права можуть відрізнятись одна від одної не тільки за предметом і методом, але також і за однією з цих ознак. З іншого боку, можливо, що більш широке поняття правового регулювання приведе до того, що для кожної галузі права дійсно вдасться відкрити притаманний їй одній метод регулювання суспільних відносин [44].

Метод, на відміну від предмета, характеризує суб’єктивну сторону правового впливу. Стосовно до системи права зміст правовідношення визначається предметом, а форма – методом. Останній залежить не тільки від предмета регулювання, але і від тієї мети, яку при цьому переслідує законодавець. Метод правового регулювання не утворюється автоматично з предмета, а лише в кінцевому рахунку визначається ним. Він завжди відображає як характерні риси предмета, так і ту мету, яку ставить у даних умовах перед правовим впливом держава. Коли ми говоримо про предмет, то маємо на увазі, які суспільні відносини регулює дана галузь права, а коли мова йде про метод, – то як ці відносини врегульовані. Для наукової класифікації галузей права необхідно враховувати об’єктивну ознаку (предмет) і суб’єктивну ознаку (метод), що обумовлений у кінцевому рахунку характером суспільних відносин, що регулюються правом [45].

Певною долею самостійності стосовно предмета правового регулювання наділений метод правового регулювання суспільних відносин, що пояснюється такими причинами: 1) дане суспільне відношення в рамках існуючих можливостей може бути врегульовано по-різному; 2) у залежності від своєї мети держава здійснює правове регулювання різних сторін одного і того виду суспільних відносин відмінними один від одного методами. Метод правового регулювання завжди залежить від предмета, зміна методу завжди обумовлена зрушеннями у суспільних відносинах [46].

Здійснення окремими вченими поділу права на галузі лише за предметом правового регулювання все-таки хоча приховано, але враховує і метод правового регулювання. Якщо дослідник приймає яку-небудь групу норм за самостійну галузь права, але не може виявити специфіку методу їх регулювання, то він, скоріше за все, бачить галузь там, де її не має [47]. Метод тому і використовується для регулювання галузевих видів регулювання, що він виражає основні юридичні властивості галузі, а галузеві методи виконують роль безпосереднього критерію системи права у кожній із його галузей [48].

Ряд учених не без підстав налаштовані скептично щодо ролі методу, а інколи щодо предмета при розмежуванні галузей права. Традиційно галузі права виділяють за єдністю предмета і методу правового регулювання, але ці критерії добре працюють лише у сфері кримінального і цивільного права [49]. За допомогою конструкції „предмет-метод” не вдалося виявити точних критеріїв галузей права. Установлено, наприклад, що „чистого” методу не існує в жодній галузі, крім, можливо, кримінального права [50]. Спроби доповнити основний критерій галузевої диференціації норм права додатковим методом регулювання не внесли ясності у вирішення питання. Наявність „особливого поєднання” методів лише підтверджує, що чіткого методу регулювання жодна галузь не знає, за виключенням цивільного і адміністративного права. Прив’язка галузей права до методу правового регулювання проблематична [51].

А. Ушаков вважає, що предмет регулювання має більш широкий характер, ніж метод, а отже, предмет повинен лежати в основі інституту права якнайбільш дрібна систематична правова одиниця порівняно з галуззю права, більш велика, в основі якої лежить метод правового регулювання, форми якого менш широкі, ніж форми предмета правового регулювання. Як окремі історичні епохи відрізняються не тим, що виробляється у ту чи іншу історичну епоху, а тим, як виробляється, так і окремі галузеві систематичні одиниці відрізняються одна від одної не тим, що регулюють, а тим, як регулюють [52], тобто він став на позицію першості методу правового регулювання по відношенню до предмета.

Висловлені різні думки з приводу поєднання об’єктивного і суб’єктивного у методі правового регулювання. Наприклад, В. Ф. Яковлєв вважає, що метод правового регулювання відображає об’єктивні закономірності суспільних відносин і тому сам у своїй основі об’єктивний [53]. Інші автори навпаки, підкреслюють, що метод правового регулювання виходить від владних структур, що видають і застосовують право і через це є суб’єктивним [54].

Алексєєв С.С. певний час вважав, що метод правового регулювання характеризує одну із властивостей предмета регулювання, ним повністю обумовлений і зберігає лише відносну самостійність [55]. В.М. Горшеньов стверджував, що специфічні особливості методу правового регулювання лежать у самих суспільних відносинах, вони є якістю цих відносин. Далі він вказує, що метод правового регулювання є надбанням самого права, а не суспільних відносин, що ним регулюються [56].

Метод правового регулювання в основному визначається предметом правового регулювання, тими суспільними відносинами (зі своєю специфікою, притаманними їм властивостями і т.ін.), для ефективного врегулювання яких і служить метод [57]. На його формування впливає не тільки предмет правового регулювання, воля населення чи законодавця, але й стан економіки і політики, ступінь розвитку демократії, рівень правової свідомості і т.ін. [58]. Д. Керімов підкреслював, що метод правового регулювання визначається в основному його предметом, але залежить також від завдань, цілеспрямованих інтересів держави, які об’єктивно обумовлені існуючими матеріальними і духовними умовами життя суспільства [59].

Учених довгий час хвилювало питання про те, чи кожна галузь права має свій „індивідуальний”, своєрідний галузевий метод правового регулювання і, якщо так, то чи не зводиться цей метод до якої-небудь однієї риси, однієї суттєвої ознаки або слід розглядати їх деяку сукупність? Поступово юридична наука схилилась до висновку, що кожна галузь права має свій специфічний метод правового регулювання [60]. Підкреслювалось, що неправильно пред’являти вимогу необхідності відшукання у кожній галузі права такого особливого методу, який більше ніде не буде застосовуватися [61]. Зазначалось також, що для кожної галузі є індивідуальним і неповторним набір, сукупність рис галузевого методу правового регулювання при можливості співпадання деяких із них у різних галузях права.

Галузевий метод правового регулювання потрібно характеризувати не однією, навіть значною рисою, а їх сукупністю. Множинність елементів галузевого методу першим обґрунтував Л.С. Явич у своїх роботах. Еволюція його поглядів на цю проблему така.

Спочатку до елементів методу він відніс: 1) спосіб виникнення (зміни, припинення) правовідносин; 2) порядок захисту правомочин і забезпечення виконання обов’язків; 3) характер заходів державного примусу [62]. Пізніше він указував, що характерні риси правового регулювання складаються із таких компонентів: 1) характер установлення прав і обов’язків (за угодою сторін, в силу акта держави і т.ін.); 2) характер дій, який наданий суб’єктам („автономія” волевиявлення і т.ін.); 3) характер взаємовідносин суб’єктів (рівність сторін, відносини підпорядкування і т.ін.); 4) шляхи захисту прав і засоби забезпечення виконання обов’язків (позовний, адміністративний і т.ін.) [63]. І, нарешті, він дійшов висновку, що метод правового регулювання розкриває: 1) порядок установлення прав і обов’язків; 2) ступінь визначеності наданих прав і „автономності” дій їх суб’єктів; 3) взаєморозташування суб’єктів правовідношення; 4) наявність чи відсутність конкретного юридичного зв’язку між суб’єктами прав і обов’язків (форма правового регулювання); 5) шляхи і засоби забезпечення встановлених суб’єктивних прав [64].

Алексєєв С.С. виділяв чотири основних елементи галузевого методу: 1) характер загального юридичного становища суб’єкта; 2) характер підстав виникнення, зміни і припинення правовідносин; 3) характер способів формування змісту прав і обов’язків суб’єктів; 4) характер юридичних заходів впливу (санкцій) [65]. У даний час він вважає, що метод правового регулювання насичений різноманітними правовими засобами, у тому числі він виражає ступінь жорсткості юридичного регулювання, наявність відомих обмежень або пільг, допустимий рівень активності суб’єктів, межі їх правової самостійності [66].

О.І. Процевський вважає, що метод правового регулювання розкривається тільки в характері норм, що визначають співвідношення волі суб’єктів і їх правове становище у правовідношенні. Досягнення виконання норм права виходить за рамки методу, хоча і складає одну із форм правового впливу на свідомість і волю людей, тобто метод правового регулювання закладений у диспозиції норми права, а не в її санкції [67]. Він не включає до числа обов’язкових ознак галузевого методу порядок установлення правових норм. Централізація і децентралізація, децентралізація і локальне регулювання співвідносяться з методом як причина і наслідок. Порядок прийняття норми права ще не свідчить про її характер. Зміст прийнятих норм характеризує метод правового регулювання, а не порядок їх прийняття. Метод проявляється з моменту встановлення прав і обов’язків, оскільки саме вони спонукають суб’єктів відносин до виконання вигідних державі дій [68].

Вітченко А. вказує, що правові прийоми, які складають зміст галузевого методу, – це не сума відокремлених, нічим не пов’язаних між собою явищ, що регулюються відносинами, а струнка система правових заходів, закладених законодавцем з урахуванням предмета правового регулювання у тій чи іншій галузі права, які оформляють своєрідність даної галузі порівняно з іншою [69].

Узагальнюючи різні точки зору, Д. Рогачов у своєму дисертаційному дослідженні до основних рис галузевого методу регулювання відніс такі:

- у якому поєднанні знаходяться дозвіл, припис і заборона як первинні (основні) способи правового регулювання і інші способи регулювання у даній галузі права (або узагальнюючи, яке співвідношення імперативного і диспозитивного правового регулювання, оскільки співвідношення імперативного і диспозитивного моментів у правовому регулюванні можна виявити у будь-якій галузі права). Кожна галузь права користується трьома формами велінь права, але тим не менше характер відносин, що регулюється правом, визначає переважно використання і значення однієї із форм. Перевага тієї чи іншої форми, а також їх своєрідне поєднання у першу чергу характеризують юридичний зміст галузі, а значить і її метод. Крім того, у галузевому методі знаходять свій вияв інші (додаткові, похідні) способи правового регулювання;

- порядок встановлення прав і обов’язків суб’єктів (співвідношення централізованого і децентралізованого правового регулювання, специфіка рівнів правового регулювання суспільних відносин, що входять до предмета даної галузі права – федерального, регіонального, муніципального, локального);

- специфіка підстав виникнення, зміни і припинення суспільних відносин, що входять до предмета даної галузі права. По суті необхідно розкрити специфіку гіпотез відповідних норм галузі права, де фіксуються такі підстави;

- специфіка відповідальності за правопорушення за нормами даної галузі права, точніше специфіка санкцій, закріплених у нормах цієї галузі права [70].

Вивчаючи той чи інший галузевий метод, ми вивчаємо специфіку диспозицій (поєднання імперативності і диспозитивності), гіпотез (юридичні факти) і санкцій (моделі відповідальності суб’єктів) норм даної галузі права. До цієї характеристики приєднуються особливий порядок прийняття даних галузевих норм, тобто хто, за яких умов і чому може чи зобов’язаний створювати галузеві правові норми. Специфічне поєднання імперативності і диспозитивності є провідною, першочерговою рисою галузевого методу правового регулювання. Лише встановивши домінування імперативності чи диспозитивності як основних прийомів правового регулювання, можна давати оцінку загальній направленості, орієнтуванню галузевого методу правового регулювання.

Братусь С. підкреслює, що в правовому регулюванні суспільних відносин на практиці перевіряється відповідність чи невідповідність метода правового регулювання предмета, а тому метод правового регулювання повинен бути відображенням структури, своєрідності даного виду відносин і разом з тим використовується як інструмент, засіб, прийом їх закріплення, розвитку, перетворення [71]. На думку С.Алексєєева, точне виявлення своєрідності методу правового регулювання – найперше завдання галузевих правових наук і від цього у багатьох випадках залежить ефективність розробки інших проблем, дійсна допомога практиці [72].

1.3. Загальний метод правового регулювання:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Поняття та значення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.