Поняття та значення

Ряд учених розглядають метод правового регулювання не тільки як вузькогалузеве явище, але і як таке явище, що притаманне праву в цілому. Так, на думку В.Д. Сорокіна, наявність єдиного предмета системи права природно і неминуче передбачає існування і єдиного методу правового регулювання, який відображає особливості юридичного впливу на певне коло відносин між людьми у суспільстві порівняно з іншими, неправовими способами. Метод правового регулювання – соціальне явище, обумовлене предметом системи права [73].

На підставі цієї тези А.М. Вітченко розглядає правове регулювання у двох аспектах: як основний чи загальний метод, притаманний системі права у цілому, і як галузевий метод правового регулювання. Загальний метод правового регулювання – це сукупність специфічних юридично-нормативних засобів впливу права на суспільні відносини, які дозволяють відмежувати правове регулювання від інших форм впливу права на суспільні відносини. Галузевий метод – це сукупність юридичних прийомів, засобів, способів, які відображають своєрідність впливу галузі права на суспільні відносини, що спрямовані безпосередньо на формування і вираження зовні можливої і належної поведінки суб’єктів суспільних відносин, що регулюються даною галуззю права. У залежності від питомої ваги групи прийомів, що становлять зміст даного методу, він розрізняв: 1) метод заборони; 2) метод субординації чи владного наказу; 3) диспозитивний метод; 4) договірно-заохочувальний метод; 5) метод рекомендацій [74].

Сорокін В.Д. вважає, що концепція „у кожної галузі свій специфічний метод” викликає ряд заперечень принципового характеру, а саме: 1) якщо розглядати право як цілісну соціальну систему, то не зрозуміло, чому пошуки специфічних рис методу стосується тільки одного рівня правової структури – галузі, а інші рівні ігноруються; 2) метод галузі конструюється, як правило, шляхом синтезу методів двох галузей права – цивільного і адміністративного, які виступають єдиним у своєму роді будівельним матеріалом; 3) при характеристиці методу правового регулювання він розглядається найчастіше як спосіб впливу на поведінку учасників правовідносин, у яких можливі два варіанти – відносини влади і підпорядкування та відносини рівноправних суб’єктів. Дія методу правового регулювання не може бути обмежена лише впливом на поведінку учасників правовідносин, оскільки юридичний метод перш за все поширюється на суб’єктів права, які можуть і не вступати у правовідносини [75]. Виходячи з того, що основою характеристики методу правового регулювання є визнання його обумовленості предметом правового регулювання, а право – цілісна соціальна система, взаємодія предмета і методу повинна розглядатися в першу чергу на рівні всієї системи права в цілому. У зв’язку з цим виникає потреба у введенні в науковий обіг такого поняття, як єдиний предмет правового регулювання для всієї системи права в цілому. Таким чином, єдиний предмет правового регулювання – це та частина соціальних явищ і зв’язків між людьми у суспільстві, що потребують правового регулювання і під його впливом отримують статичну і динамічну правову форму [76].

Далі він вказує, що існування єдиного предмета правового регулювання за логікою системного аналізу дозволяє зробити висновок про наявність і єдиного методу правового регулювання. Подібно до того, як галузевий предмет правового регулювання виступає в якості первинного, визначального соціального явища по відношенню до галузевого методу, так і єдиний предмет правового регулювання обумовлює об’єктивну необхідність використання саме юридичних засобів впливу на відносини, які складаються у соціально-правовому середовищі. Що ж до сфери дії права як цілісної системи, то юридичні способи впливу в своїй сукупності байдужі на цьому рівні правової структури до галузевої диференціації соціальних зв’язків, що регулюються ними, проявляють себе в якості єдиного методу правового регулювання. Отже, метод правового регулювання може бути належністю відповідної галузі права, але виступає перш за все як властивість усього права [77].

Горшеньов В.М., як і Вітченко А.М., також вважає за необхідне умовно встановити два аспекти (розгляд способів правового регулювання як загальний метод, що притаманний системі права, і як галузевий метод), два смисли категорії методу правового регулювання [78].

Існування загального та галузевих методів правового регулювання можна, зокрема, пояснити такими причинами:

- фахівці права погоджуються з приводу того, що одночасно існують право як явище цілого і галузей цього права як складових його елементів, частин цілого. Через це можна стверджувати, що метод правового регулювання слід у першу чергу розглядати стосовно такої найбільш абстрактної, загальної, „найвищої” категорії в теорії юриспруденції, як право. Виявивши основні властивості загального методу правового регулювання, можна на базі їх характеристик аналізувати той чи інший галузевий метод;

- правове регулювання здійснюється не однією, а всіма галузями права, а це означає наявність способів правового регулювання, які використовуються в усіх галузях права. При формуванні конкретної правової норми нормотворчий орган використовує загальний метод правового регулювання, що є загальним, всеохоплюючим для всього правового регулювання, для всіх правових норм незалежно від впливу предметів конкретних галузей права. На загальний метод правового регулювання не впливає внутрішня структура правової системи (галузь – підгалузь – інститут і т.ін.). Загальний метод буде об’єктивно існувати до того часу, поки є хоча б одна правова норма, поки суспільство буде використовувати такий соціальний регулятор, як право.

Сорокін В.Д. під правовим методом розуміє сукупність юридичних прийомів, засобів, способів впливу соціальних управляючих систем, що входять у державний апарат, на соціально-правове середовище в цілому і на складові його елементів [79].

До характерних рис єдиного методу правового регулювання Сорокін В.Д. відносить такі:

- правовий метод як один із способів регулювання поведінки людей у суспільстві використовується переважно державою, усіма соціально управляючими системами, що входять у державний апарат. Єдиний метод правового регулювання є інструментом державно-владного впливу на процеси соціального управління;

- єдиний метод правового регулювання виступає як важливий засіб організаційного впливу держави і його апарату на соціально-правове середовище;

- єдиний метод правового регулювання отримав офіційне закріплення в конкретних юридичних нормах, тобто на найнижчому рівні структури права. Саме тут, на цьому рівні, закладена висока універсальність цього методу, яка потім поширюється на всю систему права. Особливості правового методу слід шукати не на рівні галузі, а там, де метод отримує матеріальне закріплення. Ось чому роль методу не може бути зведена до критерію диференціації галузей права;

- закріплення методу правового регулювання у відповідних юридичних нормах є ні чим іншим, як офіційною фіксацією трьох первинних способів впливу на поведінку людей – дозволу, припису і заборони. Взаємодіючи між собою, вони у той же час можуть породжувати похідні способи правового регулювання, наприклад, рекомендації;

- єдиний метод правового регулювання може існувати тільки як об¢єднання трьох первинних компонентів, тобто як система, що базується на тісній взаємодії, взаємозабезпеченні цих частин. Ні дозволи, ні приписи, ні заборони не діють ізольовано один від одного. Системний характер єдиного методу забезпечує можливість ефективного впливу на всі варіанти зв’язків у суспільстві, що складаються у соціально-правовому середовищі.

- єдиний метод правового регулювання та типи правового регулювання, що входять до його складу, забезпечують досягнення передбаченого матеріальною нормою юридичного результату. Тому дія правового методу представляє собою юридичну процедуру, зміст і процесуальна форма якої обумовлені особливостями первинного компоненту, що виконує функцію прямого регулятора. Кожному типу правового регулювання відповідає певна процесуальна форма, яка служить гарантією дотримання необхідної процедури отримання належного чи можливого юридичного результату [80].

Пізніше Сорокін В.Д. дещо по-іншому сформував характерні риси уже не єдиного, а просто методу правового регулювання, які зводяться до наступного:

- специфічна особливість методу полягає в тому, що система засобів, що входить до нього, використовується переважно і основним чином державою;

- особливість методу проявляється у його безпосередній обумовленості єдиним предметом правового регулювання;

- характерною рисою методу є наявність своєрідної, із загальносоціальної точки зору, його матеріально-юридичної основи у вигляді наперед встановлених чи санкціонованих державою загальних правил поведінки людей – норм, що складають цілісну систему, яка безпосередньо охоплює всю сферу соціально-правового середовища;

- характерна особливість методу полягає у тому, що він виступає як важливий засіб організаційного впливу соціально управляючих систем на зовнішнє, внутрішнє середовище [81].

У даний час до основних рис методу правового регулювання відносять, перш за все, його закріпленість, опосередкованість у правовій нормі. Ця риса вказує на те, що „носієм” властивостей загального методу є правова норма, причому правова норма абстрактна, відірвана від конкретних суспільних відносин, які ця норма покликана регулювати, тобто ця норма є терміном загальної теорії права.

Виникає питання: чи вся правова норма, тобто всі її елементи включають у себе властивості методу правового регулювання? Так, Горшеньов В.М. зазначав, що вказівка на використаний державою метод правового регулювання міститься не в усіх структурних частинах норми, а тільки в диспозиції та санкції [82]. Це не зовсім правильно, оскільки вся норма права характеризує вибраний нормотворчим органом метод правового регулювання. Та й автор у цій же роботі кількома рядками вище вказує, що уявлення про метод, указаний у нормі, можна отримати тільки при аналізі всіх структурних частин норми права [83].

Слід зазначити, що частина вчених припускає можливість існування норми, що складається з двох елементів, а інші, яких більше, вважають, що норма завжди складається з трьох елементів. На їхню думку, у єдності всіх своїх елементів (гіпотези, диспозиції, санкції) норма права може виконати роль особливого регулятора суспільних відносин. Відсутність хоча б одного з цих елементів позбавляє норму якості специфічного соціального регулятора [84]. Таке положення чітко підмітив Ю.С. Жицинський, наголошуючи, що „без диспозиції норма не можлива, без гіпотези беззмістовна, без санкції безсила” [85]. Усі компоненти правового методу не можуть проявити себе або тільки у гіпотезі, або тільки у диспозиції, або тільки у санкції. У структурних елементах норми права виражаються лише окремі правові прийоми, але ніяк не метод правового регулювання в цілому [86]. Носієм методу правового регулювання є вся правова норма, усі складові її елементи та компоненти.

Іншою суттєвою ознакою методу правового регулювання є множинність прийомів, способів правового регулювання, закріплених у правовій нормі. Ця множинність способів для загального методу правового регулювання виражається виключно у тріаді – зобов’язання, заборона, дозвіл, у їх системі. Справа в тому, що ця тріада є головним обов’язковим атрибутом будь-якої соціальної норми і у тому числі правової. Тут слід уточнити, що в неправових нормах не завжди застосовується санкція, оскільки вони носять рекомендаційний характер. Крім дозволу, зобов’язання та заборони, людство інших способів правового регулювання не знає.

Ще однією ознакою загального методу правового регулювання є цільове призначення цієї тріади прийомів. І зобов’язання, і заборона, і дозвіл мають своєю метою здійснити вплив на поведінку різних суб’єктів, і в кінцевому рахунку – на поведінку людей. Цей вплив має характер заклику держави, її звернення до волі суб’єктів для надання цій волі стану, що відповідає інтересам держави. Застосування нормотворчим органом указаних способів правового регулювання забезпечує бажаний для держави розвиток вольових суспільних відносин [87]. Суперечки про те, на кого „працює” метод правового регулювання – на державу, суспільство, клас, колектив людей і т. ін., не є принциповими, оскільки він виражає державну волю сил, що є при владі. Метод правового регулювання є зв’язуючою ланкою між державною волею – волею управляючого та індивідуальною волею – волею суб’єктів, якими управляють [88], спробою правотворця необхідним йому чином організувати чужу волю [89].

Для загального методу правового регулювання виключна конкретність нормативного припису не має визначального значення. Результат правової організації волі суб’єктів, що відповідає волі держави, може досягатися різноманітною, часом просто непередбаченою правотворцем поведінкою. Така нормативна конкретність може проявлятися на галузевому рівні і є конкретним наповненням загальних цілей загального методу правового регулювання в галузевому методі правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Вітченко А.М. дотримується тієї точки зору, що загальний метод правового регулювання чи метод права у цілому – це комплексне, збірне поняття, яке охоплює в якості своїх складових частин важливі елементи специфічного юридичного впливу права на суспільні відносини, які дозволяють відмежувати правове регулювання від інших форм і засобів впливу права [90]. Таким чином, загальний метод правового регулювання служить у першу чергу для розмежування правового і неправого регулювання, оскільки завданням методу є запуск механізму правового регулювання.

Горшеньов В.М. підкреслює, що метод правового регулювання є одним із важливих компонентів у системі різних способів впливу на волю членів суспільства, він знаходиться над фактичними суспільними відносинами і здійснює вплив на встановлення меж напряму і цілей вольових актів суб’єктів даних відносин. У цьому плані він під методом правового регулювання розуміє своєрідний спосіб впливу на суспільні відносини з метою їх урегулювання, який виражається в установленні за допомогою норми права певного (можливого і належного) стану волі суб’єктів у їх взаємовідносинах один з одним, а також відносно бажаних результатів їх поведінки [91].

За останні кілька десятків років була зроблена спроба дати загальному методу правового регулювання розширену характеристику, виділити його специфічні риси. Однак більшість зазначених особливостей, якими наділяють метод, притаманний праву в цілому. Окремі фахівці відверто ототожнювали право і його методи [92]. З цього приводу Вітченко А.М. вказував на необхідність розмежування цих категорій, підкреслюючи при цьому, що правовий метод характеризує правове регулювання як результативну сторону механізму правового регулювання [93].

Загальний і галузевий методи правового регулювання підлягають дослідженню на стадіях формування, видання та існування у відповідних формах правових норм, тобто на стадіях правового механізму до реального застосування норм до конкретних суб’єктів. Бажаний, переважний для держави результат за допомогою методу правового регулювання фіксується у правових нормах лише у вигляді словесної моделі, а який насправді буде результат у дійсності правотворцю, що використав метод правового регулювання, не може бути відомим.

Загальний метод правового регулювання відображає особливості змісту всього права, специфіку соціального призначення останнього, відокремлює його в системах соціального регулювання і державного управління і тому він може бути кваліфікований як змістовна, функціональна, структурна ознака права [94]. Вважається, що метод є самостійним правовим явищем, хоча є інша точка зору, що метод самостійного значення не має [95]. Загальний метод правового регулювання є також базисним поняттям для правового механізму, його першоосновою. При цьому всі без виключення ознаки загального методу правового регулювання можна накласти на галузевий метод правового регулювання [96].

У своїй дисертації Рогачев Д.І. під загальним методом правового регулювання розуміє об’єктивно необхідну, що пронизує всі елементи системи права, закріплену виключно у правовій нормі (у всіх її компонентах) систему способів правового регулювання (дозвіл, припис, заборона) суспільних відносин з метою встановлення бажаного для держави стану волі суб’єктів у їх взаємовідносинах один з одним, а також результатів її поведінки [97].

Алексєєв С.С. називає два первинні методи правового регулювання, що використовується в окремих галузях права, а саме:

- централізоване, імперативне регулювання (метод субординації), при якому регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних началах. Юридична енергія надходить на дану ділянку правової дійсності тільки з одного центру – зверху від державних органів, і відповідно до цього положення суб’єктів характеризується відносинами субординації, прямого підпорядкування;

- децентралізоване, диспозитивне регулювання (метод координації), при якому правове регулювання визначається переважно знизу, на його хід і процеси впливає активність учасників регулюючих суспільних відносин. Їхні правомірні дії є індивідуальним, автономним джерелом юридичної енергії, і відповідно до цього положення суб’єктів характеризується відносинами координації, наданням конституційного юридичного значення їх правомірній поведінці [98].

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Галузевий метод правового регулювання: поняття та загальнотеоретична характеристика	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.