РОЗРОБКА КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Коли уважно почитати наукові праці, які присвячені методу правового регулювання, то можна помітити, що прийомам впливу на вольову поведінку учасників суспільних відносин приділено не так багато місця, а основна увага була зосереджена на особливостях конкретної галузі права. З цього приводу С. Вільнянський зазначав, що в саме поняття „метод регулювання” вкладається різний зміст і прибічники цього критерію не тільки по-різному розуміють „метод регулювання”, але й неповністю уявляють, що відноситься до методу, а що до предмета регулювання. Поняття „метод” до цього часу є не зовсім зрозумілим і взагалі нічого не пояснює, оскільки кінець-кінцем усі визнають, що в кожній галузі права застосовується не один, а декілька методів [181].

На думку І.В. Табаріна, те, що стосується так званих „імперативно-зобов’язуючого” і „диспозитивно-дозволеного” способів регулювання, то це аж ніяк не методи впливу на суспільні відносини, а лінгвістичні варіанти викладу правових норм у текстах нормативних актів. Він вважає, що вибір одного з цих способів залежить як від суб’єктивних особистих уподобань законодавця, так і від лінгвістичних можливостей тієї чи іншої мови народів світу. В одному випадку зручніше вказати яке-небудь правило поведінки у вигляді права суб’єкта, а в іншому – як обов’язок суб’єкта [182].

Невідповідність змісту формі (назві проблеми – метод правового регулювання) спонукала вчених до пошуку нової категорії, у рамках якої міг би розміститися вказаний зміст. Такою категорією виявився правовий (юридичний) режим. З цього приводу С.С. Алєксєєв зазначав, що всю сукупність юридичних рис галузі можна охарактеризувати в цілому як юридичний режим. Під юридичним режимом (у даній сфері правових явищ) слід розуміти особливу, цілісну систему регулятивного впливу, якому властиві специфічні прийоми регулювання – особливий порядок виникнення і формування змісту прав і обов’язків, їх здійснення, санкції, способи їх реалізації, а також дія єдиних принципів, загальних положень, які поширюються на цю сукупність норм. Хоча специфіка галузевих режимів може бути різною (вони можуть бути генеральними, видовими, специфічними), кожна галузь права з юридичної сторони виділяється у правовій системі саме таким режимом регулювання. Галузевий режим відрізняється певною замкнутістю, суверенністю, він не може бути застосований до відносин, які знаходяться за межами галузі. Галузевий режим – явище складне за своєю структурою. Найбільш істотні його риси можуть бути охарактеризовані через два основні компоненти, які відповідають сторонам інтелектуально-вольового змісту права: а) особливі прийоми регулювання, тобто через специфіку регулятивних властивостей даного утворення, вольової сторони його змісту; б) особливості принципів, загальних положень, які пронизують зміст тієї чи іншої галузі. Визначаючий момент у галузевому режимі – це особливості регулятивних властивостей конкретної правової спільності, притаманних їй прийомів регулювання [183].

На думку С.С. Алексєєва, правовий режим – це порядок регулювання, який виражений у комплексі правових засобів, які характеризують особливе поєднання взаємодіючих між собою дозволів, заборон, а також позитивних зобов’язань, що створюють особливу направленість регулювання. Правовий режим розглядають як свого роду укрупнений блок у загальному арсеналі правового інструментарію, що поєднує в єдину конструкцію певний комплекс правових засобів. Питання про правовий режим виникає, як правило, стосовно суб’єктивних прав. Правовий режим виражає жорсткість юридичного регулювання, наявність певних обмежень чи пільг, допустимий рівень активності суб’єктів, межі їх правової самостійності [184].

У літературі підкреслюється, що С.С. Алексєєв у своїх роботах ототожнює поняття „режим юридичного регулювання” і „метод правового регулювання”. Дійсно, у його роботах відсутнє чітке розмежування між цими поняттями, але у рамках правового режиму можна розглядати існуючу сьогодні проблематику методу правового регулювання.

У зміст категорії „правовий режим” включають такі його складові: а) особливості предмета правового регулювання; б) закріплені в законодавстві права, обов’язки і відповідальність; в) прийоми, вживані для регулювання суспільних відносин (заборони, зобов’язання, дозволи, заохочення, рекомендації); г) позиції, які займають сторони в регульованих відносинах (відносини рівноправні, тобто з рівності сторін, або нерівноправні, тобто з наявністю уповноваженої і зобов’язаної сторони), наприклад, при підписанні трудового договору сторони (працівник і роботодавець) мають самостійну волю, а при виникненні трудових правовідносин у сторін виникають відносини підпорядкування; д) особливе законодавство, тобто кодифіковані акти, що нормативно закріплюють галузеві засади, загальні положення і основні правові засоби [185]. Цей перелік елементів правового режиму не є вичерпним.

Правовий режим права соціального забезпечення включає такі елементи:

- мету соціального забезпечення.Нею є надання необхідних засобів до існування в грошовій чи натуральній формі непрацездатним особам, а в окремих випадках працездатним громадянам, які опинилися у важкій життєвій ситуації, для підтримки на певному рівні їх життєдіяльності. Указана мета реалізується через правове регулювання суспільних відносин у сфері соціального забезпечення;

- залежність рівня соціального забезпечення від фінансових можливостей держави. В економіці постійно відбуваються підйоми та спади. Під час економічних криз виникають труднощі з матеріальним забезпеченням населення. Усі ці нюанси слід ураховувати при встановленні рівня соціального забезпечення. З цією метою створюються різноманітні фонди, які і виступають джерелом фінансування соціальних виплат та надання соціальних послуг. В інших галузях права така жорстка залежність від стану економіки відсутня;

- особливості предмета правового регулювання. Право соціального забезпечення регулює суспільні відносини з приводу надання в індивідуальній формі матеріальних благ особам у разі настання відповідного соціального випадку, наслідком якого є втрата повністю чи частково джерел засобів до існування або понесення додаткових витрат. Особливості предмета правового регулювання виявляються в його елементах (суб’єктах, їх поведінці, об’єктах, соціальних фактах). У праві соціального забезпечення особами, між якими можуть виникнути відповідні відносини, є орган соціального забезпечення (надавач матеріального забезпечення) та фізична особа чи сім¢я (отримувач матеріального забезпечення). Їх поведінка у сфері соціального забезпечення потребує упорядкування. Об’єктом правового регулювання виступають кошти (пенсії, соціальна допомога, субсидії тощо) та соціальні послуги і в тому числі у натуральній формі. Соціальними фактами виступають події, унаслідок яких особа опинилась у складній життєвій ситуації і потребує допомоги. Зміст елементів предмета правового регулювання в кожній галузі права свій;

- способи фіксації норм права (порядок установлення прав і обов’язків учасників відносин у сфері соціального забезпечення). За допомогою таких прийомів, як припис (позитивне зобов’язання), дозвіл і заборона здійснюється закріплення бажаної для держави поведінки людей у сфері соціального забезпечення. Це здійснюється за допомогою двох основних способів – імперативного та диспозитивного з суттєвою перевагою першого;

- особливості правового статусу суб’єктів правовідносин у сфері соціального забезпечення. До специфічних рис цих суб’єктів правовідносин належать такі: 1) хоча правовідносини у сфері соціального забезпечення є майновими, але учасники їх не є рівними, як у цивільному праві, і не перебувають між собою у підпорядкуванні, як в адміністративному праві. Суб’єкти цих відносин є економічно нерівними, але й адміністративно незалежним один від одного; 2) майнові права, що належать фізичним особам, мають абсолютний характер і користуються свободою вибору поведінки, а майнові обов’язки покладаються на органи соціального забезпечення; 3) права людини у сфері соціального забезпечення встановлюються за допомогою правомочних норм і виражені у формі дозволів. Правовий статус органів соціального забезпечення визначається зобов’язуючими нормами;

- обумовленість виникнення, зміни і припинення правовідносин специфічними юридичними фактами.Процедурні правовідносини можуть виникати на підставі й одного юридичного факту (заяви особи), а матеріальні – лише за наявності певного юридичного складу. Юридичні факти (соціальні випадки) обумовлені соціальними ризиками і тому ними, як правило, виступають події (досягнення певного віку, інвалідність, втрата годувальника, наявність дітей, безробіття тощо). Їх ще називають основними (головними) юридичними фактами. Крім них, у матеріальних правовідносинах до юридичних фактів обов’язково належать дії суб’єктів цих відносин – заява фізичної особи, рішення компетентного органу;

- особливості санкцій, закріплених у нормах права соціального забезпечення.За допущені правопорушення у сфері соціального забезпечення до суб’єктів застосовуються правовідновлюючі санкції (застосовуються до фізичних осіб, які умисно допустили матеріальну шкоду), а також правообмежуючі санкції (застосовуються до осіб, які порушили встановлені для них правила, наприклад, неявка без поважних причин на прийом до лікаря у разі перебування на лікарняному). Правовідновлюючі санкції не носять штрафного характеру, оскільки особа зобов’язана повернути зайво виплачену їй суму пенсії чи допомоги і при цьому до неї не застосовуються додаткові заходи майнового чи іншого характеру;

- порядок вирішення спорів. Захист суб’єктивних прав у сфері соціального забезпечення здійснюється двома способами: в адміністративному та судовому порядку. Специфіка полягає в учасниках процесу (фізична особа та орган соціального забезпечення). У суді справи розглядаються в порядку адміністративного судочинства. В адміністративному порядку справа розглядається органом соціального забезпечення чи його вищестоящим органом;

- особливості джерел права соціального забезпечення. Наявність великої кількості підзаконних актів, значної кількості суб’єктів нормотворчої діяльності, особливе поєднання централізованого правового регулювання з регіональним (обласним) та локальним.

Указаний перелік не є вичерпним і його слід продовжити з урахуванням тих характеристик методу правового регулювання, що були дані російськими та українськими фахівцями права соціального забезпечення (див. 2.1; 2.2; 2.3).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток концепції методу права соціального забезпечення України	\|	ЗАПИТАННЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ, САМОПЕРЕВІРКИ ТА ПОВТОРЕННЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.