Структурні глобальні зміни

Поряд з безумовними перевагами глобалізації, необхідно враховувати її неоднозначність, різнорідність впливу на окремі групи країн і різні сфери сучасного виробництва.

В умовах структурних глобальних трансформацій, які поступово поширюються на весь світовий економічний простір, випереджальний розвиток характерний для оброблювальної промисловості та сфери послуг, в які перетікають капітал і кваліфікована робоча сила.

У той же час інші галузі (наприклад, вугільна промисловість) відчувають гострий дефіцит факторів виробництва, через що погіршується їх депресивний стан.

Проявом структурних глобальних змін стає процес деіндустріалізації, обумовлений світовою енергетичною кризою ще в 1970-х рр. («Голландська хвороба»).

Позитивною стороною деіндустріалізації, яка свідчить про вичерпання традиційних джерел і ресурсів індустріалізму, можна вважати розвиток сервісної економіки, ноосферизація виробництва, удосконалення космічних технологій, поступовий перехід до неоекономіки, до постекономічних громадських форм. Негативний же аспект цього явища полягає в загрозі повернення застарілих, традиційних, архаїчних структур господарства в окремих країнах, що розвиваються і в перехідних економіках внаслідок їхньої неконкурентоспроможності і слабкості ресурсної бази економічного розвитку. Головна задача країн з так званими ринками, що формуються (Emerging Market Economies) складається в мінімізації вразливості від зовнішніх шоків і від зміни позицій іноземних інвесторів, які регулюють великі потоки так званих летючих капіталів. Глобалізація становить серйозну загрозу для найменш розвинених країн, так як саме вони відчувають гостру нестачу людського капіталу, сучасних інститутів, виробничої та соціальної інфраструктури, економічних рішень, адекватних викликам глобалізації.

Промислово розвинені країни отримують найбільші дивіденди від глобалізації, однак і в цій частині світової економіки глобалізація диктує нові вимоги і підходи до економічної політики.

Завдяки торгівлі, інвестиціям, доступу до зовнішніх джерел ресурсів глобалізація полегшує заміну малокваліфікованої робочої сили за рахунок менш розвинених держав.

Цей же процес здійснюється шляхом безпосередньої імміграції іноземних громадян. В результаті виникають ускладнення на національному ринку праці, звужуються можливості забезпечення соціальних гарантій, через що дана група країн зіштовхується з рядом проблем.

Промислово розвинені країни стикаються з такими проблемами:

• Змінюються підходи щодо розробки та здійснення торговельної, промислової та конкурентної політики;

• Активізація внутрішньофірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної та податкової політики;

• Уряди стикаються з труднощами електронного управління трансакціями, оскільки зростаючий глобальний ринок неналежно пов'язаний з географічною територією;

• Ускладнюється вирішення соціальних питань, оскільки мобільність капіталу зменшує ефективність національного трудового законодавства, норми і стандарти якого розраховані насамперед на власну робочу силу.

Передумовою розвитку глобалізації на рівні окремої країни є використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, що дозволяє активізувати обмін ідеями і інформацією між різними країнами, підвищувати обізнаність споживачів про іноземні товари, істотним чином зменшувати вартість послуг.

За даними, які наводить у своїй книзі Б. Гейтс, вартість обробки авіаквитків турагентом за допомогою комп'ютерної системи бронювання дорівнює 8 дол. США, а за допомогою Інтернету - 1 дол. США. Банківські витрати на одну трансакцію з використанням телефонного зв'язку складають 0,25 дол. США, а інтернет-технології скорочують витрати до 0,01 дол. США. Кабельні системи в Європі та Азії дають можливість фірмам в багатьох країнах одночасно формувати регіональний, а іноді і глобальний попит.

Глобальні форми економічного розвитку набувають все більш завершений вигляд і проявляються:
- у збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародних прямих і портфельних інвестицій, які все ширше використовуються як важливий механізм національного економічного розвитку;
- міграціі робочої сили в межах всього світового господарства;

- зростаючому значенні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, які зароджуються, як правило, в більш розвинених країнах, а використовуються і в економічних системах, які тільки інтегруються в світо господарські процеси.

середньорічний обсяг світового експорту товарів і послуг з 1981 по 1990 рр. становив 2 трлн. 683 млрд. дол. США, у наступному десятилітті - 5 трлн. 736 млрд., а в 2011 році досяг майже 22 трлн. дол. США, тобто збільшився більш ніж в 7,5 рази порівняно з періодом 1981-1990 рр.

економіки більшості країн світу стають більш відкритими, а це сприяє їх активній участі в процесах глобалізації. Так, відношення товарного експорту до світового ВВП має стійку тенденцію до збільшення: з 4,6% в 1870 р. до 7,9% у 1913 р., 9% в 1929 р., 10% в 1950 р., 14,5% в 1970 р. і близько 20% в 1998 р. у 2008 р. цей показник досяг майже 25%. У країнах - членах ОЕСР питома вага експорту товарів і послуг у ВВП становив у зазначеному році в середньому 26,3%, а в Нідерландах - 69,5%, в Ірландії - 74,6%, в Бельгії - 86,1%, в Люксембурзі - 151,3%.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна глобалізація	\|	Глобальні форми економічного розвитку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.