Економічна глобалізація

не є прямолінійною і гомогенною, особливо враховуючи як позитивні, так і негативні її прояви, коли витрати та переваги розподіляються нерівномірно, асинхронно і непропорційно насамперед у між країнному аспекті.

Генеруються технологічні, інформаційні, економічні, соціокультурні та міжцивілізаційні виклики, що зумовлюють відповідні асиметрії сучасного світогосподарського розвитку.

При цьому глобальні економічні асиметрії (фінансово-інвестиційні, виробничі, торговельні, інфраструктурні) слід розглядати в контексті асиметрій технологічних і інформаційних, які в неоднорідному соціокультурному середовищі призводять до геополітичних і міжцивілізаційних асиметрій.

Економічна складова глобалізації пов'язана із джерелами, факторами і формами господарського прогресу (інвестиціями і технологіями, робочою силою, інтелектуальними та фінансовими ресурсами, менеджментом, маркетингом і т. п.).

Формами прояву цих процесів є:
- збільшення обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація і дерегулювання руху капіталу;
- диверсифікація світових фінансових ринків і ринків технологій;
- відчутне підвищення ролі ТНК у світових господарських процесах;
- посилення глобальної конкуренції;
- зародження систем глобального, стратегічного менеджменту;
- зростання значення інформаційних та комунікаційних технологій в економічному розвитку.

Суть економічної глобалізаціїполягає в посиленні єдності, системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів

1. характеризується відповідними якісними і кількісними параметрами, показниками і критеріями, що відображають історичну динаміку цього феномена, головні з яких:
посилення взаємозалежності економік різних країн;

2. зміцнення цілісності та єдності світового господарства, в основі якого - все більша відкритість національних ринків;

3. поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці.

Існує три групи індикаторів, що відображають різноманітні аспекти
процесу глобалізації в економічній сфері

Головні індикатори найбільш поширені і використовуються в якості пріоритетних в національній статистиці всіх країн світової спільноти для виміру економічної глобалізації. Найбільш повно дані індикатори імплементовані в статистику країн ОЕСР.

Додаткові індикатори призначені для отримання більш широкої інформації, необхідної для теоретичних цілей, однак на практиці її складно отримати, так як вона стосується, наприклад, зарубіжної діяльності багатонаціональних корпорацій.

Експериментальні індикатори відображають окремі важливі аспекти процесу економічної глобалізації, але поки не мають належного теоретичного і практичного обгрунтування, тому що є новими явищами господарської діяльності.

Індикатори, як важливий статистичний механізм, дають можливість відслідковувати кількісні та якісні аспекти економічної глобалізації, визначати її рівень і масштаби. Виділяють 6 груп головних індикаторів:

1. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ), що визначаються як фінансові потоки ПІІ в ВВП; доходи від ПІІ у ВВП; позиції ПІІ у ВВП.
2. Доходи інвестора і приймаючої країни в економічному секторі. На основі порівняльного аналізу встановлюється частина прямих інвестицій країни-донора в загальному обсязі залучених ПІІ і позиція ПІІ цієї країни в загальному фонді ПІІ. Аналогічні показники розраховуються також по економічного сектору.
3. Дохід від вивезених і ввезених інвестицій як частка доходу від загальних ПІІ або в економічному секторі, або в країні-донорі в цілому (питома вага доходу від ПІІ в позиції ПІІ). Тут розглядається економічна діяльність міжнародного підприємства в окремій галузі чи в країні в цілому. Визначається питома вага зарубіжних філій і материнських компаній у створенні доданої вартості, в загальному випуску продукції і у формуванні валового фіксованого капіталу, а також частка співробітників зарубіжних філій та зайнятих у материнських компаніях в загальній структурі зайнятих і в сукупному фонді оплати праці. Всі попередні показники стосуються також материнських компаній і країн, що здійснюють багатонаціональне підприємництво. Окрема позиція стосується міжнародного поширення технологій.

Індикатори, як важливий статистичний механізм, дають можливість відслідковувати кількісні та якісні аспекти економічної глобалізації, визначати її рівень і масштаби.

4. Рівень інтернаціоналізації досліджень і розробок в транснаціональних фірмах країни. Він визначається з урахуванням витрат на фінансовані з-за кордону дослідження і розробки в промисловості; доданої вартості, обсягу випуску продукції та осіб, зайнятих в закордонних філіях, в контексті діяльності, пов'язаної переважно з дослідженнями і розробками. Окремим рядком розраховується питома вага материнських компаній в дослідженнях і розробках і в загальній кількості дослідників.

5. Рівень інтернаціоналізації та поширення технологій в окремій країні в цілому і в індустріальному секторі зокрема, включає вартість технологій і обсяг коштів, отриманих від їх продажу, в співвідношенні з ВВП, а також ці показники в співвідношенні з витратами на дослідження і розробки.
6. Рівень інтернаціоналізації торгівлі високотехнологічними товарами в розрізі країни та її промислового сектора. Особливу увагу приділяють частці високотехнологічного промислового експорту зарубіжних філій у загальному випуску високотехнологічної продукції, а також на питому вагу високотехнологічного експорту та імпорту зарубіжних філій і материнських компаній у загальному (сукупному) високотехнологічному експорті та імпорті.

Позитивними результатами глобалізації більшою мірою користуються розвинені країни, в той час як ті, що розвиваються, особливо найбідніші, країни часто страждають від її негативних наслідків. Деякі нації і держави частково поступаються своїми функціями суб'єкта міжнародних відносин і міжнародного права зовнішньому контролю, який здійснюється наднаціональними органами. Формування так званого єдиного глобального села (Global Village) мало б, сприяти більшій прозорості господарських трансакцій, але поки спостерігається протилежний процес. Особливо це проявилося під час світових фінансових криз 1997-1998 і 2008-2009 рр.

На авансцену світового економічного життя виходять нові гравці, які, поряд з традиційними, стають сьогодні «законодавцями мод» у світогосподарських процесах. Помітно впливають на ці процеси :

1)міжнародні організації: - Міжнародний валютний фонд; -Cвітовий Банк;
- Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);- продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО); - Міжнародна організація праці; - ВТО;

2) країни Великої вісімки;

3) регіональні економічні та фінансові організації;

4) багатонаціональні корпорації;

5) інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);

6) неурядові організації;

7) великі міста;

8) окремі видатні особистості (науковці, лауреати Нобелівської премії, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).

В кембріджському словнику з глобалізації виділено п'ять основних компонентів, що дають системне уявлення про генезис і структуру економічної глобалізації.

По-перше, це макросфера, що відображає історичний процес інтеграції економічної діяльності на основі розвитку торгівлі між країнами, регіонами і континентами.

По-друге, утвердження глобального ринку товарів і послуг на принципах вільної торгівлі.

По-третє, розвиток глобальної фінансової інтеграції внаслідок лібералізації руху капіталу, валютних операцій та інших фінансових трансакцій.

По-четверте, зростання ролі економічних гравців, особливо транснаціональних корпорацій.

По-п'яте, трансформація ринку праці, його змісту і характеру в контексті розвитку міжнародного бізнесу в умовах нових інформаційних і комунікаційних технологій.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Корпоративний глобалізм	\|	Структурні глобальні зміни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.