• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Ринок праці та особливості його функціонування

Економічне самовизначення індивіда як умова становлення ринкових відносин у сфері праці

Сутність економічного самовизначення індивіда полягає в усвідомленому виборі напряму, способу та форм його входження в систему суспільно-економічних відносин і зв'язків.

Економічне самовизначення індивіда є дієвим вираженням його економічної свободи, передусім як власника своєї робочої сили, що єодним із найцінніших видів економічних ресурсів.

Для кожного потенційного суб'єкта ринку, що персоніфікує власника робочої сили, входження до системи суспільного виробництва можливе:

— на основі вільного підприємництваяк способу використання власної праці за умови володіння відповідними засобами виробництва;

— на основі вільного найму як способу продажу власної робочої сили власникові матеріальних ресурсів виробництва.

Перспективи подальшого розширення і поглиблення економічної свободи індивіда відкриває сучасна НТР. Під її впливом модифікується зміст праці, радикально змінюється роль людини у системі суспільного виробництва, що об'єктивно зумовлює подальше розширення меж економічної свободи сучасного працівника.

Модифікація змісту праці проявляється в:

— зміні функцій праці: прості функції спеціалізованої праці замінюються комплексом нових, складніших функцій з управління, контролю, програмування автоматизованих систем і роботизованого виробництва. Різко прискорився процес ротації професій;

— зміні змісту поняття "кваліфікація": нині першочергове значення мають не фізична сила та витривалість і навіть не рівень вузько спеціалізованої підготовки, а знання технологічного процесу, самостійність і усвідомленість дій, здатність до опанування нової інформації та швидкого переходу до нових видів діяльності;

— зростанні економічної ваги соціально-психологічних факторів праці: мотивація діяльності працівника набула ключового значення, визначаючи ефективність господарської діяльності фірм з позицій менеджменту.

Такі, революційні за суттю зміни закріплюють нову роль людини у виробництві, коли воля, ініціатива, творчий підхід до справи, свідома участь в управлінні стають імперативом усього виробничого процесу. Індивідуальність людини стала її найважливішою економічною властивістю.

Найголовнішою тенденцією кінця XX cm. стало створення безпрецедентних економічних можливостей, зумовлених тим, що вирішальним у конкуренції між підприємствами і країнами став людський капітал.

Необхідною умовою реального здійснення економічного самовизначення в Україніє формування інституційно цілісної, структурно ефективної, збалансованої економічної системи, яка функціонуватиме на ринкових засадах.

■

Ринок праці та особливості його функціонування

Рис.1. Ринок праці як економічна категорія і економічне явище

З розвитком суспільства умови функціонування ринку праці значно розширилися. Сучасний ринок праці, крім належності робочої сили та засобів виробництва різним власникам, передбачає:

— наявність єдиного правового поля для вільного переміщення населення та вільного вибору виду діяльності;

— розвинуту систему бірж праці та інформації про вільні робочі місця;

— наявність ринку житла;

— існування розвинутого ринку освітніх послуг;

— державне регулювання ринку праці.

Ринок праці більшою мірою, ніж інші ринки реагує на вплив інституційних факторів, що зумовлює його структуру та механізм функціонування (рис. 2).

Рис.2 Суб’єктно-об’єктна структура на ринку праці

Суб'єктами ринку праці є наймані працівники як власники, носії та продавці товару "робоча сила" і роботодавці як її покупці.

Об'єкт купівлі-продажу — робоча сила є специфічним товаром, який:

— не відчужується від власника в процесі купівлі-продажу, оскільки є іманентною властивістю свого носія;

— не знищується в процесі його використання, але для свого відтворення потребує додаткового споживання життєвих благ;

— кількісно та якісно не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів;

— оплачується роботодавцями після його використання протягом певного часу;

— потребує юридичного оформлення умов свого використання, яке здійснюється у формі трудового договору (контракту).

Поряд із загальним інституційним середовищем ринок праці зазнає значного впливу специфічних інститутів: профспілкового руху, методів та ступеня участі держави у регулюванні трудових відносин, традицій соціального партнерства, що історично склалися в країні. Це певним чином позначається і на механізмі встановлення рівноваги на ринку праці.

Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу, які врівноважуються її ціною — заробітною платою.

Процес формування попиту на робочу силу безпосередньо визначається речовим фактором виробництва та опосередковано відображає вплив інших детермінант:

Ø чисельності покупців робочої сили та їхніх грошових доходів, що реально можуть бути інвестовані в трудові ресурси;

Ø можливості певної взаємозамінності живої праці й знарядь праці залежно від рівня цін на них;

Ø продуктивності праці й ринкової вартості (ціни) створюваного нею товару.

Названі детермінанти впливають на процес формування попиту на робочу силу.

Величина попиту як платоспроможної потреби в робочій силі безпосередньо визначається рівнем ціни чи заробітної плати. Залежність між ними має зворотний характер.

На формування пропозиції робочої сили впливають:

Ø чисельність населення, його вікова і статева структура, міграційна активність;

Ø професійно-кваліфікаційні характеристики сукупної робочої сили;

Ø вартість засобів існування, необхідних для забезпечення працездатності людини, та задоволення потреб непрацюючих членів сім'ї;

Ø рівень і якість життя;

Ø мотивація до праці;

Ø звички, традиції, культура, релігія;

Ø державне регулювання ринку праці і вплив профспілок.
Величина пропозиції також визначається рівнем ціни

робочої сили як товару, але, на відміну від величини попиту, ця залежність має прямий характер.

Основним регулюючим інструментом ринкового розподілу робочої сили є ціновий механізм. Як ринкова ціна заробітна плата врівноважує попит і пропозицію робочої сили. Водночас вона відображає ситуацію на ринку праці, досягнутий баланс інтересів між підприємцями, найманими працівниками, державою та профспілками.

Разомз тим, заробітна плата займає особливе місце в ціновому ряду. Нині вона розглядається як дохід, величина якого не повинна опускатися нижче рівня, за яким втрачається гідність праці. Тому заробітна плата не може пристосуватися до інших елементів економічної рівноваги, а, навпаки, останні мусять бути приведені у відповідність до її рівня. Така особливість заробітної плати зумовлюється її роллю у відтворенні робочої сили як специфічного товару.

Специфіка ринку праці виявляється у його функціональному навантаженні.

Ринок праці:

— оцінює робочу силу як ресурс для суспільного виробництва;

— інформує своїх суб'єктів про необхідність коригування їхніх рішень;

— гарантує покриття суспільно-корисних витрат робочої сили;

— стимулює кількісно-якісне її зростання й ефективне використання;

— регулює розподіл робочої сили, зумовлюючи мобільність цього ресурсу та раціоналізацію його витрат;

— узгоджує величину і структуру сукупної робочої сили з обсягом і структурою виробничих потреб у ній.

Переглядів: 1121