• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проведення серцево-легеневої реанімації(СЛР)

Як тільки буде поставлено діагноз "Клінічна смерть", слід визначити термін зупинки кровообігу і негайно розпочати проведення СЛР. Вирішальне значення для ефективності стабілізації життєвих функцій має швидкість на­дання реанімаційної допомоги. Якщо СЛР почати протягом перших 1—2 хв, то успіху можна досягти у 85—90 % випадків. У разі продовження терміну оживляння ефективність його зни­жується.

Послідовність реанімаційних заходів відповідає наказу МОЗ України від 15 січня 2014р. № 34 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації екстреної медичної допомоги» ;

С (circulation) - відновлення кровообігу за допомогою зовнішнього ма­сажу серця;

А (airways) - звільнення дихальних шляхів від слизу та сторонніх тіл;

В (breathing) - штучна вентиляція легень (штучне дихання) способом "з рота в рот" або "з рота в ніс";

D (drugs) - медикація (введення ліків);

Е (electrocardiography) - ЕКГ-діагностика виду зупинки кровообігу;

F (defibrillation) - електроімпульсна терапія.

Методи підтримання і відновлення кровообігу (С)

Найпрості­шим і найефективнішим способом відновлення кровообігу є ма­саж серця і одночасне проведення ШВЛ, що забезпечує цирку­ляцію оксигенованої крові, достатню для запобігання розвитку незворотних змін у життєво важливих органах і системах. У цьому разі відновлення коронарного кровотоку і механічне по­дразнення міокарда сприяють відновленню серцевої діяльності. Сприятливий прогноз може бути у тих випадках, коли масаж починають не пізніше, ніж через 4 хв з моменту раптового припинення кровообігу. Перед масажем серця треба нанести "перикардіальний удар" (ударити ребром долоні по ділянці серця).

Існують два види масажу серця: закритий (непрямий, зовнішній) і відкритий (прямий, внутрішній). Суть закритого масажу полягає у тому, що серце, зафіксоване в середостінні між грудниною і хребтом, при натисканні на грудну клітку в передньозадньому напрямі стискається і з його порожнин кров ви­ганяється в судини великого і малого кола кровообігу. Крім того, під час натискання на грудну клітку, кров із легеневих судин поступає в серце. Після припинення натискання на грудну клітку вона внаслідок своєї еластичності розправляється і сер­це знову заповнюється кров'ю. У більшості випадків це дає змо­гу підтримувати систолічний тиск протягом кількох годин на рівні 60—70 мм.рт.ст. Але такий кровообіг не дає можливість позбутися гіпоксії тканин і її наслідків. Більше того, за цих умов кисневий голод організму і метаболічний ацидоз продовжують наростати. Масаж серця в поєднанні з ШВЛ і деякими іншими лікувальними заходами дає змогу лише зберегти життєді­яльність організму протягом кількох годин.

Техніка проведення закритого масажу серця. Хворого вкла­дають спиною на тверду основу (найчастіше на підлогу), розсті­бають або розрізають одяг, який стискує груди і живіт. Особа, яка надає допомогу, стає на коліна збоку від потерпілого і кисть однієї руки кладе на нижньосередню третину груднини, а кисть іншої — зверху, поперек першої, для збільшення тиску. Завдяки правиль­ному вибору місця для натискання на груднину вдається запобіг­ти виникненню небезпечних ускладнень. Під час натискання на середину груднини може виникнути її перелом. Натискання на ребра в ділянці серця може призвести до перелому ребер, ушкод­ження плеври, легень, перикарда і серця.

Ритмічними поштовхами проксимальною частиною кисті (пальці не повинні натискати на ребра) натискають на груднину з метою зміщення її в напрямку до хребта приблизно на 4—5 см. Під час масажу серця доцільно використовувати не лише силу рук, а й масу тулуба.

Після натискання на груднину руки не відривають від груд­ної клітки, але тиск повністю припиняють для того, щоб дати можливість грудній клітці відновити вихідне положення. Три­валість періоду натискання і періоду розслаблення має бути од­наковою. Число стискань грудної клітки повинне бути в межах 60—80 за 1 хв. Дітям віком до 10—12 років закритий масаж серця можна проводити лише однією рукою (70—80 поштовхів за 1 хв), новонародженим і грудним дітям — двома пальцями.

У 2005 р. Міжнародна конференція внесла поправки і за­пропонувала такий варіант рекомендацій для проведення СЛР: співвідношення частоти натискувань грудної клітки (зовнішній масаж серця) і штучних вдувань (масаж:дихання) - 30:2.

Мета — підкреслити пріоритет та значення зовнішнього ма­сажу серця перед штучним диханням (якнайменше часу зали­шати потерпілого без зовнішнього масажу). Правильність вико­нання масажу контролює реаніматор, який проводить ШВЛ (відзначає наявність пульсових поштовхів на сонній артерії, син­хронних з натисканнями на груднину).

Ефективність цієї стадії СЛР підтверджує наявність таких ознак: звужуються зіниці; синхронно з натисканням на грудни­ну на сонній артерії пальпується пульсова хвиля; відновлюєть­ся тонус повік (закривається очна щілина); виникають спонтанні рухи гортані; відновлюється нормальний колір шкіри і слизо­вих оболонок.

Забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів (А)

При клінічній смерті всі дії по оживленню повинні починатись із забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів. Оскільки у пацієнтів, які перебувають у стані клінічної смерті, корінь язи­ка може закривати гортанний відділ глотки, то для здійснення ШВЛ необхідно забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, що досягається шляхом максимального розгинання го­лови в шийному зчленуванні. Оглядають та очищують від сто­ронніх тіл ротову порожнину та верхні дихальні шляхи. Вису­вають уперед нижню щелепу. Язик відсувається наперед, відкриваючи вхід до трахеї. Для цього одну руку підкладають під шию пацієнта, трохи піднімають верхню частину тулуба і голову закидають назад. Долонею іншої руки натискають на лоб пацієнта, посилюючи закидання голови, а двома її пальцями за­тискають ніс. Звільнивши руку, що була підкладена під поти­лицю, охоплюють нею знизу нижню щелепу, висовують її впе­ред і трохи піднімають, а першим пальцем руки трохи відкри­вають рота. Осушують рот, потім накривають його серветкою або носовою хустинкою. У швидкому темпі роблять 3—5 вдувань у легені, наносять короткий різкий удар у ділянку проекції сер­ця кулаком або ребром долоні з відстані 15—20 см ("перикардіальний удар") по груднині. Якщо через 5 с пульс не відновився, необхідно розпочати зовнішній масаж серця, чергуючи його зі штучним диханням.

Методи підтримання дихання (В)

Під час проведення дихання через ніс рукою, що підтримувала нижню щелепу, закривають рот і повітря вдувають через ніс. Під час проведення ШВЛ осо­ба, яка надає допомогу, накриває рот хворого серветкою, робить глибокий вдих, широко відкриває рот потерпілого і щільно при­тискуючись губами навколо його рота (або охоплюючи губами його ніс, а у немовлят — ніс і рот), вдуває повітря в легені потер­пілому. Одночасно краєм ока контролює, як піднімається груд­на клітка при вдуванні повітря. ШВЛ через ніс проводять у тих випадках, коли щелепи хворого щільно стиснуті або важко до­могтися герметизації під час проведення дихання методом "із рота в рот", а також під час поранення губ, порожнини рота, нижньої щелепи.

Внаслідок повернення до вихідного положення еластичних структур легень видих проходить пасивно. Під час видиху, збе­рігаючи розігнуте положення голови, відкривають рот і ніс па­цієнта. Якщо вдування повітря неефективне і грудна клітка за­лишається нерухомою, доцільно звільнити пальцем, обмотаним носовою хусточкою, порожнину рота від слизу, блювотних мас.

Не слід занадто форсовано проводити вдих, бо при частко­вому перекритті дихальних шляхів роздувається шлунок і мо­жуть спостерігатись регургітація і аспірація шлункового вмісту в легені.

Якщо спостерігається роздування шлунка (піднімається і не опускається епігастральна частина), слід повторно перевірити і забезпечити прохідність дихальних шляхів — поліпшити заки­дання голови, висунути вперед нижню щелепу і продовжити ШВЛ.

Не слід намагатись видалити газ із шлунка, оскільки під час натискання на надчеревну ділянку різко підвищується небезпе­ка виникнення регургітації.

У разі регургітації пацієнта повертають на бік, звільняють рот і глотку від шлункового вмісту за допомогою пальця, обгор­нутого серветкою або носовою хусточкою, і продовжують ШВЛ.

Щоб перевірити, чи не з'явився пульс на магістральних су­динах, через кожні 2 хв реанімацію на декілька секунд припи­няють.

Масаж серця і ШВЛ треба продовжувати до відновлення сер­цевої діяльності та кровообігу в такому обсязі, який дає мож­ливість підтримувати життєдіяльність вищих відділів головно­го мозку.

Якщо, незважаючи на правильне проведення реанімації про­тягом ЗО—40 хв, ознаки клінічної смерті зберігаються, а спе­ціалізовану бригаду швидкої допомоги викликати неможливо (в умовах віддаленої місцевості, експедиції тощо), СЛР мож­на припинити.

Слід зазначити, що далеко не у всіх випадках навіть досвід­чений фахівець може з твердою впевненістю засвідчити без­надійність стану потерпілого, а тому в разі бодай найменших сумнівів щодо цього потрібно надавати повноцінну реанімацій­ну допомогу.

Медикація при СЛР (D):

Ø Адреналін

Ø Кордарон

Ø Лідокаїн

Ø Натрію гідрокарбонат

Ø Налоксон

Ø Кальцію хлорид

Адреналін

q α і β – адреноміметик;

q при ЕАБП/асистолії – 1 мг кожні 3-5 хв.;

q при ФШ/ШТ без пульсу – тільки після третього неефективного розряду дефібриляції в дозі 1 мг. В подальшому по 1 мг кожні 3-5 хв. до завершення реанімації;

q При асистолії адреналін підвищує перфузію і скоротливість міокарду, допомагає перевести асистолію в фібриляцію, дрібнохвильову фібриляцію в крупнохвильову.

Переглядів: 1624