Право Литовсько-Руської держави за Литовськими статутами 1529, 1566 та 1588 рр.

Статути були досить подібними один до одного. Тому, часом їх називають трьома редакціями Литовського статуту. В них широко використані звичаєві права давньоруського, білоруського, литовського, римського, німецького, польського народів. “Руська Правда” у Литовських статутах висвітлювала “давні права” українців, і тому Литовські статути залишались найавторитетнішим джерелом діючого права в Україні в добу Української Гетьманської держави XVII-XVIII ст. Вони стали джерелом усіх кодифікаційних проектів XVIII – початку XIX ст. і продовжували діяти в лівобережних і правобережних губерніях України аж до 1840-1842 pp., коли на останні було поширене російське законодавство. Перший та Другий Литовські статути були видані за часів Великого князівства Литовського. Третій після утворення Речі Посполитої. Всі вони були написані староруською та старобілоруською мовами, третій був перекладений ще польською мовою, а отже були зрозумілі більшості населенню держави.

І Статут 1529 р. складався з 13 розділів і 264 (244, 245, 283) артикулів (статей). Він був першим у Європі систематизованим зводом законів, оскільки закріпив основи державного і суспільного ладу; правове становище соціальних класів, станів, груп населення; порядок утворення та діяльності органів державного управління й суду.

Перший розділ містив положення про верховну владу та її відносини з населенням; другий – про “земську оборону”, тобто про організацію військової служби; третій – про шляхетські вольності; четвертий – про суддів та про суди; всі інші регулювали окремі інститути цивільного і кримінального права, а також порядок судочинства.

Документ був типовою пам’яткою феодального права, оскільки забезпечував правову охорону прав і привілеїв магнатів та шляхти, обмежував права простих вільних людей і закріплював безправ’я людей залежних і невільних. Приналежність до шляхетського стану визначалась за принципом давності або за допомогою свідчень свідків-шляхтичів.

Статут гарантував шляхті: покарання тільки через судовий процес, надавалося право апеляції безпосередньо до великого князя; забезпечувалося володіння землею, яку не можна було відібрати без вини; гарантувалася свобода виїзду за кордон; за вбивство шляхтича рівний йому сплачував 100 коп грошей родині вбитого і стільки ж “вини” великому князю. “Простий хлоп” піддавався смертній карі.

ІІ Статут 1566 р.–відобразив нагромаджені за чверть століття соціально-економічні зміни. Відповідно до Люблінської унії 1569 р. Статут продовжував діяти на території інкорпорованій до Польської Корони, де з часом дістав назву Волинського. Текст документу складався з 12 (14) розділів та 366 (367) артикулів. Перші чотири розділи вміщували норми про державне право, права шляхти та суди і суддів. Решта розділи регулювали відносини у сферах цивільного, земельного, шлюбно-сімейного, спадкового та кримінального права.

Статут значно обмежив права владу великого князя. Наприклад, питання оголошення війни, встановлення податків і прийняття нових законів повинні були вирішуватись не тільки із панами-радою, а й загальним сеймом.

Слово “боярин” остаточно зникає, а натомість вживається термін “шляхтич”. У статуті чітко простежується лінія на значне обмеження прав селянства, аж до повного закріпачення, яке було юридично оформлене Третім Литовським статутом 1588 р.

ІІІ Статут 1588 р. був затверджений спеціальним актом короля Польщі і Великого князівства Литовського у січні 1588 р., набрав чинності у листопаді того ж року. Він вважається перехідним нормативним актом від середньовіччя до нового часу. Оскільки зберігаючи чинність протягом понад, як 250 років, статут став пам’яткою феодального права, що зберіг у своїх статтях давньоруські звичаї та традиції.

Укладення Третього Статуту мало на меті узгодити литовське та польське законодавство, що було викликано соціально-політичними змінами після прийняття “Уставу на волоки” (1557 р.) та акту Люблінської унії. Дія статуту поширювалася на всі литовські землі і на ті, що належали Польскій Короні.

Статут складався з 14 розділів 487 (488) статей. Зокрема, проголошувалася недоторканність кордонів ВКЛ і збереження його самостійності. З одного боку документ закріплював нерівність людей, норми, що принижували людську гідність простих людей, з іншого – проголошував прогресивні на той час нововведення. Наприклад, проголошувався принцип рівності всіх перед законом; обмежувалися джерела холопства та застосування покарання до неповнолітнього; панівний стан змушений був піти на поступки щодо простих людей – вводилася кримінальна відповідальність шляхтича за вбивство простої людини; цілий ряд статей зобов’язували великого князя і державні органи діяти відповідно до закону, піклуватися про інтереси держави і народу.

Отже, всі три статути – це збірники високорозвиненого, навіть за західноєвропейськими критеріями, права. Усі три написані русько-українською мовою. На початку XVII ст. ІІІ Статут перекладено польською мовою. ІІІ Литовський статут в Україні (Полтавщині й Чернігівщині), діяв аж до першої чверті XIX ст. Виданням Литовських статутів закінчився процес уніфікації різних джерел права і правових систем, які діяли у Великому князівстві Литовському, зокрема в українських землях.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Судебник Казимира-ІV	\|	Розвиток цивільного та шлюбно-сімейного права у Литовсько-Руській державі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.