• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Злочини та покарання у Литовсько-Руській державі

Кримінальне право носило становий характер: життя, честь, гідність, майно привілейованих станів захищалися посиленими заходами кримінальної репресії, а злочини, вчинені феодалами, карались м’якше або зовсім не карались.

Злочином називало – “кривду” або “шкоду”. Поняття злочину все більше зміщується в сферу порушення правової норми. Злочин став зва­тись “виступом”, а злочинець - “виступцем”.

Суб'єктом злочину визна­валась вільна або напіввільна людина, яка досягла 14 років за II Статутом і III Статутом – 16 років. Не завжди притягувались до відповідальності ду­шевнохворі.

Необхідна оборона або стан крайньої необхідності визнава­лись обставинами, які звільняли від покарання.

Розрізняли злочини скоєні умисно, з необережності та рецидив злочинів. Злочини ділились також на закінчені і незакінчені, вчинені особисто і у співучасті.

За злочини проти держави і релігії, глави держави, бунт чи зрада, віровідступ­ництво, вихід з християнства, чаклунство, язичництво – передбачалася смертна кара. Додатковими покараннями були конфіскація майна та позбавлення честі. Однак діти та дружина злочинця переслідувань не зазнавали.

Норми кримінально-правового характеру передбачали складну систе­му злочинів, яка поділялась на шість головних видів.

Злочини проти релігії– богохульство, відступництво, підбурю­вання до переходу в нехристиянську віру тощо.

Політичні злочини– втеча до ворога, бунт, зносини з противником, здача йому замку.

Державні злочини – злочини по службі і проти порядку управління. До останніх належали: хабарництво, підробка документів, са­мочинне карбування монети тощо.

Злочини проти особи– вбивство, тілесні пошкодження, образа.

Майнові злочини –крадіжка, незаконне користування чужим майном, пошкодження та знищення чужого майна, підпал, знищення межових зна­ків з метою оволодіння чужою землею, заподіяння шкоди чужому майну.

Злочини проти моралі та сім'ї – двоєженство, викрадення чужої дитини, образа дітьми батьків, зґвалтування тощо.

Особлива увага приділялась злочинам проти особи та май­на. Так, за крадіжку коня, челяді, у випадку підпалу, винний карався на смерть. А у випадку таємного і навмисного вбивства шляхтичем – шляхтича, закон передбачав четвер­тування чи посаження на палю, а ро­дині вбитого сплачувалась головщина у подвійному розмірі.

При звинуваченні кількох панів у вбивстві шляхтича смертній карі піддавався лише один із них – той, на кого присягнуть інші. Співучасники повинні були виплатити головщину у розмірі 100 коп грошей і відбути тюремне ув'язнення тер­міном півтора року. Коли ж такий злочин вчинили особи “простого звання”, всі вони карались на смерть.

За вбивство дітьми своїх батьків, навмисне позбавлення батьками життя своєї ди­тини, вбивство пана слугою, зґвалтування – злочинець позбав­лявся честі, його майно передавалось родичам, а сам він піддавався га­небній кваліфікованій смертній карі.

Дрібні злочини проти особи та її майна здебільшого карались гро­шовим штрафом на користь казни і компенсацією потерпілій сторо­ні.

Головною метою покарання було залякування. До мети покарання відноси­лась також ізоляція злочинця, відшкодування збитків, використання зло­чинців як робочої сили.

Найбільш тяжким покаранням була смертна кара. За І Статутом вона передбачалась у 20 випадках. За II – у 60, за III – у 100. Вона по­ділялась на кваліфіковану та просту. До кваліфікованих видів відносили: спалення, посадження на палю, закопування живим в землю тощо. Проста смертна кара здійснювалась шляхом відрубання голови або через повішення.

У Статутах простежується складна систему майнових покарань. Головним з них була вина грошова, що складалась із “накладу”, який надходив у скарб­ницю держави, “шкоди” – винагороди за вчинену шкоду потерпілому, “головщини”, яку отримували родичі вбитого.

Болісні покарання застосовувались, головним чином, до селян (биття кнутом, палкою тощо). До шляхти переважно – покарання у вигляді позбавлення прав і честі, і називалось “виволанням”. (конфіскація майна, вигнання з міста).

У другій половині XVI ст. поширилося покарання тюремним ув’язненням, яке застосовувалося за незначні злочини. Термін такого ув'язнення міг бути від 3 тижнів до декількох років.

Переглядів: 1009