У чому полягає значення музики В.А.Моцарта і Й. Штрауса для розвитку європейської і світової художньої культури? Аргументувати свою відповідь.

В австрійській музичній культурі тісно перепліталися національні традиції багатьох народів, щонайперше австрійські та німецькі, а також угорські, чеські, циганські, хорватські, єврейські тощо. Значним був також вплив італійського, зокрема оперного, мистецтва.

В епоху Просвітництва музика починає відігравати провідну роль у культурному житті Австрії. У Відні та інших містах створюються численні придворні театри, аристократичні капели та оркестри.

У другій половині XVIII ст. в Австрії виникла так звана віденська класична школа, до якої належали Й. Гайдн, В. А. Моцарт і Л. Бетховен. Мистецтво віденських класиків, що відбило у своїх формах духовні пошуки, етичні та естетичні ідеали часу, визначило весь подальший розвиток європейської музичної культур

Музика виразила головні ідеї епохи Просвітництва — оптимізм, устремління до кращого, світлого, віру в розум і гармонійність буття. У творчості представників віденської школи виникли і досягли вершин так звані сонатна форма і сонатно-симфонічний цикл.

Вольфганг Амадей Моцарт (1756Творчість Моцарта викликала переворот у традиційних поглядах на музичне мистецтво, аналогічний «Фаусту» Гете в літературі. «Вічне сонячне світло», — так характеризував його музику композитор і піаніст Антон Рубінштейн. Говорячи про унікальну красу і глибину мистецтва геніального австрійського композитора, музикознавці наголошували на променистості, яскравості, радісності, життєдайності, оптимістичності, душевності, а водночас на пристрасності, глибині та складності його музики. З ім’ям Моцарта традиційно пов’язують уявлення про феноменальну вроджену музичну обдарованість , невимушену легкість у вирішенні складних творчих завдань, надзвичайну гармонійність і завершеність музичних композицій. Коротке, але досить плідне життя композитора і його передчасна смерть за загадкових обставин породили чимало легенд, домислів, міфів.

У трирічному віці Вольфганг знаходив на клавіатурі клавесину благозвучні акорди, у чотири роки самостійно навчився грати на органі та скрипці, спробував написати концерт. Шестирічний музикант їде у концертне турне завойовувати світ. Разом із батьком і талановитою старшою сестрою він гастролює у великих містах Європи: Мюнхені, Відні, Парижі, Лондоні, Амстердамі, Гаазі, Женеві... Моцарта обирають членом Болонської академії. За завданням екзаменаторів він за півгодини написав складний твір. Папа римський вручає митцю орден «Золотої шпори». Міланський театр замовляє чотирнадцятирічному композиторові оперу, яка 20 разів ставилася на сцені оперного театру і мала гучний успіх.

Отже, Італія визнала Моцарта, проте роботи йому не знайшлося. Вольфганг Моцарт перший з-поміж музикантів Австрії і Німеччини наважився порвати із залежним становищем слуги і заробляти на життя своєю творчістю, тобто стати вільним художником. Цим рішучим вчинком він кинув виклик багатовіковим становим традиціям, що свідчить про мужність і вольовий характер митця.

З 1781 р. і до кінця своїх днів В. А. Моцарт живе у Відні, де його творчість досягає найбільшого розквіту. На замовлення Віденського оперного театру він пише першу національну комічну оперу німецькою мовою «Викрадення з Сералю». Опера мала великий успіх, однак імператору вона здалася складною.

За два роки до смерті Моцарт створив свій останній оперний шедевр — фантастичну оперу-казку «Чарівна флейта», присвячену вічній темі кохання. Закінчував оперу вже безнадійно хворим. Писав композитор цю світлу музику високих почуттів паралельно з найтрагічнішим своїм твором — «Реквіємом» (з латинської — «вічний спокій»).

Найвищої майстерності, глибини думок і почуттів досягає композитор у новаторських операх «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», трьох останніх симфоніях, «Реквіємі».

Композитор прожив коротке життя (всього 36 років!), проте він залишив по собі величезну за обсягом і різнобічну за жанрами спадщину, якої вистачило б на кілька творчих доль: близько двох десятків опер, «Реквієм», 50 симфоній, понад двадцять концертів для клавіру з оркестром, численні концерти для скрипки, флейти, кларнета, фагота, валторни, арфи з оркестром, струнні квартети і квінтети, сонати для скрипки і клавіру, клавірні сонати, варіації, фантазії, рондо, менуети тощо.

Шекспірівська за розмахом і глибиною творчість австрійського композитора мала величезний вплив на розвиток європейського музичного мистецтва XIX ст. Дехто з дослідників вважає, що осмислення космізму й універсальності музики геніального Моцарта, яка випереджала свою епоху, є справою майбутнього.

Йоганн Штраус (1825 – 1899).Слово «вальс» у багатьох людей асоціюється з іменами Йоганнів Штраусів – батька й сина – своєрідною «вальсовою династією».

Старший Штраус — родоначальник вальсу, не маючи 20 років, організував оркестр, який грав на танцювальних вечорах, зокрема виконував вальси, галопи, кадрилі свого диригента. Штраус-син досяг набагато більшого: він не тільки створив власний оркестр у досить молоді роки, як і батько, а й став автором близько 500 творів, серед яких знамениті вальси «Казки віденського лісу», «На прекрасному блакитному Дунаї», «Весняні голоси», «Прощання з Петербургом», а також оперети «Летюча миша» і «Циганський барон».

Йоганн Штраус-син опоетизував побутовий селянський танець лендлер, надав йому граціозності, витонченості, ліричності. Під пером натхненного майстра вальс набуває рис романтичної «симфонічної поеми». Душа віденців звучить у цих незабутніх «піснях без слів», мелодії яких в Австрії співали як народні.

Відень середини XIX ст. — це епоха розквіту танцювальної музики, захоплення театром. У 1874 р. композитор створює оперету «Летюча миша», яка стала еталоном для багатьох наступних творів цього жанру з огляду на сюжет, захоплюючий каскад мелодій. Події балу-маскараду, де одних персонажів сприймають за інших, гумор з іронією, кохання і легкий смуток.... Завдяки Штраусові віденський вальс і віденська оперета здобули визнання в усьому світі.

«Дві речі на землі дуже важкі, — писав Роберт Шуман, — по-перше, здобути славу, по-друге, її утримати. Тільки справжнім майстрам це вдається: від Бетховена до Штрауса, кожному в своєму роді».

Життєлюбні, ліричні, чарівні мелодії Йоганна Штрауса — «короля вальсу» — і сьогодні сповнюють серця людей світлим і радісним світовідчуттям.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Схарактеризувати крито-мікенську культуру як підготовчий період давньогрецького мистецтва.	\|	Визначення, предмет та задачі кристалографії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.047 сек.