Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 3. Управлінська думка в Україні з часів Київської Русі до кінця ХІХ ст.

1. Розвиток управлінської думки в Україні до середини ХІХ століття.

2. Управлінська думка в Україні з другої половини ХІХ століття до 1917 року.

1. Розвиток управлінської думки в Україні до середини ХІХ століття

Наступний розвиток управлінської думки в Україні неможливо уявити у відриві від загальноросійської історії розвитку господарства й економічної теорії. Взаємопроникнення, збагачення культур народів, що входили в Російську імперію, було, є і залишиться відмітною рисою їхнього розвитку» перекреслити, забути, не врахувати який було б просто непростиме, короткозоре з позицій соціально-економічного прогресу цив народів. Свідченням цього є життя і діяльність багатьох представників української наукової думки, у тому числі економічної.

М. А. Балудянський (1769— 1847) народився в Закарпатті. Для свого часу він здобув гарну освіту, закінчивши юридичний факультет Віденського університету. З 1789 p. працював професором в Академії Гросс-Вардейнс, а потім у Пештському університеті викладав політичну економію. У 1803 p. царський уряд запросив Балудянського на викладацьку роботу в Головний педагогічний інститут Санкт-Петербургу- У 1819 p. Інститут було перетворено в університет, і Балудянський став його першим ректором (1819—1821). Крім науково-викладацької діяльності, він багато і плідно працював і як державний чиновник.

Уперше в Російській імперії Балудянський опублікував нариси з історії економічних учень («Статистичний часопис» за 1806 і 1808 pp.). Системи економічних поглядів меркантилістів, фізіократів, А. Сміта викладалися ним у поєднанні з висвітленням господарського й управлінського механізмів, за допомогою яких передбачалося ці системи реалізувати на практиці.

Такий підхід відіграв, мабуть, вирішальну роль у тому, що Балудянський став одним з ідеологів і розроблювачів програм буржуазного реформування економічної системи в Росії. З його ім'ям пов'язані розроблення таких складових цього реформування, як план М. М. Сперанського ("План фінансів" на 1810р.), реформа державних селян П. Д. Кисельова (1837— 1841 pp.), грошова реформа Є. Канкріна (1839—1843 pp.).

Основою меркантилістської, або комерційної, системи є накопичення грошей, що ототожнюються з багатством нації. Держава виступає в ролі батька великої сім'ї, що повинен кожному її члену визначити вид діяльності. Співвідношення економічних інтересів особи і держави має бути таким:

“Громадянин повинен працювати не в тих промислах, де він одержує більший прибуток, а в тих, що дають державі більшу вигоду”. Основним критерієм економічно ефективної діяльності в такій системі є сальдо торговельного балансу. Ддд держави вигідним є баланс при позитивному сальдо, що водночас свідчить про правильність комерційної політики.

Що стосується співвідношення галузей і сфер діяльності то воно уявлялося таким: на першому місці перебуває зовнішня торгівля, на другому — внутрішня, далі йде мануфактура (промисловість) і, нарешті, сільське господарство. Критерієм такої градації галузей є Їхня роль у збільшенні багатства нації (грошей). Держава у своїй політиці мусить цим керуватися управляти як виробниками, так і споживачами.

Незважаючи на визнання прогресивного значення меркантилістської системи, її ролі в накопиченні багатства суспільства, ставлення Балудянеького до неї було, однак. негативним. Він засуджував політику меркантилізму, спрямовану на захоплення нових ринків і колоній, розв'язування війн. У дусі систем фізіократів і А. Сміта він підтримував значення етичних аспектів економічної політики, що ґрунтуються на "великодушності і любові до людини", виступав проти цехової замкнутості і регламентації меркантилізму, за свободу ринку і виробника, за надання простору для розвитку продуктивних сил суспільства. При цьому він критично ставився і до фізіократичного учення про продуктивну і непродуктивну працю. Як і А. Сміт, до продуктивної праці він відносив усі види праці в матеріальному виробництві й у цьому розумінні поділяв його погляди па суть багатства нації, вважаючи, що воно полягає в "накопиченні продуктів праці".

З погляду управління цікавими були думки вченого про організацію праці. Вони стосувалися трудових відносин, кваліфікації робітників, заробітної плати. Підкреслюючи стимулюючу роль останньої, Балудянський основи диференціації зарплати пов'язував із талантом, майстерністю, професіоналізмом окремих категорій працівників. Крім важливості цих ідей для організації управління виробництвом на мікрорівні, у кріпосній Російській імперії де проблеми організації праці просто ігнорувалися, ідеї Балудянеького будоражили суспільну думку, змушували замислюватися над майбутнім станом економіки закликали до ліквідації кріпосного права.

Широкій громадськості В.Н. Каразін (1773—1842) відомий як засновник Харківського університету й ініціатор реформи освіти в Росії. Як учений-економіс7 він представляв погляди фізіократизму. З його ім'ям пов'язане становлення класичної теорії в Україні. Часовий лаг порівняно з більш розвинутими на той час країнами Заходу, де ці погляди вже ставали історією, змінюючись іншими, свідчив лише про запізнілий розвиток у Росії ідей і практики підприємництва. У різноманітних наукових концепціях переважали питання про шляхи соціально-економічного розвитку імперії, відтісняючи на задній план ті проблеми, що хвилювали західні країни, у тому числі й проблеми управління підприємницькою (ринкової) економікою.

Український учений не міг не звернути уваги на надмірно роздутий центральний державний апарат, на "юрбу жадібних чиновників", віддалених від місць і країв. Каразін гостро засуджував нерозумне, нераціональне, однобоке зосередження багатства і розкоші в столицях тоді, коли решта держави "ще являє собою халупи без дахів ".

Таким чином, з наведених вище положень ученого випливає висновок про необхідність поліпшення державного управління в Російській імперії, підкреслюється важливість урахування місцевих особливостей у його подальшому реформуванні. З ним Каразін пов'язував можливість зближення інтересів як різноманітних верств (класів) суспільства, так і народів і націй, його що населяють.

Реформування державного управління Каразін передбачав здійснити в межах монархії зі збереженням Російської імперії, включаючи в неї й Україну. Великі надії він покладав при цьому на те, то цар Олександр І використає "самовладу" для усунення "самовлади", "дасть нам нерушимі закони'¹'¹.

Вважаючи самодержавство непорушним у віках, основу спадкоємності влади царя Каразін бачив у дворянстві, що відіграє роль "жил" і "нервів" у державному організмі. Він рекомендував створити з представників дворянства думу дорадчого характеру у справах державного управління. Учений закликав Олександра І до вчинення "подвигу законотворчості".

Як відомо, цей заклик відіграв свою роль. Усунення "деспотизму уряду" цар вважав головною метою перетворень у суспільстві, здійснити які він мав намір за допомогою основних законів, що закріплюють нові принципи державної влади і гарантують внутрішній спокій і динамічний розвиток держави. Не дивно, що слово "закон" було вибито за вказівкою Олександра І на зворотному боці медалі, випущеної на честь його коронації.

У творчій і практичній діяльності Каразіна проблеми управління на макро- і мікрорівнях тісно перепліталися. Зокрема, з необхідністю перебудови системи державного управління він пов'язував проблему шляхів вирішення центрального на той час селянського питання в Російській імперії. Залишаючись прихильником поміщицького і дворянського землекористування, Каразін перспективи його розвитку пов'язував із реформуванням управління господарством. Крім установлення "меж залежності" селян, обмеження поміщицького свавілля, наділення селян цивільними правами, Каразін вважав за необхідне надати селянам право власності па землю на основі приватного володіння (включаючи право її продажу і купівлі) і сплати щорічної грошової ренти.

У цьому зв'язку певний інтерес викликають ідеї Каразіна про самоврядування і його спроби впровадження їх у життя. У 1793 p. у селі Кручик на Харківщині він організував селянське самоврядування. Згодом Каразін запровадив його й у селі Анашкіно під Москвою, в маєтку своєї дружини. Органом самоврядування була дума, до складу якої входило двоє селян, а головою був Каразін. У разі потреби його заміняла довірена особа. Обов'язок писаря виконував один із письменних селян за призначенням голови. Діяльність думи здійснювалася відповідно до статуту, розробленого Каразіним.

Частина поміщицької землі, що залишалася після наділення селян земельними ділянками, мала оброблятися не примусово, а найманою працею. Обуржуазування при цьому поміщика-власника вело до поступового скасування кріпосної системи, перетворення феодально залежного селянина в орендаря. Отже, управлінська думка в Україні розвивалася паралельно з розвитком економічної теорії, відображаючи потреби практики реального господарювання й активно впливаючи на неї.

Видатну роль у становленні управлінської думки в Україні відіграла Києво-Могилянська академія. Заснована в 1632 p. митрополитом Петром Могилою, Академія тривалий час (аж до закриття її царським урядом у 1817 p.) була центром освіти й управлінської Думки в Україні, а з часів царя Олексія Михайловича — і в Росії. Насамперед це пов'язано з високим рівнем викладання Дисциплін з освіти й управління в галузі економіки й агрономії.

Глибоке вивчення в Академії античної філософії, зокрема філософії Платона й Аристотеля, давало її вихованцям також знання з економічної, у тому числі й управлінської, думки. Вони знали основні положення античної "ойкономіі", розробленої і розвинутої Ксенофонтом і Аристотелем.Давньогрецька "ойкономія" — пе зведення думок і порад з управління садибою, рабовласницьким господарством, система правил їх організації. У ній подані перші спроби теоретичного осмислення принципів організації й управління господарством, аналізу деяких економічних і управлінських категорій. Випускники Києво-Могилянської академії знали і канонічну політичну економію середньовіччя. Одночасно в Академії викладалися основи "сільської" і "домашньої" економіки. У результаті такої уваги до питань економіки управління Академія поставляла тодішній Росії не тільки українських епіскопів і просто освічених людей, а й добре підготовлених агрономів-організаторів і економістів, що залишили глибокий слід у розвитку агрономічної й економічної наук Східної Європи.

Серед випускників Києво-Могилянської академії насамперед відзначимо Андрія Самборського (1732—1815). Перебуваючи при російському посольстві в Лондоні, він доповнив знання, отримані в Академії, вивченням теорії і практики сільського господарства Англії. На той час відомим авторитетом в галузі англійського сільського господарства був Артур Юнг. Він відстоював і пропагував польове травосіяння і травопільну систему господарства. Самборський виклав основні положення науки Юнга у своїй праці "Опис практичного англійського землеробства" (1781). Він став прихильником "англійської системи", тобто системи великого інтенсивного сільського господарства.

Повернувшись із Лондона, Самборський став вихователем престолонаслідника Павла Петровича, а також учителем великих князів Олександра (пізніше — царя Олександра І) і Костянтина. Тому можна стверджувати про позитивний вплив поглядів українського економіста на формування політики освіченого абсолютизму в першому десятиріччі XIX ст.

Деякий час перебував в Англії також вихованець Києво-Могилянської академіїМихайло Ліванов (1751—1800). Як і Самборський, він на місці вивчав тодішню англійську літературу і досвід ведення сільського господарства. Ліванов написав і видав три книги, присвячені проблемам організації сільського господарства: "Наставляння до умоглядного і діловодного землеробства" (1786). "Керівництво до розведення і поправлення домашньої худоби" (1794), "Про землеробство, скотарство і птахівництво" (1789). В останній праці викладалися положення книги "економіста-експериментатора" ЙоганаХристіана Шуберта фон Клеєнфельда.

М, Ліванов був одним із перших дослідників грунтів і умов хліборобства в Степовій Україні. У 1799 p. він заснував першу в Україні сільськогосподарську школу поблизу м Миколаєва. Відомо також, що Потьомкін, думаючи створювати Екатеринославский університет, мав намір запросити на передбачувану в ньому кафедру агрономії М. Ліванова.

До випускників Києво-Могилянської академії належала ще плеяда вчених і агрономів-організаторів сільського господарства. Серед них —Іван Комов, котрий після закінчення Академії вивчав в Англії сільське госіюдарстно і потім видав підручник "Про землеробство" (17У8). У ньому автор розвивав основи загального і спеціального хліборобства і, зокрема, вміло пропагував сівозміну. Його перу належить також книга "Про землеробські знаряддя" (1785). Завдяки діяльності випускників Києво-Могилянської академії в Україні склалися агрономічні центри: Батуринський, Харківський, Ніжинський, Миколаївський та ін.

Оцінюючи роль і значення Академії у сфері домоведення, відомий російський економіст-аграрник, професор А. Чаянов відзначав, що вона "дала нам у XVlll cm. чимало вчителів агрономії". За його словами, Самборський, Ліванов, Комов представляли так звану англійську систему, частково описуючи англійське хліборобство, а ще більше відображаючи вплив німця фон Клеєнфельда.

Ціла група вихованців Києво-Могалянської академії, що стали професорами, агрономами, організаторами сільського господарства, справді підготували цінні праці. Все це дало змогу заснувати в Московському університеті кафедру "мінералогії і сільського домоведення", на яку для читання курсу "Сільське домоведення" був запрошений також києво-могилянець Антон Прокопович-Антонський.

Серед діячів у сфері прикладної сільської економіки першої половини XIX ст. виділявся відомий український бджоляр винахідник розбірного рамкового вулика і власної (української') рамки II. І. Прокопович (1775—1850). У 1828 p. він відкрив у селі Пальчики недалеко від Батуріна першу в Східній Європі школу бджільництва з дворічним теоретико-практичним курсом навчання. Школа функціонувала 51 рік. Про досягнення Прокоповича як спеціаліста й організатора бджільництва знали не тільки в Україні, а й у Росії. Більше того, учні Прокоповича описали його методику ведення пасіки і конструкцію вуликів у публікаціях у Франції і Німеччині.

2. Управлінська думка в Україні з другої половини ХІХ століття до 1917 року

Розвиток економічної теорії, як і теорії власне управлінської (менеджменту) і сьогодні виявляється в боротьбі їхніх різноманітних напрямів. Тому класифікація напрямів була, є і залишиться однією з найважливіших проблем науко «ото дослідження в галузі економіки. Таке дослідження маг w і l-и.ки теоретичне значення. Найчастіше від нього залежать практичні рішення господарювання, вироблення тієї або іншої економічної політики держави. Безперечно, розвиток загальної економічної теорії і теорії менеджменту взаємозалежний. Прикладом цього є наукова творчість і громадська діяльність таких економістів, як І. В. Вернадський, Н. X. Бунте, М. І. Туган-Барановський, відомих не тільки в Україні.

І. В. Вернадський (1821-1884) народився в м. Києві, де й здобув освіту. Він був професором Київського, а потім Московського університетів, Петербурзького педагогічного інституту й Олександрівського ліцею. У 1856—1867 pp. — чиновник особливих доручень при міністерстві внутрішніх справ. З 1857 по 1861 p. — видавець і редактор журналу "Економіст". З 1867 по 1876р.— управляючий конторою державного банку в Харкові.

Вернадський одним із перших у світовій літературі розробив класифікацію напрямів економічної думки. Ще g 1849 p. він виділив в економічній науці два великих напрями —позитивний і негативний. До першого він відніс теорії і школи, представники яких вважали, що економічний розвиток вирішальною мірою залежить від активної діяльності держави. Другий напрям представляли ті теорії і школи, що спиралися на "природні закони" розвитку і заперечували необхідність втручання держави в економіку. У меркантилістів панував позитивний підхід, у фізіократів і класиків — негативний, а в так званих протекціоністів — компроміс між обома підходами. Оскільки макроекономічні монетаристські й кейнсіанські моделі і сьогодні визначають економічну політику різних їсраїн світу, підппкіпнп кпгпитіяючи на уігравлінські теопії. класифікація Вернадським основних напрямів економічної теорії свого принципового значення не втратила і сьогодні, у тому числі для України.

Історичний досвід свідчить, що традиційно для України (у складі Російської імперії) роль держави в економіці була вирішальною. Держава брала активну участь у створенні фінансово-кредитної і грошової систем, сприяла їхньому нормальному функціонуванню. Становлення і розвиток ринкових відносин супроводжувалися державним регулюванням останніх. Держава завжди активно втручалася а діяльність підприємця, використовуючи для цих цілей різноманітні економічні й адміністративні інструменти. Особливо яскраво це стало виявлятися з початку XVIII ст., у зв'язку зі становленням протекціоністської ("заступницької") системи. У першій чверті XIX ст. близько половини всіх мануфактур було побудовано державою. Водночас держава сприяла створенню приватних підприємств, тісно пов'язаних із державним господарством. Промислове підприємництво в Росії й Україні на відміну від Західної Європи зароджувалося як державне підприємництво.

У другій половині XIX ст. держава продовжувала сприяти розвитку підприємництва, приватної ініціативи. Вони підтримувала розвиток промисловості, будівництво залізниці акціонерними товариствами, а з 80-х років — за рахунок скарбниці і викупу багатьох приватних доріг. Серед інших методів підтримки державою приватної ініціативи і підприємництва — різноманітні податкові пільги, зокрема звільнення від усіх видів податків і мита на досить тривалий період, звільнення від оподатковування прибутків працівників окремих підприємств, кредитні пільги у формі безпроцентного або пільгового кредитування, державні замовлення. Засновникам нових підприємств практично безплатно передавалися землі, будівлі, помешкання виробничого призначення.

Держава сприяла розвитку підприємництва і шляхом протекціоністської митної політики. Заінтересовані в посиленні протекціонізму промислові підприємці вимагали високих митних тарифів, вважаючи їх головним засобом успішного розвитку національної промисловості. Окремі економісти України (П. Мігулін, М. Соболев та ін.) також були прихильниками протекціонізму за активного втручання держави в економічне життя. Водночас інші вчені і громадські діячі, до яких належав і Вернадський, заявляли про свою прихильність до політики вільної торгівлі, вільного підприємництва.

Про розбіжність своїх поглядів з політикою протекціонізму у сфері зовнішньої торгівлі Вернадський писав у статтях "Про зовнішню торгівлю" і "Ще про зовнішню торгівлю", що мали значний вплив на суспільну думку того часу. Вчений вважав, що, незважаючи на меншу розвиненість Російської імперії порівняно з Великобританією, молода російська промисловість усе-таки зможе витримати конкуренцію з боку англійської промисловості, насамперед завдяки своїм структурним перевагам. Крім того, лише в умовах конкуренції можливе зростання продуктивності вітчизняної промисловості. На думку Вернадського, протекціоністські тарифи звільняють промисловця від тривожного суперництва", що тримає в напруженні його “моральні і розумові сили”. І хоча високі тарифи дають змогу досягти певних політичних цілей — незалежності нації або н могутності, економічних цілей — поліпшення життя людей або досягнення особистої економічної свободи можна досягти лише при низьких тарифах і відповідно низьких цінах, тобто шляхом застосування політики вільної торгівлі, фритредерства

Щоправда, Вернадський не цілком заперечував необхідність втручання уряду в економіку. Він вважав, що таке втручання не потрібне, коли ринки вже звільнилися від феодальної залежності і меркантилістських уявлень, але створення таких умов — справа уряду. Для Росії середини XIX ст. це означало насамперед скасування кріпосного права.

Таким чином, погляди Вернадського на економічну й управлінську роль держави необхідно розглядати з урахуванням конкретного хронологічного періоду й обстановки, в яких вони висловлювалися. Це ж треба мати на увазі і при аналізі поглядів Н. X. Бунте.

М. X. Бунге (1823—1895) — відомий український учений і суспільний діяч. Випускник Київського університету (1845), він надовго пов'язав життя зі своєї альма-матір. Тут він захистив магістерську (1847) і докторську (1852) дисертації, працював професором політичної економії і права, був ректором університету, успішно поєднував навчальну й адміністративну роботу, користувався величезною повагою співробітників і студентів. Крім викладацької роботи, Бунге управляв ще і Київським відділенням державного банку (з 1865 p.).

Будучи спеціалістом в галузі грошей і кредиту, він працював у фінансовій комісії з підготовки реформи 1861 p. і зробив вагомий внесок у формулювання фінансових аспектів реформи. З 1880 p. почалася урядова діяльність українського вченого: спочатку як товариша (заступника) міністра фінансів, а згодом (1881 —1886) — міністра фінансів і голови Комітету міністрів (1887—1895).

Як про закономірне і позитивне явище писав Бунге про те, що в європейських країнах спостерігається концентрація і централізація промисловості і кредитних організацій. У зв'язку з цим мануфактурний феодалізм переходить у розряд історичних спогадів. Великі підприємства, підкреслював він, вирвали людство з патріархального економічного побуту, І хоча в Росії поки що нічого цього немає, треба сприяти витісненню дрібної промисловості фабричним виробництвом шляхом розвитку акціонерних компаній, що вигідно поєднують ^діяльність особи з діяльністю суспільства ".

Урядові заходи, що ґрунтувалися на таких або подібних уявленнях, сприяли бурхливому зростанню в Росії промисловості і промислового підприємництва. Для захисту інтересів промисловців наприкінці XIX ст. стали створювати представницькі організації підприємців — спілки, товариства, комітети і з'їзди, що будувалися за галузевою або територіальною ознакою.

У другій половині XIX ст. була створена фінансово-кредитна система з мережею державних і комерційних банків, сформувався внутрішній ринок, склалися сучасні форми торгівлі, зросла роль товарних бірж, розвинулася внутрішня торгівля, у результаті проведеної С. Ю. Вітте реформи грошей нормально функціонувала грошова система. Все це означало успішне формування в країні ринкових відносин.

У цьому процесі активну участь брали представники економічної й управлінської думки, а також уряд (держава), що у своїй діяльності спирався на відповідні теоретичні положення, сприяючи розвитку ринкової підприємницької економіки, здійснюючи її регулювання.

До кінця XIX ст. промислове підприємництво в Україні достатньо зміцніло і було спроможним вирішувати складні проблеми господарського розвитку. У свою чергу, такий розвиток слугував живлющим середовищем для збагачення новими положеннями економічної теорії й управлінської думки. Саме у зв'язку з розробленням насамперед питань управління промисловим виробництвом увійшло в історію світової науки ім'я ще одного економіста і суспільного діяча — М. І. Туган-Барановського.

М.І. Туган-Барановський (1865—1919) народився в Україні. Закінчив Харківський університет, здобув учею№ ступінь кандидата природничих наук Проте найбільше його цікавили питання суспільного життя, він екстерном склав іспити за юридичний факультет. У 1894 р в Московському університеті Туган-Барановський захистив магістерську дисертацію на тему: "Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя". Після опублікування не тільки в Росії, а й за рубежем вона принесла йому неабияку популярність.

У 1898 р. Туган-Барановський захистив докторську дисертацію і до 1917 р. працював приват-доцентом, а потім професором у Московському \ університеті і Петербурзькому політехнічному інституті. Лютнева 1917р. революція круто змінила його життя. Приїхавши в тому ж році в Україну, він обіймає посаду міністра фінансів у Центральній Раді. Після цього деякий час займається кооперативним рухом і науково-організаторською роботою. За його активної участі створюється Українська академія наук, у структурі якої вперше у світі було створено відділення соціально-економічних наук. Він стає академіком, професором Київського університету, деканом його юридичного факультету, головою Центрального кооперативного українського комітету. Смерть була передчасною і несподіваною на початку 1919 р.

Розвиваючи економічну теорію, М, Туган-Барановський, як і І.В. Вернадський, запропонував нову класифікацію її напрямів. Головною вадою капіталізму він вважав бідність населення при зростаючому багатстві, і залежно від підходу до вирішення цієї проблеми він виділяв у політичній економії три напрями.

Перший охоплював прихильників нерегульованого товарно-господарського ладу (класична школа та ін.), другий напрям — прихильників соціалізму (утопічного і марксистського), як повна протилежність першого. Нарешті, третій напрям — еклектичний — займав проміжне положення між двома першими. Він був представлений тими школами (наприклад німецька історична), прихильники яких намагалися зберегти товарно-господарський лад, але пом'якшити гостроту класових антагонізмів шляхом посилення державного втручання.

Кожний лад ґрунтувався на різних господарська принципах, що характеризували відповідну економічну (господарську) систему: перший — приватногосподарську другий — суспільно-господарську, третій — благоденства. На запитання "Яка із систем найбільше відповідає інтересам суспільства? " у Туган-Барановського відповіді не було. По суті вінобґрунтовував положення теорії змішаної економіки.

Туган-Барановський зробив вагомий внесок у вирішення найважливішої проблеми державного регулювання економіки — проблеми ступеня централізації господарського ладу. Він звернув увагу на небезпеку централізму для свободи особи і на інші його вади (бюрократизм, примус та ін.). Проте вчений не відкидав його цілком, а, навпаки, вважав необхідним для майбутнього соціалістичного ладу. На його думку, планомірність (організованість) суспільного організму є істотною перевагою, заради якої можна і потрібно змиритися з обмеженням свободи особи.

Ослаблення елементів примусу, звільнення суспільної ініціативи Туган-Барановський пов'язував із широким розвитком місцевого самоврядування. Водночас мали набути широкого розвитку і вільні господарські організації на засадах трудової кооперації. Остання, на його думку, у промисловості приведе до виробничої асоціації, а в сільському господарстві — до трудових общин із досить складним внутрішнім кооперативним устроєм.

Таким чином, наприкінці XIX— на початку XX cm. « українській економічній літературі дістали обґрунтування питання державного регулювання економіки в умовах ринкових відносин, взаємодії державного централізму ' самоврядування місцевих господарських органів. Були відображені і питання про можливості поєднання планових і ринкових основ в управлінні народним господарством. Відповіді на всі ці питання давалися з урахуванням досягнень західної економічної теорії. Одночасно розвивалася і теорія управління, зокрема школа наукового менеджменту.

Література основна [5, 7, 9, 11]

Література додаткова [25]

Тема 4. Виникнення і розвиток наукового управління

1. Менеджмент періоду промислової революції в Англії.

2. Індустріалізація в США: пріоритети управління і виробництва.

3. Фредерік Тейлор – творець наукового менеджменту.

1. Менеджмент періоду промислової революції в Англії.

Менеджмент не був важливим елементом промислової революції. Але саме вона створила умови для зародження менеджменту в його теперішньому розумінні і передумови для наступної еволюції управлінської думки.

Як уже зазначалося, Великобританія була країною, де в середині XVTO ст. почалася промислова революція. Природно, що саме в цій країні набули подальшого розвитку економічні ідеї, що склало основу менеджменту як теорії і практики, координації людських та ініпих ресурсів з метою задоволення потреб ринку масового споживача. Розвиток цих ідей пов'язаний насамперед з іменами Ч. Веббіджа, Е. Юра и У. Джевонса.

Ч. Беббідж (1792—1871) більше, ніж хто-небудь інший, зробив для обгрунтування і розвитку наукового підходу до вивчення менеджменту. Навіть тоді, коли Беббідзк конструював машини, він думав про їхнє використання, про організацію і координацію людських зусиль для цієї цілі.

Беббідж народився в сім'ї багатого банкіра. Його фізичну слабість природа компенсувала силою інтелекту, наділив до того ж такими рисами, як допитливість і винахідливість - істотно допомагали фундаментальні математичні знання, привів Беббіджа до винаходу першого у світі цифрового комп'ютера — обчислювальної машини, що працювала на перфорованих картах. Він був ученим, професором математики в Кембриджі, автором багатьох праць.

Запозичивши в Адама Сміта його знамениту ідею про поділ праці, Ч. Беббідж використав її при вивченні промислових підприємств не тільки в Англії, а й у Європі, якою він подорожував протягом 10 років. Результатом його наукових спостережень стала публікація книги "Економіка машин і промислових підприємств" (1832).

За три наступних роки ця книга ще тричі видавалася в Лондоні, а потім була опублікована в Нью-Йорку в журналі "Mechanic Magazin".

Чим же був викликаний такий величезний інтерес до книги Беббіджа?

Насамперед тим, що його інтерпретація поділу праці допомагала зрозуміти природу і призначення фабрики з її різноманітними машинами, устаткуванням і інструментами. Спеціалізація, тобто поділ праці, відповідно до вчення Беббіджа, однаковою мірою стосується як фізичної, так і розумової праці. У поглибленні спеціалізації він бачив шлях до підвищення кваліфікації, зростання обсягів виробництва, прибутку.

Беббідж склав перелік позитивних ознак спеціалізації, що надалі було використано у процесі розвитку наукового управління, стало хрестоматійним матеріалом при підготовці менеджерів. У своїй праці він також висунув низку питань, що наперед визначили багато напрямів наукового менеджменту. Так, зокрема, він вважав за необхідне:

— аналізувати не тільки виробничі процеси, а й пов'язані з ними витрати;

—— для досліджень використовувати прийняті стандарти;

— при вивченні ділової активності використовувати метод порівняння;

— визначати попит на основі статистики прибутків;

— централізувати виробничий процес;

— просувати до впровадження наукові розробки;

— при будівництві нових фабрик і заводів забезпечувати оптимальність Їхнього розміщення відносно природних ресурсів та ін.

Е. Юр (1778—1857) відомий своєю книгою "Філософія виробництва". Він народився в Глазго (Шотландія), здобув учений ступінь в галузі медицини, збирався вивчати природничі науки. Проте глибоко і серйозно протягом життя Юр цікавився лише фабриками і заводами.

Старанно обстеживши фабричні регіони Великобританії живучи і думаючи так само, як і заводські робітники, Юр мав усі підстави дати своїй книзі зазначену вище назву. У ній міститься як критика фабричної системи Англії, так і її захист, прославляння.

Юр; як і Беббідж, закликав до спеціалізації. Особливу увагу при цьому він звертав на роботу тих, хто займався організацією праці. Саме в її недоліках він бачив соціальну причину важкої праці і злиденного становища робітників, грубого ставлення до них, зловживання дитячою працею.

Вихід із такого становища багато хто бачив у відмові від машин, великого фабричного виробництва, масового ринку товарів. Юр же мислив інакше. Для нього справжньою причиною зазначеної й інших проблем була слабка механізація праці. Спеціалізація праці, вважав він, яка ґрунтується не на машинному виробництві, не може полегшити працю робітників і створити достатню кількість товарів. Потрібна спеціалізація, заснована на заміщенні живої праці машинами й устаткуванням, тобто матеріалізованою працею, капіталом.

2. Індустріалізація в США: пріоритети управління і виробництва.

Майже до кінця XVIIl ст. Америка залишалася країною в якій панівною економічною доктриною був меркантилізм, а сама вона плелася в кільватері англійської політики. Проте два літературних документи 1776 p. докорінно змінили ситуацію. Мова йде про американську Декларацію незалежності і книгу А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів".

Ідеї Сміта цілком вписувалися у філософську концепцію лідерів нової нації, а принцип laissez-faire став основним для творців її конституції.

Спроби Англії зберегти своє панування, перешкоджати промисловому розвитку Америки шляхом заборони продажу устаткування й еміграції кваліфікованої робочої сили не увінчалися успіхом. З початку XIX ст. в Америці, як гриби, ростуть мануфактури, засновані на запозиченій передовій британській системі менеджменту, акціонерній і корпоративній формах власності.

Суттєвим було те, що підприємці Америки, які працювали у текстильній і інших галузях промисловості, прислухалися до порад Юра стосовно використання машин. Водночас американські робітники чинили менший опір введенню машин. Щоб утримати робочу силу, підприємці платили високу заробітну плату, зловживання були не настільки масовими і суворими, дитяча праця не переважала. До того ж в Америці набагато спокійніше, ніж в Англії, поставилися до об'єднананняробітників у спілки, що давало їм додаткову можливість захищати свої права.

Таким чином, розвиток Америки кінця XVIII — початку XIX ст. відбувався у відносно сприятливіших економічних, соціальних і політичних умовах, які заохочували працю і конкуренцію, сприяли інноваціям. Розпочавшись у текстильній промисловості, індустріалізація Америки швидко розгорнулася в інших галузях економіки.

Вище зазначалося, що в індустріальному розвитку американці багато в чому повторювали Англію. Водночас ще в ранній період індустріалізації характерною рисою Америки стало прагнення до нововведень.Однією з новацій у першій половині XIX cm. стало широке використання в американській промисловості взаємозамінних деталей на основі їхньої стандартизації.

У світовій практиці принцип стандартизації так само, як і взаємозамінності, був не новим. Особливо широко він використовувався у військовому виробництві Італії, Франції, в інших країнах. ніде до Америки ідеї взаємозамінності деталей і механізованих фабрик навіть не намагалися об'єднати в єдину систему виробництва.

"Велика виставка промисловості всіх країн", що відбулася в 1851 p. у Кришталевому палаці в Лондоні, показала Америка не тільки здійснила спробу реалізувати ідею взаємозамінності деталей, а й почала переходити на нову систему виробництва. У планах винахідників було розроблення багатьох нових взаємозамінних деталей для найрізноманітніших і необхідних для ринку виробів. Згодом цей принцип виробництва був використаний при розробленні і налагодженні в Америці випуску автомобілів.

Переваги американської системи виробництва полягали в зростанні швидкостей машин і можливості обслуговування їх малокваліфікованими робітниками, у спрощенні складання готових виробів, деталі яких були взаємозамінними, у скороченні часу і витрат на підготовку складальників. Нарешті, і Це саме головне, така система давала можливість організовувати виробництво продукції на ринок у кількості, що відповідає масовому споживанню.

Розвиток систем виробництв Америці відбувався одночасно зі створенням систем транспорту і зв'язку Сукупність цих систем і забезпечити прискорений прогрес Америки вимагала систематизації менеджменту.

Усе почалося з того, що в 1830 р. у штаті Нью-Джерсі була побудована перша гілка залізниці, протяжність якої до 1850 p. досягла 9 тис. миль. Відкриття в той самий період телеграфу стало початком розвитку принципово нової системи зв'язку. До 1860 p. проводи загальною протяжністю 50 тис миль зв'язували різні частини країни.

Безперечно, залізниці і телеграф означали революцію у сферах перевезення і зв'язку. Вони відкривали межі для торгівлі, розширили ринки і сферу дії товарно-грошових відносин прискорили освоєння і заселення нових земель.

Залізничні компанії за своїми масштабами перевершували мануфактури, компанії текстильної промисловості. Сотні станцій і тисячі миль шляхів потребували постійного нагляду і контролю па величезних територіях. Інвестиції в будівництво залізничних ліній і поїздів були величезні. Все це потребувало не тільки значних фінансових вкладень, а й нових форм управління зростаючою індустрією.

Одним із перших, хто розробляв нові форми управління, слід вважатиДеніела Крей Маккаллума (1815 - ] 878). Вт народився в сім'ї шевця. Працював теслею, побудував багато будинків, потім улаштувався в залізничну компанію Нью-Йорк-Ері, правління якої в 1854 p. призначило Маккаллума генеральним управляючим Ерійської лінії.

Маккаллум вважав, що для ефективного управління необхідна сувора дисципліна, конкретні і докладні інструкції, часті і точні звіти про виконувані роботи, справедлива виплата заробітної плати і премій, певна ієрархія влади, особиста відповідальність і підзвітність у всій організації. Для реалізації своєї концепції управління він розробив детальний механізм, що містив у собі принципи управління, докладну схему відповідної організації, широку інформаційну систему, засновану на використанні телеграфу, систему контролю.

Найвідомішим послідовником Маккаллума був Генрі Варнум Пурр (1812—1905). На відміну від Маккаллума він не був практикуючим менеджером. Пурр обіймав посаду редактора журналу «American Railroad Journal», зарекомендував себе теоретиком менеджменту.

Якшо Маккаллум свою систему управління обмежував рамками компанії, її внутрішніми операційними проблемами, то для Пурра характерний широкий погляд на управління, хоча його дослідження стосувалися лише залізниці. Розглядаючи її проблеми, він думав про роль залізниць у житті Америки, а у зв'язку з цим і про її майбутнє, яке він оцінював дуже оптимістично.

У своїх працях про управління Пурр спирався на досвід кращих організаторів залізниць, обстоював проведення управлінських реформ для створення національної системи перевезень, .зокрема, він запозичив у іЛз.ккаллумй три фундаментальних принципи: організацію, зв'язок і комунікацію.

Проте, вивчивши проблеми управління в Америці, а потім і в Англії, Пурр дійшов висновку, що цих принципів недостатньо. Вони не враховували людського чинника. проблем поведінки і дисципліни робітників, без чого неможливо було досягти систематичного менеджменту. Успіх управління він пов'язував з усвідомленням робітниками своїх обов'язків, добровільним підпорядкуванням чіткій бюрократизації, що, у свою чергу, вимагало гнучкості в організації. Роботи Пурра свідчать про його значний внесок у розвиток управлінської думки в Америці.

З появою нових ринків в Америці швидко зростало і промислове виробництво. Незабаром окремі його комплекси за складністю нагадували залізниці. Одночасно ускладнювалися проблеми, розв'язувані управлінцями, що змушувало їх рухатися до наукового менеджменту. Про це свідчать виступи менеджерів протягом останніх трьох десятиліть XIX ст. перед членами різноманітних об'єднань, де вони спільно шукали шляхи вирішення нагальних проблем, а також їхні стати в журналах. Переважно це були журнала інженерії. Одним із таких менеджерів бувГенрі Таун (1844-1924), котрий, будучи упродовж 48-ми років президентом однієї з промислових компаній, упроваджував у ній сучасні методи управління.

Вже перша доповідь Тауна на засіданні Американського товариства інженерів-механіків у 1886 p. була незвичною новаторською за змістом, про що свідчить навіть її назва - "Інженер як економіст". У доповіді Таун звернув увагу на те що наявний досвід управління поки що не став предметом теоретичного узагальнення, вказав на відсутність спеціальної літератури, журналів та асоціацій. За таких умов, підкреслював він, неможливо поширювати знання в галузі управління одержувати від них вигоду. Спеціалісти вважають, що саме цей виступ Тауна, прослуханий Ф. Тейлором, надихнув останнього на послідовне розроблення наукового менеджменту.

На той час необхідність управлінської освіти стала загальновизнаною. У 1881 p. фінансист і промисловець із Філадельфії Джозеф Вартон виділив 100 тис. доларів університету в Пенсільванії для відкриття відділення, де молоді люди могли б здобувати освіту і знання для кар'єри в менеджменті. На його думку, вища освіта необхідна менеджерам такою самою мірою, як і докторам, юристам та іншим спеціалістам. Нове відділення університету s Пенсільванії, яке пізніше стали називати школою, розробило програми для підготовки спеціалістів у сфері бізнесу. Вони включали такі курси, як принципи кооперації, господарем⁶право, природа резервів і облігацій, причини паніки і грошових криз, ораторське мистецтво, проблеми страйків та ін. Школа менеджменту Вартона була єдиною у 80-х роках минулого століття. Проте в 1898 p. університети в Чикаго і Каліфорнії організували свої школи бізнесу. XX ст. значно прискорило цей процес, що вийшов далеко за межі Америки.

Підготовка спеціалістів у сфері менеджменту стала додатковим чинником переходу від випадкових підходів, часткового аналізу до систематизації знань у царині економічних зусиль людини. Менеджер був визнаний спеціалістам, що заслуговує на увагу і повагу. Повне ж його визнання означало остаточне утвердження менеджменту як окремої галузі знань, що, у свою чергу, пов'язано з діяльністю великого теоретика і практика управління — Ф. Тейлора.

3. Фредерік Тейлор – творець наукового менеджменту

Тейлор Ф. - американський інженер і дослідник вважається основоположником науки управління. Запропонована ним система організації праці й управлінських відносин викликала «організаційну революцію» у сфері виробництва й управління. Уперше свої погляди він виклав у статті “Система кусочних розцінок” (1895). Потім вони були розширені в книзі «Цехове управління» (1903) і одержали розвиток в «Основах наукового менеджменту» (1911).

У 1898 р. Тейлор на запрошення Джозефа Вартона котрий, як ми вже знаємо, був фундатором першої школи бізнесу і котрому належала одна чверть Бетлхемського металургійного комбінату, починає працювати на цьому комбінаті. Тут вір на практиці апробує свої управлінські ідеї, проте багато з них сприймалися іншими менеджерами вороже. Тому в 1901 р Тейлор залишає комбінат,

З 1901 р. і до кінця свого житгя Тейлор займається дослідницькою і пропагандистською діяльністю. Він багато подорожує, читає лекції, у тому числі в Гарварді, бере участь у дискусіях і різноманітних слуханнях, захищає себе і своє учення від критики. У ці роки він також продовжує писати і видавати свої праці.

Однією з перших праць, написаних Тейлором, була "Тарифна система" (1895), де він виклав розроблену ним систему диференційованої оплати. На віді.ііку йід раніше існуючої системи оплати праці, в основу якої був покладений принцип "розподілу прибутку", Тейлор запропонував систему, що складалася з трьох частин:

1. Установлення норм (стандартів) за допомогою хронометражу.

2. Відрядна оплата праці.

3. "Платити людям за роботу, а не за їхню присутність''.

На його думку, така система усувала головну ваду оплати, побудованої на принципі "розподілу прибутку" наприкінці року або за результатами праці, і максимально стимулювала щоденний виробіток робітника. При цьому Тейлор ясно визначав обов'язок менеджера брати на себе відповідальність у разі загальної невдачі, а не перекладати її на робітника.

Індивідуалізація праці робітника шляхом відрядної оплати, природно, вела Тейлора до неприйняття трудових спілок. Але таке ж неприйняття і вогонь критики з боку цих спілок і тих, хто їх підтримував, викликала, безперечно, його система відрядної оплати праці. Очевидно, ця обставина стала причиною того, що розроблена ним концепція менеджменту з питання оплати праці залишилася непоміченою, що засмутило Тейлора.

У 1903 р. Тейлор опублікував свою нову велику роботу "Цеховий менеджмент". У ній він сконцентрував увагу не стільки на заробітній платі, скільки на концепції менеджменту. Проте обмеженість його концепції рамками цеху знову не дала змоги гідно оцінити важливість внеску Тейлора в наукове осмислення управління.

Визнання управління наукою, а також величезного теоретичного внеску в неї Ф. Тейлора відбулося після опублікування ним книги "Принципи наукового управління"

В основу системи Ф. Тейлора покладено такі принципи:

уміння аналізувати роботу, вивчати послідовність її виконання;
підбір робітників (працівників) для виконання даного виду;
навчання й тренування робітників;
співробітництво адміністрації й робітників.

Важлива характеристика цієї системи - її практична реалізація за допомогою певних засобів, або «техніка системи». Ф. Тейлор скрупульозно заміряв кількість залізної руди й вугілля, які людина може підняти на лопатах різного розміру. Ґрунтуючись на отриманій інформації, він змінював робочі операції, щоб усунути зайві, непродуктивні рухи й, використовуючи стандартні процедури й устаткування, прагнув підвищити ефективність роботи. Тейлором було виявлено, що максимальна кількість залізної руди й вугілля може бути перекинена, якщо робітники будуть користуватися лопатою-совком ємністю до 8,6 кг. У порівнянні з більш ранньою системою це дало феноменальний виграш.

Відповідно до розробок Ф. Тейлора засоби управління мають включати:

Визначення й точний облік робочого часу й вирішення в цьому зв'язку проблеми нормування праці.
Підбор функціональних майстрів - по проектуванню роботи; рухами; нормуванню й заробітній платі; ремонту встаткування; планово - розподільним роботам; вирішенню конфліктів і дисципліні.
Введення інструкційних карт.
Диференціальну оплату праці.
Калькуляцію витрат на виробництво.

Резюмуючи, можна сказати, що головна ідея Ф. Тейлора полягала в тому, що управління повинне стати системою, заснованою на певних наукових принципах, повинне здійснюватися спеціально розробленими методами й заходами. За Ф. Тейлором необхідно проектувати, нормувати, стандартизувати не тільки техніку виробництва, але й працю, її організацію й управління. Практичне застосування ідей Ф. Тейлора довело всю свою важливість, забезпечивши значний ріст продуктивності праці.

Література основна [1-5, 8-11, 15-16]

Література додаткова [19, 37]

Тема 5. Розвиток наукового менеджменту

1. Науковий менеджмент Генрі Ганта.

2. Наукові розробки подружнього союзу Френка і Ліліан Гілбрейт.

3. Гаррінгтон Емерсон: досягнення ефективності через організацію.

1. Науковий менеджмент Генрі Ганта

Г. Л. Гантт (1861—1919) був найбільш ортодоксальним із послідовників Тейлора. Після закінчення з відзнакою університету Джона Хопкінса молодий Гантт працював шкільним учителем, викладачем коледжу, креслярем. У 1887 p. став асистентом в інженерному відділі компанії "Мідвел Стіл". Саме тут він зустрівся з людиною, що вплинула на все його наступне життя, — Ф. У. Тейлором. Гантт став головним послідовником батька наукового менеджменту. Вів опублікував понад 150 своїх праць, у тому числі три книги. Ним запатентована дюжина винаходів. Гантт читав лекції в багатьох університетах Америки, давав консультації з різноманітних галузей менеджменту.

Як послідовник Тейлора, Гантт насамперед займався організацією праці робітників і управлінців, розуміючи, що саме в ній криється головне джерело зростання продуктивності праці. Так само, як і Тейлор він акцентує увагу на спільності інтересів гармонічній співпраці робітників і управлінців, науковому підборі кадрів прогресивних ставках, розроблені детальних інструкцій для робітників.

Зі свого досвіду роботи шкільним учителем Гантт виніс переконаність v важливості знань і усвідомив необхідність навчання. Майстра на виробництві він І бачив не керівником, а вчителем і \ помічником підлеглого. Йому належать слова: «Ми не можемо управляти людьми ми повинні управляти їхнім розвитком». У процесі навчання робітників головну увагу Гантт приділяв такому складовому навчання, як «навички виробництва». На його думку, цими навичками є: працьовитість, кооперація, чіткість, максимальне використання робітником своїх здібностей, постійне прагнення підвищувати кваліфікацію. Результатом упровадження "навичок" має стати, з одного боку, підвищення заробітної плати, створення атмосфери задоволення і гордості робітника, а з іншого — зниження витрат виробництва і вища продуктивність праці, що вигідно роботодавцю.

Від учительської практики Гантт успадкував і орієнтацію на графічну інтерпретацію менеджменту. Спочатку об'єктом графічного відображення було "фіксування навичок виробництва". За кожним робітником щодня вівся облік виконання стандарту й одержання премії, що відображалося чорним кольором, а невиконання — червоним. Графік допомагав як управляючому, так і робітникові, оскільки наочними були і прогрес в роботі, і причини позбавлення премії. Метод діаграм Гантт використовував при відображенні балансу щоденного виробництва, руху засобів виробництва і предметів праці, продуктивності машин і робітника, вартості простою устаткування тощо.

Особливо слід відзначити використання Галітом діаграм планування часу й управління роботою. Головним у них було те, що в діаграмах робота була розписана і розподілялася в часі за окремими операціями аж до її виконання. Це давало змогу

менеджеру стежити за виконанням плану і застосовувати дії, необхідні для утримання проекту в часових межах або ж у межах відведеного бюджету.

Ще при житті Гантта графічні засоби планування й управління роботою дістали визнання не тільки в Америці, а й в інших країнах світу. Західні учені вважають, що вони стали основою радянської системи центрального планування для управління п'ятирічними планами, а також для розроблення подальших діаграм і графіків управління виробництвом.

Після смерті Тейлора, очевидно, під впливом прискореного розвитку промисловості, а також поширення ідей інституціонального напряму економічної теорії (зокрема Торстена Веблена) Гантт вивчає різноманітні ідеї, що стосуються ролі промислового інженера і підприємства як організації. Створивши в 1916 p. організацію під назвою "Нова машина", метою якої було формування існуючої соціально-економічної системи, Гантт відходить від вузькозаводських питань і досліджує загальні проблеми реформ суспільства.. Він критикує систему прибутку, а також підприємців, які, прагнучи одержати найвищий дохід, перестають служити суспільству, Поліпшення системи, як і захист її від революцій, він вбачав у створенні "суспільних корпорацій" і управління ними за допомогою комітетів, що складаються з представників виробників, дистрибьютерів і споживачів, роль економічного керівника яких він усе ж відводив інженеру.

Як бачимо, найбільш ортодоксальний із послідовників Тейлора, Генрі Гантт прийшов наприкінці життя до цікавого висновку про те, що удосконалення суспільства перебуває в руках інженерів, а гармонію інтересів його членів забезпечують картелі і державні корпорації. Цей висновок суперечить поглядам Тейлора і його власним, які Гантт усе життя пропагував.

2. Наукові розробки подружнього союзу Френка і Ліліан Гілбрейт

Гілбрейти Френк і Лілія – подружжя Френк Банкер Гілбрейт (1868-1924) і Ліліан Моллер Гілбрейт (1878-1972) зробили значний внесок у ранній період розвитку менеджменту; представники школи наукового управління. Г. Ф. народився 7 липня 1868 р. в Фейрфілді, штат Мен, США; його батьки походили з поселенців з Нової Англії й жорстко притримувалися пуританських традицій; по закінченню школи працював учнем каменяра, вивчав будівельну справу, почав розробляти методи скорочення втрат робочого часу; в 1904 р. одружився з Ліліан Моллер; з 1907 по 1913 рр. співпрацював з Ф.Тейлором й Г.Гантом в розробці “наукових методів управління”, його вклад полягав в створенні “науки про рух”; в 1912 р. відкрив власну консультаційну фірму, щоб сконцентрувати зусилля на “техніці управління”; помер 14 червня 1924 р. Г. Л. народилася 24 травня 1878 р. в Окленде, Штат Каліфорнія, США в сім’ї процвітаючих вихідців із Німеччини; навчалася в Каліфорнійському університеті; в 1911 р. завершила роботу над докторською дисертацією “Психологія менеджменту”; в 1912 р. приєдналася до діяльності консультаційної управлінської фірми чоловіка, стала здатною до самостійної роботи співробітника, який здійснював пошук “найкращого способу виконання робіт”; після раптової смерті чоловіка в червні 1924 р. приймала участь замість нього в роботі першого Міжнародного конгресу з проблем управління, який відбувся в Празі; продовжувала керувати фірмою свого чоловіка, писала власні наукові праці, читала лекції й добровільно допомагала багатьом організаціям; отримала понад 20 почесних звань та спеціальний подяк від університетів й професіональних асоціацій; померла 2 лютого 1972 р. Г. Л. була першою жінкою – членом Спілки промислових інженерів; першою жінкою – членом Американського товариства інженерів-механіків; першою жінкою, що здобула ступінь “Почесного магістра інженерних наук” Мічиганського університету; першою жінкою-професором у галузі менеджменту інженерних шкіл ряду університетів. Вона єдина жінка, якій в 1913 р. була присуджена “Медаль Гілбрейта”; вона єдина жінка, що одержала Золоту медаль Ганта. Г. Л. називають “Першою леді менеджменту”. Подружжя Г. займалось переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджувало можливість збільшення випуску продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на виробництво. Основні наукові праці подружжя Г.: “Вивчення рухів” (1911), “Психологія управління” (1916), “Дослідження втоми” (1916), “Прикладна наука про рух” (1917), “Наука про рух для інвалідів” (1920) та ін. Робота подружжя Г. з поліпшення вивчення рухів робітників заклала фундамент для сучасного розроблення стандартів праці, а також принципів його стимулювання за допомогою заробітної плати. Метою досліджень вивчення руху був розвиток у людини її повного потенціалу, методів роботи, поліпшення інструментів, створення для праці здорового психологічного середовища. Подружжя Г. детально вивчало трудові рухи, систематизували їх і спрощували. Так, вивчаючи прийоми кладки цегли Г. Ф. скоротив кількість рухів та сконструював спеціальні пристрої і в результаті робітник став укладати за годину 350 цеглини замість 120. Г. Ф. виступав за широке впровадження в менеджмент сучасних вимірювальних методів та інструментів. Щоб бути прибутковою, будь-яка виробнича діяльність повинна плануватися і управлятися, за нею повинні стояти здібності, досвід та знання управляючих. Вони розробили і використовували багато устроїв і механізмів. Першими застосували фотоапарат і кінокамеру для дослідження рухів робітників, винайшли мікрохронометр – годинник із секундною стрілкою, спроможній зафіксувати час із точністю до 1/2000 хвилини. Мікрохронометр і сьогодні використовується при фотографуванні і вивченні дій. Подружжя Г. широко використовували для запису трудового процесу графіки і діаграми. Вони розвинули систему “білих карток” для персоналу, що передувала системі оцінки заслуг. Велике значення надавали написанню інструкцій з метою недопущення безладдя і непорозуміння. Гілбрейти першими почали підтверджувати, що принципи менеджменту й аналіз рухів могли б ефективно використовуватися у сфері самого менеджменту. Вони почали досліджувати причини втоми та її вплив на здоров’я і продуктивність праці. Г. Ф. виокремив 42 причини, які викликають втому, 15 з яких були безпосередньо пов’язані із робочими, 14 – з навколишньою обстановкою, 13 – з рухами, які необхідно здійснити для виконання робіт. В 1917 р. Г. Ф., перебуваючи на службі в американській армії в званні майора, з успіхом застосовував свою науку рухів для навчання новобранців й реабілітації рухових функцій поранених. В 1915 р. Г. Ф. опублікував статтю, в якій поясняв, як наука про рух могла би допомогти лікуванню інвалідів. Г. Л. особливо наполягала на важливості створення добрих людських відносин й організації навчання на робочому місці та багато зробила для гуманізації поглядів Г. Ф. й розширення кругозору клієнтів консультаційної фірми. Вона використала методи науки про рух для розробки обладнання й спеціальних процедур, які полегшують ведення домашнього господарства для інвалідів. Отримані результати були викладені в книзі “Нормальне життя для інвалідів” (1944), яка написана у співавторстві з Едной Йост.

Вони вивчали трудові операції, використовуючи кінокамеру й винайдений ними спеціальний прилад - мікрохронометр, що міг вимірювати й фіксувати проміжки часу тривалістю до 1/2000 секунди.

За допомогою методу стоп-кадрів їм удалося виявити й описати 17 основних рухів кисті руки і їхню тривалість. Це дозволило виявити зайві рухи, які при виконанні стандартних дій на звичайному встаткуванні були зайвими, непродуктивними. Наприклад, для укладання цегли було встановлено 4 основних рухи замість колишніх 18, що забезпечило ріст продуктивності праці мулярів на 50%. Сукупність елементарних мікрорухів робітника отримало назву "треблігами" ("требліг" - анаграма прізвища Гілберт).

Ці роботи дозволили Л. Гілберт стати першою в США жінкою - доктором психології.

Цікаво, що Френк Гілберт шукав застосування своїм методам не тільки на виробництві, але й у побуті. Зокрема, він виявив, що для застібання ґудзиків на жилеті зверху донизу витрачається 7 секунд, а знизу нагору - тільки 3. Використовуючи дві бритви одночасно, він скоротив час гоління на 44 секунди. Але при таких діях було витрачено близько 2 хвилин на накладення пов'язок на порізи. Під його впливом у Нью-Йорку було зареєстроване товариство, що намагалось поширити принципи ефективності на всі сторони життя.

3. Гаррінгтон Емерсон: досягнення ефективності через організацію

Інженер-механік Гаррінгтон Емерсон народився в родині професора літератури, говорив на 19 мовах і в 23 років став деканом факультету іноземних мов університету штату Небраска (США). Але протягом наступних 20 років займався економічними й інженерно-економічними дослідженнями й консультував по усьому світові.

Г. Емерсон поділяв більшу частину переконань Тейлора й в 1908 р. написав книгу “Ефективність, як основа виробничої діяльності й заробітної плати”, в якій звернув увагу на важливість обґрунтованої структури організації. Неефективна структура організації, на його думку, може знизити економію на масштабі.Він надавав великого значення стандартизації.

Найбільш важливі ідеї Емерсон висвітив у роботі “12 принципів ефективності” (1913 р.), з якої видно, що він був прихильником класичного напрямку в менеджменті.

Основні принципи управління за Г.Емерсоном полягають у:

1. Чіткому визначені цілей — вихідний пункт управління.

2. Здоровому глузді, що складається у визнанні помилок і пошуку їхніх причин.

3. Компетентній консультації на основі залучення професіоналів з метою вдосконалювання управління.

4. Дисципліні, забезпечена чіткою регламентацією діяльності, контролем, своєчасним заохоченням.

5. Справедливому відношенні до персоналу.

6. Швидкому, надійному, повному, точному і постійному обліку.

7. Диспетчитуванні за принципом “краще диспетчитувати хоча б не сплановану роботу, чим планувати роботу, не диспетчуючи її”.

8. Нормах й розкладах, що сприяють пошуку й реалізації резервів.

9. Нормалізації умов праці.

10. Нормуванні операцій, що складаються в стандартизації способів їх виконання, регламентуванні часу.

11. Письмових стандартних інструкціях. За цей принцип Емерсон піддався звинуваченню в бюрократизмі. На це він відповів своїм опонентам наступними словами: “Існує думка, що проповідується з великим пафосом, проте є безграмотною, нібито стандартні інструкції вбивають у працівнику ініціативу, перетворюють його в автомат. Якщо згадати про те, як пурхає по повітрю горобець, або як бігає по дереву білка, то здається, що сходи тільки вбивають ініціативу в людині, що спускається із шостого поверху... Я ж віддаю перевагу обмеженості, здоровому глузду та зручність сходів... Працювати найшвидшим і найлегшим способом це значить зменшити зусилля, не знижуючи результатів, і звільнити мозок для ініціативи, для винаходу й розробки ще кращих способів”.

12. Винагороді за продуктивність.

Багато ідей Г.Емерсона не втратили свого значення й у наші дні. Наприклад, його погляди на продуктивність праці: "Продуктивність завжди дає максимальні результати при мінімальних зусиллях. Напружена робота, навпаки, дає досить великі результати тільки лише при зусиллях ненормальних. Напружена й продуктивна робота - це не тільки не те саме, але й речі прямо протилежні. Працювати напружено - значить додавати до справи максимальні зусилля; працювати продуктивно - значить додавати до справи зусилля мінімальні".

Література основна [1-6, 8-11, 15-16]

Література додаткова [19, 37]

Тема 6. Адміністративна школа управління

1. Загальна теорія менеджменту або “Файолізм”.

2. Уніфікація завдань менеджменту.

3. Цілі організації і координація дій.

4. Вчення Макса Вебера про бюрократію.

1. Загальна теорія менеджменту або “Файолізм”.

Якщо прихильники наукового менеджменту концентрували основну увагу на питаннях управління процесом виробництва, то прихильники адміністративної школи намагалися визначити загальні характеристики й закономірності управління й створити на їхній основі універсальні принципи управління, які можуть підвищити ефективність виробництва.

Представники цієї школи розглядали управління як єдиний процес, що складається з ряду функцій, а процес управління як суму всіх функцій.

Виникнення адміністративної школи пов'язано з ім'ям французаАнрі Файоля (1841—1925). Тому еквівалентом її назви є 'файолізм", а еквівалентом її су і нісниї характеристики — "загальна теорія менеджменту".

Вперше робота А. Файоля "Загальне і промислове управління" була опублікована в 1916 p. У цей час в Америці, як і в Європі, значного поширення набули ідеї Тейлора. Не дивно, що американські піонери наукового менеджменту не прийняли ідей Файоля. Не відразу їх визнали і в багатьох європейських країнах. Надалі історія цілком підтвердила, що ідеї Файоля відповідали вимогам часу і місцю — Європі. Згодом

Анрі Файоль (Fayol Henry)(1941-1925) - французький економіст, підприємець, організатор. Розвив і поглибив ряд важливих концепцій наукового управління. Обґрунтувати класичний (адміністративний) напрям у менеджменті А. Файоль зміг завдяки величезному особистому досвіду. З 1888 р., протягом 40 років, він управляв великою гірничодобувною компанією “Коломбо”. Цю компанію він очолив коли вона була близька до фінансового краху, а покинув процвітаючою, що займала провідні позиції у світі.

А. Файоль, безперечно, євидатним європейцем в галузіуправлінської думки. Він народився в буржуазній сім'ї. Отримавши освіту гірничого інженера, приступив у 1860 р. до робот на одній із шахт компаній вуглевидобувного і залізоливарного об'єднання. Досяг значних успіхів у розробленні техніки для боротьби підземними пожежами. У віці 25-ти

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 1. Предмет і підходи до аналізу управління як наукової дисципліни	\|	Тема 7. Школа людських відносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.036 сек.