Семінар: Сучасна релігійна ситуація в Україні

1. Стан православних церков після проголошення незалежності України.

2. Нетрадиційна релігійність в Україні та її класифікація.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Відповідаючи на друге питання треба зазначити, що сьогодні існує принаймні три значні православні церкви в Україні: УПЦ, УПЦ-КП, УАПЦ. УАПЦ виникла в 20-ті роки XX ст. і, після гонінь в часи радянської влади, у 1990 р. відновила свою діяльність. На сьогодні вона має біля 1,5 тис. приходів. УПЦ − це частина Руської православної церкви, яка отримала грамоту про неалежність від РПЦ у 1990. На сьогодні вона має біля 12 тис. приходів, свої духовні школи та друковані видання. УПЦ-КП виникла у 1992 р. внаслідок спроби частини єпископів УПЦ та УАПЦ об’єднатися. Вона має біля 4 тис. общин. Відсутність єдності в православ’ї обумовлена багатьма причинами: історичними, національними, психологічними, геополітичними. Але головним чином розкол у православ’ї пояснюється відсутністю єдиної історичної пам’яті народу, культурної та ментальної єдності населення України. Ці фактори визначають ситуацію в якій частина населення прагне до автокефалії (на Заході), а інша частина згодна з тим, що церква перебуває в підпорядкуванні РПЦ (на Сході). 25-30 % опитаних відносять себе до православ’я українського спрямування. Ситуація ускладнюється конфліктністю відносин між церквами, їх боротьбою за вплив на політику, претензіями на виключність та втручанням в процес з боку РПЦ. На сьогодні не існує єдиного плану входу з церковної кризи. В ситуації коли надання автокефалії залежить від Московського та Константинопольського патріархату, лише подолання суперечностей в середині українського православ’я є запорукою отримання автокефалії.

2. Відповідаючи на третє питання варто звернути увагу на причини виникнення та класифікацію нетрадиційних вірувань. Нетрадиційні релігії спричинені кризою традиційних релігій, стрімким розвитком НТР, кризою традиційної культури та поширенням нових духовних ідеалів та практик. Нетрадиційні релігії поєднують у собі елементи багатьох релігій, використовують ідеї окультизму, спіритизму, теософії, антропософії, тощо. Усі нетрадиційні релігії, на відміну від традиційних, роблять акцент не на віровченні (загальному одкровенні), а на можливості прямого містичного єднання з Богом (індивідуальному одкровенні). Вони визнають істинність і спасительність усіх релігій, можливість дійти Бога різними шляхами. Нетрадиційні релігії визнають можливість втілення Бога в окрему людину, досягнення нею спасіння й святості вже в цьому житті. Нетрадиційні релігії класифікуються наступним чином: неохристиянські − течії, що модернізують традиційне християнство, адаптуючи його до умов часу. Для неохристиян характерна спрощена доктрина, прозора мораль, наголос на особистому виборі та зусиллі віруючого, простіша символіка та богослужіння (Собор незалежних євангельських церков, Церква повного Євангелія, Церква «Філадельфія», Церква Бородиці, мормони, Церква єднання Муна, Церква Христа); орієнтальні (східні) − вчення, що адаптують східні релігійні ідеї до західного способу життя. Вони розробляють новітні, полегшені способи духовних практик, психотехнік (кришнаїзм, вчення Сатьї Баби, центр Шрі Чінмоя, Ошо-центр, Сахаджа його); неоязичництво − течії, що відроджують та модернізують слов’янські язичницькі вірування, адаптуючи їх до сучасності. Намагаються створити сучасні форми язичництва, альтернативні християнству (Рідна віра, РУН віра); синтетичні − течії, що поєднують в собі елементи східних та західних релігійних ідей та практик (Братство Грааля, Агні Йога, Біле братство, Бахаїзм); сайєнтологічні − течії, що синтезують релігію й науку, політику, бізнес в єдину систему поглядів (Діанетика, Наука розуму, Християнська наука); сатанізм − культи, що відроджують середньовічні таємні практики поклоніння злу.

Питання для самостійної роботи:

1. Релігійна ситуація в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку.

2. Українське православ'я: історичні тенденції розвитку.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. Відповідаючи на перше питання необхідно розкрити основні історичні віхи розвитку православ’я в Україні. Виділяють кілька етапів. Православ’я київської доби X-XIII ст. має початок з акту хрещення Русі по візантійському обряду в 988 р., яке князь Володимир прийняв від корсунського духовенства. Київське християнство часів Володимира − це слов’янський варіант християнства, для якого характерні: універсалізм − тісні зв’язки як з Візантією так і з Римом, орієнтація переважно на кирило-мефодіївську традицію слов’янського християнства, виборність духовенства. Хоча розкол 1054 р. став підставою для включення Русі в орбіту візантійського християнства, але зберігалася напруженість між провізантійськими та прокиївськими тенденціями в політиці церкви. В цілому християнство цієї доби мало де факто автономний статус від Константинополя. Православ’я польсько-литовської доби − XIV-XVII ст. У 1300 р. відбувся перенос київської кафедри до Володимира на Клязьмі, а в 1325 р. у Москву. Паралельно з 1302 по 1391 рр. існувала Галицька митрополія. Але в результаті переходу під владу Литви, з 1317 р. була відновлена окрема Київська (Литовська) митрополія. Остаточний поділ митрополії на Київську та Московську відбувся у 1448 р., коли в Москві був поставлений власний єпископ Йона, а Константинополь у 1458 р. висвятив на митрополита Київського Григорія Болгарина. Протягом XV-XVII ст. православна церква в межах перебувала під тиском Речі Посполитої. Після унії 1596 р. православне духовенство залишилося без єпископату, який був відновлений лише в 1620 р. (а легалізований у 1632 р.). Найвищого розвитку українське православ’я досягло за Петра Могили (1632-1647). Церква стали вагомим чинником національно-духовного та державного відродження України. Православ’я доби Російської імперії та Радянської влади − кін. XVII-поч. XX ст. Після з’єднання України з Росією у 1654 р. та політичного поділу України між Росією та Польщею, відбулося з’єднання Київської митрополії з Московським патріархатом у 1685 р., яке привело до повної втрати самобутності українського православ’я. Протягом 1721-43 рр. Київська митрополія була перетворена на звичайну єпархію. І хоча в 1743 р. їй був повернутий статус митрополії, при Катерині II з 1764 р. остаточно ліквідуються рештки самоврядування української церкви. Для цього періоду характерні одержавлення, централізація, ідеологічне обслуговування церквою самодержавства. В 20-х рр. XX ст. в Україні зародився рух автокефалістів, який привів до виникнення у 1921 р. УАПЦ, що була знищена в 1930 р. В часи радянської влади православні громади в Україні існували у складі Українського екзархату аж до 1990 р., коли отримала статус автономії УПЦ.

2. Відповідаючи на перше питання треба вказати на те, що релігійне відродження в Україні доби незалежності виявилося зростанням кількості зареєстрованих конфесій та релігійних організацій з 9 конфесій до 120, а релігійних організацій з 4,5 до 34 тис. 60-65% громадян позитивно оцінюють значення релігії та церкви для суспільства. Найчисельнішою конфесією України є православ’я (загалом 17 тис. приходів), хоча православними себе вважають біля 40% населення. Серед найбільших православних церков України є УПЦ московського патріархату, УПЦ київського патріархату, УАПЦ. Католицизм представлений Українською греко-католицькою та римо-католицькою Церквами, які мають, відповідно, 3685 та 1061 організацій. Протестантські церкви нараховують біля 8,5 тис. і складають 25% від загальної цифри релігійних спільнот України. Активно розвиваються баптисти (3025), п’ятидесятники (2517), адвентисти (1101), Свідки Єгови (біля 1200). Іслам та іудаїзм відносяться до конфесій релігійних меншин (959 та 285). Отже, Україна є багатоконфесійною, полірелігійною країною в якій християнські релігії в їх традиційних, модерних та постмодерних виявах, домінують над нехристиянськими у співвідношенні 80% до 20%.

Сьогоднішню Україну не можна назвати суто православною країною. Швидке зростання традиційних християнських церков (православні, греко-католицькі, римо-католицькі), яке відбувалося в перші роки незалежності майже зупинилося, натомість темпи зростання протестантських церков залишаються значними, так, що співвідношення традиційного та нетрадиційного християнства становить 50 % до 40%. Окрім того, постійно збільшується кількість нецерковних християн та просто віруючих, що взагалі не відносять себе до певної конфесії.

Питання до індивідуальної роботи:

1. Чи можна вважати, що православ’я є найважливішим чинником самоідентифікації сучасного українця?

2. Якими є основні шляхи до порозуміння в українському православ’ї.

3. На Ваш погляд які існують проблеми здобуття автокефалії українською Церквою?

4. Роль протестантських конфесій у формуванні громадянського суспільства в Україні.

Проблемні ситуації:

1. Які наслідки мало введення християнства в Київській Русі? Як позначилася на еволюції моральної свідомості нашого народу проблема двовір’я?

2. М. Грушевський, характеризуючи роль православ’я 16 - 17 ст. сказав, що воно «... було символом української нації». Чи залишається воно таким і нині?

3. Чому нетрадиційні релігії “отримували прописку” спочатку в Америці та країнах Заходу, а вже потім поширювалися по всьому світі?

4. В свій час Ред’ярд Кіплінг зауважив: “Схід є Схід, а Захід є Захід і їм ніколи не зустрітися”. Наскільки справедливим таке твердження сьогодні?

5. Наскільки вдалими можна вважати намагання вирішити проблему самореалізації сучасними нетрадиційними релігіями?

6. На сьогоднішній день в світі налічують більше 1 млн. неоязичників. В чому ви бачите причини відродження язичництва?

7. В чому джерело конфлікту між православ’ям і неорелігіями?

Теми творчих робіт:

5. Проаналізуйте етноконфесійний ареал України.

6. Українське православ`я: пошуки шляхів порозуміння.

7. Можливість створення в Україні помісної православної Церкви.

8. Становлення українського православ`я.

9. Іслам на українських землях: історія та сучасність.

Першоджерела:

1. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. К., 1992.

2. Бхактиведанта Свами Прабхупада Источник вечного наслаждения. Бхактиведанта Бук Траст. Калькутта 1986. С. 1-851.

3. Бхактиведанта Свами Прабхупада. Бхагавад-гита как она есть. Бхактиведанта Бук Траст. – Калькутта. 1984. С. 1-828.

4. Сатсварупа Даса Госвами. Очерки ведической философии. – Бхактиведанта Бук Траст. - Калькутта. 1989. С. 7-110.

5. Устав Русской Православной Церкви.

6. Флоровский Г. Пути русского богословия.--Имка-Пресс. 1993.

Допоміжна література:

1. Здіорук С. Суспільно-релігійні вияви: виклики України XXI століття. − К., 2005.

2. Історія релігії в Україні. Навчальний посібник. − К., 1999.

3. Історія християнської церкви на Україні.К., 1992.

4. Матвєєв В. 16 кіл, 108 намистинок… // Людина і світ. − № 2. − 1999.

5. Огієнко І.І. Українська церква. К. 1993.

6. Релігія в контексті соціокультурних трансформацій України. Колективна монографія. − К., 2009.

7. Релігія і нація в суспільному житті України й світу. Колективна монографія. − К., 2006.

8. Саган О. Національні прояви православ’я: український аспект. − К., 2001.

9. Україна релігійна. Прогнози релігійного життя України. Колективна монографія. − К., 2008.

10. Україна релігійна. Стан релігійного життя. України. Колективна монографія. − 2008.

11. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. в 3-х т. К., 1994.

12. Християнство доби постмодерну. Колективна монографія. − К.. 2005.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗМ.: 11 Релігії в Україні	\|	ПЕРЕДМОВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.