Запис визначення у зошити.

Драма-феєрія – п’єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.

Написала свій твір Леся в 1911 році, перебуваючи у Грузії, за два роки до смерті, під впливом розлуки з рідним краєм. Прогресуюча хвороба на той час забирала останні сили, а натхнення не давало спокою, кликало до творчості. Це була творчість на межі життя і смерті. Тому не дивно, що п’єсу було написано в небачено короткі строки – за дванадцять днів. „Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу, як порожня торбина. Отак я писала „Лісову пісню і все, що писала останнього часу,” - розповідала письменниця про стан, який переживала, створюючи драму-феєрію.

Образи драми поселилися в душі Лесі Українки ще в дитинстві. Вони прийшли до неї з волинських лісів, поліських озер та боліт, з легенд та міфів, яких наслухалася від волинян.

Косачі часто їздили у Скулин, в урочище Нечемне , що на Волині до дядька Лева на прізвище Бас. Він і став прототипом одного з героїв твору.

Спогади Ольги Косач–Кривинюк, сестри Лесі Українки про відвідини цих місць найяскравіше розкривають джерела драми-феєрії „Лісова пісня”.

„У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера . Дядько Лев не палив у хаті, а клав огнище надворі. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку „силу” лісову, водяну, польову та про звичаї і відносини між собою і людьми.

Коли перечитую „Лісову пісню або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечемне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами...

У Лесиній „Лісовій пісні нема ні одного персонажа, ні одного повір’я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, - все то мої давні поліські знайомі...”

Чому ж Леся так довго не торкалася цієї, такої близької її серцю теми? Чому приступила до неї вже тоді, коли була автором з великим письменницьким досвідом?

Справа в тому, що „Лісова пісня” не така вже й проста річ, як здається на перший погляд. Це бездонна криниця з живою водою, яку п’єш і не нап’єшся вдосталь. ЇЇ треба читати протягом усього життя, і кожне прочитання буде відкривати новий зміст, нову мудрість.

Для вас, юних читачів „Лісова пісня” – прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Людей з життєвим досвідом драма приваблює глибоким філософським змістом, кличе до гармонії буття, до згоди з власною душею. А для науковців-фольклористів, народознавців цей твір є цілою лабораторією пізнання народної поезії і міфології.

Тому „Лісову пісню” не можна ні читати , ні осмислювати похапцем, бо десь на узбіччі залишаться непоміченими справжні золоті розсипи. Хочеться, щоб цей твір не лише збагатив кожного духовно, а й спонукав замислитися над людськими цінностями, і своїм життям.

В цьому нам допоможе опрацювання та аналіз змісту твору.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Літературний аналіз твору «Надія»	\|	Опрацювання змісту твору.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.