• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підприємства в міжнародному бізнесі: цілі, форми участі.

Підприємство — це первинна, юридично самостійна ланка народного господарства, яка виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги) з метою одержання прибутку. У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Термін „фірма” з’явився в Італії в XIV ст. Під терміном "фірма" ро­зуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансо­вого результату — прибутку. В інших країнах застосовуються такі наймену­вання фірм: в Англії — компанії, США — корпо­рації, країнах континентальної Європи — товариства.

Перші міжнародні фірми з’явились на початку ХХ ст. Характерні риси міжнародних фірм:

§ забезпечення свого виробництва іноземною сировиною;

§ закріплення на іноземних ринках збуту через створення там своїх філіалів;

§ раціоналізація виробництва шляхом його переміщення в країну, де витрати виробництва менші, ніж на національній території;

§ використання зарубіжних інвестицій.

Цілі підприємства на міжнародному ринку:

• збільшити потенційний попит за рахунок нових ринків (збільшити обсяг виробництва й поліпшити результати за рахунок економії на масштабі);

• розподілити комерційний ризик, орієнтуючись на по­купців, що живуть у різних економічних середовищах, і діючи в більш сприятливих конкурентних умовах;

• продовжити життєвий цикл товару, впроваджуючись на ринки, де попит на них усе ще зростає;

• захистити себе від конкуренції, диверсифікуючи свої по­зиції, у той же час одержуючи можливість стежити за конкурентами на інших ринках;

• знизити витрати, викорис­товуючи порівняльні переваги інших країн.

Залежно від ступеня участі підприємства у міжнародному бізнесі виокремлюють такі форми:

1) експорт — найпоширеніша форма. За непрямого експорту продаж товару здійснюється через посередників.У випадку прямого експортупродаж товару на міжнародних ринках безпосередньо підприємством. У таких підприємств можуть створюватися експортні відділи (бюро) для більш координованого та регулярного постачання продукції на зовнішні ринки. Перевагою є можливість економії на місцезнаходженні та за рахунок кривої досвіду. Недоліком є значні транспортні витрати, торгові бар'єри, потреба встановлювати контакти з місцевими маркетинґ-аґентами;

2) на контрактній стадії фірма прагне до більш міцних зв'язків, щоб стабілізувати збут. Довгостроковий контракт мо­же бути укладений з імпортером на основі франшизи або ліцензії. Франшиза (франчайзинг) — договірна маркетингова система для збуту споживчих товарів і послуг. Вона передба­чає довгострокові договірні відносини, за якими одна фірма — франшизер надає іншій фірмі право на ведення певного бізне­су на обмеженій території при дотриманні встановлених пра­вил і під певною маркою. Покупець франшизи сплачує франшизеру деяку суму плюс відрахування від продаж, одержуючи натомість право на використання комерційної марки плюс постійну підтримку й передачу досвіду. Перевагою є незначні витрати на розробку товару, незначний ризик. Недоліком є недостатній контроль за технологією, неспроможність економити кошти на місцезнаходженні та за рахунок кривої досвіду, неможливість участі в глобальній стратегічній координації;

3) на стадії участі, коли фірма переходить до прямого інве­стування й контролює партнера, створюється іноземна торго­вельна фірма або спільне підприємство. Перевагами є доступ до знань місцевих партнерів, розподіл витрат на впровадження товару та розподіл ризику. Недоліком є недостатній контроль за технологією, неможливість участі в глобальній стратегічній координації, неспроможність економити кошти на місцезнаходженні та за рахунок кривої досвіду;

4) через кілька років участі на паях фірма може повністю володіти 100% капіталу іноземної філії — це стадія прямого інвестування в контрольовану філію;

5) іноземна філія переходить на автономний розвиток, спираючись на національний капітал, національні кадри, власні НДДКР. Це стадія автономної філії (дочірня ком­панія).Перевагами є захист технології, можливість участі в глобальній стратегічній координації, спроможність економити кошти на місцезнаходженні та за рахунок кривої досвіду. Недоліком є значні витрати та високий ступінь ризику.

6) останній етап характерний для теперішнього часу. Це стадія глобальної фірми (транснаціональна корпорація - ТНК), що сприймає міжнародний ринок як єдиний. Міжнародна складова тут розглядається як парадигма (стиль мислення) бізнесу підприємства. ТНК – особлива форма організації господарської діяльності фірм, що розташовані в різних країнах і є єдиним власником засобів виробництва, причому така діяльність спрямована на здобуття конкурентних переваг на світових товарних ринках. Характерними рисами ТНК є: великі масштаби власності і господарської діяльності, закордонна виробнича діяльність, особливий характер соціально-економічних взаємовідносин всередині ТНК, перетворення більшості ТНК в багатогалузеві концерни. На даний час ТНК контролюють більше половини світового промислового виробництва, 2/3 світової торгівлі, 4/5 патентів і ліцензій на нову технологію, ноу-хау, техніку. Ядро світогосподарської системи складає близько 100 ТНК. Найбільша група ТНК – американські. Найшвидкоростучі – ТНК у сфері послуг та телекомунікацій.

Переглядів: 744