• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема № 9.

Загальні положення про зобов’язання. Цивільно-правовий договір.

1. Поняття та склад зобов’язання.

Зобов’язальне право є одним із центральних інститутів цивільного права України. Зобов’язальне право – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють за допомогою цивільно-правового методу суспільні відносини, які складаються у зв’язку з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг або сплатою грошей між суб’єктами цивільного права.

Сукупність правових норм, що відносяться до зобов’язального права, розподіляються на дві основні частини: Загальну та Особливу. В ЦК України Загальна частина зобов’язального права складається із двох підрозділів: загальні положення про зобов’язання та загальні положення про договір. Особлива частина містить норми, присвячені врегулюванню окремих видів зобов’язань: як договірних, так і не договірних.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Ознаки цивільно-правового зобов’язання:

1) майновий характер;

2) визначеність суб’єктного складу;

3) особливості юридичного змісту (зобов’язання породжує право на дії особи);

4) динамічний характер (зобов’язання опосередковують процес переміщення матеріальних цінностей).

Цивільно-правові зобов’язання будуються на принципах:

1) розумності;

2) добросовісності;

3) справедливості.

Оскільки зобов’язання є цивільним правовідношенням, воно складається з: суб’єкта, об’єкта і змісту.

Залежно від повноважень суб’єкти поділяються на: сторін (боржник і кредитор) та третіх осіб.

Кредитор – це особа, яка управомочена вимагати від свого контрагента (боржника) вимагати певної дії (ряду дій). Боржник – особа, зобов’язана вчинити на користь кредитора певну дію (ряд дій) або утриматися від вчинення певної дії (ряду дій).

Особа у зобов’язанні може бути одночасно боржником і кредитором.

Відповідно до ч. 2 ст. 510 ЦК України у зобов’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або декілька осіб (сім'я продає квартиру, яка належить їй на праві спільної власності). У таких випадках мова йде про множинність осіб у зобов’язанні, яка може бути активною, пасивною чи змішаною залежно від того, чи беруть участь декілька осіб на стороні уповноваженої, зобов’язаної чи обох осіб.

Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Боржник та кредитор можуть бути замінені у зобовязанні. Заміна кредитора називається «цесія», заміна боржника – «переведення боргу». В обох випадках один учасник вибуває із зобовязання, а до нового переходять права та обовязки колишнього.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов’язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов’язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги, що здійснюється у формі правочину може бути відплатним або безвідплатним.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Строк та порядок передання документів встановлюється за домовленістю первісного та нового кредиторів. Якщо домовленості не досягнуто, чи заміна кредитора відбувається на підставі закону, передання документів здійснюється у семиденний строк відповідно до ст. 530 ЦК України.

Боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Відповідно до ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов’язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора (про відстрочення виконання, про можливість зарахування взаємних вимог і т. ін.).

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред’явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов’язок до пред’явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання.

Первісний кредитор у зобов’язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов’язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Тому переведення боргу можна вважати багатостороннім правочином, в силу якого первісний боржник за зобовязанням за згодою кредитора переводить свій обовязок на нового боржника (вибуваючи, таким чином, з цього зобов’язання).

Новий боржник у зобов’язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником.

Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Об’єкт зобов’язання – це всі матеріальні та духовні блага, навколо яких складаються відповідні зобов’язально-правові зв’язки між суб’єктами цивільного права. До об’єктів відноситься майно, результати робіт, послуги, гроші.

Змістом зобов’язання є права та обов’язки сторін.

2. Підстави виникнення цивільно-правових зобов’язань.

Зобов’язання можуть виникати:

1) з договорів та інші правочинів;

2) зі створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) з адміністративних актів (ордер на житлове приміщення);

5) на підставі інших юридичних фактів.

3. Система цивільно-правових зобов’язань.

Класифікація цивільно-правових зобов’язань здійснюється за різними критеріями.

1. Залежно від підстав виникнення зобов’язання поділяються на:

· договірні;

· зобов’язання із односторонніх правомірних дій;

· зобов’язання із заподіяння шкоди;

· зобов’язання, що виникають із адміністративних актів.

2. Залежно від спрямованості мети зобов’язання вони поділяються на основні чотири групи:

а) зобов’язання, спрямовані на передачу майна:

· зобов’язання, спрямовані на оплатну передачу майна у власність;

· зобов’язання, спрямовані на безоплатну передачу майна у власність;

· зобов’язання, спрямовані на оплатну передачу майна у користування;

· зобов’язання, спрямовані на безоплатну передачу майна у користування;

б) зобов’язання, спрямовані на виконання робіт;

в) зобов’язання, спрямовані на надання послуг;

г) зобов’язання, спрямовані на оплату грошей.

3. Залежно від визначеності змісту зобов’язання поділяються на:

а) альтернативні – боржник вибирає спосіб виконання, якщо інше не передбачено законом або договором;

б) факультативні – боржник зобов’язаний здійснити на користь кредитора конкретні дії, але може замінити їх іншим, завчасно передбаченим предметом.

4. Зобов’язання поділяються на

а) основні;

б) додаткові.

Переглядів: 769