Поняття та значення договору.

Договір – один із найстаріших і найбільш важливих інструментів цивільно-правового регулювання. У римському приватному праві юристи під договором розуміли двосторонню угоду, у якій виражена воля двох сторін, спрямована на досягнення або припинення правового результату – виникнення, зміну чи припинення прав і обов’язків.

Вважається, що з часу своєї появи договір означав:

1) підставу виникнення зобов’язання;

2) зобов’язальне правовідношення;

3) форму відповідного зобов’язання.

Як підстава виникнення зобов’язання договір розглядається як різновид юридичних фактів, якими в теорії цивільного права визнаються обставини, з якими чинне законодавство пов’язує виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків.

Договір, як правовідношення, розглядається в літературі як правова конструкція, яка охоплює сторони правовідношення, їх права та обов’язки, а також умови договору.

Договір, як форма відповідного зобов’язання, зобов’язана своєю появою побутовому слововживанню. Дане значення стосується тільки договорів укладених у письмовій формі.

У ЦК України вперше дано законодавче визначення поняття договору. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідносяться між собою як загальне і окреме: будь-який договір є право чином, але не всякий правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як до правочинів належать також і дії однієї особи, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків – односторонні правочини.

У цивілістичній науці сформувалася також концепція договору як особливого виду нормативного акта, якщо цей договір має форму типового договору.

Бервено С.М. визначає договір як правомірний правочин взаємо узгодженої волі двох і більше сторін, спрямованої на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків у формі зобов’язального правовідношення та на врегулювання відносин між цими сторонами шляхом закріплення цих прав та обов’язків у визначеній законом формі.

Договір є найбільш поширеним видом правочинів. Договір є вольовим актом, в якому виражається взаємна воля сторін, що втілюється в договорі. Втілення спільного волевиявлення сторін договору можливе лише за умови забезпечення свободи договору як принципу, що гарантує відсутність зовнішнього впливу на його учасників.

Свобода договору передбачена ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає декілька аспектів:

1) свобода договору передбачає свободу в укладенні договору, неприпустимість примусу щодо вступу у договірні відносини;

2) свобода договору передбачає можливість вільного вибору особою, яка бажає укласти договір, майбутнього контрагента;

3) свобода договору включає можливість сторін вільно визначати характер договору, який вони укладають;

4) свобода договору означає можливість сторін вільно визначати умови договору, який вони укладають.

Значення договору полягає у тому, що через нього забезпечується товарно-грошовий оборот у суспільстві, він втілює динаміку цивільно-правових відносин. Через договір забезпечується задоволення інтересів учасників обороту. Договір забезпечує розвиток цивільного обороту та економіки. Виконання договору забезпечується примусовою силою держави.

Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок утворення юридичних осіб.

Підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі права на використання результатів технічної творчості.

Договір виконує такі функції:

ініціативна – полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є одночасно актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності учасників договору;
програмно-координаційна – з одного боку договір є програмою поведінки його учасників, а з другого – засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативності;
інформаційна – умови договору містять інформацію про права та обов’язки сторін;
гарантійна – стимулює належне виконання зобов’язань завдяки застосуванню системи забезпечувальних засобів;
захисна – завдяки договору включається механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів оперативного впливу.

5. Зміст договору.

Зміст договірних зобов’язань складають права і обов’язки контрагентів. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Формування зобов’язань сторін відбувається на підставі істотних, звичайних і випадкових умов договору. Якщо договір укладено в письмовій формі, то відповідні умови фіксуються у пунктах договору, в яких можуть міститися і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства.

Істотними є ті умови договору, які визначені такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони досягнули згоди зі всіх істотних умов, то договір вважається укладеним і набуває обов’язкової сили для сторін.

Звичайні – це такі умови, які передбачаються в законі чи іншому нормативному акті і стають обов’язковими для сторін внаслідок факту укладення договору. Дані умови не потребують окремого погодження і про них не обов’язково застерігати в тексті договору.

Випадкові – це такі умови договору, які погоджені сторонами на відступ від положень диспозитивних норм або з метою розв’язання питань, що взагалі не врегульовані законодавством.

Сторони мають право укладати договір, в якому містяться елементи різних договорів, так званий змішаний договір. Так, наприклад у договорі купівлі-продажу сторони можуть включити умови щодо страхування предмета договору.

6. Форма цивільно-правового договору.

Поняття «форма договору» бере свої витоки з римської цивілістики. В стародавньому римському праві форма договорів характеризувалась великою складністю та полягала у вчиненні урочистих дій та у вимові урочистих слів. У новітньому римському праві сутність форм була певною мірою спрощена внаслідок відмови від традиційної урочистості при укладенні договору. Тим не менше, був збережений загальний принцип, згідно з яким договір вважався укладеним тільки в тому випадку, якщо виявлення волі сторін було вчинене суворо відповідно до закону.

Оскільки договір є право чином, то загальні правила про форму правочинів застосовуються і при укладенні договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми. Якщо договір укладається у письмовій формі, то він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Вимоги до письмової форми договору встановлені ст. 207 ЦК України. При цьому обов’язковою умовою є наявність на документі підписів сторін.

Відповідно до ст. 54 ЗУ «Про нотаріат» сторони мають право нотаріально посвідчити будь-який правочин, навіть, якщо законом для нього не встановлено обов’язкову нотаріальну форму. Якщо сторони домовились про нотаріальне посвідчення договору, то він вважається укладеним саме з моменту його нотаріального посвідчення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема № 9.	\|	Види договору.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.