• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема № 10.

Виконання зобов’язань. Забезпечення виконання зобов’язань.

1. Поняття та принципи виконання зобов’язань.

Виконання зобов’язання – це здійснення сторонами дій, спрямованих на реалізацію прав та обов’язків, що становлять зміст зобов’язання. За своєю юридичною природою виконання зобов’язання є різновидом правочинів, більшою частиною, односторонніх. Законодавець не дає легального визначення поняття «виконання зобов’язання», зазначаючи лише у ст. 526 ЦК України, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов’язання має свої принципи:

• принцип належного виконання зобов’язання;
• принцип економічності виконання, який передбачає, що зобов’язання повинно бути виконано найбільш економічним для кредитора способом. Кожна сторона повинна поважати інтереси контрагента за договором, а також інтереси держави, вживати необхідних заходів до відвернення або зменшення шкоди, яка може виникнути у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань, своєчасно інформувати другу сторону про ці заходи;
• принцип ділової співпраці та взаємодопомоги учасників, згідно з яким кожна із сторін повинна всіляко сприяти іншій стороні у виконанні нею обов’язків. На підставі цього принципу боржник має право розраховувати на таке сприяння з боку кредитора, яке прямо не встановлено законом (актом цивільного законодавства) чи договором, однак без нього неможливе належне виконання зобов’язання боржником;
• принцип реального виконання, сутність якого полягає в тому, що стягнення неустойки та збитків не позбавляє боржника від виконання зобов’язання в натурі.

Принцип належного виконання – найважливіший принцип виконання зобов’язань. Виконання визнається дійсним (правильним), зазначав В.І. Синайський, коли воно здійснене:

а) ким і кому слід;

б) вчинене в належний час, в належному місці;

в) належним чином

Принцип реального виконання зобов’язань – це загальне правило, згідно з яким зобов’язання має бути виконане у тому вигляді, в якому воно визначене законом або договором. Цей принцип суттєво впливає на виконання зобов’язання протягом усього строку його дії – як на стадії нормального розвитку, так і в разі порушення. Але на кожній із стадій він виявляється по-різному.

Доки зобов’язання не порушено жодною зі сторін, воно має виконуватись у точній відповідності зі всіма його елементами, що становлять його зміст. У цьому разі реальне виконання означає належне виконання. Але, коли зобов’язання порушено, можливість належного виконання у повному обсязі виключається, проте зберігається можливість фактично здійснити ті дії, що є основною метою зобов’язання, тобто виконати його в натурі.

Отже, договірні зобов’язання сторони повинні виконувати добровільно, добросовісно, належним чином і в установлені строки. У разі порушення цих вимог до винної сторони можуть бути застосовані загальні заходи примусового впливу: відібрання речі у боржника, стягнення збитків тощо.

2. Суб’єкти виконання зобов’язань.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Вимога щодо особистого виконання обов’язку боржником є безумовною в зобов’язаннях особистого характеру (виконання договору доручення).

Кредитор також зобов’язаний прийняти зобов’язання особисто, проте за його вказівкою допускається переадресування виконання, тобто виконання замість кредитора третій особі. В той же час слід мати на увазі, що заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов’язаннях з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Таким чином, виконання зобов’язання належними сторонами слід розглядати як:

а) виконання зобов’язання належній особі;

б) виконання зобов’язання належною особою.

Кожна із сторін має право вимагати доказів того, що зобов’язання виконується належним боржником або приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 528 ЦК України виконання обов’язку може бути покладене боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У разі невиконання або неналежного виконання обов’язку боржника іншою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам.

Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов’язанні і застосовуються положення статей 512-519 ЦК України.

Що стосується передоручення виконання зобов’язання, то варто зазначити, що:

1) виконання обовязку боржника іншою особою можливе, якщо воно не є особистим для боржника;

2) у разі порушення зобовязання іншою особою, на яку покладено виконання боржником, обовязок боржник повинен виконати сам;

3) виконання зобовязання третьою особою стало можливим без згоди боржника у разі небезпеки втратити цією особою права на майно боржника внаслідок звернення стягнення на це майно кредитором.

За загальним правилом належне виконання зобовязання за боржника іншою особою припиняє таке зобовязання. Але правові звязки між третьою особою та самим боржником продовжують своє існування у вигляді окремого правочину.

Субєктами зобовязання водночас можуть бути кілька боржників або кілька кредиторів, або водночас кілька боржників і кілька кредиторів. Такі зобовязання називаються зобовязаннями з множинністю осіб.

Якщо у зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов’язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання.

У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред’явити боржникові вимогу у повному обсязі.

До пред’явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов’язок будь-кому із них на свій розсуд.

Боржник не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що грунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участі.

Виконання боржником свого обов’язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів.

Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

У разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов’язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі.

Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що грунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Виконання солідарного обов’язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник, який виконав солідарний обов’язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов’язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

3. Предмет виконання зобов’язання.

Предмет виконання – це сукупність юридичних та матеріальних об’єктів зобов’язального правовідношення, тобто ті дії, що мають бути вчинені суб’єктами (або утримання від дій), та майно, що має бути передане за зобов’язанням (якщо останнє пов’язано з його переданням).

Переважна більшість зобов’язань встановлюються щодо одного предмета. Але законодавство передбачає можливість встановлення альтернативних зобов’язань, за якими боржник зобов’язаний вчинити одну з двох або кількох дій. При цьому він має право вибору предмета зобов’язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Що стосується виконання грошових зобов’язань, то відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов’язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до ст. 535 ЦК України у разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобов’язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, за договором довічного утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або законом), пропорційно збільшується.

Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов’язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

4. Строк, місце та спосіб виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У тих випадках, коли зобовязання не передбачає строку його виконання і не містить жодних умов для визначення цього строку, воно має бути виконане у розумні строки, під якими розуміється період часу, зазвичай необхідний длявчинення дії, передбаченої зобовязанням.

Щодо зобовязань, які виконуються тривалий час, можуть встановлюватись проміжні строки, як правило, з метою забезпечити постійний контроль кредитора за своєчасним виконанням боржником свого обовязку.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов’язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Зясування з необхідною точністю місця виконання виконання зобовязання сприяє визначенню і розподілу витрат на доставку предмета виконання, визначенню місця приймання і передання товару тощо.

Відповідно до ст. 532 ЦК України місце виконання зобов’язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов’язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:

1) за зобов’язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна;

2) за зобов’язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

3) за зобов’язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання;

4) за грошовим зобов’язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов’язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов’язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов’язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов’язаних із зміною місця виконання;

5) за іншим зобов’язанням — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов’язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Спосіб виконання зобовязання – це порядок вчинення боржником дій щодо виконання зобовязання. Спосіб виконання обирають сторони при виникненні зобовязання.

За зазгальним правилом зобовязання мають виконуватись у повному обсязі, а не частинами. Відповідно до ст 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов’язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Кредитор може прийняти від боржника часткове виконання, якщо це відповідає його інтересам. Право кредитора на відмову від виконання зобовязання частинами має значення при визначенні розміру відповідальності боржника за порушення зобовязання. А саме: за прострочення виконання боржник відповідає і втій частині, яка була запропонована ним, але відхилена кредитором як часткове виконання.

У ряді випадків виконання зобовязання частинами випливає із суті зобовязання (довічне отримання).

Боржник має право виконати свій обов’язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов’язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

Виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.

При зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов’язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

У разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов’язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

5.Поняття та загальна характеристика видів забезпечення виконання зобов’язань.

Основним завданням правового регулювання зобов’язальних відносин є створення сприятливих умов для запобігання невиконанню чи неналежному виконанню цивільно-правових зобов’язань. Чинне законодавство надає досить широкі можливості для захисту інтересів добросовісної сторони. Одним з таких інститутів є забезпечення зобов’язань.

Зобов’язання, які виникають із договорів повинні виконуватись добросовісно, належним чином і у встановлені строки.

Відповідно до чинного вітчизняного законодавства для стимулювання боржника до точного і неухильного виконання зобов’язання, а також з метою попередження або зменшення розміру негативних наслідків, які можуть наступати у випадку його порушення зобов’язання може бути забезпечене одним із способів, передбачених ЦК України, чи домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Забезпечення зобов’язання будь-яким зі способів також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором і боржником чи іншою особою, яка забезпечує зобов’язання боржника. Але це зобов’язання особливого характеру, його специфіка полягає у додатковому (акцесорному) характері щодо забезпечуваного зобов’язання.

Ознаками акцесорного характеру зобов’язання, яке забезпечує виконання основного є наступні:

1) недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність зобов’язання, яке ого забезпечує, і навпаки, недійсність правочину про забезпечення виконання зобов’язання не спричиняє недійсність основного зобов’язання.

2) забезпечувальне зобов’язання слідує долі основного зобов’язання, наприклад, при переході прав кредитора до іншої особи при відступленні права вимоги.

3) припинення основного зобов’язання, як правило, тягне і припинення його забезпечення

Завдаток, порука, застава та притримання є акцесорними способами.

До неакцесорних видів забезпечення виконання зобов’язань належить гарантія.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Вимоги до письмового правочину встановлені ст. 207 ЦК України.

Деякі способи забезпечення виконання зобов’язань вимагають не просто письмової, а нотаріально завіреної форми їх вчинення і навіть спеціальної реєстрації.

Характерні ознаки способів забезпечення виконання зобов’язань:

1. майновий зміст;

2. спрямовані на спонукання боржника до виконання свого обов’язку;

3. встановлюються на підставі закону або на підставі договору;

4. носять додатковий (акцесорний) характер, окрім гарантії;

5. можуть забезпечувати лише дійсні зобов’язання.

Переглядів: 1086