Видовданська конституція 1921р.

У листопаді 1920 р. у країні відбулися вибори до Установчих зборів (парламент Королівства) на основі нового виборчого закону, який надавав громадянам держави загальне, рівне, пряме і таємне виборче право. Перемогу здобули сербські політичні партії, що виступали на захист політики централізації держави. 28 червня 1921 р. у день Св. Виду (у річницю битви на Косовому полі в 1389 р.) Установчі збори ухвалили Конституцію Королівства сербів, хорватів і словенців, названу Видовданською. Конституція включала положення про деморатичні свободи і громадянські права. Королю Оснований закон надавав великі права: разом з народнною скупщиною (парламентом) він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів-виконавчу. Королю належало право здійснення зовнішньої політики, він був верховним головнокомандувачем збройних сил.

Конституція закріпила унітарний державний устрій. Конституція визнавала наявність у державі єдиного "сербо-хорвато-словенського народу". Депутат парламенту був зобов'язаний говорити і писати "сербо-хорвато-словенською державною мовою". Особи, що не належали до "сербо-хорвато-словенської національності", мали прожити на території Королівства не менше 10 років, щоб здобути право стати депутатами.

Прийняття конституції завершило формування нової держави.

Загострення національного питання

Національне питання. Унітарне Королівство на чолі із сербською династією Карагеоргієвичів не враховувало особливостей історичного розвитку і політичного становища народів і територій, які входили до його складу. Тому національне питання впродовж усього міжвоєнного часу було тією віссю, навколо якої оберталося внутрішньополітичне життя країни.

Релігійні протиріччя були пов'язані з тим, що хорвати і словенці були католиками, серби сповідували православ'я, а жителі Боснії і Герцеговини - переважно іслам. Між народами наростала релігійна нетерпимість.

Сербо-хорватські суперчності входили на перший план у країні. Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП), очолювана С.Радичем, висунула гасло національної незалежності Хорватії. Лідер ХРСП С.Радич здійснив поїздки до різних країн, у тому числі СРСР, домагаючись підтримки своїх планів. Прагнучи внести розкол в опозиційний рух, король і сербські партії пішли на компроміс з Радичем. У 1925 р. він та інші представники ХРСП були включені до складу коаліційного уряду Н.Пашича.

Однак 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії в парламенті депутатом від правлячої партії був смертельно поранений С.Радич і два інших парламентарі ХСП. У Хорватії почалися мітинги протесту проти політики сербських правлячих кіл. Створилася загроза збройного протистояння.

Боротьба проти політики сербізації. Проти політики сербізації в Королівстві також активно виступали різні політичні сили Словенії, Боснії і Герцеговини, Македонії. Прагнучи здійснити централізацію держави, сербська влада повністю знищила ті політичні установи, яі існували в національних районах Австро-Угорщини до утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Хорватські і словенські підприємці були вкрай стурбовані економічною експансією сербської буржуазії, яка прагнула підпорядкувати собі всі ринки нової держави. Загострення національних протиріч призвело до військово-монархічного перевороту в січні 1929 р.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічний розвиток країни	\|	Державний переворот 1929 р. і встановлення монархічної дидактури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.