МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Арифметика6.Сократ. Хочеш, розглянемо тепер, як з'являться такі люди і як їх можна вивести на світло, подібно до тих, які, за переказом, з оселі Аїда полинули до богів? — Звичайно, хочу. — Адже це буде, очевидно, не вертінням черепка, а поверненням душі від дня, подібного до ночі, — до справжнього, тобто піднесенням до буття, яке ми назвемо істинною філософією? — Так. — Чи не повинні ми розглянути, яка наука має цю властивість? — Звичайно. — Яка ж наука, Главконе, тягне душу від світу становлення до буття? Мені зараз спадає на думку ще от що: чи не казали ми, що цим людям в юнацькі роки необхідно подвизатися на війні? — Так, казали. — Отже, та наука, якої ми шукаємо, повинна, крім зазначеноївластивості, мати ще цю? — Яку? Бути корисною воїнам. — Так, звичайно, по змозі повинна. — У гімнастиці й музиці вони були вже виховані раніш? — Так. — Але гімнастика має справу з виникаючим і гинучим, адже вона спостерігає ріст і руйнування тіла? — Очевидно. — Отже, вона явно не може бути тією наукою, яку ми шукаємо? — Не може. — А музика, як ми її раніш описали? — Але ж вона, як пам'ятаєш, відповідала гімнастиці; вона виховувала стражів за допомогою навичок, через гармонію прищеплюючи їм гармонійність, а не знання, і через ритм — ритмічність; щось подібне мали в собі й оповідання, як вигадані, так і ближчі до істини. Науки ж, корисної для чого-небудь такого, що ти зараз шукаєш, у ній не було. — Ти це мені чудово нагадав; справді, нічого такого вона не мала в собі. Але, любий Главконе, що це буде за наука? Адже всі технічні знання ми визнали за низькі? — Безперечно. — Але яка ж наука ще лишається, коли виключити музику, гімнастику й технічні знання? — Якщо ти не можеш нічого вибрати поза ними, візьмімо що-небудь таке, що має відношення до них усіх. — Що ж це? — Наприклад, те спільне, чим користуються і мистецтва, і міркування, і науки, і з чим кожний повинен ознайомлюватися насамперед. — Що ж це таке? — Проста річ: розрізняти один, два і три. Я називаю це коротко числом і лічбою. Хіба не правда, що кожне мистецтво і кожна наука неминуче повинні це засвоїти? — Навіть дуже. — Отже, і військове мистецтво? — Неодмінно. 7. Так чи не встановимо ми, що вміння лічити й розраховувати є необхідним знанням для військової людини? — Більше, ніж що-небудь інше, якщо вона хоче щось розуміти в тактичному мистецтві, або правильніше, якщо вона взагалі хоче бути людиною. — Отже, ти тієї ж думки про цю науку, що і я? — А саме? — Що вона, очевидно, своєю природою належить до тих, які ведуть до осягнення того, що ми шукаємо, але ніхто не користується нею правильно, тоді як вона всіляко тягне до споглядання буття. — Що ти маєш на увазі? — Я спробую пояснити мою думку. Суперечності в чуттєвих сприйманнях ведуть до мислення; якщо, наприклад, дивитися на три пальці, то зору досить, щоб встановити, що це — пальці, але у визначенні їхніх якостей маємо суперечності: другий здається більшим проти першого і маленьким порівняно з третім і т. п. У таких випадках душа, щоб розв'язати суперечності, вдається до мислення. 8. Це саме я й мав зараз на увазі, кажучи, що одні відчуття ведуть до міркувань, інші — ні, визначаючи ті відчуття, які передаються свідомості одночасно з протилежним собі, як такі, що ведуть до міркування, а ті, при яких цього не буває, як такі, що не будять думки. — Тепер я розумію і згоден з тобою. — А як тобі здається, до яких із них належать число і єдність? — Не можу збагнути. — Обміркуй на підставі щойно сказаного. Якщо єдність як таку можна достатньо сприймати зором чи яким-небудь чуттям, вона, звичайно, не буде штовхати до пізнання буття, як ми це казали з приводу пальця. Коли ж разом з нею ми завжди бачимо і її протилежність, отже, ніщо не уявляється нам єдиним, не уявляючись одночасно і множинним, — тоді, очевидно, потрібен суддя, і душа в такому разі неминуче відчуває утруднення, шукає, приводячи в рух думку, і питає, що таке сама єдність. Тоді вчення про єдність виявиться одним із тих, що ведуть і повертають до споглядання буття. — Справді, цю властивість у великій мірі має зорове сприймання єдності, бо одне й те ж ми одночасно бачимо як єдність і незліченну множинність. — А якщо це відбувається з одиницею, то те саме відбувається і з усяким числом? — Звичайно. — А чи не вся лічба й арифметика мають справу з числом? — Безперечно. — І, таким чином, вони, як виявляється, ведуть до істини? — У великій мірі. — Отже, вони належать, очевидно, до тих наук, які ми шукаємо. Військовій людині їх необхідно знати заради строю, а філософові — щоб стикатися з буттям і вийти зі світу становлення, інакше він ніколи не буде зчислителем. — Це правильно. — А наш страж — воїн і філософ? — Так. — Очевидно, слід, Главконе, законом ввести цю науку і переконувати тих, хто має взяти участь у керуванні державою, вдатися до числення й узятися за нього не так, як дилетанти, але займатися ним доти, аж поки вони не досягнуть споглядання самою тільки думкою природи чисел, а також не як купці й торговці, заради купівлі та продажу, але заради війни і заради полегшення самій душі повернутися від становлення до істини та буття. — Ти прекрасно говориш. — Лише тепер, після сказаного про лічбу, я бачу, яка добра ця наука, і в скількох відношеннях вона корисна для наших цілей, якщо тільки займатися нею заради знання, а не заради торгівлі. — В чому ж саме? — В тому, про що ми щойно говорили: вона дуже підносить душу в височінь, примушуючи її міркувати про числа самі по собі, і не терпить, щоб з нею міркували, вказуючи їй на числа, зв'язані з видимими чи відчутними тілами. Адже ти знаєш, що спеціалісти висміюють людину, яка намагається на словах поділити одиницю, і не згоджуються з нею, але якщо ти будеш ділити її, вони множитимуть, вживаючи заходів проти того, щоб одиниця не здалася як-небудь не одиницею, а сукупністю багатьох частин. — Цілком справедливо. — Як ти вважаєш, Главконе, якби хто запитав їх: чудні люди, про які числа говорите ви, що в них одиниця така, як ви гадаєте, дорівнює всякій іншій, нічим не різниться від неї і не має в собі ніякої частини? Як, на твою думку, що вони б відповіли? — На мою думку, вони відповіли б, що говорять про такі числа, які лише можна мислити, а ставитися до них якось інакше не можна. — Бачиш, мій друже, що ця наука нам, очевидно, справді необхідна, бо вона примушує душу користуватися лише розумом, щоб досягти самої істини. — Дійсно, вона значною мірою це робить. — Ти, напевне, помічав уже і те, що люди, які від природи мають математичні здібності, виявляють себе як сприйнятливі до всіх наук, а некмітливі, бувши виховані на математиці та вправляючись в ній, навіть якщо вони не дістануть від того ніякої іншої користі, в будь-якому разі набувають більшої сприйнятливості, ніж мали раніш. — Це справді так. — А крім того, я гадаю, нелегко знайти науку, що становила б такі труднощі для того, хто вивчав і займається нею, як ця. — Так. — Зважаючи на все це, не слід нехтувати нею, а треба на ній виховувати найобдарованіших юнаків? — Згоден.
|
||||||||
|