Не всі можуть бути допущені до міркувань

— Тобі доведеться, сказав я, стежити, хто з них виявить себе як здібний до цього, а також стійкий у наукових заняттях, стійкий на війні та в усьому, встановленому законами; таких ти повинен будеш після тридцяти років виділити з обраних і оточити їх ще більшою шаною; ти повинен будеш, випробовуючи їх за допомогою діалектики, дивитися, хто з них здатний, не покладаючись на зір та інші чуття, в союзі з істиною, звернутися до самого буття. Тут, мій друже, необхідна велика обережність.

— Чому ж?

— Хіба ти не помічаєш, яке велике лихо спіткало нинішню діалектику?

— Яке?

— Що діалектики повні беззаконня?

— Навіть дуже.

— Ти вважаєш, що з ними діється щось незрозуміле, і не виправдовуєш їх?

— Чому ж їх виправдовувати?

— Якби, наприклад, якийсь підкидьок був вихований у багатому й знатному домі, серед численних облесників, і, вирісши, довідався б, що він не походить від тих, хто називає себе його батьками, а своїх справжніх батьків не знайшов би, — можеш ти собі уявити, як би він ставився до облесників та своїх названих батьків, поки не знав про обман, і після того, як довідався б? Чи ти хочеш почути, як я собі це уявляю?

— Хочу.

17. Я думаю, що він більше поважав би названих батька й матір та інших своїх гаданих родичів, ніж облесників, більше дбав би, щоб вони не зазнавали ні в чому нестатку, менше б робив і говорив їм щось супротивне законам і більше б слухався їх у важливих справах, ніж облесників, поки довідався б про правду.

— Мабуть, що так.

— А після того, як він дізнається про правду, я вважаю, його пошана до них і піклування зменшаться, і навпаки, посиляться ці почуття до облесників. Він коритиметься їм куди більше, ніж раніше, житиме за їх вказівками, відверто водячись з ними, а свого попереднього гаданого батька та інших гаданих родичів — якщо тільки в нього не виявиться винятково добра натура — він матиме ні за що.

— Все, що ти кажеш, дуже правдоподібне; але що спільного між цим прикладом і тими, що беруться до міркувань?

— Ось що: ми змалку маємо деякі погляди про справедливе й прекрасне, під впливом яких ми виховувались, як під впливом батьків, корячись їм і поважаючи їх.

— Так.

— Але ж є й інакше, протилежне цьому життя, воно обіцяє багато втіх; воно спокушає нашу душу й вабить до себе, але не переконуй хоч трохи розумних; вони поважають ті батьківські погляди і їм коряться.

— Так.

— Так от, коли до людини, так налаштованої, з'явиться Питання і спитає, що таке прекрасне, і коли вона відповість те, що звикла чути від законодавця, Розум їй заперечить, і багато разів, різним способом заперечуючи, переконає, що це так само прекрасне, як і ганебне, і так само щодо справедливості та добра і всього того, що вона особливо шанувала, — як ти думаєш, яка буде після цього її повага до цих речей і слухняність?

— Вона неминуче вже менше шануватиме їх і слухатиметься їх.

— А коли вона перестане вважати це вартим поваги і рідним, як раніше, а істини не знайде,— чи можливо, щоб вона звернулася до якого-небудь іншого життя, крім того, що її спокушає?

— Неможливо.

— І виявиться, я вважаю, що з людини, яка жила у згоді з законом, вона стане беззаконною.

— Неминуче.

— Це — природний стан тих, хто так приступає до міркувань, і, як я щойно сказав, до них треба ставитися поблажливо.

— І навіть із жалістю.

— А щоб тобі не довелося жаліти тридцятирічних людей, чи не слід з великою обережністю приступати до міркувань?

— Так, з дуже великою.

— Чи не полягає один з видів цієї обережності, якої треба постійно додержуватися, в тому, щоб не дозволити дітям набувати смаку до міркувань? Я думаю, ти помічав, що хлопчики, вперше скуштувавши міркувань, зловживають ними, мов грою, завжди користуючись ними, щоб суперечити; наслідуючи викривачів, вони самі викривають інших, відчуваючи, подібно до цуценят, втіху з того, щоб у розмові тягти й рвати кожного зустрічного.

— Авжеж.

— А взявши гору в суперечках з багатьма й самі бувши розбиті багатьма, вони дуже швидко приходять до того стану, що перестають вірити в те, в що вірили раніше; а наслідок цього — і вони самі, і все, що стосується філософії, здобувають в інших погану славу.

— Правда.

— А доросліша людина не захоче брати участь у такому безглузді; вона буде більше наслідувати того, хто бажає займатись діалектикою і пізнати істину, ніж того, хто бавиться й суперечить заради гри; і сама вона буде стриманіша, і заняття це зробить більш поважним, а не менш.

— Ти правильно кажеш.

— Чи не задля цієї обережності сказано і все те, що ми говорили раніш, що до міркувань повинні бути допущені тільки скромні й стійкі натури, не так, як це трапляється тепер, коли перша-ліпша людина, часто навіть зовсім нездатна, береться до них?

— Звичайно.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Жодну науку вільна людина не повинна вивчати як раб	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.