МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Поняття «туристичне країнознавство», мета та завдання курсу
Туристичне країнознавство є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про їхні рекреаційні ресурси, туристичні об’єкти, природу, населення, внутрішні просторові відмінності. На сучасному етапі країнознавчі дослідження в туризмі мають переважно природно-історичне і соціально-економічне спрямування, що зумовлюється особливостями розвитку туризмі в різних країнах та викливає інтерес у туристів. Як наука туристичне країнознавство почало зароджуватися ще в античні часи. Подорожі фінікійців, стародавніх греків (Геродота, Піфія і ін.) зіграли велику роль в описі країн і народів, їх господарства. Великі географічні відкриття дали новий поштовх в географічних знаннях про країни. Велику роль в дослідженнях країн зіграли подорожі венеціанського купця Марко Поло в 1257 р. до Азії, де він довго прожив в Китаї. Російський мандрівник Опанас Нікітін під час подорожей до Індії, Персії (1471 – 1475 рр.) написав знамениту книгу «Ходіння за три моря», в якій описав природу країн, їх народи. Подорожі португальського мореплавця Васко да Гамо, іспанського мореплавця Христофора Колумба в кінці XV ст. розширили і уточнили уявлення про багато країн і території. Проте становлення країнознавства як науки почалося в XVII – XVIII ст. після створення в Германії німецької наукової країнознавчої школи. Основна увага у той час приділялася вивченню міст, окремих країн. У університетах викладалося державознавство. На рубежі XIX–XX ст. популярною стає французька школа країнознавства. У основу наукових досліджень був покладений описовий, антропоцентристський підхід. Об'єктом дослідження країнознавства став «спосіб життя» людини, тобто розглядався нерозривний зв'язок між людиною і природою в ході адаптації його до навколишніх умов. Антропоцентристський підхід заклав основи створення нової географічної науки – географія людини, що було дуже важливе в географічних дослідженнях країн, окремих територій. У Германії вже з другої половини XIX ст. географія людини перейменовується в антропогеографію. Основне її завдання – вивчення розселення людей у зв'язку з відмінностями навколишнього географічного середовища. У Радянському Союзі антропогеографію (географію населення) почали розглядати як частину економічної географії. Величезний внесок в розвиток країнознавства вніс Н.Н. Баранський, що розробив принципи економічного районування. В Україні країнознавство як наука отримало подальший розвиток. У зв'язку з отриманням Україною незалежності в 1991 р., в умовах виходу на міжнародну політичну, економічну, культурну арену змінюються цілі і завдання освоєння географічного простору, методологія країнознавства (особливо у вивченні різних країн), а також зв'язок з іншими науками. Центральним завданням країнознавства через вказані причини виступає розробка методологічного підходу до оцінки умов і чинників соціально-економічного розвитку територій, країн і розробка їх уніфікованої типологічної характеристики. У західній країнознавчій школі (США, Канаді, Австралії, ФРН та ін.) велика увага приділяється теоретичним аспектам країнознавства (виявлення перспектив розвитку суспільства, економіки, в т.ч. стійкого його розвитку і так далі) і глибше вивчаються демографічні і сировинні ресурси своїх держав. Перед українськими країнознавцями в умовах незалежності, проведення політичних і економічних реформ, демократичних перетворень в суспільстві, реформ в освіті, орієнтації зовнішньополітичного курсу України на країни Європейського Союзу, США стоїть безліч завдань. Одне з них – зміна підходів в її економічному районуванні. Наприклад, за часів СРСР в Україні виділяли три макроекономічні райони. Сьогодні їх дев'ять, що пов'язане з радикальною зміною зовнішньоекономічній діяльності країни, новими економічними завданнями. Таким чином, країнознавство має велике теоретичне і практичне значення. Теоретичні дослідження і розробки країнознавства служать базою в дослідженнях соціально-економічного розвитку країн, створення основ їх стійкого розвитку в умовах глобалізації. Практичне значення країнознавства полягає у впровадженні теоретичних положень і розробок, в моделювання закономірностей соціально-економічного розвитку держав, вдосконаленні механізмів управління їх економікою, розробці їх внутрішньо- і геополітичного курсів. Особливо важлива роль країнознавства в сучасних умовах посилення світогосподарських зв'язків, зокрема, в туристсько-рекреаційному освоєнні держав. Глибокий країнознавчий аналіз – основа розумного освоєння країн, регіонів, стійкого їх розвитку. Доведено, що рівень розвитку міжнародного туризму, попит на туристичний продукт багато в чому залежать від рівня соціально-економічного розвитку країни, а значить, і доходів держави, населення. Таким чином, країнознавство, досліджуючи закономірності соціально-економічного розвитку територій, країн, регіонів, може надати істотну теоретичну допомогу у вивченні питань міжнародного туризму.
|
||||||||
|