• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Едвара Хейстінгса Чемберліна

США

23 жовтня 1929 року у “чорний понеділок” стався крах Нью-Йоркської фондової біржі, що поклало початок найжорстокішій економічній світовій кризі надвиробництва, в першу чергу в сільському господарстві. Наслідки кризи стали надзвичайно руйнівними:

– відбулося падіння вартості цінних паперів в 4,5 разу;

– паралізована кредитна система, на 33 % впав курс долара (фінансово постраждали 15 – 25 млн осіб на загальну суму депозитів у 3,5 млрд дол.);

– банки припинили всі операції, 40 % банків збанкрутіло (6 тис.);

– скоротився національний дохід;

– зросло безробіття майже до 17 млн чол., на 35 % знизилася заробітна плата;

– на 46 % скоротилося промислове виробництво, 110,5 тис. підприємств розорилося;

– сільськогосподарське виробництво зменшилося на 58 %, 1 245 тис. фермерських господарств розпродано;

– реальною стала проблема житла, зростає кількість т. з. “гувервілів“.

Заходи президента Г. Гувера (крах діяльності Федерального фермерського управління, Національної кредитної корпорації, Реконструктивної фінансової корпорації), які ґрунтувалися на принципах “твердого індивідуалізму“, успіху не мали.

Під впливом розвитку масових соціальних рухів у 1932 р. до влади приходить демократична партія на чолі з Ф. Д. Рузвельтом.

“Новий курс Ф. Рузвельта” – економічна програма, що передбачала серію ліберальних реформ, спрямованих на вихід з економічної кризи. Теоретичною основою програми стали погляди англійського економіста Дж. М. Кейнса про державне регулювання економіки для безперебійної роботи ринкового механізму. Економічна програма почала реалізовуватися з 1933 р. і передбачала заходи в кількох напрямах:

а) створення відповідної інституційної основи для здійснення економічних реформ – було прийнято 70 законів Конгресом США про регулювання економіки, зокрема ”Закон про націо­нальну адміністрацію відбудови промисловості” на чолі з генералом Х. Джонсоном, символом адміністрації став синій орел; запро­ваджено надзвичайний економічний стан; прийнято закон про бан­ківську діяльність Гласса-Стігла; реформовано Федеральну ре­зервну систему; прийнято закон про допомогу фермерам; створе­но федеральну адміністрацію з надання надзвичайної допомоги на чолі з Г. Гопкінсом; сформовано систему суспільних робіт; прийнято закон про соціальне страхування, закон Вагнера та інші;

б) стабілізацію банківсько-кредитної системи – 6 березня 1933 р., в умовах введеного надзвичайного стану було прийнято банківський закон. Усі банки поділялися на три групи. 40 % банків, які належали до третьої групи, були ліквідовані, а решта контролювалися Федеральною резервною системою. У червні 1933 року було прийнято закон Гласса-Стігала про поділ банків на депозитні (вклади до 10 тис. дол. страхувалися на 100 %, вклади до 50 тис. дол. – на 75 %, вклади більше 50 тис. дол. – на 50 %) та інвестиційні, це повернуло довіру населення до банківсько-кредитної системи. З метою попередження вивозу золота за межі країни 5 квітня 1933 р. приймається закон про заборону експорту золото та вилучення золотих монет з державного обігу (на суму більше 100 млн дол.). Держава закуповує золота для золотого запасу на суму майже 200 млн дол. (майже 200 тонн). Розпочато чеканку срібної монети, що свідчило про введення в країні біметалізму. Дефляція була припинена із допомогою девальвації долара на 40 %. Усі ці заходи давали можливість створити механізм інфляційного розвитку американської економіки, що відкривало шлях для реформування в інших галузях економіки;

в) стабілізацію промислового виробництва – 16 червня 1933 року було прийнято ”Закон про національну адміністрацію відбудови промисловості” на чолі з генералом Х. Джонсоном, символом адміністрації став синій орел (НІРА – національні інтереси розвитку Америки). Промисловість поділялася на 17 груп з ”Кодексом чесної конкуренції” в кожній. Регулювалися обсяги виробництва продукції, ціни, умови кредиту, поділ ринків збуту; установлювалися фіксовані мінімальні (12 – 15 дол. на тиждень) і максимальні межі заробітної плати, тривалість робочого дня (8 год). Надавалося право на укладення колективних договорів, створення профспілок тощо. Усього НІРА схвалила біля 750 подібних кодексів. Упродовж здійснення економічного експерименту у промисловості індекс виробництва зріс на 10 %. 4 червня 1935 року кодекси, які фіксували рівень виробництва та цін, були відмінені;

г) стабілізацію сільськогосподарського виробництва –
12 трав­ня 1933 року набрав чинності “Біль про допомогу фермерам” та Закон ”Про регулювання сільського господарства”. Основними заходами регулювання були скорочення посівних площ (тільки площі під пшеницю були зменшені за рік на 7,5 млн акрів, збір бавовни зменшився на 25 %, кукурудзи – на 40 %; за 1933 – 1935 рр. преміальні фермерам становили 966 млн дол.) та знищення виробленої продукції (6,2 млн поросят). Було створено механізм рефінансування боргів фермерів (федеральні земельні банки надали кредитів на суму 2,2 млрд дол. та прийняли на себе 37 % усіх боргових зобов’язань фермерів). У березні 1936 року було прийнято закон про збереження родючих земель та квоти для внутрішнього ринку. 1938 року було прийнято концепцію “завжди нормальної житниці“, коли стабілізація цін досягалася не знищенням продукції, а її зберіганням та демпінговою політикою за кордоном, що сприяло експорту зерна та продуктів сільського господарства;

д) організацію суспільних робіт – у квітні 1933 року було створено Федеральну адміністрацію з надання надзвичайної допомоги безробітним та організації суспільних робіт на чолі з Г. Гопкінсом (на допомогу витрачено більше 4 млрд дол.). Ство­рю­валися трудові табори для молоді у віці 18 – 25 років. За 30 дол. на місяць молодь залучалася до впорядкування парків та лісів, будівництва доріг, каналів, гребель, реалізації програми осушення боліт та інтенсифікації господарства штату Теннесі тощо. У червні 1933 року створюється Федеральна адміністрація суспіль­них робіт на чолі з Г. Ікесом (асигновано більше 3,3 млрд дол.), а в листопаді Адміністрація громадянських робіт (витрачено 933 млн дол.). Через трудові табори та об’єкти громадянських робіт прой­шло більше 6 млн осіб.

е) соціальні реформи – початком “другого нового курсу“ стали соціальні реформи. З серпня 1935 року законом про соціальне страхування передбачалося страхування двох типів – з безробіття (федерально-штатний 1–3 % податок), з виплатою 36 % – 11 дол. від заробітної плати впродовж 9,4 тижнів та по старості (федеральний 1 % податок), з отриманням субсидій громадянами з 65-річного віку. У липні 1935 року прийнято закон Вагнера (статут про трудові відносини), що передбачав право робітників на створення профспілок, укладення колективних договорів. З метою врегулювання спірних питань між робітниками та адміністрацією створено Національне управління трудових відносин. 1936 р. відбулося об’єднання усіх робітничих організацій у Робочий альянс Америки, а також створюється Ліга об’єднаних фермерів і Спілки пайовиків.

Раптова економічна криза 1937 року завадила повному відновленню економіки США. Разом з тим реформи “нового курсу“ мали важливе значення для розвитку як американського, так і світового господарства. Вони продемонстрували роль державного регулювання в системі капіталістичного господарства і доказали, що гнучке та помірковане регулювання економіки, особливо в період кризи, є життєво необхідним. З часу “нового курсу“ державне втручання в господарське життя, яке набувало різних форм, стає невід’ємною частиною ринкового механізму США.

Тема 7. 2. Економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільства Європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

План

1. Економічна теорія монополістичної конкуренції - Е. Чемберлін.

2. Економічна теорія недосконалої конкуренції - Д. Робінсон.

3. Економічні погляди Дж. М. Кейнса.

Економічна теорія монополістичної конкуренції –

Економічна дійсність початку 20 століття, зокрема активний процес монополізації світового виробництва зумовили розвиток теорії монополістичної і недосконалої конкуренції.

Основоположником монополістичної конкуренції став професор Гарвардського університету Едвар Чемберлін, який 1933 року опублікував працю “Теорія монополістичної конкуренції”.

Сутність нових теоретичних ідей висловлених в даній праці Е. Чемберліном полягає в тому, що основною умовою оволодіння ринком або суттю монополії є контроль над пропозицією, а отже, над ціною, який досягається взаємозаміною конкуруючих товарів, тобто “диференціацією продукції.” Про становище всіх продавців правомірно говорити як про конкуруючих монополістів в умовах “монополістичної конкуренції”.

“Разом з диференціацією зявляється монополія, і в міру посилення диференціації елементи монополії стають більш значущими. Скрізь, де певною мірою існує диференціація, кожний продавець має абсолютну монополію на власний продукт, але разом з тим зазнає конкуренції з боку більш або менш недосконалих замінників”.

Основною ознакою диференційованого продукту є наявність у товарі (або послузі) одного з продавців істотної відмітної ознаки. Ця ознака для покупця може бути як реальною, так і уявною, основне, щоб вона приводила до відданя переваги саме його продукту.

“Там, де існує така диференціація, покупці будуть обєднуватися з продавцями не з волі випадку і не безладно (як це відбувається при чистій конкуренції), а відповідно до вибору на основі переваг певного товару”.

Розвиваючи ідеї про процес “диференціації продукту” Е. Чемберлін обгрунтовує зростаючий вплив на нього нецінових факторів конкуренції(якість товару, реклама, вигідне місцезнаходження продавця, репутація фірми, ділова спритність, ділові звязки з клієнтами тощо).

“Диференціація може грунтуватися на певних особливостях самого продукту, таких, як особливі властивості – фабричні марки, фірмові знаки, свєрідність упаковки або тари, або ж таких, як індивідуальні особливості, які належать до якості, форми, кольру або стилю”.

Аналізучи категорії “чистої конкуренції” та “монополістичної конкуренції” Е. Чемберлін пише, “при чистій конкуренції ринок кожного продавця зливається з ринками його суперників, за умов монополістичної конкуренції, - доводиться рахуватися з тим, що цей ринок відокремлений від інших, так, що в сукупності вони являють собою не єдиний ринок багатьох продавців, а мережу взаємоповязаних ринків, розподілених між продавцями по одному на кожного”. Отже, в умовах теоретичного існування чистої конкуренції, будь –який продавець може продати стільки товарів, скільки захоче, але по ціні загальнодіючій, в умовах же монополістичної конкуренції, обсяг збуту товарів “лімітований” і визначається наступними факторами:

- ціною;

- особливостями продукту;

- витратами на рекламу.

На думку Е. Чемберліна, замість нереальної категорії “чиста конкуренція”, яка є штучною абстракцією, правомірно ввести категорію “монополістична конкуренція”, за якої продавці завжди зберігають можливість конкурувати між собою, маніпулюючи ціною та контролюючиїї рівень, і бути господарями “на своєму ринку”.

Чемберлін та прихильники теорії монополістичної конкуренції висунули положення про збереження конкуренції і при “груповій монополії“, яка передбачає розподіл сфер впливу на ринку між партнерами-конкурентами з метою реалізації неоднорідної (диференційованої) товарної продукції без зниження цін до рівня обмежених витрат.

Іншою характерною особливістю сучасної редакції теоретичних положень Е. Чемберліна є розгляд поряд з “диференціацією продукту“, тобто його виключною ознакою, таких додаткових нецінових умов посилення монополістичної конкуренції, як технічне вдосконалення, досягнуте окремим виробником; особливе обслуговування покупців, які створюють фірмі респектабельну репутацію тощо.

Переглядів: 560