Індустріально-технологічний – Джон Кеннет Гелбрейт.

Інституціоналізм (від лат. institutio – звичай, настанова) був прийнятий для визначення системи поглядів на суспільство та економіку, в основі якої покладено категорію інституту, що визначає соціально-економічну основу прихильників цього напряму.

Інституціоналізм — концепція економічної теорії, яка в економічній системі синтезує роль соціальних, правових, організаційних, політичних, етичних, ментальних, економічних інститутів у процесі їхнього функціонування.

Варто визначити епохи, що фіксують особливе історичне значення інститутів. Так, наприклад, для генези прогресу важливу роль відіграли такі інститути як родина, держава, вони зруйнували багатовікові застиглі традиції і звичаї родоплемінного побуту. Це обумовило становлення індивідума, зникнення замкнутості, осідлості, появу міжособистісних, а пізніше й міждержавних відносин.

Інститути знаходяться на поверхні явищ. Вони стають об’єктами вивчення. У Китаї виділяється родина і держава як підвалинні конструкції Піднебесної. В індуїзмі — кругообіг життя, закріплений у кастах; в ісламі — покірність волі Аллаха. В епоху середньовіччя точиться боротьба духовного і матеріального — на користь першого.

Інституціональні утворення з’являються у суспільному житті як породження тенденцій політико-економічних процесів, так і встановлювані державними, суспільними структурами чи їхньою єдністю. Так, раннє християнство трансформується в інститут римського імператора. Християнство насаджує цілу систему інституціональних утворень: церква, папство, чернецтво, світосприйняття, служіння, моральні норми (заповіді), канонічне право, ордена, інквізиція і т. д. Усе це в кінцевому рахунку викристалізувалося в особливій формі — ватиканському інституціоналізмі.

В економічних процесах поява цих своєрідних інструментів має відповідне підґрунтя: інститути, породжені історичними тенденціями, і інститути, започатковані вольовими рішеннями, свідомо. При цьому вирізняються інститути як віддзеркалення національних особливостей історичного розвитку і тенденцій загально-історичних — технологічних революцій як об’єктивної основи розвитку ринкових відносин.

Історичний досвід щодо місця і ролі свідомо утворюваних інститутів свідчить, що вирішальну роль у цьому відіграє держава. За Кантом, завдання держави полягає в тому, щоб знайти форму, у рамках якої можливе спільне проживання в співтоваристві, найбільший простір для вільного розвитку індивідуальних сил. З цього випливає, що Канта не турбує загальний інтерес. Захист індивідуальних інтересів може призвести до забуття суспільних інтересів. Держава створює законодавче поле, в якому гармонійно врівноважуються як індивідуальні, так і суспільні інтереси. Закон може бути ухвалений, але якщо не створене середовище його доброчинної дії, то він не досягає необхідного ефекту.

Ойкен пише про те, що в основу політики lasser flare покладена свобода. Свобода повинна бути представлена для того, щоб розвинути природний богоугодний порядок. Він виникає тільки тоді, коли сама економічна політика стає орієнтованою на це.

Якщо народження політичної економії відбувалося в умовах, коли вивчення економічних процесів проходило без врахування інституціональних утворень (“невидима рука” — регулятор економічного процвітання), то історична школа ввела їх у систему економічної науки. У цьому її історична заслуга.

Наприкінці XIX ст. — панівною в економічній науці була теорія маржиналізму. Маржиналізм концептуально ґрунтується на приматі позиції індивіда з його системою цінностей, у ньому немає місця соціальним процесам, які впливають на ту ж ціну. Останні враховуються в концепціях неокласиків — точка перетину попиту та пропонування, на стороні попиту — гранична корисність, на стороні пропонування — граничні витрати виробництва. Проте впливу інституціональних факторів у цій теорії немає.

Індустріальна технологія вдосконалює промисловість. Неминче з’являються великі і надвеликі підприємства, що мають можливість удосконалювати технічну базу. Завдяки їхній діяльності відбувається трансформація капіталізму, вільної ринкової конкуренції в “колективістський капіталізм”, в якому формуються колективістські потреби. З’являється усвідомлення формування й розвитку соціальних потреб. Ці положення становлять одну із засад інституціонального аналізу, що є важливою його заслугою. До появи “соціальної ринкової економіки” залишається зробити не так уже багато кроків. Змінюється як структура потреб, так і умови їхньої реалізації. Вони можуть бути реалізовані і колективно. Наприклад, народна освіта, охорона здоров’я, створення умов повноцінного дозвілля, турбота про людей, що втратили працездатність, розвиток сфери послуг, екологія. Вони мають соціальний характер. Очевидний висновок — невтручанню держави в економіку на певному історичному етапі поставлені об’єктивні межі. Держава неодмінно стає основним регулятором реалізації цих потреб.

Поняття “інститут” — широке, багатовимірне. Це й етика, і демографія, і культура, право, спосіб життя, якість і стандарти життя, політична система, соціальні процеси, соціологія тощо. Економічна теорія, особливо завдяки появі інституціоналізму, посідає місце міждисциплінарної теорії. Насамперед це широке охоплення соціально-економічних процесів. Там, де в класиків був атомістичний підхід, — початок усьому — “економічна людина”, в інституціоналізмі — соціально-економічний соціум, соціально-економічна система. Поняття “соціально-економічна система” багаторівнева. Поняття “система” наявне в усіх напрямках інституціоналізму, які з’явились упродовж XX ст. Інститути не вічні, вони еволюціонують, як еволюціонують технології, але у інституціоналістів головне - системне поняття, системотворний елемент [60].

Інституціоналізм як економічна теорія почав формуватися наприкінці ХІХ ст. Ідейно-теоретичні основи цього напряму в економічній науці було закладено американським економістом та соціологом Торстеном Вебленом (1857–1929).

Методологія досліджень інституціоналістів передбачала:

– широке використання описово-статистичного матеріалу;

– історико-генетичний метод;

– як вихідну і основоположну категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій). Інституціоналізм, таким чином, є якісно новим напрямом економічної думки. Склалося кілька напрямів інституціоналізму:

– соціально-психологічний (технократичний) – Т. Веблен;

– соціально-правовий (юридичний) – Дж. Коммонс;

– кон’юнктурно-статистичний (емпіріостатистичний) – В. Мітчел;

– інституціонально-соціальний (індустріально-технологічний) – Дж. Гелбрейт;

– неоінституціоналізм – Р. Коуз, Д. Норт, Р. Фогель, Дж. Б’юкенен.

Соціально-психологічний (технократичний) напрям інституціоналізму представляє Торстен Веблен у працях “Теорія бездіяльного класу” (1899), “Інстинкт майстерності” (1914), “Інтереси і система цін” (1921), “Власність відсутнього” (1923).

Він вважає, що життя людини в суспільстві таке, як життя інших видів – це боротьба за виживання, а отже, це процес відбору та пристосування. Еволюція суспільного упорядкування є процесом природного відбору соціальних інститутів. При цьому він використовує історичну оцінку розвитку інститутів суспільства, у якій заперечуються марксистські положення про “класову експлуатацію” та “історичну місію” робітничого класу. На його думку, економічними мотивами людей є насамперед батьківські почуття, інстинктивне прагнення до знань та висока якість виконаної роботи.

Сценарій реформ Т. Веблена складається з неухильного прискорення НТП та зростання ролі інженерно-технічної інтелігенції. На його переконання, інтелігенція, робітники, техніка та інші учасники виробництва представляють сферу індустрії і мають на меті оптимізацію і зростання ефективності процесу виробництва. Вони підкреслюють зростаючу залежність “бізнесу” від індустріальної системи, неминучість “паралічу старого порядку” та переходу до представників інженерно-технічної інтелігенції.

У результаті реформ Т. Веблен передбачає встановлення “нового порядку“, при якому керівництво промисловим виробництвом країни буде передано спеціальній “раді техніків”, а “індустріальна система” перестане служити інтересам “монополістів власників, оскільки мотивом технократії та індустріалів є не “грошова вигода“, а служіння інтересам усього суспільства.

Соціально-правовий (юридичний) напрям інституціоналізму представляє Джон Коммонс (1862–1945) у працях “Правові основи капіталізму” (1924), “Інституціональна економіка. Її місце в політекономії“ (1934),він формулює юридично-мінову концепцію суспільного розвитку. Її сутність полягає в тому, що в основу розвитку покладені мінові відносини, які відображені як юридичні. Вихідною економічною категорією оголошується юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути суспільства. Угода, як основний елемент кожного економічного інституту включає три моменти – конфлікт, взаємодію та розв’язання. Отже, будь-які суспільні конфлікти, усі суперечності можна успішно розв’язати. Запорукою цього буде юридичне регулювання правил “угоди”.

Важливе місце в юридично-міновій концепції Джона Коммонса посідає категорія розумної цінності, яка утворюється в результаті формування оцінок, єдності думок у процесі всіх угод. Він стверджує, що політична економія – це наука про процеси, що ведуть до встановлення “розумної цінності”.

Коммонс також критикує класиків та неокласиків за їхнє визначення вартості. Вартість у нього – це очікуване право на майбутні блага та послуги.

Кон’юнктурно-статистичний (емпіріостатистичний) напрям інституціоналізму представляє Уеслі Мітчел (1874–1948), учень та послідовник Веблена. Наслідуючи його, у праці “Лекції про типи економічної теорії” Мітчел наполягав на взаємозв’язку економічних проблем з неекономічними, особливо з проблемами соціології, культури та іншими, які зумовлюють психологію, поведінку та мотиви діяльності людей. Його інституціоналізм полягає у збиранні (накопиченні) статистичних даних, які в подальшому стали б підґрунтям для пояснення гіпотез. Покладені в основу нової галузі економічної науки “економетрика” математика і статистика дозволяли Мітчелу та його колегам розраховувати тривалість малих і великих циклів, націлювати на спроби сконструювати моделі безкризового (нециклічного) розвитку економіки, передбачити відхилення в динаміці показників, запобігти їхньому падінню. Засобом пом’якшення циклічних коливань та досягнення сприятливої економічної кон’юнктури мало стати створення спеціального державного планувального органу. Планування при цьому передбачалося не директивне, рекомендаційне, а засноване на науковому прогнозуванні реальних та досяжних кінцевих цілей.

Важливість внеску Мітчела в інституціональну теорію полягає у:

– виявленні впливу на економічні фактори (у категоріях грошового обігу, кредиту, фінансів тощо) так званих неекономічних факторів (у тому числі психологічних, поведінкових та ін.) за допомогою конкретного вивчення цифрових показників та виявлення закономірностей у коливаннях (кон’юнктури) цих показників на базі широкого масиву статистичних даних з фактичного матеріалу та їхньої математичної обробки;

– спробі обґрунтувати концепції безкризового циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку.

Отже, циклічний характер капіталістичного відтворення, за Мітчелом, зумовлений дією багатьох факторів “системи грошового господарства”. Він вважає за можливе впливати на цикли і навіть запобігати їм. Він – прихильник державного втручання в економіку.

Читайте також:

Джон Гелбрейт.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Неокласичне відродження	\|	Основні терміни і поняття

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.