• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Неокласичне відродження

Неокласичне відродження – течія в економічній теорії, яка сформувалася у 70-х роках XX ст. на основі поглядів про потребу у мінімізації державноговтручання в економіку. У новій класичній теорії склалися дві течії – “раціональних очікувань” та “економіки пропозиції”.

Автором теорії “раціональних очікувань” став Дж. Мут, який 1956 року сформулював цей постулат та відобразив у побудованій ним моделі. Представники цієї течії нової класичної теорії (Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес) намагаються сформулювати модель, що формалізує об’єктивну поведінку виробників та споживачів, прогнозуючи їхню реакцію на зміни політики та ринкової економічної ситуації. Заперечуючи потребу у державному втручанні в економіку, вони спираються на тезу про типовість економічної поведінки, яка врівноважує ситуацію і невілює будь-які політичні рішення. Прихильники теорії виділяють два підходи до оцінки очікувань – адаптивні очікування та раціональні очікування.

Адаптивні очікування спираються на колишній досвід: знання наслідків певних економічних дій, урахування колишніх помилок. На підставі адаптивних очікувань корпорації пристосовуються до економічної ситуації, виробляють стратегію поведінки. Раціональні очікування опираються на наукові прогнози, що враховують функціонування реальної економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.

Виходячи з цієї теорії, у 1975 р. Т. Сарджент та Н. Уоллес у своєму дослідженні довели неефективність активної фіскальної та грошової кейнсіанської політики, що підтверджувало висновки школи про нейтральність грошей та недоцільність кон’юнктурної політики. Заперечуючи політику державного регулювання, нові класики пропонують формувати економічну політику держави так, щоб нові правила набирали чинності через певний лаг часу для того, щоб агенти могли адаптувати та прогнозувати свої дії.

Авторами теорії економіки пропозиції стали А. Лафер, Р. Мандель, М. Фелдстайн, М. Боскін. Основою цієї теорії є твердження, що провідною категорією економічних відносин є пропозиція, тому суспільство повинне виходити з можливостей пропонування, що визначаються ресурсними можливостями. Отже, немає потреби у державному втручанні, оскільки воно буде нівельоване очікуваннями та відповідною поведінкою суб’єктів, яка в кінцевому підсумку завжди визначатиметься їхніми можливостями. Прихильники теорії висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропозиції. Було також поставлено під сумнів, висновок Кейнса, що заощадження є причиною скорочення обсягів виробництва, економічної діяльності, а отже, зайнятості, а тому його рекомендації щодо стимулювання попиту також визнавали за недоцільні.

Основний шлях до зростання виробництва автори теорії еко­номіки пропозиції вбачали у стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту державного бюджету) є заощадження. Вони виступали проти високих податків за раціональну податкову політику, бо високі податки є причиною перерозподілу ресурсів з приватного сектора у державний, що призводить до зниження продуктивності праці, зростання витрат виробництва та цін. Захищаючи принципи вільного підприємництва, проблема оподаткування підносилася до рівня конкретної економічної політики, з обґрунтуванням відповідних висновків економетричними моделями та програмами подальшого розвитку економіки.

Але потрібно зазначити, що положення теорій неокласичного відродження є коригувальними щодо доктрини монетаризму, яка не могла в чистому вигляді бути застосованою на практиці через свій радикалізм. Нові неокласики, хоч і заперечували потребу у державному втручанні, але залишали для такого втручання певний простір, визнаючи неможливість його абсолютної ліквідації.

Основні напрямки інституціоналізму:

- технократичний – Торстен Веблен;

- юридичний – Джон Коммонс;

- емпіріостатистичний – Уеслі Мітчел;

Читайте також:

1. I. Епоха Відродження
2. Боротьба Директорії за відродження УНР. Занепад Української державності.
3. В епоху Відродження
4. Відродження національної системи виховання і педагогіки в період становлення незалежності України
5. Відродження православ'я
6. ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
7. Гуманізм епохи Відродження і проблема унікальної індивідуальності. Людина як творець самої себе
8. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні.
9. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
10. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості.
11. Директорія. Відродження УНР
12. Діалектика епохи Відродження.

Переглядів: 894