Етнонаціональні спільноти як суб'єкти і об'єкти політики

ЛЕКЦІЯ №13(10). Етнонаціональна політика

1. Етнонаціональні спільноти як суб'єкти і об'єкти політики.

2. Національний суверенітет і політичне самовизначення націй.

3. Етнонаціональна політика і та її місце в гармонізації етнонаціональних відносин.

Дослідження, які проводились у Варшавському Університеті у кінці ХХ ст. за участю доц. Маріі Ганузи вказують на те, що люди ідентифікують себе насамперед зі статтю, але вже на другому місті йде національна ідентифікація. За даними досліджень доктора філософських наук Ю. Саєнка (Саєнко Ю. І., Міжнаціональна толерантність етносів України, За міжнаціональну злагоду проти шовінізму та ектремизму. Матеріали науково-практичної конференції "Подолання шовінізму та ектремізму − найважливіша передумова міжнаціональної злагоди і громадянського миру в Україні", 8−9 жовтня 1993 р., Київ, 1995 р., С. 102−130) значимість етнічного самоусвідомлення 8 найбільших етносів України стоїть на першому місці, залишаючи позаду значимість побудови державності України і значимість побудови в Україні громадянського суспільства (с. 125). Якщо врахувати ці дані, а також те, що що згідно перепису 2001 року 22,2 % України складіють неукраїнці, то стає зрозумілою важливість усвідомлення і засвоєння кожним громадянином нашої країни важливості етнічної проблематики.

Україна на сьогодні є однією з нечисельних пострадянських країн, в якій панує міжнаціональна злагода. Цей факт добре відомий в Україні, його визнає світова спільнота, за це "ногами голосують" громадяни інщих країн, яки все частіше прибувають в Україну. Варто підкреслити, що попри проживання у Криму 243 тис. кримськотатарського населення проблема тероризму України не стосується. Але потрібно теж зазначити, що згідно даних круглого столу з міжетнічної толерантності, який відбувався у 2003 р. в Києві з ініціативи Ради Європи показники міжетнічної толерантності в Україні протягом кількох рокіз значно погіршились.

До етнонаціональих спіьнот належать етнос, етнічна група, народність, нація, національна група. Етнос − давньогрецький термін, що етимологічно означає „народ”, „плем'я”, „зграя”. „Етнос” вживається як науковий термін для визначення всіх типів етнічних спільностей, причому давні греки, відрізняючи себе від негреків, саме останніх називали етносами. Етноси є найдавнішими природними людськими спільнотами, котрі виникають задовго до появи класів і держав. Нині „етнос” вживається як науковий термін для визначення всіх типів етнічних спільнот, а „народ” набув соціально-політичного і геополітичного значення.

У сучасній науці виокремлюють в основному два трактування етносу:

· певна соціально-історична система (представники етнографічної школи);

· форма існування Homo Sapiens, тобто як природний феномен.

Етнос склався в результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості й поведінки. Це система, яка протиставляє себе усім іншим аналогічним колективам людей за принципом „ми − не ми”, „свої − чужі”, „ми такі, а решта − інші”. Визнання людською спільнотою своєї єдності є головною ознакою етносу як системи.

Існує ряд інших важливих ознак (мова, культура, територіальна єдність, і спільність економічного життя, самоназва (етнонім) та ін.), які не є обов'язковими для визначення того чи іншого колективу як етносу, бо неприйнятні для всіх випадків етнічної історії. Самоідентифікація з певним етносом є системним зв'язком між людьми. Етнос − це глобальне явище, що має власні закономірності становлення, тобто появи, видозміни й зникнення (етногенезу).

Одну з концепцій етногенезу опрацював російській дослідник Лев Гумільов. Він визначав етнос як біологічну одиницю, а сам етнічний поділ людства - як один із способів адаптації у ландшафтах (не стільки у структурі, скільки у поведінці). Етноси характеризуються спільністю поведінкових рис, що передаються від покоління до покоління з допомогою механізму умовно-рефлекторної сигнальної спадковості. Ці риси виробляються у процесі адаптації людей у етнічному та ландшафтному середовищі й утворюють стереотип поведінки етнічної спільноти. Стереотип поведінки є фундаментом етнічної традиції, яка включає культурні й світоглядні засади, форми співжиття і господарства - неповторні за своїми особливостями у кожному етносі.

Звідси випливає, що немає людей поза етносами. Особа може не знати про своє походження, забути рідну мову (або не знати її зовсім), не мати характерних для даного етносу релігійних уявлень, але поведінка у колективі − обов'язкова умова її буття. А оскільки характер поведінки визначає етнічну належність, то всі люди причетні до етносфери.

Кожний етнос має оригінальну структуру, яка сприймається людьми як етнічна цілісність. У тих випадках, коли структура стирається й етнос опиняється на межі асиміляції іншими спільнотами, залишається інерція, тобто традиція. Доти, доки інерція не вичерпається, люди належатимуть до даного етносу.

Пасіонарність − ознака, яка виникає внаслідок мутації (пасіонарного поштовху) та утворює всередині популяції певну кількість людей, що мають посилене тяжіння до дії. Ці люди − пасіонарії. Енергія розвитку виникає у певних людей як непереборне внутрішнє прагнення до діяльності для досягнення певної мети. Саме ця сила прискорює еволюцію етносів. Енергія розвитку етносу, або пасіонарність, не може зберігатися на одному рівні. Вона має певні фази − піднесення, певної інерційності й занепаду.

Загальна ознака динамічного стану будь-якого етносу − здатність нової популяції до так званого „наднапруження", яке виявляється або у перетворенні природи, або у міграціях, теж пов'язаних зі зміною ландшафту на освоюваних територіях, або у підвищеній інтелектуальній, військовій, організаційно-державній, торговельній та іншій діяльності.

Поведінка, тобто здатність пристосувати організм до нових умов, є результатом біологічної ознаки − здатності до мінливості. Проте остання не безмежна, тому історія знає і процеси вимирання етносів.

Етнічна група −спільнота людей, споріднених або хоча б близьких за історичним походженням, етногенезом, мовою спілкування, нинішньою або минулою територією проживання, рисами матеріальної і духовної культури, звичаями та іншими ознаками. Важливі лише риси й ознаки однотипової характеристики цих людей: у чомусь вони споріднені або близькі, але з певного часу і через конкретні обставини живуть нарізно.

Статус етнічної групи визначається трьома параметрами:

1) компоненти цього умовно взятого „етнічного цілого” живуть на великих географічних просторах, зберігаючи у відносній цілісності основні типологічні риси своєї етногенезисної організації;

2) не мають єдиного державного утворення, що суверенізує їхню політичну волю і забезпечує їхнє правове самовизначення;

3) покинувши прабатьківщину, далеко за її межами створили (або створюють) нові етнокультурні ареали. Сьогодні це, наприклад, ескімоси (що проживають у Росії, Канаді, США, Гренландії, інших північних країнах), араби (у багатьох країнах Азії і Африки), індіанці (в усіх країнах Північної і Латинської Америки), євреї (в усіх країнах світу, є навіть угандійські, „чорні” євреї).

Український етнос складається з усіх осіб, хто незалежно від країни проживання вважає себе українцем або особою українського походження. Українці в Україні становлять ядро цього етносу, або українську етнічну націю. Зарубіжні українці чи особи українського походження (американці українського походження, канадські українці та ін.) − частини українського етносу, або української етнонаціональної групи. Невеликі групи українців в Україні (бойки, лемки та ін.), які мають деякі специфічні риси, зокрема мовні діалекти, особливі традиції, звичаї тощо є етнографічними групами.

Народність − це історично сформована мовна, територіальна, економічна і культурна спільність людей, яка передує нації. Вона характеризується тими самими ознаками, що й нація, але відрізняється від неї рівнем економічного й соціального розвитку. Соціальні структури націй і народностей істотно відрізняються. На відміну від нації у народності немає промисловості і відповідно - „свого” робітничого класу. Для перетворення народності в націю важливо, щоб вона з традиційно-аграрної стала аграрно-промисловою, урбанізованою. Крім того, народність, як правило, менш численна за націю. Нації формуються на базі як однієї, так і декількох народностей.

Поняття народність широко використоували марксисти. За сталінським визначенням ознак нації (спільність території, економічного життя, мови, особливості психічного складу і культури), відсутність хоча б однієї з них призводить до втрати нацією свого статусу.

Для визначення поняття нація використовують три головних підходи

1) духовно-психологічний прагне розглядати націю поза системою суспільних зв’язків. Деякі ідеалістичні концепції трактують „національний дух” як провідний, а іноді і як єдину ознаку нації. Інші розглядають націю як „психологічне поняття", безсвідому психологічну спільність або спільність, засновану на „голосі крові”. Існує й така точка зору, згідно з якою нація − спільність долі, союз однаково мислячих людей, об'єднаних спільністю характеру.

2) політичний підхід розглядає націю в державно-правовому аспекті без урахування палітри суспільних відносин. Етатистські концепції нації відмовляють народам, які не утвердили в силу різних причин своєї національної державності називатися націями.

3) історичний визначає націю на підставі залучення широкої групи соціальних факторів, де головним є народження усталених економічних, торговельних зв'язків при капіталізмі, коли розвиток товарного виробництва викликав до життя глибокі зрушення в економічному, соціально-політичному і духовному житті.

Відповідно є багато визначень нації:

французькі політологи Г. і К. Вілард вважали, що нація − це насамперед спільність історичної долі.

марксисти вважали, що нація − історично сформована стійка спільність людей, котра виникла на основі спільності мови, території, економічного життя та психологічного складу, що проявляється в спільності культури − Сталінське тлумачення. Пізніше Сталін уніс зміни в це визначення, підкресливши, що психічний склад виражається не в спільності культури, а в спільності специфічних особливостей національної культури, яка відрізняє одну національну культуру від іншої.

американський енциклопедичний словник Вебстера визначає націю як історичну спільність людей, яка має наступні спільні риси: територію, економічне життя, окрему культуру і мову. Цей самий словник далі визначає націю і як політичну спільність − нація є народом, що проживає на єдиній території, об'єднаній спільним урядом, країною, державою.

концепція нації Е. Сміта грунтується наявності національної державі на певній території або на наявності змагання за неї, а найголовнішими рисами національної ідентичності, за Смітом, є:

· історична територія, або рідний край;

· спільні міфи та історична пам'ять;

· спільна масова, громадська культура;

· єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів;

· спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території.

Отже, націю можна розуміти як етнічну і як державно-політичну спільність. Як державно-політична спільність нація − це сукупність усіх громадян держави, незалежно від їхньої етнічної приналежності. Державно-політичне значення слова „нація” є переважним у французькій, а згодом і англійській мовах. У німецькій та російській мовах, як і в більшості мов інших східноєвропейських народів, переважним залишилось первинне − етнічне значення цього слова.

Нація, крім етнографічного, має політичний зміст, що полягає головним чином у державотворчих, територіальних і громадянських моментах. Звідси зрозуміло, чому групи людей, що мають спільну національність (етнічні особливості психіки, культури) з тими, які належать до певної нації, але не живуть на її території, не є представниками даної нації. Наприклад, канадські чи австралійські українці є українцями за національністю, етнічним походженням, але канадцями чи австралійцями − за нацією, громадянством.

Поряд з компактно розселеною в межах певного територіально-політичного утворення основною масою осіб однієї національної наявні особи цієї ж національності, які проживають за межами даного утворення. Ці представники складають національні групи, наприклад росіяни, євреї, німці, греки та інші в Україні, етнічні українці в інших державах. Оскільки національні групи менш численні, ніж корінна нація, їх називають іще національними меншинами.

Національна свідомість − це усвідомлення нацією, людиною або певною спільнотою своєї приналежності до нації, спільної історичної долі його представників, своєрідності дії геополітичних, соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури. Національна свідомість передбачає розвиток особливого роду самопочуттів, включаючи такі національні почуття, як почуття причетності до долі свого народу і своєї країни, любові до національної Батьківщини, національної культури і мови, почуття національної гордості, готовності і волі до здійсненій національної мети.

Найбільш стійкими і інтегруючими елементами національної свідомості є звичаї і традиції, в яких закодована соціальна пам'ять народу і які виступають нормативами його діяльності, передаючись із покоління в покоління. Ще ширшим щодо національної свідомості визначають поняття „свідомість нації”. В ньому фіксуються не лише національні прогресивні ідеї та здобутки культури, а й реакційні міфи, забобони, стереотипи тощо.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Партійна й виборча системи в Україні	\|	Національний суверенітет і політичне самовизначення націй

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.051 сек.