• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Національний суверенітет і політичне самовизначення націй

Різні етноси мають різні показники рівня активності. Розвиток етносів не збігається зі зміною суспільно-економічних формацій. Водночас є певні фази, ета­пи, періоди функціонування етнічних спільнот, які зумовлені також соціально-економічними чинниками, легітимізацією конкретних територіальних, державотворчих, культурних змін і перетворень. Традиційно ступені „зрілості” пов'язують з утворенням певних етнічних спільнот − племені, народу, нації.

У ході етнічних процесів під впливом природних умов, особливостей господарської діяльності та інших чинників формуються специфічні для даної етнічної групи спільні риси матеріальної і духовної культури, етнічна самосвідомість. Зовнішнім проявом цієї самосвідомості є спільна родова назва даної групи − етнонім. З метою захисту свого існування, дальшого розвитку етнічні групи прагнуть до конституювання в свою соціально-територіальну організацію − в національну державу. Етногенез (походження народів) включає в себе як початкові етапи виникнення якогось народу, так і подальше формування його етнографічних, лінгвістичних і антропологічних особливостей. Виділяють чотири етапи розвитку націй:

1) міжетнічна сумісність, типова для індустріально-виробничих суспільств, так званий первісний процес внутрішньонаціонального обміну, коли утворюється ядро нації із тих етнічних спільнот, які безпосередньо беруть участь в індустріально-виробничому обміні;

2) перехідний, кризовий період, оскільки нова спільнота неухильно втягується у другий етап міжетнічної сумісності, коли наростає процес первісного внутрішньонаціонального користування ролями, набутими на початку шляху. На цьому етапі індустріально-виробничі суспільства стають індустріально-споживчими;

3) вторинний процес внутрішньонаціонального обміну, коли міжетнічна, тепер вже власне національна, сумісність досить стабільна і вимагає відповідних зрілих, формалізованих відносин − більш бюрократичних, природних для діяльності стабільних соціальних груп і сталих видів поділу праці й споживання;

4) етап міжетнічної сумісності національного типу, який характеризується рівновагою, відносинами діалогу між основною масою етнічних груп, що беруть участь у націотворчому процесі.

Ряд політологів вважають, що нація формується на етнічній основі і що цей процес має три стадії:

1) академічний, коли певна етнічна група збирає та публікує народні пісні, легенди, прислів'я, досліджує історію, звичаї і вірування, складає словники;

2) культурний, коли відбувається становлення літературної національної мови, функціонування її в освітніх закладах, розвиток преси, вживання мови в науці, технічній літературі, у політиці, суспільному житті, побуті освічених людей;

3) політичний, коли нація, об'єднана спільною мовою, прагне державного самовизначення, незалежності, суверенізації.

Національний суверенітет − це сукупність суверенних прав нації на вільний вибір соціально-економічного та політичного ладу, на цілісну національну територію, економічну незалежність, на розвиток її мови та культури, на повагу національної гордості та гідності.

Національний суверенітет − це повновладдя нації, володіння реальною можливістю розпоряджатися своєю долею. Об'єктивною передумовою суверенітету нації, її повновладдя виступають національні інтереси, мета та завдання, що стоять перед нею в конкретній обстановці. В суверенітеті нація знаходить правовий захист, свободу національного розвитку та національну незалежність.

В 1991 р. почався процес суверенізації народу України. Здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної унітарної держави - України. Її територія неподільна і недоторкана. На її території мають силу винятково Конституція і закони України, здійснюється захист та охорона національної державності українського народу. Україна самостійна в вирішенні питань свого державного життя, здійснює верховенство на всій своїй території, самостійно визначає економічний статус і закріплює його в законах. Відносини України з іншими державами будуються па основі договорів, укладених па принципах рівноправності, взаємоповаги та невтручання у внутрішні справи.

Читайте також:

1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
2. Англійський національний стереотип.
3. Атрибути етносів і націй
4. Валовий національний дохід і чистий національний дохід
5. Види генетичних рекомбінацій
6. Вимоги до інтонаційного оформлення прочитуваного і декламованого. Прийоми його навчання
7. Внутріашьополітичне становище в Румунії
8. Внутрішній ринок – національний ринок – міжнародний ринок – світовий ринок
9. Входження України до складу СРСР. Обмеження суверенітету
10. Геополітичне позиціонування Європейського Союзу на початку XXI ст.
11. Громадсько-політичне життя Західної України уXIX ст.
12. Громадсько-політичне життя.

Переглядів: 2457