Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Геополітичне позиціонування Європейського Союзу на початку XXI ст.

За сучасних умов США є незаперечним лідером світового розвитку. За прогнозами фахівців, гегемонізм США триватиме щонайменше до середини XXI ст. Проте в історичній перспективі - поступова і неминуча втрата США свого виключного становища у світі. За словами З. Бжезінського, для світової політики неодмінно стане все більш невластивою концентрація влади в руках однієї держави. Отже, США не тільки перша і єдина наддержава справді глобального масштабу, але, наімовірніше, і остання.

Вже наприкінці XX ст. окреслились контури формування багатополюсного світу, серед яких найвиразнішим є контури країн Європейського Союзу. Західноєвропейська інтеграція дала Європі новий шанс. На кінець XX ст. економічна могутність 15 країн ЄС наблизилась до американських показників - 19,8 % загальносвітового валового продукту (США - 20,4 %). Населення ЄС - 25 країн становить понад 450 млн. осіб проти 273 млн. у США. Загальний обсяг торгівлі із зовнішнім світом у ЄС майже на 25 % більший, ніж у США, і вдвічі більше, ніж у Японії.

Європейський Союз здійснює безупинну торговельну експансію. Підписавши угоди про асоціацію з понад 80 країнами, він суттєво збільшує свою значущість як торговельного блока, як джерела інвестицій, як світового культурного центру.

Вражає і загальний військовий потенціал країн Євросоюзу. Ще наприкінці XX ст. особовий склад сукупних збройних сил 15 країн ЄС майже на третину був більшим за американський (1,79 млн. осіб проти 1,37 млн.), а із 100 найбільших у світі фірм – постачальників зброї в Європі базувалося 51, тоді як у США - 40.

Після закінчення «холодної війни» західноєвропейські країни залишилися надійними партнерами США по атлантичній солідарності. Тільки війна на Балканах і початок реалізації курсу на деяке дистанціювання від США привели до того, що питання про єдині європейські збройні сили було поставлене на порядок денний. Це відбулося на франко-британській зустрічі на найвищому рівні в Сен-Мало у 1998 р., а у грудні 1999 р. на європейському саміті в Гельсінкі були прийняті рішення про створення до 2003 р. прообразу європейської армії - сил швидкого реагування в кількості 60 тис. військовослужбовців, здатних протягом року виконувати будь-які воєнні місії в будь-якому регіоні світу. Проте як протягом останніх десятиліть, так і сьогодні можна констатувати, що європейські держави проводять політику, котру, нехай і з деяким перебільшенням, можна назвати політикою нейтралітету і невтручання.

Така позиція ЄС на світовій арені вигідно відрізняється від американської, що базується на ролі світового гегемона. У міру того, як ідея Європи, повернутої до Атлантичного океану, замінювалась ідеєю континентальної Європи, європейська інтеграція, що сприймалася під час «холодної війни» як метод зміцнення атлантичного партнерства, нині розглядається як засіб створення противаги Сполученим Штатам. На рубежі XX-XXI ст. відносини почали помітно трансформуватися і сьогодні можна стверджувати, що саме взаємне позиціювання ЄС і США стане основним фактором, який визначатиме політичну ситуацію у світі XXI ст.

За останні роки суттєво поглибилися суперечності між США і країнами ЄС з питань діяльності міжнародних інститутів та угод. За висловом колишнього Генерального секретаря ООН Б. Бутрос Галі, Сполучені Штати, використовуючи тактику залякування і право вето, примушують Організацію Об'єднаних Націй визнавати легітимність дій США, створюючи за її допомогою коаліції та накладаючи санкції на небажані Америці країни. Коли ж європейським лідерам вдається провести через ООН резолюції, котрі засуджують американську односторонню політику, США відразу змінюють своє ставлення до основного міжнародного інституту, звинувачуючи його в тому, що він уже давно не відповідає новій розстановці сил на світовій арені і є анахронізмом.

Саме з приходом до влади команди Дж. Буша-молодшого суперечності сягнули апогею. Адміністрація Буша домоглася значного скорочення американських виплат ООН, пообіцявши сплатити лише поточні борги. Президент США відхилив пропозицію про створення Міжнародного кримінального суду, пояснивши це тим, що європейська ініціатива суперечить інтересам американських громадян.

У відповідь на односторонню політику президента США Рада з економічної і соціальної політики ООН 3 травня 2001 р. прийняла рішення про виключення Сполучених Штатів з Комісії з прав людини. Таке трапилось вперше в історії ООН, створеної за ініціативи Сполучених Штатів, і, звичайно, сприймалося громадською думцою могутньої держави як «образа американської гідності».

Виключення США з деяких міжнародних інститутів – це природна реакція на їх політику у справі світоустрою. Сполучені Штати виступають проти багатьох найважливіших ініціатив ООН з прав людини. Тільки дві країни - Сполучені Штати та Ірак (досить цікаве сусідство) до цього часу не ратифікували Конвенцію ООН з прав дитини 1989 р. Немає американських підписів під договорами, які забороняють застосування тортур, використання протипіхотних мін (1990 р.), Декларацією про право на належне харчування (1999 р.)

США не бажають розглядати питання про включення права на освіту, роботу і медичне обслуговування у Загальну декларацію прав людини. США практично не беруть участі у таких міжнародних інститутах, як Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Програма розвитку ООН, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.

Кіотський протокол має за мету зменшити поширення вуглекислого газу до 2012 р. до 5,2 % від рівня 1990 р. Альтернативний план Дж. Буша передбачає тимчасове обмеження на використання деяких забруднювачів (вуглекислий газ до них не належить), котрі згодом відплатяться з верхом. За оцінками ЄС, американський план не тільки не зменшує, а збільшує поширення вуглекислого газу на 33 %.

Європейський Союз і США уособлюють собою дві якісно різні стратегії взаємодії західної цивілізації із зовнішнім світом. Різне ставлення населення ЄС і США до міжнародних проблем повною мірою виявилося після 11 вересня 2001 р. У своїй більшості громадяни країн ЄС вважають агресивність американської політики причиною ненависті до Сполучених Штатів з боку багатьох регіонів світу і гадають, що самі США мають значну долю відповідальності за спрямовані проти них терористичні акти. Вони скептично сприйняли американську відповідь на події 11 вересня, що виразилося у створенні всесвітньої «антитерористичної коаліції», яка так і не досягла своєї головної мети - затримки і покарання основних організаторів і натхненників варварських акцій. Спроба США компенсувати відсутність результату однієї операції початком іншої - «роззброєння» режиму Саддама Хусейна - викликала несприйняття у Європі. У лютому-березні 2003 р. європейськими країнами прокотилася хвиля антивоєнних виступів, небачених з початку 1980-х років. Від 60 до 80 % громадян найбільших європейських країн - Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії та Іспанії - виступили проти початку війни з Іраком, 45-70 % вважають, що США прагнуть ініціювати цю війну виключно заради контролю над іранською нафтою, а 50-71 % вважали, що засвоєння американських цінностей і традицій є загрозою для європейської ідентичності.

Останніми роками політика Європейського Союзу все виразніше орієнтується на встановлення і підтримку більш справедливого і гуманного світового порядку. Маастрихтським договором встановлено, що політика Співдружності у сфері сприяння розвитку повинна підтримувати стійкий економічний і соціальний розвиток країн, що розвиваються, і передусім тих, які опинилися в найбільш важкому становищі. Всі 15 країн ЄС (без урахування нових 10 країн ЦСЄ) входять до складу Комітету зі сприяння при ОЕСР. За підсумками 1999 р., вони направили на програми допомоги країнам, що розвиваються, 26,8 млрд. дол. - утричі більше, ніж США. Швеція, Нідерланди і Данія виявилися лідерами за розмірами пожертвувань у розрахунку на душу населення своїх країн - 190, 203 і 331 доларів відповідно (аналогічний показник для США становить 33 дол.). Незважаючи на те, що останніми роками частка ВНП, котра спрямовується для підтримки третього світу, стійко знижується в більшості розвинутих країн, багато держав ЄС складають виняток з цього правила: в Швеції частка відповідних витрат за період з 1950 по 1993 р. зросла з 0,04 до 1,01 % ВНП, у Німеччині - з 0,11 до 0,38 %, у Нідерландах – з 0,27 до 0,84 %, а в США, навпаки, вона знизилася з 0,56 % на початку 1960-х років до 0,08 % в 1997 р.

Фінансування витрат на програми допомоги країнам, що розвиваються, із загальноєвропейського бюджету в першій половині 90-х років XX ст. зросло майже в 15 разів, у результаті чого Європейська комісія стала п'ятим за розмірами допомоги донором у світі, а сумарні зусилля ЄС забезпечують близько 66 % всієї допомоги, котра надається країнам третього світу. Важливо зазначити, що така благодійність знаходить порозуміння у більшості громадян європейських країн, досягаючи 55-74 % їх населення.

Країни ЄС мають досить стабільні і динамічні стосунки з пострадянською Росією. Провідні діячі Євросоюзу чітко усвідомлюють, що Росія за своїм географічним положенням в політичному, економічному і культурному плані була і залишається передусім країною європейською. З об'єктивних причин Росія на даному етапі і на найближчу перспективу не ставить перед собою завдання формального вступу до Європейського Союзу. Проте це не означає, що вона має намір залишатися осторонь від загальноєвропейських інтеграційних процесів. Навпаки, одним із найважливіших напрямів європейської політики Росії з погляду забезпечення її національних інтересів є всебічний розвиток відносин з Європейським Союзом на основі загальних цінностей з метою підвищення загального рівня соціально-економічного розвитку країни, максимального наближення його до загальноєвропейських стандартів.

Саме такі ідеї закладені в прийнятому на Санкт-Петербурзькому саміті Росія - ЄС в травні 2003 р. рішенні про формування чотирьох загальних просторів: 1) економічного; 2) простору свободи, безпеки та правосуддя; 3) співробітництва у сфері зовнішньої безпеки; 4) наукових досліджень і освіти, включаючи культурні аспекти.

На Римському саміті ЄС - Росія, який відбувся в листопаді 2003 р., схвалено Спільну концепцію формування Загального європейського економічного простору (ЗЄЕП), що вимагає врахування просування Росії до вступу у Всесвітню Торговельну Організацію (ВТО) та її зобов'язань у рамках інших інтеграційних форматів.

У сучасних умовах триває поетапне формування Загального простору зовнішньої безпеки шляхом створення адекватної нормативної бази взаємодії Росія - ЄС у контексті Європейської політики у галузі безпеки і оборони (ЄПБО), на основі схвалено в Римі Спільної декларації про зміцнення діалогу та співробітництва з політичних питань і питань безпеки. В практичному плані першим досвідом стала участь Росії в поліцейській місії ЄС в Боснії і Герцеговині. В листопаді 2003 р. російські представники взяли участь у командно-штабних навчаннях ЄС. Росія і ЄС активно співпрацюють з основних міжнародних проблем, включаючи такі, як Ірак, Афганістан, взаємодіють в ООН, «квартеті» міжнародних посередників з близькосхідного врегулювання.

Є певні напрацювання і на шляху до Спільного простору у сфері науки, освіти і культури. Між Росією і ЄС діє Угода про співробітництво у сфері науки і технологій. У вересні 2003 р. на Берлінській конференції європейських міністрів освіти прийнято рішення про включення Росії до Болонського процесу, який передбачає гармонізацію стандартів у сфері освіти, що, зокрема, відкриває для російських вищих навчальних закладів можливість для підключення до програм ЄС у сфері міжуніверситетських обмінів ЄС. Тут відкриваються широкі можливості для розвитку культурних зв'язків, загалом контактів між людьми.


Читайте також:

  1. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
  2. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  3. Вестфальский мир як основа європейського правопорядку 1648-1815 рр.
  4. Визначення допустимого часу початку входу в зону зараження (початку роботи) за заданою дозою опромінення
  5. Визначення допустимого часу початку долання зон радіоактивного забруднення (початок виходу із зони) при заданій дозі опромінення
  6. Визначення швидкості початку псевдозрідження
  7. Визначте місце України в планах імперіалістичних держав напередодні та на початку Першої Світової війни. В чому полягала трагедія українського народу в цій війні?
  8. Виникнення інституціоналізму і його розвиток на початку ХХ ст.
  9. Виплати лізингових платежів на початку періоду
  10. Відновлення громадянського суспільства в Україні в кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. Розвиток громадянського суспільства в незалежній Україні.
  11. Генеза політичних ідей на початку – наприкінці ХХ ст. Формування політології як самостійної галузі та загальної системи соціальних і гуманітарних наук.




Переглядів: 1180

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сучасний етап європейської інтеграції. | Суперечності Європейського Союзу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.