Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Відновлення громадянського суспільства в Україні в кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. Розвиток громадянського суспільства в незалежній Україні.

Існують різні підходи до питання про те, чи існувало громадянське суспільство за умов комуністично­го правління. Природно, що ті, хто притримується широкого погляду на гро­мадянське суспільство як усю позаполітичну сферу, вбачають в колишньому СРСР більш або менш розвинені елементи громадянського суспільства. Ад­же існували формальні й неформальні (легальні чи таємні) форми спілкуван­ня між людьми, порівняно незалежним було життя сімей тощо. Тобто деякі позаполітичні «куточки» суспільного життя не контролювала всюдисуща влада тому, що вона до них просто не могла дотягнутися. Адже навіть у тота­літарному суспільстві політичний контроль не може бути абсолютно тоталь­ним. Причому, розміри цього розходження між тоталітаризмом як ідеальним типом і його реальними формами були далеко не однаковими в різних краї­нах. Отже, це слабкий захист означеної позиції, позаяк рештки позаполітичного спілкування й солідарності не становили істотного сектора суспільства, який би міг і хотів діяти незалежно, а часом і на противагу державі. Не існу­вало також незалежної, публічно висловленої громадської думки, з якою му­сила б рахуватися влада. Не було вільної преси. Ніхто, зрештою, не смів пуб­лічно залишатися самим собою. Без вільних, незалежних індивідів, права яких захищені конституцією та законами, про громадянське суспільство годі й говорити.

Перехід до громадянського сус­пільства і правової держави розпочався з делегітимізації влади в колишньому СРСР. Оскільки одним із головних засобів легітимізації влади партійної верхівки була ідеологія, то криза легітимності проявилася передусім як зростання чи усвідомлення невідповідності ідеологічних гасел і практичної діяльності правлячої верхівки, подвійності стандартів, які вона застосовувала до себе та свого оточення, з одного боку, і до решти громадян – з іншого. Делегітимізація супроводжувалась значними зрушеннями у системі цінностей тодішньо­го радянського суспільства. Тому Горбачовська «перебудова», метою якої бу­ло економічне зростання («прискорення»), а реальним результатом стала «гласність», була сприйнята населенням з надзвичайним ентузіазмом.

Саме гласність мала вирішальне значення для відновлення громадянського життя наприкінці 80-х – на початку 90-х років. Паралельно з гласністю тривало визнання соціального й політичного плюралізму. Во­но супроводжувалось швидким зростанням неформальних громадських, а пізніше й політичних організацій. Завдяки цим аспектам «перебудова» розбурхала суспільство. Перші організовані політичні та громадські сили змог­ли досягнути певного ступеня автономності.

В Україні найвизначнішу роль у пробудженні громадської свідомості та інформуванні людей про громадські рухи й організації відіграла газета «Літературна Україна» та її видавець – Спілка письменників України, але процес розкріпачення преси та реформування суспільних відносин загалом в Україні йшов повільніше, ніж у багатьох інших республіках.

У цілому перехід України до демократичного режиму відбувався, як і в більшості нових незалежних держав (ННД), що виникли на теренах колишнього СРСР, шляхом «вростання» старих еліт у нові структури та відносини, через їх поступову трансформацію і формування «нових» еліт із переважан­ням старих кадрів. Цей шлях найтриваліший і найважчий, бо стара еліта, зберігаючи керівні позиції, чинить гальмівний вплив на процес трансфор­мації. Виразною відмінністю України на початкових етапах її трансформації було те, що наявна в країні опозиція (дисидентський рух був досить розви­неним в Україні від початку 60-их років) наштовхувалась на сильний опір «неполоханих» на той час комуністів.

Союзний центр на чолі з М. Горбачовим тримав на посаді першого секре­таря ЦК КПУ брежнєвського сподвижника В. Щербицького – аж до осені 1989 р. В Україні існували дуже серйозні обмеження стосовно процесів і економічної, і політичної лібералізації. Державно-партійна монополія на участь у політичному житті, звинувачення на адресу «неформалів», що вони «рвуться до політики», були серйозними перешкодами для розгортання масових рухів. Тому скасування статті 6 Конституції УРСР про керівну роль КПРС разом з іншими політичними зрушеннями, які відбулися восени 1990 р. після акції студентського голодування, стали важливим кроком на шляху до незалежності та створення держави, яка вперше за тривалий час почала рахуватися з вимогами громадськості.

Відродження громадського життя і політичного плюралізму відбувалося паралельно. Якщо не рахувати профспілок, то перші громадські організації в СРСР і в Україні були явно або приховано політизовані. Вони організовувались людьми, які орієнтувалися на далекосяжні політичні цілі, і тільки через заборону опози­ційної політичної діяльності обмежувались культурницькими, екологічни­ми чи економічними гаслами. Найвідомішими були громадські об'єднання, започатковані творчою інтелігенцією: Культурологічний клуб у Києві (1987), Товариство української мови ім. Т. Шевченка, культурологічне Това­риство Лева у Львові; розвивалися екологічні рухи («Зелений світ»), това­риство захисту колишніх в'язнів тоталітарного режиму «Меморіал» та інші. Відновлення політичного плюралізму припадає на 1988-89 рр. Це був підго­товчий період до формування багатопартійності, з одного боку, і створення мережі недержавних, добровільних громадських організацій – з іншого. Го­ловна подія цього періоду – утворення і діяльність Народного Руху України: масової, ідеологічно строкатої, проте антикомуністичної та національно орієнтованої організації.

Найпершими на політичній ниві заявили про себе дисидентські правозахисні групи, що стежили за дотриманням гуманітарної частини Гельсін­ських угод 1976 р. Вже влітку 1988 р. Українська Гельсінська Спілка (УТС) оприлюднила свою «Декларацію принципів» і почала діяти не як суто правозахисна, а як політична організація. Цього ж року в Україні набула популярності ідея створення широкого демократичного руху, на зразок народних фронтів, що виникли у країнах Балтії. На підтримку цієї ідеї у Львові відбу­лися масові мітинги, в яких брали участь найрізноманітніші політичні сили: від Української Гельсінської спілки до міського комсомолу. Спроби створення народного фронту були і в інших регіонах України, а члени Спілки письменників України висунули восени 1988 р. ідею створення Народного руху України за перебудову. У вересні 1989 р. був проведений Установчий з'їзд Руху, що мав своїм наслідком перетворення Руху в альтернативну щодо КПРС політичну силу (хоча його членами могли бути спочатку й комуніс­ти). Відбулася фактична легалізація політичного плюралізму і почали закла­датися підвалини для створення нових партій. Перший період творення власне партій розпочався навесні 1990 р.

Таким чином, відновлення громадського життя й політичного плюралізму іУкраїні можна датувати 1988-89 роками. Створення багатопартійності при­падаєна період весни 1990 – осені 1991 року. Саме в цей період сформувався політичний спектр, що відображав практично усі ідеологічні позиції – від вкрай лівих до ультраправих. Це відбулося досить швидко, бо в зародку більшість майбутніх демократичних і націонал-патріотичних політичних течій містилися в організаціях Народного Руху, у той час як КПУ була широким об'єднанням лівих сил, по-різному зорієнтованих щодо державності і демократії.

Найвизначнішим з точку зору творення партій став період після виборів 1990 р. – перших альтернативних виборів до законодавчого органу України, у яких Рух був головною опозиційною силою до КПРС. Головним політич­ним досягненням демократичних сил стало створення 6 червня 1990 р. пер­шої організованої опозиції у Верховній Раді – Народної Ради на чолі з ака­деміком І. Юхновським, у складі якої було 125 депутатів.

З точки зору активізації громадянства, окрім багатолюдних мітингів і мані­фестацій, цікавою була спроба створити організацію під назвою Українська міжпартійна асамблея (УМА), яка заперечувала законність комуністичної влади. Вона почала реєстрацію тих, хто вважав себе громадянами Україн­ської Народної Республіки, держави, яка зазнала поразки від більшовиків у 1920 р., але уряд якої продовжував формально існувати в екзилі, зберігаючи державні клейноди (пізніше їх було передано Л.Кравчуку). Ця акція для Ук­раїни була екзотикою. Населення в комуністичні часи було повністю позбав­лене знань про свою історію, а отже не могло на цю акцію відгукнутися ма­сово. Та й політична сила, що збирала підписи, не була ні чисельною, ні ав­торитетною. Тому до 27 вересня 1990 р. їй вдалося зареєструвати лише 729 тис. «громадян УНР», у тому числі на Львівщині – 450 тис. осіб, на Київщи­ні (разом зі столицею) – 140 тис, на Тернопільщині – 40 тис, ще в 6-ти ін­ших областях – по 10-20 тис, у решті областей – до 10 тис. Найголовнішим досягненням УМА було привернення уваги українців до своєї історії, спри­яння подальшій делегітимізації влади комуністів та практична демонстрація того, що діяти можна мирними, але відверто неофіційними методами.

Найгучнішою і однією з найрезультативніших акцій було студентське голодування у жовтні 1990 р. у наметовому містечку на майдані Незалежності (тоді ще площа Жов­тневої революції) – в самому центрі Києва. Його організувала Українська студентська спілка та Студентське братство (Львів). Через 10 днів після по­чатку акції у ньому брало участь 158 осіб. Студенти приїхали з 24 міст. До нихприєдналися 11 депутатів ВРУ. Частина інших депутатів, навпаки, ка­тегорично засуджувала тих політиків, котрі допускали можливість таких ме­тодівпротесту – адже йшлося про життя молодих людей.

Комуністична більшість у Верховній Раді усвідомила серйозність ситуації і погодилась прийняти постанову, згідно з якою вимоги го­лодуючих мали бути виконані. Серед них: приведення Конституції у відпо­відність з Декларацією про державний суверенітет; прийняття закону про партії та вибори і проведення нових виборів на багатопартійній основі у найближчий час; не підписання союзного договору до прийняття нової Кон­ституції України; відставка Голови Ради Міністрів В. Масола.

Після припинення голодування виконаний був лише останній пункт. Проте ця акція сколихнула Україну, пробудила й ту частину громадянства, яка ще спала в політичному сенсі, зрештою – забезпечила стійкість і послідовність України у здобутті і відстоюванні нею своєї державності, у тому числі й голосуванні за незалежність на референдумі 1 грудня 1991 р.

Під тиском студентів та інших демократичних сил у жовтні 1990 р. Верховна Рада УРСР скасувала статтю 6 Конституції УРСР, в якій стверджува­лася, що КПУ – це ядро політичної системи, керівна і спрямовуюча сила. Були внесені зміни в Статут Руху, і комуністи більше не могли бути його членами, оскільки їхні вищі керівні органи знаходились поза межами Укра­їни. Проте створити усталену систему демократичної державної влади, так само як і правовий простір для громадянського суспільства, можна тільки на фундаментальних конституційних засадах.

 


Читайте також:

  1. I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.
  2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
  3. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
  4. А – до відновлення, б – після відновлення.
  5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
  6. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
  7. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  10. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  11. Адміністративне судочинство в Україні
  12. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр




Переглядів: 778

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Моделі громадянських суспільств. | Розвиток громадянського суспільства в незалежній Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.