• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток громадянського суспільства в незалежній Україні.

Конституційний процес в Україні тривав порівняно довго – він почався з прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. і завершився 28 червня 1996 р. ухваленням нової Конституції України. Конституціянадає широкі гарантії прав і свобод людини і громадянина незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії, політичних та іншихпереконань. В Конституції наголошується, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ніхто з громадян не може бути примушений чинити те, що не передбачено законом. Гарантується право громадян на безпосереднє звернення до суду в разі порушення їхніх конституційних прав і свобод. Натомість, діяльність державних органів обмежується Конституцією та законами України, що відповідає принципам правової держави і залишає простір для громадської самодіяльності й ініціативи. Ст. 15 Конституції стверджує, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності», гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України». Разом із ст. 34 та 35, які гарантують громадянам право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також на свободу світогляду і віросповідання, вона є конституційною підставою формування плюралістичного суспільства. Організаційне оформлення плюралізму через утворення громадянами партій та громадських організацій за­безпечує ст. 36.

Отже, проголошені Конституцією гарантії прав і свобод людини, невтручання держави у справи громадянського суспільства, її відповідальність пе­ред народом мали б створити політико-правові передумови для того, щоб люди домагались розмежування громадської й політичної сфер, проявляли активність у реалізації та захисті своїх інтересів. Однак на практиці наближення до цього ідеалу йде не так швидко. Старі стереотипи ще проявляються як в уявленнях про можливості права (Конституція, мовляв, це тільки політичний документ, а життя диктує свої вимоги), так і в уявленнях про бажаний розподіл сфер впливу громадян і держави (живучими є сподівання, що держава вирішить геть усе, а громадянам треба тільки дочекатися добрих правителів).

Лише незначна частина людей вірить у те, що в Україні усі дотримуються законів і Конституції, зі свого досвіду знаючи, наскільки важко сьогодні узгодити вимоги законодавства з імперативами економічного та й просто повсякденного життя.

При всьому розходженні сподівань і досягнень у становленні правових передумов формування громадянського суспільства, не можна недооцінювати значення нової Конституції та створення Конституційного суду з одного боку, законодавства про власність, підприємництво та інших соціально-економічних законів – з іншого, для розвитку громадянського суспільства в Ук­раїні. По-новому були також врегульовані (інша річ – наскільки досконало) питання діяльності партій та громадських організацій: ліквідована однопартійність, прийнято Закон про громадські об'єднання; про партії; про відноси­ни держави і церкви; діє низка законів про пресу та інші ЗМІ; про вибори.

Завдяки приватній власності та новому законодавству стало можливим розвивати незалежні форми спілкування й співробітництва громадян, з ініціативи громадян створювати громадські організації та фонди, відкривати освітні установи, засновувати приватні засоби масової інформації, тобто дорити інститути громадянського суспільства, що виникають і функціону­ють незалежно від держави. Значна частина людей здобула досвід участі в нових формах громадської роботи (благодійництво, неприбуткова економічна та інша діяльність, активний захист своїх прав) та в демократичному політичному процесі (вибори, референдуми, маніфестації, пікетування).

Спалах активності в період боротьби за незалежність 1989-1991 рр. як спе­цифічний прояв громадянської активності періоду революційних змін в сус­пільних інститутах неминуче мав відійти в минуле. Йому на зміну прийшов період творення організацій зовсім нового для посттоталітарних країн типу, які формуються дійсно знизу і намагаються розв'язувати проблеми грома­дян зусиллями самих громадян. Немає нічого дивного, що це не відразу про­ходить успішно: значна частина новоутворених організацій відмирає, вия­вившись недієздатними з тих чи інших причин. Однак утворюються нові спілки та асоціації, і загалом процес триває. За час після здобуття незалежності Україна пройшла значний шлях нарощування числа та вдосконалення якості різноманітних громадських спілок, асоціацій, фондів, інших добро­вільних організацій, що створюються з ініціативи громадян і входять до «третього сектора».

За даними Центру інновацій і розвитку, в 1999 р. в Україні налічувалось близько 30 000 зареєстрованих громадських організацій, з яких понад 800 (біля 4%) мали загальноукраїнський статус. Це досить високий показник, особливо якщо врахувати, що станом на 1997 р. в Україні було зареєстрова­но 20 000 організацій, а у 1995 р. їх було усього 4 тисячі. Найбільшу частку складають благодійні фонди та організації (20 всеукраїнських благодійних фондів та 300 благодійних організацій). На другому місці – жіночі об'єднання (215). Далі йдуть: культурно-освітні й мистецькі організації (70), об'єд­нання національних меншин (65), молодіжні організації (36), правозахисні (понад 30) групи, а також природоохоронні, релігійні, допомоги жертвам Чорнобиля, допомоги літнім людям та інвалідам тощо. Найбільша частина всеукраїнських організацій функціонує у великих містах, серед яких на першому місці Київ, Харків, Львів, Одеса, Донецьк. Загальну картину існуючої мережі горизонтальних зв'язків між членами сус­пільства, визначити, які форми суспільної активності є більш, а які менш розвиненими. Оскільки діяльність організацій дуже багатогранна, і вони вступають у найрізноманітніші суспільні зв'язки з іншими підструктурами суспільства, то критеріїв такої класифікації може бути багато. Найголовні­шими серед них є: суб'єкт та об'єкт діяльності, сфера діяльності, вид і спря­мованість діяльності, мета організації тощо.

За суб'єктом діяльності виділяємо жіночі, молодіжні організації, об'єднання ветеранів, пенсіонерів тощо. Відповідаючи на запитання: що саме, як і для кого роблять люди, які об'єдналися, ми можемо виділити досить багато видів громадських орга­нізацій. Найістотнішою характеристикою будь-якої організації є усе ж таки тип діяльності, що визначається її спрямуванням та змістом. На ньому й ма­ла б ґрунтуватися загальна типологія НДО, укладена за такою схемою:

А. Організації, діяльність яких спрямована на самих себе:

АІ. Захисні, що найчастіше виступають як групи тиску, котрі домагають­ся врахування своїх інтересів на урядовому рівні

АІІ. Самодопомогові

АНІ. Аматорські (любительські)

Б. Організації, діяльність яких спрямована на інших:

БІ. Благодійні фонди

БИ. Благодійні організації

БШ. Правозахисні групи

БІУ. Громадсько-політичні й політичні організації та рухи.

Найскладнішою і найрізноманітнішою є палітра організацій класу АІ, куди входять об'єднання підприємців та клуби ділових людей; професійні робітничі спілки (традиційні і нові, незалежні від держави та керівництва підприємств); фермерські організації; об'єднання військовиків та працівників міліції; професійні об'єднання інтелігенції та службовців; творчі спілки, а також більша частина жіночих, молодіжних, студентських, ветеранських об'єднань. Захисні організації в Україні – досить численні, але не всі вони мають якості справжніх суб'єктів громадянського суспільства. Якщо об'єднання підприємців, молоді, жінок, етнічних груп діють доволі успішно, то робітничі та інші профспілки часто залишаються бюрократизованими структурами, які мало що значать для своїх членів. Втративши функції розподілу соціальних благ, які були в їх розпорядженні за часів СРСР, вони не стали справжніми захисниками економічних, соціальних та політичних інтересів своїх членів. Інакше й не може бути, оскільки до одне і тих самих офіційних профспілок, що входять до ФНП (Федерація незалежних профспілок), часто належать і робітники, і підприємці.

В Україні є чимало аматорських спілок, в які люди об'єднуються заради проведення дозвілля. Згідно з концепцією «соціального капіталу» Р. Патнема, вони також формують якості, необхідні людям для життя в демократич­ному суспільстві: соціабельність, толерантність, довіру до інших людей. Од­нак у кризових умовах України їх значення, звичайно, менше, ніж інших ти­пів організацій; адже вони мало докладаються до подолання кризового ста­ну та спадщини тоталітаризму у правовій та інших сферах суспільного жит­тя.

Успішно розвиваються, при значному сприянні міжнародних фондів та організацій, об'єднання групи Б. Благодійні фонди та організації, на зразок загальноукраїнського фонду допомоги інвалідам «Надія», справді гуманізують суспільство. Благодійні організації створюються при церквах, у межах жіночого руху. Зароджується меценатство та благодійна діяльність серед ук­раїнських підприємців. В Україні поки що небагато заможних і багатих лю­дей, які до того ж хотіли б вкладати гроші у суспільні справи, займатись благодійництвом чи надавати спонсорську допомогу. Законодавство також поки що не сприяє витрачанню коштів на благодійні цілі.

Важливим показником розвитку громадянського суспільства є не тільки число організацій, але й участь людей у їх діяльності: громадська залученість. Про слабкість соціального капіталу, що є передумовою формування громадянського суспільства, свідчить низький рівень участі в різноманітних організаціях. Частка населення, зайнятого громадською діяльністю, не лише невисока, а ще й має тенденцію до зниження.За даними соціологічних опитувань фонду “Демократичні ініціативи”, від 1994 до 1997 р. відсоток людей, що заявили про свою приналежність до тих чи інших громадських організацій, зменшився з 17, 8 до 12,0. У 1999 р. за даними опитувань Міжнародної фундації виборчих систем (ІРЕ8) таких було тільки 9%. За даними Інституту соціології НАН України станом на 2010 р. 83,6% не є членами суспільних або політичних організацій.

Значні гро­мадські функції виконують також політичні партії. Хоч у своїх розвинених формах вони є елементом політичної системи, але і за своїм місцем у сус­пільстві, і за функціями, які вони виконують, партії мають прямий стосунок до громадянського суспільства. Як уже зазначалося, на політичному рівні вони представляють акумульовані та узагальнені ними інтереси різних сус­пільних груп, виступають посередниками у стосунках громадянського сус­пільства і держави. Партії забезпечують не лише політичну структурованість органів влади, а й зворотній зв'язок владних структур із народом. Залучення значних верств населення до політики і до контролю за діяльністю держав­них структур в інтересах тих чи інших груп населення є змістом соціалізую­чої функції партій. З точки зору будівництва громадянського суспільства са­ме представницька й соціалізуюча діяльність партій є пріоритетними.

Оскільки в Україні значна частина партій перебувають ще в стадії становлення, вони по суті не вийшли за межі громадського сектора. Те саме мож­на сказати й про партії, які зменшили вплив на політику після численних розколів і функціонують лише на низовому рівні. Крім того, низові ланки будь-яких партій є скоріше структурами громадянського суспільства, ніж політичної системи.

Деякі проблеми розвитку багатопартійності в Україні дуже істотно позначаються на громадському житті.

По-перше, не всі українські партії, і навіть не більшість їх, як було вже по­казано, здатні виконувати свої представницькі й соціалізу­ючі функції, а їх «перевиробництво» призводить до болючої фрагментації не лише політичної сфери, а й усього суспільства.

По-друге, завдяки надмірному захопленню «партійним будівництвом» відбувся відтік і так нечисленної української еліти з громадянського суспільства в політику.

По-третє, в міру олігархізації економіки і політики дедалі більше число партій поповнює ряди “другорядних” утворень, які нічого не вирішують, а служать для прикриття тих чи інших великих (і часто тіньових) інтересів. А олігархічно-кланові партії, як було вже сказано, сприяють поширенню клієнтелізму та намагаються протидіяти проявам громадянської поведінки.

Читайте також:

1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
2. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
7. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
8. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
9. АРХІТЕКТУРА НАРОДНОГО ЖИТЛА В УКРАЇНІ.
10. Атрибути громадянського суспільства
11. Банківська система в Україні.
12. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.

Переглядів: 1086