АРХІТЕКТУРА НАРОДНОГО ЖИТЛА В УКРАЇНІ.

ТРАДИЦІЇ ДЕРЕВ’ЯНОГО БУДІВНИЦТВА В УКРАЇНІ

Для розуміння архітектурних традицій народу важливо проаналізувати особливості його житлової архітектури, принципи формування найближчого оточення людини.

В Україні здавна існує принцип формування життєвого середовища, котрий можна окреслити як ,,дім серед саду”. Нагадаємо, що в світі поширений також протилежний принцип - ,,сад, оточений домом”. Особливо часто він зустрічається в країнах з несприятливим, гарячим кліматом.

В Україні придомовий простір був фактичним продовженням житла. Хата служила захистом взимку і в негоду, тут зберігалося майно родини, а більшу частину життя люди проводили надворі.

Українські села, як правило, розташовувалися біля річок або озер. Житлові будинки не концентрувалися біля доріг. На їх розміщення впливали орієнтація відносно сторін світу, рельєф, функціональна організація простору. Оглядаючи здалека українське село, подорожний бачив мальовничо розкинені серед зеленого масиву хати.

Житлові будинки орієнтували головним фасадом на південь або південний схід, щоб його якнайдовше освітлювало сонце. На цьому фасаді знаходились більшість вікон і головний вхід в дім. Північна орієнтація була небажаною з двох причин. Перша, об‘єктивна, полягала в особливостях клімату, при якому людина відчуває більшу потребу в теплі, ніж в прохолоді. Друга, суб‘єктивна, бере свій початок в дохристиянських віруваннях давних українців, в яких північ асоціювалася з країною померлих.

Своєрідний живописний ансамбль забудови українського села залежить великою мірою від топографічних умов. В степових районах, на плоскому рельєфі, села мали чіткіше планування.

В колористичному відношенні панорама українського села була побудована на контрасті освітлених сонцем білих фасадів хат і зелені садків. Цей контраст підкреслювався темною смугою глибокої тіні, що падала на стіну від даху. Співвідношення висот стіни і даху в українській хаті було не випадковим. В місцевостях, де переважає дощова погода, висота стін відносилася до висоти покрівлі як 3:6, а в селах, де клімат сухіший, це відношення становило приблизно 3:5.

Планувально-функціональне вирішення народного житла в різних регіонах України є практично однаковим. Деякі відмінності в зовнішньому вигляді зумовлені конструкцією, будівельними матеріалами i характером оздоблення.

Українське житло традиційно зберігало і розвивало тридільну структуру плану. Вона існувала в різних варіантах, залежно від складу сім”ї та матеріальної забезпеченості господарів. Більш давний варіант планування, орієнтований на одну сім‘ю, складався з кімнати, сіней та комори, пізніше розвинувся варіант, що складався з сіней і двох симетрично розташованих житлових кімнат. У цьому другому випадку розміщення печі, меблів і всіх речей в кімнаті зліва від входу було дзеркально симетричним до кімнати справа.

На головному фасаді хати завжди був або ганок, або піддашшя на стовпах. Виступ даху захищав від дощу і надміру сонця, створюючи також додаткову напіввідкриту житлову площу. Сіни не були перекриті стелею. З них був вхід на горище. В більш давних хатах в сіни виходив також комин від печі. В хатах ,що були побудовані пізніше, дим з печі через невеликий круглий отвір в стіні виходив у сіни і підіймався в комин. В сінях звичайно стояли різні господарські знаряддя, а горище служило для зберігання предметів, потрібних в господарстві, а також запасів продуктів на зиму.

Тридільність плану українського народного житла була основою, яка, при потребі, доповнювалася різними додатковими прибудовами і господарськими приміщеннями. Своя специфіка була в гірських районах, де з метою збереження тепла житло з трьох сторін оточували приміщення для овець. Іноді будувались так звані ,,довгі хати”, в яких до основного житлового ядра по поздовжній осі добудовувались господарські приміщення з окремими входами з ґанку головного фасаду.

Планування української хати має ще одну суттєву особливість – в українському житлі ніколи не робили кімнату прохідною. Вона мала лише один вхід – з сіней. Практично всі приміщення в українській хаті мали окремі входи.

Традиційне українське житло є дуже раціональним за планом і функціональним зонуванням. Воно якнайкраще пристосоване до специфіки селянського побуту і до традиційної української обрядовості.

Коротко розглянемо інтер‘єр житлової кімнати. Вхідні двері з сіней в кімнату знаходилися на відстані приблизно одного метра від зовнішньої стіни. Відразу при вході в кімнату з північного боку стояла велика піч, що займала значну площу приміщення. Біля стіни між дверима і зовнішньою стіною стояв так званий мисник, тобто полички і шафка для посуду. Всі процеси приготування їжі, що вимагають постійних контактів з зовнішнім середовищем (вода, дрова, продукти), були зосереджені при вході до кімнати. Зона кімнати навпроти і праворуч дверей – так зване покуття – була найбільш парадною частиною кімнати. Вона займала південно-східний кут хати, що найкраще освітлювався сонцем. Тут стояв великий стіл, на східній стіні висіли образи, зберігались сімейні реліквії. В цій зоні відбувались всі сімейні урочистості і святкові обряди. Під вікнами ставили широкі лави. Північно-східну частину кімнати займала спальна зона. Вікон тут не було, від печі йшло тепло. Це був найзатишніший куток кімнати. Над ліжком була жердка, на яку вішали верхній одяг. Недалеко стояла скриня. До стелі над ліжком (до головної балки) при потребі прикріплювали колиску на довгих шнурках. Часто в кімнаті знаходилась прялка або ткацький верстат. Всі домашні роботи виконували переважно на лаві, що стояла вздовж зовнішньої стіни головного фасаду. Вона найкраще освітлювалася природним світлом.

Таке зонування простору житлової кімнати є спільним для всієї території України. Різниця існує лише в художньому вирішенні елементів інтер‘єру.

Українці здавна жили в різних ландшафтно-кліматичних зонах ( ліс, лісостеп, степ, гірська місцевість). Для будівництва житла вони використовували доступний їм в даних конкретних умовах будівельний матеріал. Тому, зберігаючи традиційну планувальну основу і функціональне зонування, в різних регіонах України житлові будинки мають своєрідне конструктивне і художнє вирішення, що найкраще відповідає місцевим умовам.

В лісовій і лісостеповій зонах основним будівельним матеріалом було дерево. В степовій зоні стіни робили або з самої глини, або з глини в поєднанні з деревом чи очеретом. Конструкції даху в усіх випадках були дерев‘яними.

Дерев‘яні стіни найчастіше робили ,,в зруб”. Зруб мав різний вигляд , залежно від того, з яких порід дерева його виконували. Дослідники відзначають три типи зрубу, що існували в українському народному будівництві.

1.Зруб з грубо обтесаних або розпилених надвоє колод, з обох сторін обмазаний глиною. Іноді на зовнішній поверхні стіни замазували лише щілини між колодами, а внутрішню поверхню повністю покривали глиною.

2.Зруб з брусів перерізом 12 –18 см на 20 – 25см, покритий з обох сторін обмазкою з глини.

3.Зруб з чистих дубових, липових або вільхових брусів, так старанно виструганих і припасованих між собою, що ні внутрішня, ні зовнішня поверхні стіни не вимагають обмазки глиною

У всіх випадках кути виконували впівдерева з більшим або меншим залишком. В дерев‘яних хатах не було фундаменту в буквальному розумінні цього слова. Нижні вінці зрубу ставили на стовпцях з пнів, або на каменях, що стояли по кутах будинку.

В регіонах, де не було доброякісного будівельного дерева, застосовували каркасну конструкцію стін. Основний каркас робили з дерев‘яних брусів. Простір між стовпами і обв‘язкою заповнювали менш якісним деревом, що чергувалося з валками глини, а потім обмазували глиною. В степових районах для заповнення каркасу використовували очерет.

Іноді стіни робили тільки з глини. Глину вимішували з соломою, формували валки і втрамбовували їх один над одним. В різних районах були свої способи укладки глинобитних стін. Для забезпечення стійкості стіни з глини робили неоднаковими по ширині – вгорі тоншими, а знизу ширшими.

Для того, щоб нижній кут між стіною і підлогою не промерзав, при каркасній і глиняній конструкціях робили значне потовщення в нижній частині стіни. Зовні воно виявлялося у вигляді цоколя або глиняної лави, так званої ,,призьби”, яка, крім конструктивної ролі, мала широке використання в побуті.

Камінь, незважаючи на його значні запаси в Україні, практично не використовувався в народному українському житловому будівництві. Єдиним винятком є приморські райони Одещини, де зустрічаються хати з черепашника або вапняка.

Конструкція перекриття і покриття хати є однаковою на всій території України.. Звичайно вздовж житлового приміщення клали головну балку, так званий ,,сволок”, великого січення. На сволок впоперек клали менші, другорядні балки, на які набивали настил з дошок, зверху обмазаний глиною. Дах всюди в Україні має чотирисхилу форму. Невеликий виняток складає північне Полісся і південь степової зони, де проявились впливи інших архітектурних традицій.

Як покрівельний матеріал використовували дерево і солому (або очерет).Дах в українській хаті, незалежно від матеріалу покриття, значно виступав за межі стіни. Це захищало стіни житла від замокання і перегріву, а в побуті давало додаткову захищену площу для виконання будь-яких робіт.

В українському народному житлі велику роль відіграє оздоблення стін, деталей інтер‘єру. Оздоблення мало тут не тільки естетичну, але перш за все ритуальну, захисну, магічну функцію. Характер оздоблення зовнішніх стін хати залежав від їх конструкції.

Отже, для народної української житлової архітектури характерні наступні риси:

- організація житлового простору за принципом ,,будинок серед саду”;

- дотримання чіткої орієнтації будинку за сторонами світу, головним фасадом на південь або південний схід, і пов‘язана з цим мальовничість розміщення будинків у селах.

- чотирисхила форма даху;

- наявність ґанків, піддашків, значного виносу даху;

- тридільність плану будинку;

- раціональна організація інтер‘єру, де кожна його складова має своє традиційне місце;

- світлий, найчастіше білий колір стін житла;

- активне застосування декору, в тім числі настінного розпису, з використанням традиційних міфологічних мотивів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ОРНАМЕНТУ.	\|	УКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ ЖИТЛО В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ НАРОДНОЇ ЖИТЛОВОЇ АРХІТЕКТУРИ ЄВРОПИ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.