Архітектура Грецького театру

Доба еллінізму

В епоху еллінізму театральне мистецтво стало одним з провідників грецької культури на Сході. Нова аттична комедія, найбільшим представником якої був Менандр, відтворювала сучасне життя тільки в плані сімейно-побутових відносин і особистих переживань людини. Побутові тенденції нової комедії вимагали відповідної зміни стилю гри акторів: збільшилося число уживаних масок для більшої індивідуалізації традиційних характерів комедії. В епоху еллінізму вперше з'явилися актори-професіонали, а також акторські товариства, членами яких були тільки чоловіки і причому вільнонароджені. Серед театрів епохи еллінізму відомі театри в Епідаврі, Мегалополі (Пелопоннес), Прієні, Ефесі (Мала Азія), Оропа (північний схід Аттики). Постановка нової комедії, в якій хор був вже відсутній, здійснювалася не на орхестрі, а на сценічному майданчику, що називався логейоном.

З 5 століття до н. е. в Греції існували вистави, під час яких розігрувалися невеличкі сценки (найчастіше — імпровізація) побутового та пародійно-сатиричного характеру — міми. Розвиток міма у всіх його видах сприяв посиленню реалістичних тенденцій в античному театрі. Серед виконавців міма були і жінки; актори грали без масок. Широке поширення в епоху еллінізму отримала також пантоміма — мімічний танець, зазвичай на міфологійний сюжет. Як правило, актор пантоміми виступав один. Жіночі ролі виконувались переважно чоловіками. У Південній Італії і Сицилії в 4-3 століттях до н. е. виконувалися фліаки — невеликі комедійні сценки, які відрізнялися від міма обов'язковим використанням маски. Фліаки здебільшого пародіювали трагедії, але брали і теми з повсякденного життя.

Грецькі будівлі театру називалися театрон («бачачи місце»). Театри були великі, розташовувалися на відкритому повітрі, тобто, побудовані на схилах пагорбів. Вони складалися з трьох основних елементів: орхестра, скена і театрон.

Центральним місцем в театрі була «орхестра», або «танцювальний майданчик», — великі круглі або прямокутні площадки внизу самої споруди. Орхестра використовувалася для хорового виконання, релігійних обрядів, і можливих дійств. Крім того, зчаста, в середині орхестри був розташований вівтар (в Афінах — вівтар Діоніса).

За орхестрою було велике прямокутне приміщення, назване «скена» (що означало «намет» або «хатинка»). Її використовували актори, щоб змінювати свої костюми і маски. Як правило, було двоє або троє дверей до скини, що виходили на орхестру, із яких учасники дійства могли входити і виходити. Спочатку скени були наметами або тимчасовими спорудами, виставленими на релігійне свято, і їх знімали, коли свято закінчувалося. Пізніше, скена стала постійною будовою із каменя і тоді ці споруди, іноді з розписом, служили фоном для вистав та святкових урочистостей (теперішні декорації). У передній частині скени була розміщена припіднята невеличка ділянка проскенію, яку називали логейон, яка згодом стала родоначальником сучасної авансцени. Цілком можливо, що в деяких виставах, актори (на відміну від хору) діяли виключно на проскенії.

Зразу ж за колом (в рідших випадках, прямокутником) орхестри розміщався «театрон». Глядачі сиділи на ступінчатих лавках, побудованих на схилі пагорба. Грецький театр завше будували тільки на пагорбах, які були правильної форми, або ж їх вирівнювали до необхідної форми. Типові театри були величними, здатними розмістити від 7 000 до 15000 глядачів.

Театри Стародавнього Риму

Ці театри не принесли суттєвих змін відносно старогрецьких театрів, але їх визначальним явищем стала, саме, популяризація театру, як мистецтва й культурної події по більшості тодішнього світу. Характеристики римських театрів схожі з раніше грецькими театрами, оскільки, значну частину архітектурного впливу римляни перейняли від греків. Проте, римські театри мали таки одну, визначальну, відмінність, так як будувалися гранітними чи бетонними спорудами на окремих ділянках, на відміну від земляних чи вапнякових пагорбових елінських споруд. Крім того, вони були повністю закритими будівлями з усіх боків й мали, здебільшого, овальну форму.

Єлизаветинська епоха

Це час нової структурної реформи театру. Опісля часів Релігійного фанатизму й гоніння лицедіїв, почалося невелике послаблення в громадах країн Європи. Тепер ключовим місцем зібрань людей, окрім церкви, знову виступили театри, правда, вони вже не мали сили та впливу збирати великі маси глядачів, тому почали використовуватися будівлі сановних та впливових жителів міст, які згодом дарували свої будівлі цим театрам, або ж залишали собі опіку над театральними трупами (зчаста самі королівські родини виступали в лиці таких меценатів, даруючи своїм громадам такі будівлі).

У єлизаветинську епоху в Англії, театри були побудовані з дерев'яних матеріалів, або були глинобитні та криті соломою (тому доволі часто там займалися пожежі). Вони складалися з декількох поверхів критих галерей. Оскільки власники та режисери тогочасних театрів черпали своє натхнення з творів елінської культури, то вони й почерпнули головні елементи будови елінських театрів для своїх споруд, лише вдосконаливши їх уже на свій манер. Тепер відкритий прямокутний сценічний майданчик займав половину орхестри (на другій половині стояла частина глядачів, інша ж їх частина розташовувалася на ярусах галерей, що оточували акторів з трьох сторін). Крім того була суттєвіше перебудована скина (яку вже тоді називали сценою), оскільки, для лицедійства уже також використовувалася верхня сцена в глибині і була ще прихована від публіки нижня сцена, де й переодягалися та готувалися актори до виступу перед глядачами. Більшість глядачів стояла в дворі, багатша публіка розміщувалася на галереях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класичний період	\|	Театри Сходу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.