• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Театри Сходу

Історико-географічний нарис

Виникнення театру на всіх континентах відбувалося однаково — у зв'язку з первісними ритуальними дійствами. Надалі у своєму розвитку театри різних країн ішли по різних шляхах.

Китайський театр

Для традиційного театру Сходу наступність обрядово-ритуальних дійств властива найбільшою мірою. До сьогодення там дбайливо зберігаються численні форми архаїчних традиційних театрів — драматичного, лялькового, музичного, як жива художня течія, що має своїх численних шанувальників.

При всій розмаїтості форм і видів театру Сходу всі вони мають деякі загальні риси. У першу чергу це високий ступінь семантичної насиченості всіх його елементів, а отже — умовності образотворчих засобів. У певному змісті цей театр завжди був адресований спокушеному, «присвяченому» глядачеві, здатному зчитувати складний символічний код пластики, жестикуляції, міміки. У цьому зберігаються традиції ритуальних дійств — діалогу з богами. Такому шляху розвитку театру й збереження його традиційних форм сприяв традиційно високий суспільний статус: заняття театром на Сході завжди були шановною й поважною справою. Сакральність театральної дії допомагала зберігати його близькість до релігійних ритуалів. Багато в чому ці особливості театру Сходу визначалися його розвитком під егідою й у рамках буддизму (театр південно-східних цивілізацій — і під впливом індуїзму).

Зазначене однаково справедливо для традиційного театру Індії (як його народної, так і придворно-аристократичної ліній); театру Японії (особливо Но, Кабукі, театру ляльок Дзерурі); театру Китаю (у якому традиційно сильні музична, вокальна й танцювальна лінії); тибетського театру Цам; балійського міміко-пластичного театру; в'єтнамського театру Туонґ. До театрів цього типу примикають всі форми індонезійського культового театру Ваянґ: ваянґ-куліт (театр тіней), ваянґ-ґолек (театр об'ємних ляльок), ваянґ-топенґ (театр масок), ваянґ-оранґ (театр живого актора).

Театри Африки

По подібному шляху йшов розвиток традиційного театрального мистецтва в Африці. Збережені в непорушності стародавні релігійні вірування й древні анімістичні культи обумовили й збереження традиційних ритуальних подань, насичених танцями, пластичними дійствами, піснями, барабанними ритмами маримби й тамтамів. Ці традиційні подання проходять на відкритому повітрі, і присвячені до різних знакових подій — збору врожаю, закінченню польових робіт, удалому полюванню, примиренню племен, народженню дитини й т.д. У африканських народностей, що сповідують мусульманство широко розвинений театр маріонеток, що, поряд з вуличними виставами імпровізаторів-масхарабозів, мистецтвом пантоміми й поданнями масок, є традиційним для багатьох мусульманських країн.

Театри Європи

Величезний вплив на розвиток європейського театрального мистецтва мав давньогрецький театр, який з'явився у давньогрецьких містах-державах уже в 5 в. до н. е. Театральні вистави Стародавньої Греції були всенародним святом, на гігантських амфітеатрах, під відкритим небом збиралися десятки тисяч глядачів. Крім професійних акторів, подання розігрувалося самими громадянами — учасниками хору. У трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда створювалися образи легендарних героїв і богів, затверджувалися норми моралі, відстоювалися ті або інші соціально-політичні ідеали. У комедіях Аристофана гостро висміювалися пороки, відбивалася соціальна й політична боротьба в античному суспільстві. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста й села зображував мім, який, виникнувши в 5 в. до н. е. як народний театр імпровізації, пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.

У давньоримському театрі (драматурги Плавт, Теренцій, Сенека й ін.) розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети — пантомім, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст. переважним театральним жанром. В той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Основний акцент у них переносився на видовищність. Театральні вистави замінялися гладіаторськими боями, що проходили в Колізеї й інших театральних будинках. Тут же влаштовувалися і більш криваві видовища — масове полювання, єдиноборства зі звіром, публічне розтерзання дикими звірами беззбройних людей (головним чином, засуджених злочинців). Активно розвивалися циркові ігри — змагання колісниць, кулачні бої й ін. Театр втрачає свій сакральний характер, і актори представляють нижчі шари суспільства.

В Середньовічній Європі боротьба християнства з пережитками язичества і його ритуалів торкнулася і театрального мистецтва. Світські театри були закриті, актори піддавалися жорстоким переслідуванням, відлучалися від церкви й підпадали під санкції інквізиції. Незважаючи на тиск церкви, театральне мистецтво розвивалося у творчості бродячих акторів — західноєвропейських гістрионів, жонглерів, та Руських блазнів і скоморохів. Характерним для ранніх форм театру був принцип узагальненого показу людини, шукалося не індивідуально-різне, а загальне, що вело до появи постійних типів-масок. Особливий інтерес представляли ваганти — співці-сказителі із середовища недоучених семінаристів і розжалуваних священиків. У творчості мандрівних акторів, і особливо вагантів, розвивалася переважно сатирична лінія, опозиційна офіційної ідеології.

Культура Ренесансу відродила традиції античного театру, поєднавши їх з національними традиціями. Театральне мистецтво набуває ознак професійного — виникають постійні акторські товариства (наприклад Шекспірівський «глобус») та приватні антрепризи. В Італії у XVI столітті народжується комедія дель арте з постійними ролями-масками, що успадковує традиції Римської доби, паралельно розвивається жанр трагедії (Тріссіно, Грото), перші творці якої орієнтувались на трагедії Софокла та Евріпіда. Визначних висот мистецтво театру досягло в Англії (Вільям Шекспір) та Іспанії (Лопе де Вега, Мігель де Сервантес). На рубежі 16-17 століть як окремий вид театру виокремлюється опера.

З поширенням класицизму, суспільним ґрунтом якого стало зміцнення абсолютистських режимів у ряді європейських країн 17 ст., завданням театру стало створення образа героя, що опиняється у протиріччі між власним почуттям і обов'язком, яке вирішується на користь обов'язку. Принципи класицизму знайшли яскраве втілення у трагедіях П. Корнеля, Ж. Расіна і Вольтера, комедіях Ж. Б. Мольєра, сатирі Н. Буало.

Читайте також:

1. Виховання і освіта в країнах Стародавнього Сходу, Греції, Риму
2. Виховання та навчальна практика у країнах Стародавнього Сходу
3. Господарське життя та економічні доктрини середньовічного Сходу
4. Держави Стародавнього Сходу.
5. Економічна думка Давнього Сходу
6. Економічна думка стародавнього сходу
7. Економічна думка Стародавнього Сходу.
8. Економічний розвиток перших цивілізацій Стародавнього Сходу
9. Економічні погляди середньовікового Сходу
10. Зародження політичної думки у країнах Стародавнього Сходу
11. Зародження філософських знань в країнах Стародавнього Сходу.
12. І БЛИЗЬКОГО СХОДУ

Переглядів: 3193