Держави Стародавнього Сходу.

Поняття, походження і класифікація держав і права країн Стародавнього Сходу

Лекція 2

1. Держави Стародавнього Сходу.

2. Державний лад Стародавнього Єгипту.

3. Особливості виникнення та розвитку держави в Стародавньому Вавилоні

4. Закони царя Хамураппі

Самостійно: Виникнення та загальні закономірності становлення і розвитку рабовласницької держави і права.

Поняття «Стародавній Схід» традиційно використовується в науці для позначення сукупності країн південно-західній, південній та східній Азії, а також північної та північно-східної Африки відповідний історичний період.

Країни Стародавнього Сходу внесли великий внесок у розвиток світової цивілізації. Вони заклали початкові основи багатьох духовних і матеріальних цінностей, які згодом були сприйняті і творчо розвинені, ставши надбанням усього людства.

Найважливішим аспектом вивчення історії цих держав є проблема взаємодії природи і суспільства в умовах відносно низького рівня розвитку продуктивних сил і відповідно високий ступінь залежності людини від навколишнього середовища. Не менш значуща проблема причинно-наслідкових зв'язків, що зумовили виникнення держави і права. Тому особлива увага приділяється ряду областей Стародавнього Сходу, перш за все долинах Нілу, Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи, Хуанхе, які опинилися особливо сприятливими для проживання людини. Тут раніше, ніж в інших регіонах, отримало розвиток осіле, засноване на іригаційної системи землеробство з відносно стійкими врожаями. Поява в чому у зв'язку з цим додаткового продукту і присвоєння значної його частини родоплемінної знаттю стимулювало найбільш раннє в історії розкладання первісно-общинного ладу, зародження класового суспільства і держави.

Перші в історії людства держави утворилися в регіоні, який в історіографії традиційно називається Стародавнім Сходом.

СТАРОДАВНІЙ СХІД – історико-географічний регіон, який включає в себе терени Західної, Південної та Східної Азії, Північної та Північно-Східної Африки в період від виникнення перших держав в ІV – ІІІ тис. до н. е. до початку Середніх віків в перших сторіччях нашої ери. Стародавній Схід включає в себе держави Давнього Єгипту, Шумеру, Месопотамії, Сирії, Палестини, Фінікії, Малої Азії та Закавказзя, Ірану, Середньої Азії, Індії, Китаю. Саме в цьому регіоні відбувся перехід від первісного ладу до цивілізації, тобто відбулося утворення держави і права.

Наразі в історіографії немає єдиної думки з приводу того, які чинники сприяли перетворенню первісного суспільства на цивілізоване. Безумовно це складний процес, обумовлений комбінацією внутрішніх та зовнішніх факторів. Для пояснення виникнення перших цивілізацій на Стародавньому Сході (в тому числі і таких складових як держава і право) вочевидь може застосовуватися так звана іригаційна (гідравлічна) теорія.

Вчені звернули увагу, що перші держави постали в долинах великих річок: Нілу, Тигру, Євфрату, Інду, Гангу, Хуанхе, Янцзи.

Регулярні повені, родючі ґрунти, теплий клімат сприяли розвитку рільництва в долинах цих річок. Врожаї за деякими даними сягали сам-двісті, сам-триста (хоча вочевидь ці дані перебільшені, скоріш за все врожаї становили сам-двадцять, сам-тридцять). Це створювало величезний надлишковий продукт, який зосереджувався в руках управлінської верхівки. Разом з тим, долини річок мають складний рельєф: болота, хащі, та й самі річки доволі норовисті (головне непередбачувані повені). Задля успішного проведення землеробських робіт необхідно було дотримання декількох умов.

По-перше, задля приборкання стихії, налагодження виробництва продуктів у великих масштабах потрібні були широкомасштабні іригаційні роботи, як-то будування гребль, каналів, штучних водоймищ, осушення боліт та інших споруд, з жорстким режимом функціонування. Саме завдяки подібним роботам можна було надати річковим долинам придатний для рільництва рельєф.

По-друге, організація широкомасштабних іригаційних робіт була можлива лише за умов існування в суспільстві групи людей, які мають навички організації діяльності великих мас населення, тобто керівної верхівки. Більш того, ці люди повинні були діяти цілком легітимно, спираючись на апарат примусу і силу закону.

По-третє в суспільстві повинні були бути люди, що володіють науковими знаннями: астрономічними (задля календарних обрахунків) та технічними (задля проведення іригаційних робіт). Наявність означених факторів гарантувала успішну життєдіяльність суспільства. В іншому випадку суспільство було приречене на глибоку демографічну катастрофу.

Вказані умови не могли бути реалізовані в первісному суспільстві, що і призвело до його занепаду.

На теренах великих річок Азії та Африки відбувся перехід від первісного ладу до цивілізації. Відбулося утворення держави і відповідно права. Приблизно в У – ІУ тис. до н. е. на місце первісної общини прийшла протодержава.

ПРОТОДЕРЖАВА – це політична структура, в якій існує соціальна та майнова нерівність, розподіл праці, обмін продуктами виробництва та послуг. Протодержава виникає як об’єднання общинних поселень, що підпорядковані центру – резиденції вождя (звідси інша назва протодержави - вождество). Вождь виконує адміністративно-судові, військові, господарчі, інтегруючі функції. Його влада стає спадковою і поступово набуває авторитарних рис. Навколо вождя формується коло наближених осіб, які займаються управлінською діяльністю (жерці, воїни, адміністратори тощо). Саме вони і перебирають на себе обов’язок організовувати широкомасштабні іригаційні роботи, які гарантують добробут суспільства.

Одночасно починає формуватися позитивне право. З’являється нормативне регулювання, тобто загальні об’єктивні правила, що не підлягають вільному тлумаченню. Поряд з заборонами (табу) з’являються дозволи, як право окремих індивідів діяти за власним розсудом. Створена модель протодержави виявилася надзвичайно вдалою. Вона повною мірою відповідала потребам суспільства, гарантувала його стабільність. Саме в період протодержави розпочалися широкомасштабні іригаційні роботи, які заклали підґрунтя економічному розвитку давньосхідних суспільств.

Величезний надлишковий продукт дозволяв утримувати численні і різноманітні групи населення, що не займалося безпосередньо виробництвом – світську, духовну, військову знать, чиновників, вояків, митців, а також осіб зорієнтованих на інтелектуальну діяльність.

Поступово у ІУ – ІІІ тис. до н. е. протодержава трансформується у ранню державу. Правовий звичай - у писане право. Поява писаного права засвідчує, що держава вже здатна встановлювати загальнозобов’язальні норми, підтримані державним примусом. Частиною державної організації стає суд. Розвиваються та набирають сили каральні функції держави.

Вочевидь саме такою була картина генези держави на теренах регіону, який ми називаємо Стародавнім Сходом. Саме так постали держави в Стародавньому Єгипті, Вавилонії, Стародавньому Китаї, Стародавньому Єгипті.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціологічна думка в Україні.	\|	Раннє царство (XXX – XXVІІ ст. до н. е.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.