Антимонопольна діяльність держави.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймають антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між крупними компаніями тощо. Так, «Дженерал моторз» тривалий час орієнтується на отримання 15% прибутку на вказаний капітал після сплати податків з урахуванням завантаження виробничих потужностей.

Антимонопольна діяльність — комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Уперше такі закони були прийняті наприкінці XIX — на початку XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об'єднання), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій, вони переважно не підпадали під дію антимонопольного законодавства.

До антимонопольного законодавства належать також закони, які забороняють або регулюють угоди підприємств, спрямовані на обмеження конкуренції через поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 років є єдиним антитрестівським законом США. Цей закон забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Але Верховний суд США виробив доктрину, згідно з якою панівне становище корпорації у виробництві та її великий розмір не можуть самі по собі розглядатись як монополізація.

Тим самим законом заборонялися трести і картелі (пули). Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідовувалися виробнича і правова самостійність компаній, що поглиналися, а картельні угоди замінювалися негласними джентльменськими угодами або так званим лідерством у цінах.

Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно істотно послаблювало конкуренцію або призводило до утворення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США — Федеральна торговельна комісія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об'єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми (у США це має місце, коли монополізовано понад 60% будь-якого товару чи послуги), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій та ін.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороня-ють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Так, картелі вважа-ються корисними для розвитку економіки, тому основною формою держав-ного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах (у Німеччині — Федеральне управління картелів, в Японії — Комісія із справе-дливих операцій). Більшість антимонопольних законів у європейських краї-нах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фік-совані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосере-дила у своїх руках третину обігу, в Японії. — коли частка компанії переви-щує 50%, а двох — 75% і більше. В ЄС реєстрації підлягають лише ті угоди, які обмежують конкуренцію між членами—учасниками цієї організації.

Прийняття антимонопольних законів послаблює процес монополізації економіки, сприяє посиленню конкуренції. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об'єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур (об'єднання фірм, пов'язаних виробничою і технологічною залежністю).

На початку 1992 р. в Україні прийнято Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом монопольним вважається становище, коли частка підприємця перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм для запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією. Антимонопольний комітет України та його територіальні управління мають право приймати рішення про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нових крупних економічних об'єднань необхідно отримати дозвіл цього комітету.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Конкуренція та її форми.	\|	Суперечності акціонерних компаній.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.094 сек.