• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конкуренція та її форми.

Конкуренція, монополії та антимонопольна діяльність держави

Однією з рушійних сил роз­витку економічної системи, як уже зазначалося, є конку­ренція.

Конкуренція (лат. соn-сиrеrе зіштовхуюсь) як економічна катего­рія — боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови ви­робництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Сутність конкуренції глибше розкривається у дії відповідного закону.

Закон конкуренції — об'єктивний економічний закон розвинуто­го товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, ста­лі й суттєві зв'язки між відособленими товаровиробниками (у їх суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробниц­тва), з одного боку, і споживачами їх продукції —з іншого, внаслі­док чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо.

Його дія для товаровиробників є зовнішньою приму­совою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва й систем заробітної плати тощо.

Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарсь­кого механізму. Тому не випадково Й. Шумпетер визна­чав конкуренцію як суперництво старого з новим, тобто з новими технологіями, новими формами організації, но­вими товарами та ін., що (боротьба старого з новим) є однією з форм суперечності як категорії діалектики.

Закон конкуренції — важлива рушійна сила розвит­ку економіки, тому що сам закон і кожна з форм його ру­ху (конкуренція між товаровиробниками і конкуренція між споживачами) пронизані внутрішніми суперечностя­ми, які, у свою чергу, є джерелом економічного прогре­су. Такими найважливішими суперечностями на сучасно­му етапі є суперечності:

1) між дрібними та середніми підприємствами за найвигідніші умови виробництва й збуту продукції;

2) між крупними компаніями, що став­лять перед собою аналогічні цілі;

3) між підприємствами монополізованого й немонополізованого секторів еконо­міки з властивими їм потребами та інтересами;

4) між підприємствами монополізованого і державного секторів економіки;

5) між підприємствами-виробниками і під­приємствами-споживачами;

6) між пропозицією виробни­ків і попитом споживачів;

7) між підприємствами-спожи­вачами;

8) між різними категоріями і верствами населен­ня і всередині них за можливість придбати товари та пос­луги високої якості за мінімальними цінами.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI — кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підпри­ємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у фор­мі внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) призвела до виникнення моно­полій.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економі­ки та різних форм власності. Галузями, в яких домінує су­то монополістична конкуренція, є виробництво побутової техніки й електроніки, верхнього одягу тощо. Олігополістична конкуренція переважає в автомобільній та більшос­ті інших галузей народного господарства. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Методи конкурентної боротьби — це передусім по­ліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і піс­ляпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. На думку американського економіста М. Портера, підприємство веде конкурентну боротьбу трьома основними методами:

1) продати товари за ниж­чою ціною, ніж конкуренти;

2) виробляти товари з вищи­ми якісними характеристиками (диференціація продук­ту);

3) виробляти товари з особливими властивостями, що задовольняють потреби вузького кола споживачів (глибока спеціалізація виробництва).

Водночас викорис­товуються й «мирні» методи обмеження конкуренції — укладення концернами таємних угод про єдину політику.

Як складова частина господарського механізму, кон­куренція діє через попит, пропозицію та ціни. У цьому випадку вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конку­ренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг}їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ці­ни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. Внаслідок конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, як уже зазначалося, панувала вільна (або чиста, досконала) кон­куренція.

Вільна конкуренція — конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.

За цих умов процес ціноутворення здійснюється внас­лідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взає­модії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулю­вання економічної системи. Товаровиробники орієнту­ються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною мо­деллю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, не існує його дискримінації, що означає своєрід­ний диктат споживача над продавцем.

За вільної конкуренції жодна з фірм не може вплива­ти на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам у су­часних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та деяких послуг. На тривалому проміжку ча­су ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат вироб­ництва.

Різновид вільної конкуренції — чиста конкуренція між багатьма продавцями і покупцями з приводу прода­жу-купівлі однорідних товарів, а диференціації продукту при цьому не існує (наприклад, ринок борошна).

За капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приват­ного капіталу (промислового, торговельного, банківсько­го та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкурен­ція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Внаслідок суспільного поділу праці виробництво това­рів, надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галузей промисловості.

Так, у США налічується до 700 галузей у промисло­вості, а кількість випущених товарів сягає 1 млрд найме­нувань.

Внутрігалузева конкуренція — боротьба між товаровиробника­ми, які діють в одній галузі народного господарства.

Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на ви­робництво певного виду товару, а отже й індивідуальна вартість виробництва.

Але ціни на ринку, як уже зазначалося при розгляді вартості товару, тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу про­дукції. Тому результатом внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробниц­тва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або сус­пільну вартість.

Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала переважно конку­ренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках кон­кретних видів товарів (наприклад, на ринку міні-комп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між товаровиробника­ми, які діють у різних галузях народного господарства.

Через різні умови виробництва у цих галузях підпри­ємці за однакових витрат капіталу отримують різну масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товарови­робники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, в яких був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція то­варів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувала­ся (що згодом спричиняло зростання попиту на них), а в других — збільшувалася пропозиція і зменшувався по­пит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, вироблені в галузях, в які переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) — зрос­тають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кіль­кість прибутків у різних галузях вирівнюється, перели­вання капіталів припиняється, утворюється єдина загаль­на норма прибутку, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Таким чином, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

На сучасному етапі переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалу­зевих концернів і конгломератів.

З виникненням монополій вільна конкуренція пере­творюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція — конкуренція між крупними компані­ями (всередині монополізованого сектора між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами.

Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (па­тентами, ліцензіями тощо). Її найважливіші риси — встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків.

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщається зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що недосконала конкуренція базується на впровадженні нових досягнень науки і техніки у вироб­ництво і спрямована на поліпшення якості продукції. То­му розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за спо­ -живача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а відтак значно підвищують їх), вдаються до цінових пос­тупок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою ці­нової монополістичної конкуренції є цінова дискриміна­ція (наприклад, диктат транспортних компаній при пере­везенні сільськогосподарської продукції, що швидко псу­ється), за якої один і той же товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

Для завоювання більших ринків збуту компанії також подовжують термін гарантійного обслуговування, нада­ють кредити покупцям та ін. Здебільшого нецінова кон­куренція має місце в умовах панування олігополістичної структури монополій. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди кар­тельного типу, так і таємні, негласні угоди. Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін (оскільки відбувається їх узгодження між кількома могутніми ком­паніями, так зване «лідерство в цінах»). Нецінова конку­ренція повніше відображає інтереси споживачів.

Різновид недосконалої конкуренції — нечесна конку­ренція, що ведеться переважно неекономічними метода­ми (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладан­ня таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсії проти конкурента).

Залежно від форми і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій вста­новлюються насамперед монопольно високі та монополь­но низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює то­варовиробник, який є монополістом у виробництві й на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів і отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні фермери — від транспортних і промислових ком­паній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та під час її переробки. Так, для дрібних фермер­ських господарств США, що спеціалізуються на вироб­ництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного до­лара, який споживачі заплатили за один літр молока, во­ни отримують лише приблизно 35 центів.

Монопольно високі ціни призводять до зменшення платоспроможного попиту населення, «притягують» кон­курентів, тому монополії повинні постійно шукати опти­мальне співвідношення між кількістю реалізованої про­дукції та ціною, яка дає змогу привласнити максималь­ний прибуток.

Коли на ринку панують декілька олігополій (групова монополія), переважно застосовується практика «лідер­ства в цінах». Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби, наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо ниж­чу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійно­го обслуговування тощо).

Ціни на товари, які виробляють державні підприєм­ства, регулює держава. Такими типовими товарами і пос­лугами є електроенергія, послуги зв'язку й пошти тощо.

Читайте також:

1. Взаємодія культур і національна самобутність народів. Тенденції культурної універсалізації та її форми.
2. Види об’єднань підприємств, їх організаційно-правові форми.
3. Власність як економічна категорія. Структура власності, її типи, види і форми.
4. Генезис форм господарювання. Натуральне виробництво: сутність і риси. Товарне виробництво: сутність, умови виникнення, розвиток та форми. Суперечності товарного виробництва.
5. Державне регулювання суспільного відтворення та його форми. Планування та програмування
6. Досконала конкуренція та ефективність
7. Досконала та недосконала конкуренція.
8. Доходу, його форми.
9. Економічні основи розвитку підприємництва та його види і форми. Інтереси підприємців та суспільства.
10. За організаційними формами виділяють такі типи сощально-трудових відносин: партнерство, патерналізм, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація та конфлікт.
11. Заробітна плата та її форми.
12. Звітність у розвитку міжнародних корпорацій: сутність, форми.

Переглядів: 1467