МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Форми монополійі наслідки монополізації економіки.Вусіх розвинутих країнах світу існують різні за розміром підприємства: крупні, середні, малі. Але крупні підприємства не слід ототожнювати з монополіями, оскільки не будь-яке крупне підприємство а) виробляє переважну кількість певної продукції; б) монополізує передові речові та особистісні фактори виробництва; в) диктує свої ціни на ринку; г) вступає у змову з іншими крупними підприємствами, привласнює монопольно високі прибутки. Монополія— окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виготовляють переважну кількість певної продукції, внаслідок чого впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки. Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникають найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати. Картель — об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту. На сучасному етапі картелі існують у формі патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо. Синдикат — об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі — у сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів. Складніші форми монополістичних об'єднань з'являються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. Виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі тощо. На цій основі з'являється така форма монополістичних об'єднань, як трест. Трест — об'єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу й комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку. За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає в диверсифікацію — процес проникнення капіталу монополії в галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності. На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об'єднань — багатогалузевий концерн. Багатогалузевий концерн — об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5% цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, переважна більшість їх має у своєму складі в середньому підприємства 11 галузей, а наймогутніші монополії — до З0—50 галузей. Могутність концернів (як й інших форм монополістичних об'єднань) зростає внаслідок мультиплікативного ефекту. У 60-ті роки в США та деяких інших розвинутих країнах з'явилися й почали зростати конгломерати. Конгломерат — монополістичне об'єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності. Так, найбільша американська телефонна монополія «АТТ» почала скуповувати готелі, автопрокатні станції тощо. Японська компанія «Тойота», крім автомобілів, випускає ткацькі верстати, текстиль, надає будівельні послуги та ін. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання прагнули також уникнути різких коливань кон'юнктури ринку під час криз. Відмінність між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного прийняття важливих управлінських рішень полягає в тому, що в першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном). Крім різних форм монополій, існують окремі їх типи та види. Розрізняють три основні типи монополій: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту (цей тип монополії уперше розкрив англійський економіст Е.Чемберлін, стверджуючи, зокрема, що він означає певний ступінь влади над ціною). Термін «монополія» походить від грецьких слів «mono» — один і «роlео» — продаю. Тому, на думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип є монополією окремого підприємства, або монополією продавця, і названий абсолютною монополією, трапляється рідко. За даними американських економістів, у США приблизно 6% всієї економічної діяльності (6% ВВП) здійснюється в умовах, близьких до чистої монополії. Водночас при характеристиці монополії не слід виходити лише із семантичного значення слова. Така характеристика, ► по-перше, не відповідає практиці, оскільки в цьому разі ігнорується досвід монополістичних угод (таємних і явних) між кількома компаніями; ► по-друге, до складу монополій не потрапляють групові монополії (олігополії); ► по-третє, економіка багатьох країн перестає бути монополізованою, чому суперечить наявність антимонопольного законодавства та антимонопольної діяльності, спеціально створених органів; ► по-четверте, виникають парадоксальні ситуації, коли монополістом стає мала бакалійна крамниця у сільській місцевості (єдиний продавець), але перестає бути ним гігантська автомобільна корпорація «Дженерал моторз» з оборотом понад 100 млрд. дол. Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) декількох крупних фірм, що дає їм змогу швидко здобути панівне становище на ринку і отримувати високі прибутки. Таку ситуацію у виробництві й на ринку називають олігополією (від грецьк. «олігос» — мало, небагато). Справді, в економіці розвинутих країн типовим є домінування в окремих галузях 3—4 крупних фірм. Так, частка чотирьох провідних автомобільних фірм у національному виробництві Японії становить до 100%, у Великобританії — майже 96%, у Франції — 99,8%. В олігополії криється небезпека переростання в монополію, оскільки їй властиві деякі риси монополій (наприклад, здійснення єдиної цінової політики). Віднесення олігополій до монополій обумовлено також тим, що вони використовують свою владу для обмеження конкуренції й підвищення цін, їх стабільності, застосовують ме-тоди недосконалої конкуренції та ін. Олігополію називають груповою монополією. Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то таку ситуацію характеризують як монопсонію («моно» — один, «опсонія» — закупівля продовольства). Поширенішою у цій сфері діяльності є олігопсонія — наявність невеликої групи покупців певного товару чи послуги. Третій тип монополії пов'язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних властивостей. Це може бути також оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу певному товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства. Процес монополізації (насамперед у формі групових монополій) набув у розвинутих країнах світу значних масштабів. Так, на початку XX ст. у США майже половина всього виробництва всіх підприємств країни була зосереджена в руках 0,01 загальної кількості підприємств. У 1999 р. із 23,4 млн. підприємств на 0,003 їх загальної кількості припадало більше половини всього виробництва США. До числа гігантів у той період належали підприємства з виробництвом в 1 млн дол. і більше. Нині такі підприємства відносять переважно до категорії дрібних. Мінімальний розмір обороту від продажу промислових корпорацій, які в 1995 р. увійшли до списку 500 наймогутніших, становив понад 1 млрд дол. Ознакою монополізації економіки в сучасних умовах є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у низці галузей. Так, якщо у США на початку XX ст. налічувалося 1600 автомобільних компаній, то в середині 90-х років — 4, причому на 3 наймогутніші припадало 93,9% випуску автомобілів. Важливою рисою процесу монополізації капіталістичної економіки є створення великих промислових груп на основі майнових і контрактних відносин з дрібними і середніми підприємствами-виробниками і постачальниками окремих деталей, частин складного товару (автомобіля, літака тощо). Така монополізація прихована, оскільки контракти укладають формально незалежні фірми і компанії. Однак дрібні й середні підприємства потрапляють при цьому у сферу залежності й контролю від крупних корпорацій. Іншими особливостями монополізації економіки на сучасному етапі є її міжнаціональний характер (так, в Європі лише за перший квартал 1999 р. було укладено 2700 угод на суму 345 млрд дол.), зокрема посилення ролі ТНК, залучення до сфери залежності від крупних монополій значної кількості дрібних і середніх підприємств (через контрактну систему тощо), посилення монополізації у формі зростаючої централізації капіталу та ін. Крім перелічених типів і форм монополій, виокремлюють ще природну монополію, яка є економічно доцільною. Вона утворюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, трубопровідного транспорту тощо. Ці галузі переважно зосереджує у своїх руках держава. Паралельно з концентрацією та централізацією промисловості, й насамперед промислового капіталу, аналогічні процеси відбуваються у фінансово-кредитній сфері. В основі концентрації та централізації банківського капіталу лежать процеси, що мають місце в межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перше, із зростанням масштабів промислових монополій і привласнюваної ними маси додаткової вартості у них вивільняється дедалі більше грошових капіталів, які зосереджуються в крупних банках. По-друге, зростає потреба великих підприємств у більших масштабах банківських операцій щодо надання позичок. Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські монополії. Водночас лише великі банки мають змогу задовольнити потреби промислових монополій у кредитах. Таким чином, крупні банки є важливим фактором концентрації та централізації промислового капіталу. На сучасному етапі монополія в банківській системі посилюється внаслідок НТР у цій сфері. Зокрема, впровадження дорогих комп'ютерних систем, перехід до системи електронних рахунків вимагає все більшого укрупнення банків. Крім того, зростає роль кредитно-банківської сфери в мобілізації заощаджень частини населення, в перерозподілі капіталів між галузями, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспортних, торговельних монополій, у забезпеченні механізму державних позик тощо. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополізації у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США наприкінці 90-х років налічувалося понад 23 млн підприємств, то кількість банків становила 10,5 тис, а активи наймогутнішого з них перевищували 1 трлн дол. В Україні активи банків на початку 2000 р. становили майже 26 млрд грн., а капітал банківської системи — 5,9 млрд грн. Банківські монополії— об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі й привласнюють монопольно високі прибутки. Вони розвиваються у таких формах: 1) банківські картелі — угоди між крупними банками з метою проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо; 2) банківські синдикати, або консорціуми, — угоди між декількома велики-ми банками для спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, передусім для випуску цінних паперів; 3) банківські трести — угоди між декількома крупними банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними; 4) банківські концерни — угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них, що встановлюється за допомогою скуповування контрольного пакета акцій. їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеціально створене для скуповування контрольних пакетів банківських акцій. Вони отримали назву банківський холдингів. Однією з особливостей монополізації банківського капіталу є зростання кількості філій банків. Важлива риса цього процесу — тісне переплетіння банківських монополій з іншими фінансовими інститутами — інституційними інвесторами, пенсійними фондами, страховими компаніями тощо та посилення їх могутності. Так, активи інституційних інвесторів (організацій, які акумулюють вільні кошти фізичних та юридичних осіб і розміщують їх на фондових ринках) у 2001 р. становили 35 трлн дол. Загальна сума світових пенсійних фондів у цьому році досягла 13,5 трлн дол. При цьому посилюється універсалізація виконуваних банками функцій. У 80-х і 90-х роках зросла централізація, в тому числі міжнародна, банківського капіталу внаслідок поглинань у банківській сфері. Так, в Європі у 90-х роках відбулося 49 великих об'єднань банків, а вартість угод перевищила 1 млрд дол. Особливістю розвитку банківських монополій є також їх транснаціоналізація, тобто розширення діяльності за межами країни. Так, 100 наймогутніших банків США мають філіали більше як у 100 країнах світу. На вищій стадії капіталізму відбувається зрощування промислового монополістичного і банківського монополістичного капіталів і виникнення фінансового капіталу, організаційною формою існування якого є фінансово-промислові групи. Поява фінансового капіталу посилює процес диференціації всередині класу капіталістів, верхівкою якого стає фінансова олігархія. Процес монополізації має позитивні й негативні наслідки. Позитивною рисою монополізації є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Тому не дивно, що нині розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення цих міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації. В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції та диверсифікації (тобто збільшення кількості галузей, в які здійснює експансію певна монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промислових корпорацій з торговельними компаніями. У 90-ті роки така вертикальна інтеграція охопила сферу зовнішньої торгівлі. Виникнення й розвиток крупних господарських одиниць, координація їх діяльності розширюють масштаби планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи. Це дало підставу американському економісту Дж. Гелбрейту виділити в економіці США планову систему, що складається з * крупних корпорацій, і ринкову, представлену дрібним і середнім бізнесом. У першій із них 100 наймогутніших компаній спрямовують до 80% загальних витрат на наукові дослідження, а 600 корпорацій — майже 99% всіх витрат на науку. Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими якісними товарами. Позитивними сторонами монополій, на думку И. Шумпетера та Дж. Гелбрейта, є те, що завдяки привласненню монопольно високих прибутків вони стимулюють конкуренцію, інноваційну діяльність (з кожним зниженням цін після впровадження нової техніки у крупних компаній не було б стимулів до нововведень, що виправдовує встановлення монопольно високих цін), а тривалий період їх існування й складність проникнення інших фірм у монополізовані галузі переконує монополії у доцільності довготермінових інвестицій. Негативною рисою монополізації економіки є передусім практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виробляють переважну масу продукції. За підрахунками американських економістів, населення США щороку переплачує майже 70 млрд дол. за завищені груповими монополіями ціни. Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбувається тому, що монополія виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес, стримуючи повне використання ресурсів, максимально можливе зниження витрат виробництва й відповідне зростання його ефективності. У гонитві за прибутками крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають віддачу, вилучаючи або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва. Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального розподілу ресурсів приблизно на 2% (кілька десятків мільярдів доларів) зменшують валовий національний продукт США. Майже аналогічного висновку дійшли П. Самуельсон та В. Нордхауз. Монополії та олігополії витрачають значні ресурси для збереження монополістичних позицій, влади (через використання гіпертрофованої реклами, підкуп державних чиновників для створення вигідної для монополій та олігополій законодавчої бази, перешкоди для отримання від них малими і середніми фірмами дозволу на певний вид діяльності, різні бар'єри — ліцензійні, патентні тощо). Монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу. Тому Самуельсон називає монополію економічним злом. У поєднанні позитивних і негативних сторін монополії полягає одна з найважливіших сутнісних її сторін як економічної категорії.
Читайте також:
|
||||||||
|