• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми монополійі наслідки монополізації економіки.

Вусіх розвинутих країнах світу існують різні за розміром підприємства: крупні, середні, малі.

Але крупні підприємства не слід ототожнювати з мо­нополіями, оскільки не будь-яке крупне підприємство а) виробляє переважну кількість певної продукції; б) мо­нополізує передові речові та особистісні фактори вироб­ництва; в) диктує свої ціни на ринку; г) вступає у змову з іншими крупними підприємствами, привласнює моно­польно високі прибутки.

Монополія— окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виготовляють переважну кількість пев­ної продукції, внаслідок чого впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Монополії проникають в усі сфери суспільного відтво­рення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникають найпростіші форми монополістич­них об'єднань — картелі та синдикати.

Картель — об'єднання декількох підприємств однієї галузі вироб­ництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробниц­тва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі вироб­ництва, ціну, ринки збуту.

На сучасному етапі картелі існують у формі патент­них пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з прове­дення науково-дослідних розробок тощо.

Синдикат — об'єднання низки підприємств однієї галузі промис­ловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробниц­тва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже, збе­рігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері тор­гівлі, деякі — у сфері виробництва. Так, алмазний син­дикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

Складніші форми монополістичних об'єднань з'явля­ються тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. Виникає необхід­ність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисло­вості, тобто вертикальної інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпо­рацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобува­ють сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомо­білі тощо. На цій основі з'являється така форма монопо­лістичних об'єднань, як трест.

Трест — об'єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу й комерційну са­мостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управ­ління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підпри­ємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція перерос­тає в диверсифікацію — процес проникнення капіталу монополії в галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об'єднань — багатогалузевий концерн.

Багатогалузевий концерн — об'єднання десятків і сотень підпри­ємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасни­ки якого втрачають власність на засоби виробництва і виробле­ний продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5% цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, переважна більшість їх має у своєму складі в середньому підприємства 11 галузей, а наймогутніші мо­нополії — до З0—50 галузей. Могутність концернів (як й інших форм монополістичних об'єднань) зростає внаслі­док мультиплікативного ефекту.

У 60-ті роки в США та деяких інших розвинутих кра­їнах з'явилися й почали зростати конгломерати.

Конгломерат — монополістичне об'єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності.

Так, найбільша американська телефонна монополія «АТТ» почала скуповувати готелі, автопрокатні станції тощо. Японська компанія «Тойота», крім автомобілів, випускає ткацькі верстати, текстиль, надає будівельні послуги та ін. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання прагнули також уникнути різких коливань кон'юнктури рин­ку під час криз.

Відмінність між багатогалузевим концерном і конгло­мератом з погляду самостійного прийняття важливих управлінських рішень полягає в тому, що в першому ли­ше найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють го­ловна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (по­рівняно з концерном).

Крім різних форм монополій, існують окремі їх типи та види. Розрізняють три основні типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як змова;

3) монополія, що базується на диференціації продукту (цей тип монополії уперше розкрив англійський економіст Е.Чемберлін, стверджуючи, зокрема, що він означає певний ступінь влади над ціною).

Термін «монополія» походить від грецьких слів «mono» — один і «роlео» — продаю. Тому, на думку за­хідних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип є монополією окремого підприємства, або монополією продавця, і названий абсолютною монополією, трапляється рідко. За даними американських економістів, у США приблизно 6% всієї економічної діяльності (6% ВВП) здійснюється в умовах, близьких до чистої монопо­лії. Водночас при характеристиці монополії не слід вихо­дити лише із семантичного значення слова. Така характеристика,

► по-перше, не відповідає практиці, оскільки в цьому разі ігнорується досвід монополістичних угод (та­ємних і явних) між кількома компаніями;

► по-друге, до складу монополій не потрапляють групові монополії (олі­гополії);

► по-третє, економіка багатьох країн перестає бути монополізованою, чому суперечить наявність анти­монопольного законодавства та антимонопольної діяль­ності, спеціально створених органів;

► по-четверте, виника­ють парадоксальні ситуації, коли монополістом стає мала бакалійна крамниця у сільській місцевості (єдиний продавець), але перестає бути ним гігантська автомобіль­на корпорація «Дженерал моторз» з оборотом понад 100 млрд. дол.

Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) декількох крупних фірм, що дає їм змогу швидко здобу­ти панівне становище на ринку і отримувати високі при­бутки. Таку ситуацію у виробництві й на ринку назива­ють олігополією (від грецьк. «олігос» — мало, небагато). Справді, в економіці розвинутих країн типовим є доміну­вання в окремих галузях 3—4 крупних фірм. Так, частка чотирьох провідних автомобільних фірм у національ­ному виробництві Японії становить до 100%, у Великоб­ританії — майже 96%, у Франції — 99,8%. В олігополії криється небезпека переростання в монополію, оскільки їй властиві деякі риси монополій (наприклад, здійснення єдиної цінової політики). Віднесення олігополій до моно­полій обумовлено також тим, що вони використовують свою владу для обмеження конкуренції й підвищення цін, їх стабільності, застосовують ме-тоди недосконалої конкуренції та ін. Олігополію називають груповою монополією.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то таку ситуацію характеризу­ють як монопсонію («моно» — один, «опсонія» — закупівля продовольства). Поширенішою у цій сфері діяль­ності є олігопсонія — наявність невеликої групи покуп­ців певного товару чи послуги.

Третій тип монополії пов'язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних властивостей. Це може бути також оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу певному товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

Процес монополізації (насамперед у формі групових монополій) набув у розвинутих країнах світу значних масштабів. Так, на початку XX ст. у США майже поло­вина всього виробництва всіх підприємств країни була зосереджена в руках 0,01 загальної кількості підпри­ємств. У 1999 р. із 23,4 млн. підприємств на 0,003 їх загальної кількості припадало більше половини всього виробництва США. До числа гігантів у той період належали підприємства з виробництвом в 1 млн дол. і біль­ше. Нині такі підприємства відносять переважно до кате­горії дрібних. Мінімальний розмір обороту від продажу промислових корпорацій, які в 1995 р. увійшли до спис­ку 500 наймогутніших, становив понад 1 млрд дол. Озна­кою монополізації економіки в сучасних умовах є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у низці галузей. Так, якщо у США на початку XX ст. налічува­лося 1600 автомобільних компаній, то в середині 90-х ро­ків — 4, причому на 3 наймогутніші припадало 93,9% випуску автомобілів.

Важливою рисою процесу монополізації капіталістич­ної економіки є створення великих промислових груп на основі майнових і контрактних відносин з дрібними і се­редніми підприємствами-виробниками і постачальника­ми окремих деталей, частин складного товару (автомобі­ля, літака тощо). Така монополізація прихована, оскіль­ки контракти укладають формально незалежні фірми і компанії. Однак дрібні й середні підприємства потрапля­ють при цьому у сферу залежності й контролю від круп­них корпорацій.

Іншими особливостями монополізації економіки на сучасному етапі є її міжнаціональний характер (так, в Європі лише за перший квартал 1999 р. було укладено 2700 угод на суму 345 млрд дол.), зокрема посилення ро­лі ТНК, залучення до сфери залежності від крупних мо­нополій значної кількості дрібних і середніх підприємств (через контрактну систему тощо), посилення монополіза­ції у формі зростаючої централізації капіталу та ін.

Крім перелічених типів і форм монополій, виокрем­люють ще природну монополію, яка є економічно доціль­ною. Вона утворюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, трубопровідного транспорту тощо. Ці галузі пе­реважно зосереджує у своїх руках держава.

Паралельно з концентрацією та централізацією про­мисловості, й насамперед промислового капіталу, анало­гічні процеси відбуваються у фінансово-кредитній сфері. В основі концентрації та централізації банківського капі­талу лежать процеси, що мають місце в межах промис­лового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перше, із зростанням масштабів промислових монополій і привлас­нюваної ними маси додаткової вартості у них вивільня­ється дедалі більше грошових капіталів, які зосереджу­ються в крупних банках. По-друге, зростає потреба великих підприємств у більших масштабах банківських опе­рацій щодо надання позичок. Так поступово на зміну дрібним банкам прийшли банківські монополії. Водночас лише великі банки мають змогу задовольнити потреби промислових монополій у кредитах. Таким чином, круп­ні банки є важливим фактором концентрації та централі­зації промислового капіталу.

На сучасному етапі монополія в банківській системі посилюється внаслідок НТР у цій сфері. Зокрема, впро­вадження дорогих комп'ютерних систем, перехід до сис­теми електронних рахунків вимагає все більшого укруп­нення банків. Крім того, зростає роль кредитно-банківсь­кої сфери в мобілізації заощаджень частини населення, в перерозподілі капіталів між галузями, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспортних, торговель­них монополій, у забезпеченні механізму державних по­зик тощо. Тому рівень монополізації банківського капіта­лу перевищує рівень монополізації у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США наприкінці 90-х років налічувалося понад 23 млн підприємств, то кількість банків становила 10,5 тис, а активи наймогутнішого з них перевищували 1 трлн дол. В Україні активи банків на початку 2000 р. становили майже 26 млрд грн., а капітал банківської системи — 5,9 млрд грн.

Банківські монополії— об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі й привласнюють монопольно високі прибутки.

Вони розвиваються у таких формах:

1) банківські картелі — угоди між крупними банка­ми з метою проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо;

2) банківські синдикати, або консорціуми, — угоди між декількома велики-ми банками для спільного здійс­нення крупних прибуткових фінансових операцій, пере­дусім для випуску цінних паперів;

3) банківські трести — угоди між декількома крупни­ми банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними;

4) банківські концерни — угоди між формально неза­лежними банками під фінансовим контролем наймогутні­шого з них, що встановлюється за допомогою скупову­вання контрольного пакета акцій. їх різновидом є бан­ківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеціально створене для скуповування контрольних пакетів банківських акцій. Вони отримали назву банківський холдингів.

Однією з особливостей монополізації банківського ка­піталу є зростання кількості філій банків. Важлива риса цього процесу — тісне переплетіння банківських монопо­лій з іншими фінансовими інститутами — інституційни­ми інвесторами, пенсійними фондами, страховими ком­паніями тощо та посилення їх могутності. Так, активи інституційних інвесторів (організацій, які акумулюють вільні кошти фізичних та юридичних осіб і розміщують їх на фондових ринках) у 2001 р. становили 35 трлн дол. Загальна сума світових пенсійних фондів у цьому році досягла 13,5 трлн дол. При цьому посилюється універса­лізація виконуваних банками функцій.

У 80-х і 90-х роках зросла централізація, в тому чис­лі міжнародна, банківського капіталу внаслідок погли­нань у банківській сфері. Так, в Європі у 90-х роках відбулося 49 великих об'єднань банків, а вартість угод перевищила 1 млрд дол. Особливістю розвитку банківських монополій є також їх транснаціоналізація, тобто роз­ширення діяльності за межами країни. Так, 100 наймогутніших банків США мають філіали більше як у 100 країнах світу.

На вищій стадії капіталізму відбувається зрощування промислового монополістичного і банківського монопо­лістичного капіталів і виникнення фінансового капіталу, організаційною формою існування якого є фінансово-промислові групи. Поява фінансового капіталу посилює процес диференціації всередині класу капіталістів, вер­хівкою якого стає фінансова олігархія.

Процес монополізації має позитивні й негативні нас­лідки. Позитивною рисою монополізації є те, що у гі­гантських підприємств та їх об'єднань більше можливос­тей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і техноло­гію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Тому не дивно, що нині розвиваються такі форми співробітництва гігантсь­ких корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення цих міжфірмових об'єднань, консорціу­мів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації.

В останні роки одним із напрямів вертикальної інтег­рації та диверсифікації (тобто збільшення кількості галу­зей, в які здійснює експансію певна монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтег­рація крупних промислових корпорацій з торговельними компаніями. У 90-ті роки така вертикальна інтеграція охопила сферу зовнішньої торгівлі.

Виникнення й розвиток крупних господарських оди­ниць, координація їх діяльності розширюють масштаби планомірного й організованого розвитку економіки, сві­домого регулювання економічної системи. Це дало під­ставу американському економісту Дж. Гелбрейту виділи­ти в економіці США планову систему, що складається з * крупних корпорацій, і ринкову, представлену дрібним і середнім бізнесом. У першій із них 100 наймогутніших компаній спрямовують до 80% загальних витрат на нау­кові дослідження, а 600 корпорацій — майже 99% всіх витрат на науку.

Гігантські підприємства завдяки масовому виробниц­тву мають змогу економити на витратах виробництва, за­безпечувати споживачів дешевими якісними товарами.

Позитивними сторонами монополій, на думку И. Шумпетера та Дж. Гелбрейта, є те, що завдяки привласненню монопольно високих прибутків вони стимулюють конкуренцію, інноваційну діяльність (з кожним зниженням цін після впровадження нової техніки у крупних компаній не було б стимулів до нововведень, що виправдовує встанов­лення монопольно високих цін), а тривалий період їх існування й складність проникнення інших фірм у монополізовані галузі переконує монополії у доцільності довготермінових інвестицій.

Негативною рисою монополізації економіки є переду­сім практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виробляють пе­реважну масу продукції. За підрахунками американських економістів, населення США щороку переплачує майже 70 млрд дол. за завищені груповими монополіями ціни.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбувається тому, що монополія виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення нау­ки і техніки у виробничий процес, стримуючи повне ви­користання ресурсів, максимально можливе зниження витрат виробництва й відповідне зростання його ефектив­ності.

У гонитві за прибутками крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають віддачу, вилучаючи або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва. Амери­канський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від моно­полістичного нераціонального розподілу ресурсів приб­лизно на 2% (кілька десятків мільярдів доларів) зменшу­ють валовий національний продукт США. Майже анало­гічного висновку дійшли П. Самуельсон та В. Нордхауз.

Монополії та олігополії витрачають значні ресурси для збереження монополістичних позицій, влади (через використання гіпертрофованої реклами, підкуп держав­них чиновників для створення вигідної для монополій та олігополій законодавчої бази, перешкоди для отримання від них малими і середніми фірмами дозволу на певний вид діяльності, різні бар'єри — ліцензійні, патентні то­що).

Монополії придушують конкуренцію — важливу ру­шійну силу економічного прогресу. Тому Самуельсон на­зиває монополію економічним злом. У поєднанні пози­тивних і негативних сторін монополії полягає одна з най­важливіших сутнісних її сторін як економічної категорії.

Читайте також:

1. F) Наслідки демографічного вибуху.
2. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
3. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
4. Автоматизовані форми та системи обліку.
5. Аграрний комплекс національної економіки.
6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
7. Адміністративний арешт активів та його наслідки
8. Адміністративної економіки.
9. Акредитив та його форми
10. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
11. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства як методична основа діагностики його спроможності протидіяти кризовим явищам та ліквідувати їх наслідки
12. Антична колонізація Північного Причорноморья та її наслідки.

Переглядів: 2963