Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Архітектура і мистецтво. Українське бароко.

Цілісна у своїх принципових творчих засадах українська архітектура

другої половини XVII ст. мала, водночас, і низку місцевих стилістичних відмінностей. У цьому відношенні, крім Києва та його околиць, виділяються Чернігівщина (Чернігів, Новгород-Сіверський) та


Слобожанщина (Харків, Суми). Архітектура цих двох районів, за наявності своєрідних особливостей, споріднена тим, що в ній виразно помітний вплив московської архітектури. Це стосується переважно деталей — карнизів, порталів, вікон, хоч в окремих будовах вплив позначився і на загальній композиції.

Визвольний рух українського народу і пов’язане з ним пожвавлення громадського життя в XVII ст. сприяло розвитку архітектури та монументально-декоративного мистецтва, насамперед, у церковному будівництві. Це не випадково, бо як у давньоруські часи, так і в XVII ст. церква була не лише культовою спорудою, а й місцем для громадських зборів і цивільних свят. При церквах зосереджувались братства, які мали друкарні, шпиталі, школи, будинки для людей похилого віку. Часто на стінах церкви, як своєрідний літопис, фіксувалися найвидатніші події з життя села чи міста — напад татар, прихід козаків, голод, повінь, люта зима, посуха. Церква була тоді культурним центром громади, цеху чи міста загалом, тому спорудженню храмів приділяли велику увагу.

Широкі громадські та релігійні функції церковного будинку вимагали відповідних розмірів і форм споруди. Набагато зростають

розміри й висота храмів, будуються розвинуті галереї, запроваджуються настінні розписи. Перші спроби перебороти застарілі архітектурні традиції і втілити нові естетичні погляди на архітектуру було зроблено переважно в містах, де зосереджувались ремесла й торгівля, куди скоріше просякали гуманістичні ідеї, де організовувались братства і швидше зростала

національна самосвідомість.

Найбільшою дерев’яною будовою XVIII ст. — заввишки близько 65 метрів, був Троїцький собор у Новомосковську. Спорудив її в 1773-1779 рр. народний майстер Яким Погребняк який, за переказами, перед тим як будувати церкву, зробив модель її з ситняку. Це єдиний в українському дерев’яному будівництві приклад дев’ятикамерної церкви з дев’ятьма банями.

Досягненням українського монументального зодчества стали

муровані п’ятидільні храми. Кращою такою спорудою Слобожанщини є Спаський собор в Ізюмі (1684 р.). В ізюмському соборі збереглися фрагменти монументальних фрескових розписів, які свідчать про їх високий художній рівень. У деталях собору в Ізюмі помітна подібність до деталей харківського Покровського собору. Беручи до уваги спорідненість об’ємних форм та деталей, а також майже одночасне спорудження цих церков, можна припустити, що їх будував один майстер, або група народних майстрів під одним спільним керівництвом.

Естетичні риси української архітектури найяскравіше виявились у будівлях стилю бароко. Українське бароко поширюється у XVII ст. й досягає розквіту у XVIII ст. Архітектурним шедевром світового значення у стилі бароко справедливо вважається Андріївська церква у Києві (1746-


1753 рр., проект В.Растреллі, забудова І.Мічуріна).Собор прекрасно вписаний у місцевість: з Подолу здається, що храм пливе у повітрі, а силует його обіймає увесь горизонт. Кожна деталь спрямована на купольне завершення храму. Гармонійно поєднані кольорові елементи споруди: білий колір колон чергується з блакитним фоном та золотом на куполах. За проектом Растреллі у Києві збудовано ще одну перлину барокового стилю

– Маріїнський палац (1752-1755).

У бароковому стилі споруджено Георгіївський собор Видубицького монастиря (1696-17010, браму Зборовського в ансамблі Софійського собору Києва (1746-1748), Троїцький собор у Чернігові, Хрестовоздвиженський у Полтаві (XVIII ст.). Козацьке бароко знайшло

відображення в багатьох храмах на території Лівобережної України, зведених на честь козацьких перемог: Миколаївський собор у Ніжині

(1668), Вознесенський собор у Переяславі (1700), Катерининська церква у

Чернігові (1715) та ін..

До середини ХVІІІ ст. архітектура стилю бароко в Україні досягла найвищого розквіту. Але, поступово вичерпавши своє суспільне значення,

естетичні й мистецькі можливості, наприкінці століття бароко

поступається своїм місцем новому стильовому напряму – класицизму. Будівництво визначалося загальнодержавними потребами й інтересами панівних класів і спрямовувалося на спорудження фортець, перебудову старих і створення нових міст, поселень, поміщицьких садиб, формування культових і світських архітектурних ансамблів. У цивільному будівництві виникли нові типи адміністративних, громадських, житлових споруд.

У декоративних оздобах будівель особливо цікавих форм набув ліплений орнамент. Інколи він мав геометричний характер у поєднанні з елементами класичних профілів. У деяких випадках замість геометричних мотивів чи разом з ними застосовували рослинні мотиви як абстрагованого характеру — акант, пальмову гілку, так і взяті з місцевої флори — квіти соняшника, троянди, особливо часто — грона та листя винограду, жоржини, дзвіночки і навіть овочі та плоди.

Кращі риси українського будівельного мистецтва нової доби розвинув вихованець Київської академії І.Г. Григорович-Барський. За його проектами споруджено полкову канцелярію в Козельці (1760-1767 рр.),

собор Красногорського монастиря в Золотоноші (1757 р.), церкву в с. Лемешах (1761 р.), а в Києві – надбрамну церкву з дзвіницею в Кирилівському монастирі (1750-1760 рр.), Покровську церкву (1766),

церкву Миколи Набережного на Подолі (1772 р.). На цих спорудах можна простежити перші паростки архітектури стилю класицизму. Національна своєрідність українського класицизму виявлялась у збереженні кольорової гами споруди, типової для бароко (блакитний з білим і золотим).

До кращих архітектурних ансамблів, створених наприкінці ХVІІІ ст. на Лівобережжі, належали палаци К.Г. Розумовського в Батурині


(архітектор Д.Камерон), і П.Завадовського у Ляличах (архітектор

Д.Кваренгі). Вражали красою та довершеністю палацово-паркові ансамблі польських магнатів у Білій Церкві, Тульчині, Умані.

Уманська «Софіївка» – найвідоміший парковий ансамбль – це поема

із каменю, води, зелені, архітектурних споруд і скульптур. Парк, що розкинувся на площі близько 170 га, і сьогодні вражає своєю неповторною

красою і загадковою романтичністю. Він був створений власником міста

Умані польським графом Ф.Потоцьким як подарунок красуні-дружині, гречанці Софії. Кожний куточок парку овіяний міфами й легендами стародавньої Греції та Риму, пов’язаний з переказами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких.

Класицизм в Україні остаточно сформувався наприкінці XVIII ст. під впливом російської архітектурної традиції. Виникають нові міста

Новоросійського краю, які забудовуються відповідно до принципів регулярного планування: Катеринослав (1784, тепер Дніпропетровськ), Маріуполь (1779), Миколаїв (1784), Херсон (1778), Одеса (1794).

В українському живописі ХVІІ-ХVІІІ ст. знайшли подальший розвиток тенденції, які намітилися ще на зламі ХVІ-ХVІІ ст. Поступових

змін зазнають традиційні форми церковного живопису, який набуває виразно національного характеру. Поряд з церковним широко розвивається світський живопис, особливо портретний. Стриманість і певну сухість канонічних схем заступають реально відчуті, життєві образи. Якщо до середини XVII ст. живопис найбільшого розвитку досяг на західних землях

України, то пізніше провідну роль відіграють Придніпров’я та

Лівобережжя, де бурхливо розквітає мистецьке життя. Одним із значних мистецьких осередків стала Києво-Печерська лавра, яка мала своїх живописців, граверів, а з XVIII ст. і малярську школу. Важливого значення в розвитку мистецтва набула Київська академія, в якій чималу увагу приділяли художньому вихованню учнів. У Києві викристалізувались ті основні загальні риси, які стали характеризувати стиль українського живопису цієї епохи. Поряд із Києвом велику роль відіграли Чернігів, Ніжин, Переяслав і Новгород-Сіверський.

Нові жанри живопису — побутовий, пейзажний, натюрморт, не виділившись остаточно в самостійні категорії, знайшли певний розвиток

лише як складові частини релігійних та історичних композицій. Світлотіньові прийоми також застосовувалися досить обмежено. Кольори зберегли свою силу і насиченість.

Український живопис цього періоду розвивався у формах монументального настінного розпису, станкового іконопису, портрета. Настінному живопису на даному етапі властиве певне зниження монументальності й піднесеності, на зміну яким приходять декоративність, витончена барвистість, ліризм образів. Великого поширення набувають


сюжети «страшних судів», у яких, мабуть, найяскравіше виявився народний дух та антифеодальна спрямованість мистецтва того часу.

Центром київської школи монументального живопису були малярні Києво-Печерської лаври. Лавра на той час відігравала певну роль у боротьбі українського народу проти католицької Польщі. Тому великого

значення надавали в Лаврі не лише друкуванню та поширенню полемічної літератури, а й малярству. Борючись за зміцнення свого впливу на українське населення, Лавра не чинила опору проникненню народних традицій у творчість своїх майстрів, які не відгороджувались і від західноєвропейського мистецтва, використовуючи окремі його здобутки.

У другій половині XVII та у XVIII ст. іконопис залишається

основним видом живопису. Провідна його роль була зумовлена всім змістом української культури, яка мала релігійне забарвлення. Щоправда, на цьому етапі іконопис поступово змінює свій характер, в ньому розвиваються елементи нової іконографії, міцнішають реалістичні риси і виразно визначаються впливи тодішніх мистецьких стилів — бароко, рококо, класицизму, викристалізовуються алегорично-символічний, історичний та пейзажний жанри.

Особливе місце в живописі посідає народне малярство. Вищим і найоригінальнішим видом народного малярства в Україні стає світська народна картина, що обіймає різні жанри малярства — історичний, побутовий, портретний, символічний. Народна картина розкриває світогляд народу, його соціальні, етичні та естетичні погляди, вона є активним ствердженням народних прагнень та ідеалів. Народній картині притаманні реалістичність, простота, дохідливість та переконливість образу. Мова її проста та безпосередня, і тут вона протистоїть пишній репрезентативності багатьох творів церковного та портретного живопису ХVІІ-ХVІІІ ст. За своїм змістом народна картина була головним чином історичною та побутовою. Існував також народний портрет, народна сатирична картина.

Діставши значне поширення на всіх українських землях, народна картина особливо була поширеною на Лівобережжі та Київщині. Чільне

місце посідає в ній образ козака-бандуриста. Сюжет цей має давнє

походження, а починаючи з XVIII і до кінця XIX ст. набуває великої популярності на території Чернігівщини, Харківщини, Полтавщини і

значно менше — на Правобережжі. Козака-бандуриста зображували на пічних кахлях, скринях, на дверях і стінах будинків, але найчастіше — у

писаних на полотні картинах. Стала традиція у розв’язанні образу, розмаїтість зображень і текстів свідчать про довгий і складний шлях розвитку цієї улюбленої в народі картини. При всій своїй узагальненості образ козака-бандуриста був дуже близьким до тогочасної дійсності. Козак-воїн — захисник батьківщини, і водночас, творець та виконавець дум і пісень, — був втіленням непереможної сили народу, його віковічної


боротьби проти соціального гніту та чужоземних поневолювачів. Образ козака-бандуриста ототожнюється з улюбленими в народі героями — Іваном Нечаєм, Семеном Палієм, Максимом Залізняком.

З останньої чверті XVIII ст. провідним стилем в українському живописі став класицизм, тісно пов’язаний з російським мистецтвом

середини і кінця XVIII ст., з діяльністю Петербурзької академії мистецтв, заснованої у 1757 році. Академія відразу стала тим осередком, де одержували художню освіту юнаки з різних місцевостей тогочасної російської імперії. Серед перших видатних її вихованців були українці А.Лосенко, Г. Сребреницький, К.Головачевський, І. Саблуков. Останній у

70-х роках XVIII ст. керував художніми класами Харківського колегіуму.

Цей новий стиль у мистецтві поширився, насамперед, на суміжні з Росією східні землі України — на Полтавщину, Південну Україну і особливо на Слобожанщину. Першою пам’яткою, де вже стають помітними риси нового стилю, є живопис Андріївської церкви у Києві. Загальне розміщення цих розписів та їх виконання належать відомому російському художнику О.Антропову. Над розписами Андріївської церкви Антропов працював разом з Г. Левицьким-Носом та його сином

Д.Левицьким. Живопис Андріївської церкви справив чималий вплив на подальший розвиток мистецтва іконопису.

Історично-батальний жанр живопису в Україні не був цілісним і єдиним у своєму спрямуванні. Він мав певні відмінності, залежні від того соціального середовища, з яким був пов’язаний. Це визначило його зміст і

художню форму. Загалом у ньому відображено ту віковічну боротьбу, яку

вів український народ з польськими феодалами, а також з іншими поневолювачами-чужоземцями.

З другої половини XVIII ст. значно посилюється вплив на розвиток тогочасного українського мистецтва російських художніх шкіл. Цей вплив закономірно поєднувався з дальшим розвитком тих традицій, які існували на території України і надалі виявлялися в розвитку образотворчого мистецтва, зокрема портретного жанру. До кінця XVIII ст. зберігаються

всі, що були на попередньому етапі розвитку, різновиди цього жанру. В межах традиційних композиційних схем створювали національно забарвлені, позначені уже й новими віяннями, часом дуже виразні образи.

З кінця XVIII ст. починається новий період в історії українського портрета. Він пов`язаний з творчістю найвидатніших майстрів українсько- російського класичного живопису кінця XVIII ст. Дмитра Левицького і

Володимира Боровиковського. Вони спочатку навчалися в Україні, а потім в Петербурзькій академії. Їх портрети є кращими зразками живопису того часу в Російській імперії.

Декоративне мистецтво швидше, ніж інші галузі мистецтва, сприймало передові художні ідеї. Вироби ужиткового мистецтва здебільшого невеликі, тому їх легко перевозити. Було багато умов, які


сприяли їх міграції у межах однієї країни або з однієї країни в іншу. Цей процес особливо пожвавився в XVII і XVIII ст., коли населення пересувалося з Волині та Правобережжя на Лівобережжя й Слобожанщину, а наприкінці XVIII і на початку XIX ст. — з Центральної і Північної України в південні степи, у нові міста на Чорноморському узбережжі. Крім того, під час воєн багато зброї, одягу, похідного обладнання потрапляло до рук переможців. Часто коштовні вироби декоративно-ужиткового мистецтва потрапляли з однієї країни в іншу як подарунки або пожертвування на спорудження чи обладнання храмів. В Україні такий обмін з Росією і Молдавією інтенсивно відбувався в XVII ст.

Українська музика пройшла великий і складний шлях. Період ХVІІ-

ХVІІІ ст. позначений високими здобутками вітчизняної музичної культури. В церквах і монастирях виникли хорові колективи, пишне і барвисте звучання яких протиставлялось хоровій та органній музиці католицьких костьолів. У середній і вищих школах (зокрема, Києво-Могилянській академії) виховувалися регенти і співаки, які піднесли українську музику на справді високий художній і професіональний рівень.

У 1738 році в м. Глухові було відкрито музичну школу, в якій навчали партесному (багатоголосному) співу, грі з нот на скрипці, бандурі.

Теоретичні засади партесного співу розробив у посібнику «Граматика

музикальна» український композитор, хоровий диригент і педагог

М.Дилецький.

Хорова музика релігійного змісту не була ізольована від інших галузей національної культури — літератури, живопису, архітектури.

Примітною властивістю культового хорового співу є його тісний зв’язок зі стилістикою народнопісенної культури. Найяскравіше такий зв’язок проявився у творчості видатних майстрів хорової музики XVIII ст. — М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя, спадщина яких є найціннішим надбанням вітчизняної культури.

У другій половині XVIII ст. поширюються романси – жанр камерної вокальної музики. Пісні-романси виконувались у супроводі фортепіано або

гітари. Вони втілювали ліричні, гумористичні роздуми про людину, щастя, життя. Найяскравішим зразком пісенно-романсової творчості стала пісня

«Їхав козак за Дунай» С. Климовського. Популярними були також пісні-

романси «Дивлюсь я на небо» М.Петренка, «Всякому городу нрав і права» Г.Сковороди.

Музика відігравала важливу роль і у шкільній драмі, яка набула

значного розвитку в ХVІІ-ХVІІІ ст. у навчальних закладах, зокрема у Київській академії. У драмі широко застосовувалися хори, що здійснювали функцію коментатора подій або виступали як моралізаторський чинник. У першій половині ХVІІІ ст. шкільна драма досягла найвищого рівня і, по суті, завершила шлях свого розвитку. Давній український театр є продуктом шкільної освіти й тісно пов’язаний з театром європейським.


Духовна драма перейшла в Україну через польське посередництво і почала культивуватися у стінах Києво-Могилянської академії. Тут вона стала не стільки знаряддям релігійної пропаганди, скільки засобом розвитку ораторських і літературних здібностей учнів, необхідним компонентом шкільної освіти. До середини ХVІІІ ст. в Україні з’явилося понад 30 діалогів і шкільних драм. Авторами їх були здебільшого викладачі Києво- Могилянської академії.

Без сумніву, шкільна драма відіграла позитивну роль в історії української театральної справи. Та особливе її значення полягає у тому, що вона дала поштовх до розвитку такого жанру, як інтермедії — невеликі сценки, що ставилися між актами драми. Це були побутово-етнографічні,

сповнені народного гумору та пісенності сценки. До кожної з шкільних драм додавалося по кілька інтермедій. Автори їх невідомі, очевидно це

були студенти і випускники Києво-Могилянської академії, які добре знали народне життя. Написані інтермедії живою народною мовою. І хоч це твори невеликі за обсягом — всього 70-100 рядків, значення їх в історії української драматургії перевершило значення шкільних драм. Поетика і образи інтермедій були використані в українській драматургії ХІХ ст.

Тривалий шлях розвитку пройшла українська інтермедія. І.Я. Франко зазначав, що для української літератури вона важила дуже багато. Шкільна поетика майже не давала ніяких рекомендацій щодо написання інтермедій. Але це дітище шкільного театру виросло в цікавий і оригінальний жанр драматургії, пройшло шлях розвитку від суто розважального до

соціального твору, ставши тим літературним жанром, в якому образно

розкривались різні грані життя українського народу, поклало початок українській комедії.

Одночасно з шкільним театром в Україні існував і ляльковий різновид театрального мистецтва — вертеп. Документально його побутування засвідчене вже у середині XVII ст., але вертепні тексти дійшли до нас лише з другої половини ХVІІІ ст. Авторами і популяризаторами вертепу були мандрівні дяки, студенти Києво-

Могилянської академії.

Вертепне мистецтво виразило прагнення народу до волі і незалежності, розкрило багатство духовної культури народу. За своєю

будовою, сценічними прийомами, за ідейною спрямованістю текстів український вертеп виділяється серед інших лялькових театрів світу. Коріння лялькової гри сягає у далеке минуле східних слов’ян.

Лялькові вистави здавна культивувались народними артистами- скоморохами. Про це неодноразово згадується у російських, українських і білоруських фольклорних творах, літературних пам’ятках; образи скоморохів знаходимо у давньому живописі (розписи на стінах церков та монастирів); відомі такі назви сіл в Україні, як Скоморохи, Скоморошки.


Необхідною передумовою виникнення вертепної драми була відносно розвинена масова театральна культура. Важливу роль у сприйнятті народною культурою України нового для неї виду мистецтва відіграла наявність у цій культурі цілком сформованих драматургічних елементів, що виступали важливим компонентом обрядових дійств,

народних ігор тощо. Не менше значення мало поширення грамотності, за рівнем якої Україна в середині XVII ст. не поступалася передовим європейським країнам, дивуючи цим іноземних мандрівників.

У 40-х роках ХVIII ст. виникають нові форми народного театру. Його розвиток ішов по лінії поглиблення демократичних принципів, що

були свого часу характерні для мистецтва скоморохів. Жодний ярмарок не

обходився без видовищ. Саме тут відкривався широкий простір для діяльності окремих груп, що складалися з двох-трьох мандрівних лицедіїв – нащадків скоморохів. Вистави являли собою здебільшого поєднання кількох інтермедій з гострими сатиричними жартами. Крім вистав, увагу глядачів привертали гімнасти, лірники, кобзарі, дресирувальники тварин. Поступово накопичувався досвід, визначалося коло жанрових і стильових ознак нового виду театрального видовища. Так формувався театр балагану, перші вірогідні відомості про який припадають на 60-ті роки ХVIII ст. Балагани мали своєрідну напівкруглу архітектурну конструкцію. Перед входом до них була спеціальна надбудова – невеличка естрада. Творцем театру балагана була молодь з числа постійних мешканців міста. Це були ремісники, різночинці, колишні студенти і окремі заїжджі лицедії. Театр балагана використав мистецьку спадщину своїх попередників, зокрема, досягнення і сценічну техніку шкільної драми та зарубіжного професійного театру.

Таким чином ми бачимо, що українська культура другої половини ХVII-XVIII ст. продовжувала розвиватися у традиціях попереднього часу. Культура доби бароко є одним з найвищих досягнень національного мистецтва. Соціально-економічний розвиток, взаємовпливи та взаємозв’язки слов’янських народів зумовили багатство і розмаїтість

культури в Україні. Поступово відходили старі традиції та ідейно- естетичні концепції. Культура дедалі більше набувала національних та оригінальних рис. Цього часу починаються процеси становлення

української нації, які супроводжувалися формуванням національної самосвідомості. Багаті надбання української культури не поступалися найкращим зразкам світової культури.

 

 


Читайте також:

  1. АРХІТЕКТУРА
  2. АРХІТЕКТУРА
  3. АРХІТЕКТУРА
  4. Архітектура Linux
  5. Архітектура SWIFT
  6. Архітектура АСКД
  7. Архітектура баз даних
  8. Архітектура в стилі рококо
  9. Архітектура в стилі рококо
  10. Архітектура Грецького театру
  11. Архітектура і образотворче мистецтво Русі.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Теми рефератів | Становлення професійного театру і професійної музики.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.