Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича

Pp. Тимчасовий розпад Галицько-волинського князівства, викликаний загибеллю Романа Мстиславовича і посиленням боротьби бояр за владу

Бояри прогнали малолітніх синів Романа - Данила і Василька - та взяли владу в свої руки. Під боярським пануванням земля опинилась в безладі, чим скористалися поляки та мад'яри, які захопили Галич та Володимир і задумували поневолити всю Галичину та Волинь.

Угорський король Андрій II посадив на галицький престол свого малолітнього сина Коломана, а польський князь Лешко Краківський заволодів Перемишлем і прицілювався на решту волинських земель. Щоб послабити позиції угорського короля, він скористався з невдоволення галичан свавіллям угрів у Галичі й запросив на галицький престол новгородського князя Мстислава Удалого. На чолі загартованої кінної дружини Мстислав Удалий у 1219 p. з допомогою міщан вигнав угорський гарнізон з Галича.

З появою Мстислава Удалого на західноукраїнських землях створилися сприятливі умови для боротьби проти експансії Польщі. Тим більше, що 18-річний Данило одружився з дочкою Мстислава Удалого Ганною. Спираючись на волинське боярство, молодий князь у 1219 p. визволив від польських феодалів Берестейщину і Забужжя, у 1225 p. відвоював у поляків Луцьк і Пересопницю з округами й розпочав боротьбу з ворожою йому галицькою олігархією за Галицьке князівство. Кілька разів він брав і вимушено залишав Галич, аж доки в 1238 p. не утвердився в ньому остаточно. Для зміцнення відродженої Галицько-волинської держави надзвичайно важливе значення мав захист її західних кордонів. Навесні 1238 p., під Дорогичином, Данило розгромив тевтонських лицарів Доброжинського ордену, які загрожували його державі, й навіть захопив у полон їхнього магістра Бруно.

2. б). Розквіт та поступовий занепад Галицько-волинського князівства.

У 1239 p. Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак, в період, коли Данило вже відбудував свою державу, на руські землі напали монголо-татари, які після зруйнування в грудні1240 p.Києва пішли походом на Волинь і Галичину. Данило змушений був визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлювати економіку. Але коритися Данило не думав і готував сили для боротьби проти Золотої Орди. У руслі цієї антимонгольської політики князь: • уклав союз з угорським королем; • уклав союз з папою римським: папа обіцяв допомогу Данилу організацією хрестового походу проти монголо-татар, а Данило обіцяв церковну унію з Римом. У 1253 році він отримав від папи римського королівську корону, однак обіцяна йому допомога не надійшла;• організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові - заснував Холм і Львів (перша літописна згадка про м. Львів належить до 1256 p.).

Але антимонгольська політика Данила зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити відновлені ним укріплення міст. Це справило гнітюче враження на Данила і прискорило його смерть у 1264 p. Але головної своєї мети Данило не досяг - не зміг добитися визволення держави від монголо-татар. Українська історіографія вважає Данила Галицького одним із найвидатніших руських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі.

1264-1340 pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за спадкоємців Данила Галицького, поступове політичне ослаблення князівства.При формальному збереженні єдності, князівство фактично розпалося і поступово втрачало колишню велич. У цей період князювали сини Данила — Шварно (1264 – 1269 рр.) 1269 pp.) і Лев (1264-1301 p.), син Лева І - Юрій (1301-1308 pp.), сини Юрія І - Андрій та Лев ІІ(1308-1323 pp.). Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Особливе місце у цій політиці відводилося Польщі, Тевтонському ордену та Литві, підтримка яких могла забезпечити незалежність від Золотої Орди.

Андрій та Лев II закріпили політичні стосунки з Литвою династичним шлюбом доньки Андрія та Любарта - сина великого князя литовського Гедиміна (1316-1341 pp.). Цей шлюб виявився однією із передумов литовського панування в українських землях.

Останнім галицько-волинським князем став племінник Андрія та ЛеваII - Юрій II Болеслав (1323-1340 pp.). Він був українсько-польського походження (мати - сестра Лева П та Андрія, батько - польський князь Тройдент), був охрещений в католицькій вірі й отримав ім'я Болеслав. Коли ж з'явилася можливість зайняти галицько-волинський престол, Болеслав перейшов у православну віру і взяв ім'я Юрій. З його кандидатурою погодилися і бояри, і татари. Юрій II Болеслав, вихований на західній культурі, здійснював прозахідну політику:

сприяв переселенню німців і поляків в українські землі, лояльно ставився до католицтва і його поширення в Україні. Невдоволені бояри отруїли князя. Смерть Юрія II була трагедією для України: він не мав спадкоємців, і престол перейшов до його зятя - литовського князя Любарта.

Галицьке-Волинське князівство опинилося в складі Великого князівства Литовського. Боротьбу за українські землі розпочав і польський король Казимір Великий, захопивши у 1349 p. частину Галичини У цю боротьбу вступила і Угорщина, яка володіла Галичиною з 1370 по 1386 рік.Галицьке-Волинське князівство, будучи ослабленим боротьбою з татарами, боротьбою між боярами та князями, стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав і не змогло відстояти незалежність. Таким чином, після 1340 p. Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі були поділені між сусідніми державами.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історичне значення Київської Русі.	\|	Первісне мистецтво на території України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.