Велика депресія 1929–1933 рр. і економічний розвиток країн у 30-х рр. ХХ ст. Виникнення кейнсіанства

У 1929–1933 роках капіталістичний світ переживав найжорстокішу економічну кризу. Це була найглибша і найбільш руйнівна за своїми наслідками криза з усіх, котрі знала історія капіталізму.

За роки кризи обсяг промислового виробництва в капіталістичних країнах скоротився на 38 %, а сільськогосподарського – на одну третину. Була дезорганізована кредитно-грошова система. Різко зросла армія безробітних. Їхнє число склало більш 30 мільйонів чоловік.

Гігантські масштаби і руйнівна сила кризи 1929–1933 рр. пояснюються тим, що це була не звичайна, циклічна криза, що час від часу вражали капіталістичну систему, а криза самої системи монополістичного капіталізму. На тому рівні розвитку продуктивних сил, що існував наприкінці 20-х років ХХ ст., при тому рівні міжнародного поділу праці і капіталістичної інтеграції, капіталізм уже не міг існувати на основі старого механізму виробництва. Закони вільного ринку перестали працювати. Монополії, зацікавленні в збереженні високих прибутків, проводили політику високого завищення цін, тобто порушували ринкові закони. У зв’язку з цим варто підкреслити, що рівень монополізації виробництва в США до 1929 року склав близько 70 %, а більш 1000 найменувань основних видів промислової продукції вироблялося на 1–2-х підприємствах країни.

24 жовтня 1929 року в Сполучених Штатах почалася небачена паніка на Нью-Йоркській фондовій біржі. Курс акцій стрімко покотився вниз. Падіння курсу акцій продовжувалося більше трьох років. У результаті до середини 1932 р. загальний обсяг акцій, що котирувалися на біржі, склав 19 млрд. дол., що майже в 4,3 рази менше рівня початку жовтня 1929 року. За чотири роки кризи розорився 5671 банк, тобто п’ята частина всіх банків країни. Мільйони дрібних вкладників втрачали свої заощадження і перетворювалися в жебраків. Гігантська руйнівна сила кризи проявилася насамперед у винятково різкому падінні виробництва в промисловості. Виплавка сталі знизилася за роки кризи більш ніж у чотири рази. Падіння виробництва в автомобілебудуванні склало 80 %.

Криза в промисловості викликала погіршення стану робітників. За даними „Асоціації по дослідженню проблем праці” до кінця 1932 року в США не мав роботи кожен третій робітник. Дуже широкого поширення отримало часткове безробіття. Реальна заробітна плата знизилася в середньому на 51%

Катастрофічно погіршився на початку 30-х років стан фермерів. Ціни на продукти сільського господарства до 1932 року упали в 3–4 рази. Особливо важкою виявилася для фермерів сплата відсотків по заборгованості і податків. У 1932 році вони поглинали до 40% доходу фермерів. Те, що криза з особливою силою проявилася в США, було наслідком посилення нерівномірності розвитку капіталізму, а також того, що після першої світової війни значно зросла частка США у світовому капіталістичному виробництві.

Виникнувши в США, криза стала швидко переростати у світову економічну кризу. Позначився великий експорт її капіталу, натиск її промисловості і сільського господарства на світовий ринок збуту. Зростаючий ввіз в США сировини і напівфабрикатів, фінансова залежність ряду країн від американських банків, дія міжнародних монополій під егідою фінансових магнатів США – усе це поставило західноєвропейські, південноамериканські й азіатські країни під сильний вплив тих процесів, що відбувалися в економіці США.

З 1929 р. по 1933 р. у влади в США знаходилася адміністрація на чолі з президентом Гувером. Уряд, покликаний „кабінетом мільйонерів”, піклувався в основному про благополуччя монополій і ігнорував соціальні програми. У результаті, у 1933 році Гувер програв у боротьбі з іншим кандидатом у президенти – Ф. Рузвельтом.

Для того, щоб усунути цю небезпеку, щоб утримати суспільний порядок необхідно було перебороти страшні наслідки кризи. Силою, здатною це зробити була держава.

Активне втручання держави в економіку дозволило провідним капіталістичним державам вийти з кризового стану. Історія знає два варіанти виходу з кризи в 30-х роках ХХ століття. Перший з них – встановлення фашистської диктатури, повне підпорядкування економіки тоталітарній державі, орієнтування її на військові потреби. Другий шлях – реформування економіки одночасно з рішенням соціальних проблем. Найбільш яскравим прикладом виходу з кризи мирним шляхом, без встановлення диктатури, є „новий курс”президента СШАФранкліна Рузвельта.

Теоретичною базою „нового курсу” стали погляди англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса. Основна його ідея – необхідність активного втручання держави в економічне життя, формування такого державного бюджету, доходи якого дозволяли б ефективно втручатися в економічний розвиток, згладжувати соціальні протиріччя. Дж. Кейнс вперше в економічній теорії порушив питання про необхідність переходу до державного регулювання економіки, приділяючи першочергову увагу пошукам способів пом’якшення економічних криз і масового безробіття.

Основу будь-якої економіки складає фінансова система. Тому першим із законодавчих актів, прийнятих конгресом був „Надзвичайний банківський акт”. Були закриті усі банки і проведена ретельна ревізія. У результаті одержали право продовжити роботу тільки платоспроможні банки (приблизно ¹/₃ від існуючих).

Інші фінансові заходи уряду Рузвельта (скасування золотого стандарту, зосередження в руках держави золотого запасу США, девальвація долара) були спрямовані головним чином на збільшення фінансових ресурсів держави і на посилення її регулюючих функцій.

Ядром „нового курсу” було реформування промисловості. Згідно прийнятого конгресом „Закону про оздоровлення національної промисловості” була створена Національна адміністрація оздоровлення промисловості на чолі з генералом Джонсоном. Вона провела примусове картелювання промисловості на чолі з генералом. Було створено 17 промислових груп, для них установлені ціни, умови кредиту, обсяг випуску продукції і ринки збуту. Заборонявся продаж продукції нижче встановлених цін.

Був установлений мінімум заробітної плати і максимальна тривалість робочого дня. Укладання колективних трудових договорів стало обов’язковим.

У результаті введення цих законів уже навесні 1934 року почалося піднесення виробництва в промисловості. Підприємства, що цілком виконували закони одержували право пільгового збуту продукції. Виконання цих законів дозволило найбільш правильно переорієнтувати економіку з урахуванням можливостей збуту продукції й інтересів держави.

Іншою серйозною проблемою для США була величезна армія безробітних. Для врегулювання цієї проблеми була створена Адміністрація суспільних робіт на чолі з міністром внутрішніх справ Г. Ікенсом. Навесні 1933 р. почали створюватися трудові табори для безробітних. У них було зайнято понад 10 мільйонів чоловік. На здійснення програми суспільних робіт уряд виділив 13 мільярдів доларів. На початку 1934 р. була утворена Адміністрація цивільних робіт на чолі з Г. Гопкінсом. Вона забезпечила роботою ще 4 мільйони безробітних.

Важливою складовою частиною „нового курсу” був закон про допомогу фермерам, прийнятий 12 травня 1933 року. Щоб домогтися підвищення цін на продукти сільського господарства, фермерам пропонувалося укласти контракти з державою на предмет скорочення посівних площ і поголів’я худоби. Згода на укладання контракту надавала право на одержання премії. Джерелом цих субсидій став податок на первинну обробку сільськогосподарських продуктів, тобто в кінцевому рахунку – податок на споживачів.

Закон про допомогу фермерам передбачав також рефінансування фермерської заборгованості. З цією метою була створена Адміністрація фермерського кредиту, що почала видачу позик фермерам-боржникам по більш низьких відсотках. За 1933–1935 роки загальна сума позик склала 2 млрд. доларів. Ці засоби зміцнили в першу чергу великі фермерські господарства. Що стосується дрібних фермерів, їхнє становище не покращилося.

Одночасно з економічними заходами уряд США вживав заходи по захисту прав трудящих. У липні 1935 р. був прийнятий закон про трудові відносини. Заборонялося переслідувати робітників за створення профспілок і участь у страйках. Права профспілок підтверджувалися законом. Одночасно підприємцям заборонялося створювати компанійські профспілки, що діяли в угоду адміністрації.

Крім того був прийнятий закон про соціальне страхування, що встановлював пенсії для робітників старше 65 років, допомоги з безробіття, пенсії інвалідам, сиротам і вдовам, що втратили годувальників і інші соціальних допомоги.

У дусі „нового курсу” проводилася і зовнішня політика США. З ініціативи Рузвельта в жовтні 1933 р. були встановлені дипломатичні відносини зі СРСР, а 16 листопаду 1933 р. встановлений режим найбільшого сприяння в торгівлі. Цей крок дозволив США придбати перспективного і чесного зовнішньоторговельного партнера, що володіє ємним внутрішнім ринком, і трохи заспокоїти ліву опозицію.

У результаті заходів, початих адміністрацією Рузвельта, до 1936 року кризові явища в економіці США були в основному переборені.

„Новий курс” Ф. Рузвельта припускав реалізацію двох взаємозалежних цільових функцій: першу (тактичну) – вихід США з кризової ситуації; другу (стратегічну) – створення економічних основ суспільства, соціально-орієнтованого ринкового господарства.

З кінця 1929 р. прямо залежну від переважно американських „ін’єкцій” економіку Німеччини охоплює „Велика депресія”.

Заходи уряду по виходу з кризи (економічні): ліквідація системи соцстрахування, введення нових прямих й опосередкованих податків, зростання ввізного мита на сільгосппродукцію, зниження допомог з безробіття, пенсій, посадових окладів держслужбовців, нав’язування в системі тарифних угод всезагального зниження зарплати на 10–15%; політичні – обмеження демократичних прав населення, поступове усунення рейхстагу від вирішення держсправ, зосередження керівництва країною в складі вузької групи осіб при значному впливові військових.

На прохання Німеччини на репараційних конференціях у серпні 1929 р. і січні 1930 р. були прийняті нові плани їхніх проплат, названі „планом Юнга” (за іменем американського банкіра, голови комітету експертів), який передбачав:

- дострокове припинення окупації Рейнської області в 1930 р.;

- скорочення загальної суми репарацій зі 132 до 113,9 млрд. золотих марок з подовженням терміну виплати на 59 років й зі зменшенням щорічних платежів;

- скорочення натуральних поставок в проплату репарацій;

- відміна контролю над німецькою економікою;

- створення Банку міжнародного розвитку (Базель, Швейцарія) для здійснення прийнятих рішень.

Однак криза посилювалась і мала для Німеччини катастрофічні, руйнівні наслідки. Вона перетворилась в країну злиденності, безробіття. Вдало маніпулюючи невдоволенням мільйонів людей, які опинилися в стані безвихідності й відчаю, до влади прийшла нацистська (т. зв. націонал-робітнича соціалістична) партія.

„Велика депресія” у Великобританіїрозпочалася з деяким запізненням й досягла найбільшої глибини у 1933 р., коли виробництво впало на 23% від рівня 1929 р., найбільше вразивши „старі” галузі промисловості: вугільну (спад біля 20%), чавуноливарну (спад більше аніж наполовину), суднобудування. Ціни на сільгосппродукцію впали на 34%, світова торгівля – приблизно на ²/₃. Рівень безробіття сягав від 16,8% у 1930 р. до 25,5% у 1932 р.

Другий лейбористський уряд для виходу з кризи посилював державно-монополістичне регулювання економіки й соціальних відносин (створення спеціального міністерства для боротьби з безробіттям; переселення з постраждалих районів до сільської місцевості й у домініони; організація суспільних робіт; покращення системи страхування з безробіття), проте не добившись покращення економічної ситуації, пішов на деякі обмеження соціальних програм. В березні 1931 р. був висунутий „план Дж. Мея”, за яким дефіцит держбюджету мав покриватись за рахунок економії на пільгах з безробіття й посадових окладах держслужбовців. Однак його публікація викликала відставку уряду. Створений новий „національний уряд” (консерватори, націонал-лейбористи, націонал-демократи) на чолі з Макдональдом вдався до позик в США і у Франції, які (50 млн.ф.ст.) швидко „розтанули”, а отримання нових було зумовлено прийняттям „плану Дж. Мея”. Наступний крок – відміна у вересні 1931 р. золотого стандарту фунта стерлінгів, що призвело до знецінення паперового фунта. З метою зміцнення англійської валюти створювався „стерлінговий блок”, де країни, які до нього входили (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Португалія, Греція, Аргентина, Бразилія, Колумбія, Парагвай, Болівія, Тайланд, Іран, Єгипет) курси своїх валют фіксували у зв’язку з курсом англійського фунта, а їхні валютні резерви зберігалися в основному в Лондоні.

Наступні шляхи виходу з кризи:

- юридичне закріплення суверенітету домініонів;

- введення протекціонізму (окрім товарів з домініонів);

- перегляд репарацій з Німеччини, перелив до неї своїх інвестицій.

Світова економічна криза у Франції розпочалася дещо з запізненням (з осені 1930 р.) ц тривала порівняно довше (до 1935 р. включно) аніж в інших країнах. Ця криза, вразивши архаїчні, неефективні ланки економіки, прискорила їхню структурну перебудову на основі НТП, стала важливим історичним етапом між „класичним” й державно-монополістичним капіталізмом (вихід з кризи здійснювався за класичними кейнсіанськими рецептами).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Світова капіталістична система господарства на початку ХХ ст.	\|	Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнса

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.