Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.

Внаслідок визволення України від польсько – шляхетського панування почалося формування Української держави, при цьому відбулися зміни у поземельних відносинах. Було вигнано магнатів, шляхту, орендарів, а їхні землі, робоча худоба, реманент шляхом займанщини перейшов у користування козаків, селян, міщан, державної адміністрації. Законодавство Речі Посполитої втратило силу і селяни стали вільними.

Істотно вплинули на характер аграрних відносин умови Зборівського (1649р) і Білоцерківського (1651р) договорів. Відновлювалося феодальне землеволодіння і старі форми експлуатації. Шляхта подавала заяви до актових книг на завдану шкоду, збирала чинні, оренди грошима, зерном, худобою і все це відсилала до Польщі. Зросла кількість універсалів Б. Хмельницького, що підтверджували права шляхти на маєтки, заборонялося козацькій старшині привласнювати їх, захищати й приймати до війська шляхетських підданих, перешкоджати урядникам і шляхті збирати податки.

Б. Хмельницький вважав законним права української православної шляхти, яка визнала владу Української держави, на довоєнні королівські надання і взяв їх під захист.

За 1648-1654рр шляхта отримала до 50 гетьманських універсалів на землеволодіння. Кількість їх зросла після узаконення в „Березневих статтях” і „Жалуваній грамоті шляхти” (1654р) привілейованого становища української шляхти.

Права шляхти на земельну власність були підтверджені універсалами Б. Хмельницького від червня 1657р і залишили їм право володіти спадковими маєтками, користуватися ленними довічними наданнями тим, хто „виконав присягу вірності” Війську Запорозькому.

Монастирське землеволодіння існувало на феодальній основі, використовуючи працю залежних селян.

Почало утворюватися старшинське землеволодіння, що існувало в двох формах: приватній (спадковій) і ранговій (тимчасовій). Воно охоплювало Чернігівщину, і середню частину Київщини, землі Київського, Черкаського, Чигиринського полків і рідко траплялося в Брацлавщині, на Полтавщині.

Старшина збільшувала землеволодіння за рахунок займанщини, купівлі землі у козаків, селян.

Зросло землеволодіння Б. Хмельницького, який мав у спадковій власності хутір Суботів. Від польського короля він отримав міста Медведівку і Жаботин, село Кам’янку, Новосільці, землі за Чигирином, від російського царя – м. Гадяч з селами.

За Московсько – Переяславським договором 1654р лише гетьману надавалося право спадкового володіння.

Визвольна війна змінила становище селян. Вони добилися особистої свободи, права змінювати місце проживання, вільно вступати до козацького стану. На перешкоді стояло лише майнове становище, бо військова служба здійснювалася за власний кошт. Незалежні селяни записувалися у міщани.

Гетьманським універсалом від 2 липня 1648р заборонялося записуватися в козаки монастирським селянам. Певний час існувала тенденція відокремлення реєстрового козацтва від селян і міщан (літо 1650р).

Селяни платили визначені гетьманською владою податки і виконували повинності на утримання війська і адміністративного апарату.

Отже, на території Української козацької держави було знищено велике і середнє феодальне землеволодіння, монополію магнатів, шляхти і церкви на землю, яку почали вільно продавати і купувати. Панівними стали такі форми земельної власності, як державна і козацька. Поступово формувалася старшинська власність, хоча і в незначних розмірах – будинки, хутори, млини, слободи, окремі села. Відстояла свої давні права на землю дрібна і середня православна українська шляхта. Збереглася і зросла земельна власність православних монастирів і духовенства.

Важливим досягненням стало визнання селянської власності.

XVI- XVIIІст. були періодом активних міграційних процесів та освоєння нових земель. Основний рух спрямувався з Правобережної та Західної України на Лівобережну і Слобідську. Особливо масового характеру він набув у 70-90-х роках XVIIІст. Після війни між Росією і Туреччиною, а також у 60- на поч.. 70-х р XVIIІст.

На територію Лівобережної і Слобідської України спрямувався потік утікачів із Росії. Переселялись також білоруси, молдавани, болгари, серби, грузини, німці. Населення Лівобережної України переселялося на правий берег Дніпра. Освоювалися землі басейнів річок Оскол, Красна, Деркул, Коломак, Мож і Донець. Міграція і заснування нових населених пунктів мали стихійний (народний) та спеціально організований характер, що визначався царським урядом і місцевою владою.

Отже, на кін. XVIIІст. в основному завершилося формування національної території України.

Втрачаючи політичні права у сфері автономії старшина і шляхта намагалися забезпечити економічну незалежність і зосередити увагу на нагромадженні земельних володінь і організації господарства. Економічною основою її панівного становища в суспільстві була земельна власність. Шляхта мала ті самі економічні й політичні права, що й старшина. Вона поступово розчинилася в її середовищі, займаючи посади в гетьманській адміністрації. Деякі старшини отримали шляхетські привілеї. Істотної відмінності з розвитку старшинської і шляхетської землевласності не існувало.

Загальна чисельність старшинських дворів у 20-х р XVIIІст. становила майже 0,5% загальної кількості дворів населення Гетьманщини, а в кінці XVIIІст - до 1%. У сер. XVIIІст старшина Гетьманщини становила майже 21тис. осіб.

Гетьманський уряд свою політику спрямовував на зміцнення старшинського землеволодіння, в якому вбачав свою опору.

Царський уряд підтримував панівне становище козацької старшини, сприяв зростанню її земельних володінь і привілеїв, але одночасно обмежував практику роздавання маєтностей гетьманами, запроваджував порядок наділення і затвердження придбаних земель лише за царськими указами та одноосібне.

Головним розпорядником земель, що стали власністю Війська Запорізького, вважався гетьман, який надавав і забирав, затверджував і скасовував надання полковників і сотників, давав дозвіл на будівництво різних підприємств, пільги на користування ними, дозволив засновувати слободи і поселяти переселенців.

Верховним власником і розпорядником усієї землі був царський уряд. За „Коломацькими статтями” (1687р) гетьмана І. Мазепи, цар мав право затверджувати гетьманські універсали на землі, гетьман не міг розпоряджатись маєтками, визначеними царськими грамотами.

Старшинське володіння землею існувало у двох формах: приватно – спадковій та тимчасово – умовній. Спадкова володіння не залежало від службового становища, воно було об’єктом купівлі – продажу, обміну, дарування, застави при торгових операціях, що фіксувалися у відповідних актах.

Тимчасово – умовне володіння формувалося з царських та гетьманських подань на "ринг", "до ласки військової", "на підпертя дому". Строк на який воно давалося, визначався формулюваннями "до ласки нашої рейментарської і військової" або "до смерті".

Рангові володіння формально вважалися власністю Війська Запорозького і перебували у володінні Генеральної військової канцелярії.

У 30-х р XVIIІст понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини були приватною власністю старшини.

Старшина збільшувала землеволодіння за рахунок козацьких і селянських земель. Продаж землі мав примусовий характер. Землі відбиралися за несплату боргів. Збільшення примусів змушувало селян залишати землі.

Протягом др. пол. XVII – першій пол. XVIIІст значно зросло монастирське і церковне землеволодіння за рахунок придбання й захоплення козацько – селянських та громадських земель.

Гетьмансько – старшинська адміністрація намагалась обмежити монастирське землеволодіння. З подання гетьмана Д. Апостола царський уряд указам 1728р заборонив духовним землевласникам купувати землю, лише приватним особам дозволив заповідати її монастирям. Монастирі мали монопольне право на винокуріння і торгівлю горілкою в своїх маєтках. Церква домоглася права на безплатне володіння частиною громадських земель у вигляді дарувань.

Старшина змушувала козаків безплатно працювати в своїх маєтках: орати землю, косити траву, заготовляти сіно і дрова, доглядати за худобою, брати участь у будівельних роботах, забороняла їм торгувати горілкою, замість своїх рангових селян віддавала козаків на військову службу. Записувала в посполиті.

Селяни Української держави поділялися на приватних, рангових, вільних військових сил і містечок, ратушних, або магістратських. У перші десятиліття після Визвольної війни більшість селян становили жителі вільних військових маєтностей. Проте вже за гетьманування І. Самойловича (1672-1687рр) російський уряд у 1674р заборонив вписувати селян у козацькі реєстри. Гетьман І. Мазепа також не дозволив козацькій адміністрації "в козацтво приймати" посполитих. У 1764р на Лівобережжі було 65,401 козацьких дворів, а селянських – 144,943. У Слобожанщині більшість населення становили посполиті.

Змінилося майнове становище селян. За переписом 1666р селян за господарською ознакою поділили на три групи: орних, які обробляли землю власною худобою; ремісників, бобилів, які не мали робочої худоби або мали вола чи коня.

Основою господарювання, одиницею при ревізіях, сплаті податків було подвір’я, в якому часто мешкало кілька сімей.

Селяни вільних військових сіл вважали землю, яку обробляли, своєю власністю. В др. пол. XVII – на поч XVIIІст її вільно передавали у спадок, дарували, продавали, купували.

Знеземлювання селян відбувалося швидше, ніж козаків. Після Визвольної війни в середині XVIIст 80-90% селян мали землю. Власники наділів передавали землю у спадок, в оренду, купувати та продавати, організовували хутори.

З кінця XVII –протягом XVIIІст відбулися значні зміни в правовому становищі селян. Поступово поширилася та утворилася феодальна рента, зокрема відробіткова.

Відробіткова рента поєднувалася з натуральною і грошовою, розмір яких фіксувався.

З середини XVIIІст наступ на селян посилився. Універсал гетьмана К. Розумовського від 22 квітня 1760р, підтверджений царським указом 1763р, забороняв селянам без дозволу власника маєтку переходити на нові місця.

Отже, аграрний розвиток Української гетьманської держави протягом др. пол. XVII – XVIIІст відбувався під визначальним впливом економіки феодальної Російської держави. Було знищено землеволодіння селян. Повторно утвердилися феодальна земельна власність і кріпосне право. Старшина домагалася спадкової власності на рухоме й нерухоме майно, перетворилася на привілейований стан.

Після остаточного утвердження Речі Посполитої на Правобережжі почалася магнатська колонізація земель. Перша половина XVIIІст – це період утвердження та зміцнення феодальної власності в Правобережній Україні.

Продовжували існувати королівська (державна), магнатська, шляхетська, церковно – монастирська землевласність. Діяв принцип абсолютної неподільної спадкової шляхетської власності. Шляхетська власність заборонялася. Власність на землю давала право влади над підданими. Цей порядок був затверджений Конституцією 1768р у "Правах кардинальних".

Великим землевласникам залишалася польська корона. В Київському воєводстві в 60-х р XVIIІст королівщина становила третину всіх дворів. У Галичині в кінці XVIIІст королівщині належало близько 15% доміній. Фактично королівщиною володіли магнати (за умови сплати четвертої частини прибутків - кварти).

Основним землевласним фондом володіла шляхта. Більшість шляхти отримувала маєтки на умовах васальної залежності, оренди, служила управителями, економами, адміністраторами, у воєнних загонах магнатів.

Великими землевласниками були духовні феодали.

У Закарпатській Україні земельна власність належала угорським, німецьким, молдавським феодалам. У др. пол. XVIIІст у Закарпатті нараховувалося понад 6 тис родин шляхти. У Північній Буковині великими землевласниками були монастирі, бояри молдавського походження. Середні та дрібні землевласники були українського походження.

У Придніпровських районах зберігалося перемінне землеволодіння. Щороку селянським дворам надавалося стільки землі, скільки вони могли обробити, виходячі з наявності робочої сили, худоби.

У Правобережній Україні козацьке землеволодіння було знищене в кінці XVII – XVIIІст. До середини XVIIІст селяни втратили право власності на землю.

Провідну роль в економічному житті України продовжувало відігравати сільське господарство. Хліборобство розвивалося в основному екстенсивне, за рахунок освоєння пусток, луків, заболочених місць, нових земель у Наддніпрянщині, Лівобережжі, Слобожанщині, Північному Причорномор’ї.

Головним знаряддям обробітку земель залишався традиційний український плуг, в який впрягали по три – чотири пари волів, а у легкий німецький – чотирьох коней. Сіяли й збирали врожай вручну за допомогою традиційних знарядь – серпа, коси, грабель, вил, ціпа.

Хліборобство в Україні мало в основному зерновий характер. Як і раніше, культивували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, горох. Встановилася стійка структура посівів.

Зросли посіви технічних культур: коноплі, льону, тютюну. За гетьмана Скоропадського за наказом Петра І була спроба перетворити південну частину Лівобережжя на район високоякісного тютюнництва. З кінця XVIIІст почали вирощувати картоплю і конюшину, ефективно розводили шовкопряд.

Крім зернових і технічних культур селяни вирощували багато городніх культур: капусту, ріпу, гарбузи, часник, цибулю, баштанні культури, пастернак, хрін, петрушку. У фільварках магнатів з’явилися парники.

Відбулися зрушення в садівництві. Зросли площі садів, з’явилися нові сорти, почали застосовувати щеплення дерев. Сади були при кожному домі.

Важливе місце в господарському житті займало вівчарство.

Отже, у сільському господарстві України відбувалися певні зрушення. Розширилися посівні площі, зросло значення зернового господарства, поглибилася спеціалізація окремих районів, важливого значення набули племінна і селекційна робота. Садівництво, сільськогосподарські промисли мали допоміжне значення. Магнати вкладали значні кошти в організацію виробництва. Товарно – грошові відносини сприяли майновій диференціації селянства та козаків. Заможні зміцнювали зв’язки з ринком за рахунок продажу продукції свого господарства, промислової та торгівельної діяльності, застосовували працю наймитів.

 


Читайте також:

  1. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
  2. Абсолютна земельна рента.
  3. Абсолютна земельна рента.
  4. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
  5. Аграрна освіта
  6. Аграрна політика
  7. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  8. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  9. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  10. Аграрна реформа.
  11. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст. | Мануфактурний період української промисловості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.