• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Аграрна реформа.

— Складено «Інвентарі», до яких вносили по­винності селян і розміри податків, які вони мали сплачувати; землевласникам забороне­но збільшувати повинності у порівнянні із зафіксованими.

— Заборона на тілесні покарання, суботню та недільну панщину. Панщина обмежувалася трьома днями на тиждень.

— Селяни були звільнені від особистої залежності й отримали певні громадянські права: брати шлюб, навчати дітей у школах, право на само­врядування. Скасовано поміщицький суд над селянами.

— Із 1789 р. було скасовано панщину (відновлено після смерті Йосифа II).

3. Релігійна реформа.

— Церква була підпорядкована державі.

— Римо-католицька і греко-католицька церкви визнані рівноправними.

— Греко-католики отримали рівні з католиками права на державну службу.

— Було визнано рівні права євреїв з представни­ками інших віросповідань.

4. Освітня реформа.

— У Відні було створено генеральну греко-католицьку семінарію («Барбареум»).

— Відновлено діяльність Львівського універси­тету (1784 р.), при якому відкрито Руський інститут з українською мовою навчання.

— Створено мережу державних початкових шкіл з рідною мовою навчання.

Реформи сприяли:

— політичній модернізації краю;

— посиленню німецького впливу та відстороненню українців від управління;

— поширенню серед селянства та греко-католицького духовенства позитивного ставлення до правлячої династії Габсбургів.

Проте після смерті Йосифа II протягом першої половини XIX ст. прогресивні перетворення були спочатку згорнуті, а потім скасовані його наступ­никами.

Контрреформістська політиканаступних імпе­раторів у 90-х роках XVIII та на початку XIX ст. при­звела до поновлення панщини і зростання селянських повинностей.

Особливості соціально-економічного розвитку Західної України

Західна Україна наприкінці XVIII — у першій по­ловині XIX ст. виконувала роль аграрно-сировинно­го придатка промислово розвинених регіонів імперії, ринку збуту вироблених там товарів.

Характерні риси сільського господарства:

— екстенсивне землеробство, застаріла техніка спричиняли низьку товарність селянських гос­подарств;

— більшість Селян були малоземельними, зростала кількість безземельних селян; багато селян виїзди­ли на заробітки до інших регіонів;

— до селянських повинностей належали панщина, данина, чинші, військова служба (14 років);

— на Закарпатті розвивалося виноградарство, садівництво; у гірських районах поширеними були тваринництво, лісозаготівлі, полювання.

Характерні риси промисловості:

— у промисловості було зайнято близько 2% населен­ня, переважна більшість підприємств належали до ремісничо-мануфактурних;

— переробка сировини відбувалася за межами регіону (нафта, ліс тощо);

— розвиток промисловості пожвавився тільки з 30-40-х років XIX ст. під впливом промислово­го перевороту; парові машини з'явилися тільки в середині 40-х років XIX ст.;

— майже не розвивалися традиційні галузі — шкіря­на, текстильна, лісна, тютюнова — через конку­ренцію німецької та чеської фабричної промисло­вості;

— на західноукраїнських землях було встановлено найдовший в імперії робочий день (14-16 годин) при найнижчому рівні зарплатні та соціального захисту працівників.

Характерні риси торгівлі:

— розвивалася зі зростанням товарного виробництва;

— у Західну Європу та провінції імперії з Гали­чини експортували сільськогосподарську про­дукцію, у Наддніпрянщину — деревину і ткани­ни; з Північної Буковини вивозили вовну, ліс, лля­ну пряжу;

— до середини XIX ст. відбулося зменшення попиту на галицькі товари, скорочення експорту;

— імпорт переважав експорт майже в десять разів;

— купці рідко вкладали накопичені кошти у проми­слове виробництво.

Соціальна структура:

— більшість населення становили селяни;

— українська шляхта була полонізована, румунізо­вана або мадяризована, вищі щаблі суспільноїієрархиї займали іноземці — поляки, угорці, німці;румуни

— інтелігенція була нечисленною

Антифеодальна боротьба на західноукраїнських землях

— Виступи проти землевласника: колективні скарги селян до владних органів, судові процеси селян¬ської громади з феодалом, втечі селян, знищення панських посівів та лук, підпали маєтків, пансь¬ких підприємств, розправа над сільською старшиною.

— Виступи проти урядової адміністрації: відмова сплачувати державні податки, бойкотування рекрутських наборів.

— Селянські повстання, що придушувалися військами (особливо поширені в 30-40-х роках). Селяни захоплювали панські землі, ліси, пасовиська, виганяли чиновників і встановлювали самоврядування. Найбільше повстання відбулося на Буковині під проводом Л. Кобилиці (1843-1844 рр.).

— Рух опришків— традиційна форма збройної бо­ротьби: невеликі загони нападали на панські та державні маєтки, розправлялися з адміністрацією. Рух набув особливого поширення в 1810-1825 рр., але окремі виступи тривали до 1848 р.

— «Холерні бунти» в Закарпатті (1831 р.) мали за привід обмеження пересування селян (каранти­ни) через епідемію холери, проте виступи були

антифеодальними. В результаті в 1836р.у Закар­патті було скасовано частину феодальних повинностей, а деякі інші повинності селянин міг викупи­ти у поміщика; скасовано право поміщика фізично карати селян. Проте основні найтяжчі повинності залишилися.

19. Декабристський рух в Україні.

Національне відродження в Україні

Стадії національного відродження

—Фольклорно-етнографічна:збирання і публікація народних пісень, вивчення історії, звичаїв, мовисвого народу. На підставі вивчення етнографічних особливостей народу формуються аргументи на ко­ристь існування окремої нації.

— Культурно-літературна:відродження мови, боротьба за розширення сфери її використання. Поширення літературних, драматичних, науко­вих творів, написаних рідною мовою. Зростання національної самосвідомості.

— Політична:боротьба нації за звільнення, зарод­ження масового національного руху, який може привести до незалежності нації. Виникнення політичних організацій, програми яких містять вимоги автономії або незалежності.

Основні напрямки визвольного руху в Україні першої половини XIX ст.

— Польський:об'єднував польських патріотів, що боролися за відновлення незалежності Речі Посполитої. Прояви: польське повстання 1830-1831 рр. на чолі з І. Лелевелем, яке по­чалося в листопаді 1830 р. у Варшаві. Поль­ський сейм звернувся до населення Право­бережної України із закликом до повстання. Проте українські селяни повстання не підтри­мали, оскільки вороже ставилися до поляків-поміщиків, а самі поміщики боялися повторен­ня гайдамаччини. Цю суперечність використав російський уряд, пообіцявши селянам свободу за затримку повстанців; у вересні 1831 р. пов­стання було придушене.

— Російський:представники російського дво­рянства домагалися лібералізації імпер­ських порядків. Прояви: повстання декабристів 1825 р.

— Український:об'єднував прибічників боротьби за звільнення від імперського панування.

Декабристський рух в Україні

Причини:

— дворяни розуміють, що кріпацтво і самодержав­ство є головними причинами відсталості Росії;

— вплив війни з Наполеоном 1812 р., яка виховала патріотизм майбутніх декабристів і зблизила їх з народом, та закордонних походів російської армії 1813-1814 рр., що ознайомили росіян із західни­ми революційними вченнями;

— розчарування в Олександрі І, який спочатку спри­яв розробці реформаторських проектів, а після наполеонівських воєн установив реакційний ре­жим;

— вплив міжнародних подій: зростання національно-визвольного руху в Італії, Греції, Іспанії.

Передумови:

— діяльність масонських лож, які об'єднували пред­ставників привілейованої верхівки суспільства і були своєрідною підготовкою до вступу в таємні декабристські товариства (найвідоміші — пол­тавська «Любов до істини» (1818 р.), київська «Ложа об'єднаних слов'ян» (1818 р.);

Масонство— релігійно-етичний рух, прибічники якого закли­кали до морального самовдосконалення й об'єднання людей за принципами взаємодопомоги, братерства, рівності. Хоча масони заявляли про невтручання в політику, вони відігравали помітну щэоль у революційних та національно-визвольних рухах.

— створене В. Лукашевичем Малоросійське таємне товариство (1819 р.), що діяло нелегально і мало на меті здобуття Україною незалежності.

Діяльність декабристівПершими декабристськими організаціями ста­ли «Союз порятунку» та «Союз благоденства» (1816-1818 рр.), внаслідок реорганізації в 1821 р. виникло два осередки — Північне товариство з цен­тром у Петербурзі та Південне товариство з цен­тром у Тульчині (Україна). Згодом було засновано ще дві управи Південного товариства — Каменську та.Васильківську. Крім того, у 1823 р. було засновано Товариство об'єднаних слов'ян у Новограді-Волинському (фундатори — брати Борисови).

Між організаціями існували суттєві розходжен­ня, які можна простежити в їхніх програмних доку­ментах.

1. Південне товариство, програмний документ — «Руська правда» П. Пестеля:

— повалення самодержавства шляхом перево­роту;

— проголошення республіки; відразу після пере­вороту потрібно встановити революційну дик­татуру для здійснення перетворень;

— виборче право для чоловіків від 20 років без об­межень;

— верховна законодавча влада має належати На­родному вічу, виконавча — Державній думі, нагляд за виконанням законів — Верховному суду.

— скасування кріпацтва та наділення селян зем­лею без викупу;

— обмеження поміщицького землеволодіння;

—ліквідація станових привілеїв, рівність грома­дян перед законом;

— свобода слова, друку, віросповідання;

— ліквідація військових поселень та скорочення строку служби в армії;

— збереження єдиної неподільної Росії, в якій жо­ден народ не має права на відокремлення, крім Польщі. Україна мала стати однією з 10 облас­тей Росії.

2. Північне товариство, програмний документ — «Конституція» М. Муравйова:

— формою правління в Росії мала бути консти­туційна монархія, за якої цар наділений ви­конавчою владою та є головним державним службовцем;

— законодавча влада мала належати парламен­ту — Народному вічу;

— виборче право — з 21 року зі збереженням май­нового цензу;

— скасування кріпацтва, наділення селян 2 де­сятинами землі та садибою; збереження помі­щицького землеволодіння;

— Росія — федерація з 14 держав і 2 областей із самостійним управлінням, але без урахування етнічних кордонів. Україна мала бути поділена на Чорноморську державу з центром у Києві та Українську державу з центром у Харкові.

3. Товариство об'єднаних слов'ян:

— об'єднання слов'янських народів у федератив­ну республіку;

— парламент республіки, що складатиметь­ся з представників усіх народів, прийматиме тільки основні закони федерації, кожен народ матиме право на широке самоврядування.

Із основних положень декабристських програмних документів можна зробити висновок, що декабристи ігнорували національне питання.

Повстання декабристівУ 1825 р. помер імператор Росії Олександр І, і де­кабристи вирішили скористатися періодом між царювання. 14 грудня 1825 р. вони підняли повстан­ня у Петербурзі, яке було придушене (від місяця в який відбулося повстання, походить назва руху — декабристський). Ця поразка змусила Південне то­вариство терміново підготувати виступ. 28 грудня 1825 р. С. Муравйов-Апостолпіднімає повстання Чернігівського полку. Урядові війська змогли ізо­лювати повстанців. Солдати здалися практично без бою. Розправа над керівниками й учасниками повстан­ня була жорстокою. П'ятьох із них стратили, багатьох заслали на каторжні роботи до Сибіру або на військо­ву службу на Кавказ.

Основні результати й наслідки

— Декабристи зазнали поразки, оскільки їхні мета й ідеї були незрозумілими народові, вони мала вузьку соціальну базу (дворянство), керівники не проявили рішучості, а перевага урядових військ була безсумнівною.

Декабристи стали взірцем мужності, героїзму, са­мопожертви й відданості революційній справідля прийдешніх поколінь.

Це було перше в історії Росії та України організо­ване збройне повстання проти самодержавст­ва і кріпацтва, що дало поштовх революційно­му рухові в наступні роки (польське повстання 1830-1831 рр., діяльність Кирило-Мефодіївського братства).

Поразка декабристів знаменувала смугу реакції в Росії, репресій проти вільнодумства. Було ство­рено таємну поліцію, посилився нагляд за вищи­ми навчальними закладами.

20. Початок відродження української свідомості.

Початок українського національного руху

Передумови:

лівобережна козацька старшина мала пред'явити історичні документи, що підтверджували її поход­ження, для набуття російського дворянства; діяльність в Україні масонських організацій, які пропагували ідеї свободи, братерства, рівності; поширення західноєвропейської ідеї про визнання народу вищим джерелом влади, який має право на власну державу, та ідей романтизму, що тяжів до народної культури.

Прояви:

Рух дворян-автономістів, метою яких було відновлення втраченої автономії гетьманщини (В. Полетика, Р. Маркевич та ін.). Автономісти прагнули зберегти місцеву правову систему (Ли­товські статути) та відновити козацьку армію. Відновлення історії українського народу на ос­нові історичних документів. «Історія Малої Росії...» Д. Бантиш-Каменського стверджува­ла, що українці є відгалуженням російсько­го народу, а возз'єднання України з Росією — найвизначніша подія в їхній історії. Натомість М.Маркевич в «Історії Малоросії» обстоює само­бутність українців та їхнє право на самостійність. Обґрунтування ідеї незалежності України пода­но в «Історії Русів» — анонімному історично­му творі початку XIX ст. (авторство припису­ють Г. Кониському та Г. Полетиці). Основна тема «Історії Русів» — боротьба українців проти поль­ського та московського поневолення, порушення Москвою Березневих статей 1654 р. Збирання і публікація українського фольк­лору. М. Цертелєв надрукував першу збірку українських історичних дум (1819 р.); перше ви­дання ліричних українських пісень здійснив май­бутній ректор Київського університету М. Макси­мович (1827р.).

Розвиток української мови.

Публікація «Енеїди» І. Котляревського (1798 р.) — першого художнього твору розмовною українською, мовою, «Малоросійських оповідань» Г. Квітки-Основ'яненка (1834 р.). У1818 р. О. Павловський написав «Граматику малоросійського наречія», в якій уперше розглянуто граматичну будову української мови, принципи її літературного та розмовного вжитку.

— Відкриття в 1805 р. Харківського університе­ту, що став центром українського духовного відродження. Гурток «Харківські романтики» під проводом І. Срезневського вивчав українську історію та культуру, впроваджував українську мову в літературний ужиток. Вийшли популяр­ний журнал «Український вісник», фольклор­но-етнографічні збірки «Запорізька старовина» (1833-1838 рр.).

— Із 30-х років XIX ст. українські літературні гурт­ки з'являються у Петербурзі й Москві; у 1841 р. у Петербурзі вийшов альманах «Ластівка», в яко­му всі твори були написані українською мовою.

— Заснування в 1834 р. Київського університе­ту спричинило переміщення українського інте­лектуального центру з Харкова до Києва. Київ став осередком археологічних, історичних, етно­графічних, філологічних досліджень.

Значення:

— видано перші етнографічні, історичні та літера­турні твори, які «відкрили» Україну та обґрунту­вали уявлення про те, що українці є окремим на­родом із власною культурою та традиціями;

— початок формування літературної української мови;

— визначено мету українського відродження — са­мостійність України.

Кирило-Мефодїївське братство Передумови створення

На початку 40-х років XIX ст. студенти й викла­дачі Київського університету організували таємний гурток «Київська молодь», учасники якого вивчали праці французьких філософів-утопістів, цікавилися національно-визвольною боротьбою поляків, чехів, хорватів та інших слов'янських народів. Поступово гурток оформився в нелегальне товариство — Кирило-Мефодіївське братство (1846 р.).

Організатори:професор Київського університе­ту М. Костомаров; студент (згодом викладач Полтав­ського кадетського корпусу) В. Білозерський; чи­новник М. Гулак; викладач гімназії, письменник П. Куліш; поет Т. Шевченко. Учасники — молоді люди віком 19-30 років, більшість з яких походила з дрібномаєтних дворян.

Мета діяльності: утвердження національної української державності з демократичним ладом у конфедеративному союзі слов'янських держав.

Програмні документи:

— «Статут Слов'янського товариствасв. КирилаіМефодія», автор — В. Білозерський;

— «Закон Божий, або Книга буття українського на­роду», автор — М. Костомаров.

Програмні засади:

— ліквідація кріпосного права.

— національне визволення українського народу;

— створення конфедерації вільних слов'янських дер­жав із демократичним ладом столицею в Києві;

Конфедерація — це складна форма державного устрою, союз не­залежних держав, що об'єднуються з метою координації' своєї діяльності з деяких питань.

— рівні політичні права для всіх слов'янських на­родів;

— повалення самодержавства і встановлення рес­публіки;

— рівність громадян перед законом, скасування станів;

— ідеалізація козацького минулого України.

Течії:

поміркована, або ліберальна,на чолі з М. Кос­томаровим та П. Кулішем; вважали Кирило-Мефодіївське братство легальною просвітницько-науковою організацією, в основі діяльності якої були християнські цінності та ідея слов'янської єдності; противники революційної боротьби; вва­жали, що поширення ідей Кирило-Мефодіївського братства сприятиме наближенню реформ;

— радикальна на чолі з М. Гулаком і Т. Шевчен­ком; відстоювали ідею всенародного повстан­ня, в ході якого буде встановлено справедливий суспільний лад; намагалися перетворити Кирило-Мефодіївське братство на бойову організацію.

Практична діяльність:

— поширення програмних документів;

— пропаганда ідей братства в університеті, війсь­кових училищах, інших навчальних закладах Києва;

— поширення творів Т. Шевченка;

— розробка проекту створення в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів для всіх верств населення;

— збирання коштів на видання українських книг;

— створення першої української абетки — «кулі­шівки» (за прізвищем її автора П. Куліша);

— встановлення контактів із литовськими, польськи­ми, чеськими революціонерами, російським гурт­ком петрашевців.

Ліквідація Кирило-Мефодіївського братства:У березні 1847 р. діяльність Кирило-Мефодіївського братства була припинена за доносом О. Петрова. Учасники братства були заарештовані та відправлені до Петербурга. Слідством керував сам Микола І. Брат­чики отримали різні покарання: Т. Шевченка відда­ли у солдати й заслали на 10 років без права писа­ти й малювати; В. Білозерського заслано в Олонець-ку губернію під нагляд поліції; М. Гулак три роки перебував у Шліссельбурзькій фортеці, після чого був засланий до Пермі. Всі вони (крім Т. Шевченка) були амністовані в 1855 р., після смерті Миколи І.

Значення діяльності Кирило-Мефодїівського братства:

— Перша спроба інтелігенції перейти від культурни­цького до політичного етапу визвольної боротьби!

— Уперше здійснено спробу об'єднати українську національну ідею із загальнолюдськими хри­стиянськими цінностями та ідеєю слов'янської єдності.

— Національне звільнення українців розглядалося в контексті загальноєвропейської боротьби поне­волених народів.

— За своїми світоглядними принципами братство було схожим на такі європейські організації, як «Молода Італія», «Молода Ірландія», проте відки­дало насильство як засіб досягнення мети.

21. Національне відродження на західноукраїнських землях в першій половині XIX ст.

Особливості національного відродження на західноукраїнських земляхПроцес національного відродження розпочався у Закарпатті наприкінці XVIII ст. (діяльність єпис­копа Мукачівської греко-католицької єпархії А. Ба-чинського), звідти перейшов на Галичину, і лише в се­редині XIX ст. — на Буковину.

— Західні українці майже цілком утратили національну еліту, тому лідерство у національно­му відродженні перейшло до греко-католицького духовенства, що спричинило консервативний ха­рактер українського національного руху.

— Австрійська імперія використовувала український рух як противагу польському та угорському ру­хам.

— Значний вплив культури Наддніпрянщини.

— Основні етапи національного відродження: фольк­лорно-етнографічний — до 30-40-х років XIX ст.; до кінця 40-х років — культурна стадія; починаю­чи від революції 1848 р. — перехід до політичного етапу.

— Із середини XIX ст. національний рух Західної Ук­раїни починає випереджати рух на Наддніпрян­щині, який не міг вільно розвиватись через ути­ски з боку російської влади.

Початок національного відродження в Західній Україні

Передумови:

— покращення становища греко-католицького духо­венства внаслідок реформ Марії-Терезії та ЙосифаII;

— засвоєння західноєвропейських ідей у Львівсько­му університеті та «Барбареумі». Перемишльський культурно-освітній гурток(20-30-ті роки XIX ст.)був заснований єпископом М. Левицьким. Його учасники цікавилися вітчизня­ною історією, мовою, фольклором. Так, І, Могильницький у «Граматиці» доводив, що українська мова є ок­ремою східнослов'янською мовою, поширеною на всіх українських землях.

«Руська трійця»— гурток студентів Львівської семінарії на чолі з М. Шашкевичем (до нього входи­ли І. Вагилевич, Я. Головацький та ін.), створений у 1833 р. Головною метою «Руської трійці» вважалося формування патріотичного національного руху в Га­личині за допомогою просвітництва. Гуртківці склада­ли альманахи української літератури, найвідоміший із яких — «Русалка Дністровая» (1837 р.), перша україномовна книга, видана в Західній Україні (аль­манах був конфіскований австрійською владою).

Революція 1848-1849 рр. на західноукраїнських земляхПочаток 1848 р. ознаменувався низкою буржуазно-демократичних революцій у європейських країнах — Франції, Італії, Німеччині, Австрії. їхньою складовою стали визвольні рухи бездержавних народів Східної та Центральної Європи, тому ці події одержали назву «Весна народів».

Початок революції

15 березня 1848 р.австрійський цісар Фердинанд проголосив конституцію, що надавала свободу слова, друку, зборів та передбачала скликання парламен­ту — рейхстагу.

Квітень 1848р.— скасовано панщину в Галичині (раніше, ніж у решті провінцій), проте за поміщика­ми залишилися сервітути, за користування якими відтепер треба було платити. У Буковині панщину скасували у серпні, а на Закарпатті вона фактично існувала ще 5 років.

Сервітут— право користуватися (частково або спільно) чужою власністю. На правах сервітуту селяни користувалися спільно з |поміщиками лісами, луками, пасовиськами.

Основні події

Квітень 1848 р.— поляки Галичини організува­ли у Львові Центральну раду народову, метою якої було створення Литовсько-Русько-Польської Речі По­сполитої; більшість поляків були переконані, що га­лицькі українці — це гілка польського народу. Під впливом Центральної ради народової створюється «Руський собор» — організація полонізованої ук­раїнської шляхти, яка не бажала відокремлення від польської верхівки. Це стало початком українсько-польського протистояння.

Один з членів «Руського собору» — І. Вагілевич, учасник «Руської трійці». Таким чином доля розвела колишніх союзників по різні боки національного руху.

Травень 1848 р. — створення першої політичної української організації — Головної руської ради (ГРР).

Червень 1848р.— пропольські сили почали ство­рювати власну гвардію, а проукраїнські — загони стрільців. Протистояння загрожувало перерости у збройний конфлікт між поляками та українця­ми.

Липень 1848 р.— розпочав роботу австрійський парламент — рейхстаг; серед 383 депутатів до ньо­го входили 39 українців, які домагалися розгляду питання про національно-територіальний поділ Га­личини.

Жовтень 1848 р.— відбувся собор руських уче­них у Львові, перший з'їзд західноукраїнських діячів науки і культури.

Основні рішення:

— утверджено єдину граматику української мови;

— висунуто вимогу впровадження рідної мови в усіх школах;

— підтримано ідею поділу Галичини на польську й українську.

Жовтень 1848 р.— у Львівському університеті відкрито кафедру української мови та літератури.

Першим завідувачем кафедрою української мови та літератури став Я. Головацький — учасник «Руськоїтрійці».

1—2 листопада 1848 р.— збройне повстання у Львові на захист революції проти австрійських військ. Повстання було придушене, національна гвардія розпущена, закрито всі періодичні видан­ня, заборонено збори й політичні товариства.

Поча­ток реакції.

Березень 1849 р.— розпуск парламенту, скасу­вання демократичної конституції; нова конституція суттєво обмежила права громадян і парламенту на користь імператора.

Листопад 1848 — квітень 1850 р.— селянські повстання на Буковині під проводом Л. Кобилиці.

Причини поразки революції:відсутність єдності між представниками різних етнічних груп західно­українського населення — українців з поляками, ук­раїнців з угорцями, — оскільки українцям відмовля­ли навіть у праві на обмежену автономію.

Головна руська рада (ГРР) 2 травня 1848 р. представники греко-католиць-кого духовенства й української інтелігенції створю­ють у Львові ГРР з метою захисту національних інте­ресів. Очолили ГРР Г. Яхимович і М. Куземський. Головною метою цієї організації був поділ Галичини на Західну (польську) і Східну (українську); менша частина учасників прагнула створення слов'янської федерації або незалежної України. ГРР була розпу­щена у 1851р.

Програмні вимоги ГРР:

— поділ Галичини на Західну та Східну;

— забезпечення для українців і поляків рівного дос­тупу до державних посад;

— запровадження української мови в діловодство.

— Зрівняння правах греко-католицького духовен­ства з представниками інших віросповідань;

— призначення на державні посади у Східній Гали­чині чиновників, які володіють українською мо­вою.

Діяльність ГРР

— Видання української газети «Зоря Галицька».

— Створення «Галицько-Руської матиці» — ор­ганізації, що займалася виданням підручників українською мовою.

— Створення близько 50 місцевих рад у містах і се­лах, поширення революції на провінцію.

Результати й наслідки революції

— Скасування панщини; покращення соціальногостатусу селянства.

— Політичні сили Австрійсько імперії визнали існу­вання в Галичині українського народу з власни­ми національними потребами. Західні українці досягли суттєвих результатів у національно-визвольному русі в порівнянні з іншими народами.

— Запровадження основ парламентського прав­ління.

— Уперше мешканці західноукраїнських земель сформулювали свої власні політичні програми та усвідомили себе як єдину національну спільноту з наддніпрянськими українцями.

— Головна руська рада стала першою в XIX ст. українською політичною організацією, яка ви­ражала інтереси та потреби українців.

22. Стан і розвиток культури в Україні в першій половині XIX ст.

Загальна характеристика

1) Відбувалося становлення української культури Нового часу.

2) Основні мистецькі напрямки — класицизм та ро­мантизм.

Класицизморієнтувався на античне мистецтво, йому були прита­манні простота форм і композиції, звернення до античної спад­щини, оспівування героїв.

Романтизм був реакцією розчарування у ідеях Просвітництва, стверджував неповторність людської особистості, прагнення до свободи і самовдосконалення, суперечність між надзвичайною особистістю та буденним оточенням.

3) Негативний вплив на розвиток культури справ­ляли відсутність власної державності, національ­ний гніт та імперські кордони, що ігнорували українські етнічні території.

4) У Наддніпрянській Україні проводилася політика русифікації та культурної асиміляції українців, здійснювана адміністративними примусовими за­ходами.

5) На західноукраїнських землях культурні проце­си зазнавали значного впливу німецької культури, що поєднувався з полонізацією в Галичині, мадяри­зацією в Закарпатті, румунізацією на Буковині.

6) Культурний розвиток галицьких і закарпатських русинів був тісно пов'язаний з діяльністю греко-католицького духовенства.

Основні здобутки

1. Освіта.

— Початкова:в Росії — парафіяльні двокласні школи, повітові училища; в Австрії — еле­ментарні школи зі строком навчання від 1 до 4 років.

— Середня:в Росії — платні гімназії, до яких не приймали вихідців із кріпацьких сімей, нав­чання велося російською мовою; в Австрії — платні гімназії з німецькою мовою навчання.

— Вища:в Росії — Києво-Могилянська академія (закрита у 1817 р.), Харківський університет(1805р.), Київський університет (1834р.), ліцеї, що об'єднували гімназичну та університетсь­ку програми (Волинський, Рішельєвський, Ніжинський); в Австрії —■ Львівський універ­ситет, Реальна академія (1817 р.), Технічна академія (1844 р.). Викладання в Росії велося російською мовою, в Австрії — німецькою.

Читайте також:

1. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
2. Аграрна освіта
3. Аграрна політика
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
6. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
7. Політична реакція. Столипінська аграрна реформа. Загострення національного питання
8. Селянська реформа.
9. Столипінська аграрна реформа
10. Столипінська аграрна реформа
11. Столипінська аграрна реформа в українських землях

Переглядів: 1972