Політична реакція. Столипінська аграрна реформа. Загострення національного питання

Після поразки революції у країні настав період політичної реакції, яка, за ім'ям голови царського уряду, дістала назву столипінської. II Дума розпускалась, вводився в дію новий виборчий закон, за яким 80 % населення позбавлялося виборчих прав. В основному це стосувалося робітників, селян, неросійських народів. III Дума була реакційною, більшість у ній мали чорносотенці і октябристи, що давало можливість царю успішно нею керувати.

Від України обрали 111 депутатів, з них 64 поміщика. За партійною приналежністю більшість з них належала до правих та російських націоналістів (55). Національно-демократичні партії України не змогли провести своїх представників до III Думи.

Значно посилилися репресії: у більшості губерній України діяв воєнний стан, лютували каральні загони. 1909 р. у тюрмах країни перебувало 170 тис. революціонерів. Фактично розгромлені були профспілки та інші громадські організації. Якщо 1905 р. нараховувалось 245 тис. членів профспілок, то 1909 р. залишилось лише 13 тис.

Прагнучи не допустити нової революції і зміцнити свою соціальну опору, царський уряд на чолі з її. А. Столипіним вирішив здійснити реформи, які торкались, перш за все, аграрного сектору.

Основні заходи аграрної реформи:

1) дозвіл виходу з общини і закріплення землі у приватну власність, тобто розмивання общинного землеволодіння;

2) створення хуторського та відрубного господарства;

3) надання кредитної допомоги селянам через Селянський поземельний банк;

4) проведення переселення селян з європейської частини держави, де землі не вистачало, у Сибір, на Далекий Схід, у Середню Азію.

Тим самим Столипін хотів вбити двох зайців: дати селянам землю, вивезти їх з перенаселених районів, позбавившись незадоволе-них мало- і безземеллям. Планувалось, що реформа сприятиме зміцненню держави взагалі, оскільки крім аграрних перетворень, вона передбачала реорганізацію місцевого самоврядування, судових установ, страхування робітників, запровадження загальної початкової освіти.

Столипін прагнув еволюційним шляхом досягти соціально-економічного прогресу при збереженні царської монархії, влади і привілеїв багатих верств населення (у першу чергу поміщиків та буржуазії), а також заможного селянства.

В Україні з 1906 до 1915 рр. з общини вийшли 468 тис. дворів, або 30,2 % від загальної чисельності общинних земель. Ті селяни, які виходили з общини, мали право отримати землю у відруб, тобто в одному місці, «куском». Якщо вони переносили туди будинок і господарські будівлі, то це називалося хутором. До початку 1916 р. в Україні утворилося 440 тис. хуторських і відрубних господарств (13 % загальної кількості). Для допомоги селянам у створенні хутірського господарства створювався Селянський поземельний банк. Цей банк купляв у поміщиків землі, а потім за вищими цінами продавав їх окремими ділянками селянам. Селяни України протягом 1906-1910 рр. купили у банку 480 тис. десятин землі, з них хутірські та відрубні господарства 82,6 %. Банк підняв ціну землі з 105 крб за десятину 1907 р. до 136 крб 1914 р. Діяльність банку сприяла зміцненню заможних селянських господарств. Якщо селяни не могли виплатити щорічні внески і відсотки банку, то земля поверталася у банк. Протягом 1906-1917 рр. селяни викупили в основному у поміщиків понад 7 млн га землі. Унаслідок цього у них виявилося 65 % усієї землі і на одне господарство вже припадало 8,6 га.

На селі організовувалися прокатні технічні станції, сільськогосподарські читання з метою поліпшення агрокультури. Для малоземельних селян створювалися товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва.

Певні результати дала політика переселення. Найбільшу кількість переселенців дала Україна. Це було пов'язано з тим, що саме тут конче не вистачало землі, відчувалося сильне аграрне перенаселення. До Сибіру з України переїхало близько 1 млн селян. Та невдовзі 17 % з них повернулися назад, ще більш незадоволеними і збіднілими, оскільки в Україні у них землі не було і у Сибіру вони її не змогли отримати з різних причин. Це призвело до загострення соціальних відносин на українському селі. Таким чином, реформа сприяла подальшій соціальній диференціації на селі. Ця диференціація призвела до того, що у бідняків земельні наділи зменшувались, а у заможних – збільшувались. Концентрація наділів давала можливість ширше застосовувати машини, добрива, агрокультуру. Розширилися посівні площі. Середньорічний валовий збір зернових збільшився з 775 млн пудів 1900-1902 рр. до 1070 млн 1910-1913 рр.

Столипінська аграрна реформа після відміни кріпосного права 1861 р. була наступним великим кроком на шляху еволюційного розвитку Російської імперії, поступового перетворення її з феодальної на буржуазну монархію. Вона прискорила розвиток капіталістичних, ринкових відносин, соціальну диференціацію на селі, поліпшила стан сільського господарства, але не вирішила аграрного питання в цілому. Тому участь селянства у новій революції з усіма її наслідками стала неминучою.

Напередодні війни царизм значно посилив національний гніт: закривались українські школи, «Просвіти», журнали, конфіско-вувались твори українських письменників, у тому числі і Т. Г. Шевченка. Українці, як і всі інші неросійські народи, оголошувались «інородцями». їм заборонялося співати рідних пісень не тільки на концертах, але й на вулицях міст і сіл, читати вірші національних поетів. Таким чином, національне питання напередодні війни значно загострилось. Причинами загострення були політична реакція у країні, прагнення царизму придушити будь-який визвольний рух, у тому числі і національний; розгул шовінізму у зв'язку з підготовкою до війни і відповідна реакція на те з боку національно-демократичних сил; зв'язок національного питання з аграрним, адже більшість населення національних регіонів були селяни, для яких ці два питання перепліталися; правова та теоретична нерозробленість національного питання.

У цей період різними політичними силами (крім царизму, який виступав за статус-кво) пропонувались різні шляхи вирішення національного питання в Україні. Більшовики виступали за національне самовизначення України, українізацію шкіл і розвиток національної культури. «Товариство українських поступовців» (ТУП), створене 1908 р., виступало за ідею національної автономії України у межах майбутньої конституційної Росії. Російські ліберали (кадети, трудовики) погоджувались на дозвіл уживання української мови у початкових школах у місцевостях, де переважало українське населення. Чорносотенці з України (Д. Піхно, В. Савенко) категорично виступали проти будь-яких поступок українцям, заявляючи, що українство «загрожує смертельною небезпекою великій російській державі».

Незважаючи на наступ і утиски царизму, українська культура продовжувала розвиватись і досягла певних успіхів. 1914 р. в Україні діяло 26 тис. загальноосвітніх шкіл з 2,6 млн учнів, а у 27 ВНЗ навчалося 35,2 тис. студентів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Січень 1906 р. — червень 1907 р. — спад.	\|	Західноукраїнські землі 1900—1914 рр. Україна в роки Першої світової війни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.