Січень 1906 р. — червень 1907 р. — спад.

Різною була й тактика партій в революції. Більшовики та есери виступали за збройне повстання як основний засіб пирішення завдань революції (есери, крім цього, також за терор). Меншовики, кадети, лідери українських національних партій виступали за парламентський шлях через вибори до Державної Думи. Чорносотенні партії виступали за беззаперечне збереження існуючого ладу, тобто проти будь-яких змін.

Головні події революції в Україні:

1) січень-березень 1905 р. страйки робітників – 177 страйків, 170 тис. учасників;

2) повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 червня 1905 р.);

3) загальний політичний страйк (жовтень 1905 р. – 120 тис. учасників);

4) створення профспілок (3 листопада 1905 р.; 1907 р. – 280 організацій);

5) селянські виступи (за 1905 р. – 4 тис. у 7 тис. сіл);

6) повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крейсер «Очаків» та ін. На чолі з лейтенантом Шмідтом – листопад 1905 р.);

7) повстання саперів у Києві на чолі з поручиком Б. Жаданівським – листопад 1905 р.;

8) грудневе збройне повстання 1905 р. (в Донбасі).

У ході революції виникли нові опозиційні урядовим органам влади – Радиробітничих депутатів. В Україні вони діяли у Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві та інших містах.

Зростання громадської активності і організованості спричинило створення профспілок. Однією з перших виникла профспілка залізничників Південно-Західної залізниці. Наприкінці 1905 р. в Україні нараховувалось близько 80 професійних об'єднань.

В ці роки значно посилився національний рух. Громадськість України виступала за рівноправність усіх народів, проти великодержавної, шовіністичної політики царизму, за право вільно користуватися рідною мовою. У цей час більшого поширення набуває українська преса. 1905-1907 рр. виходило уже 24 україномовних газети і журнали.

Поряд з політичними партіями у цей час виникають і культурно-освітні організації – «Просвіти», які керувались демократичними і ліберальними діячами української інтелігенції (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, Панас Мирний, Леся Українка). Вони засновували бібліотеки і читальні, організовували літературні і музичні вечори, лекції, спектаклі, створювали школи з викладанням українською мовою. В Одеському університеті починається викладання історії України, а у Харківському – історії літератури українською мовою.

Українське питання обговорювалося і у Державних Думах. Вибори до І Думи відбулися весною 1906 р. Від України було обрано 102 депутати, найбільше було кадетів – 36 людей. У Думі сформувалася «Українська думська громада», яка об'єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання автономії Україні. Вибори до ІІ Думи відбулися у січні 1907 р. Знову від України обрали 102 депутати, і знову була створена «Українська думська громада». II Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. «Думська громада» дещо розширила свої вимоги, пропонуючи допустити українську мову в систему освіти і державного управління. Для цього вони вважали за необхідне утворити кафедри української мови і історії в університетах, ввести українську мову в учительських семінаріях. Діяльності «Думської громади» активно допомагав видатний український історик М. Грушевський, який спеціально для цього переїхав до Петербурга. За його участю почали видавати журнал «Укра-инский вестник», а потім газети «Рідна справа» («Вісті з Думи»), де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні політичні теми. Склад «Думської громади» був дуже строкатим, неоднорідним, і, крімтого, в умовах спаду революції і посилення реакції майже неможливо було досягти якихось демократичних зрушень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-економічний та політичний розвиток України на початку XX ст. Революційні події в Україні 1905-1907 рр.	\|	Політична реакція. Столипінська аграрна реформа. Загострення національного питання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.