• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Живопис.

Музика.

Театр.

— Поширення вертепу. Улюбленим героєм стає запорожець, який захищає простих людей. Із вертепами ходили студенти колегіумів та Києво-Могилянської академії.

— Розвиток шкільної драми. Основними темами були різдвяний цикл, мораліте (повчальні ви­стави алегоричного змісту), міраклі (релігійно-повчальні віршовані драми).

— Зародження світської драматургії, поява ама­торських та кріпосних театрів.

— 1798 р. — у Харкові відкрито перший про­фесійний театр із професійною трупою.

— Занепад шкільного театру внаслідок заборони вистав у Києво-Могилянській академії.

— Поширення козацьких маршових пісень.

— Поширення серед міського населення кантів або псалмів — побутового багатоголосного пісенного жанру, що широко використовував­ся в шкільному театрі та вертепі.

— Триває розвиток партесних (багатоголосних) співів.

— Музику викладали в колегіумах, а в 1737 р. від­крито спеціалізоване музичне училище у Глухові.

— Видатними композиторами початку XVIII ст. були А. Ведель, Д. Бортнянський.

— Розвиток музичної теорії: український компози­тор Н. Дилецький створив «Музичну грамати­ку».

— Виникнення цехів музикантів, що обслугову­вали урочисті церемонії, військові походи та розваги.

— Центри музичної освіти — Глухівська півча школа та Києво-Могилянська академія.

— Композитори: М. Березовський (перша ук­раїнська опера «Демофонт»), Д. Бортнянсь­кий (опери, твори церковної музики), А. Ведель (хорові концерти).

— Поширення пісень-романсів, в основу яких покладено народні мотиви.

8. Архітектура.

Розвиток стилю бароко, який в Україні отри­мав назву козацького через набуття національ­ного колориту. Естетичними особливостями українського бароко є багатобарвність, кон­трастність, мальовничість, посилена декора­тивність, динамізм, велика кількість усіляких вимислів і головне — небачена вигадливість форм. Розквіт бароко припав на добу І. Мазе­пи. Найвидатніші пам'ятки — Спаська церк­ва Мгарського монастиря, церква Всіх Святих Києво-Печерської лаври, Софійський і Золото­верхий собори в Києві. Видатні архітектори — С. Ковнір, І. Григорович-Барський.

9. Розвиток графікипов'язаний із книгодрукуванням. О. Тарасевич, якому належать 40 гравюр
«Києво-Печерського патерика», вважається засновником української школи граверів.

— Основні живописні жанри — іконопис, фреска, портрет. Найпопулярнішою стала живописна школа Києво-Печерської лаври, представни­ки якої розписували храми в багатьох україн­ських містах.

— Іконописні зображення відходять від канонів, стають більш земними; в портреті з'являються риси реалізму.

— Популярним стає так званий парсунний живо­пис (портрети гетьманів і старшини).

— Набули поширення народні картини із зображенням козака Мамая.

Збагачуються художні засоби: використовують­ся перспектива, світлові та колористичні ефек­ти.

— Монументальний живопис представлений хра­мовими розписами, оздобленням громадських споруд і палаців (художники А. Антропов, Г. Левицький і Д. Левицький).

— Для портретного живопису характерними були зображення козацької старшини та заможних міщан. Поширений був також образ козака-бандуриста («козака Мамая»).

Українська культура не замикалася в національ­них межах. Українські студенти навчалися в європей­ських університетах, випускники Києво-Могилянської академії працювали в наукових закладах Європи. Міжнародні зв'язки сприяли збагаченню духовного світу українців.

18. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперії на початку XIX ст.

Адміністративно-територіальний поділ Наддніпрянської України

Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли Правобережна Україна та Західна Волинь, а результатом успішної війни з Туреччи­ною стало приєднання до Росії причорноморсь­ких степів та Кримського ханства. Отже, зникли держави, які впливали на розвиток українських земель.

До 1796 р. поділ Російської імперії на намісниц­тва був замінений поділом на губернії. У 20-30-ті роки XIX ст. губернії об'єднали в генерал-губернаторства. Адміністративно-територіальний поділ українських земель, що перебували під владою Російської імперії, був таким:

Губернатори були наділені всіма цивільними, дер­жавними та військовими повноваженнями і призна­чалися царем; до губернського правління входили віце-губернатор, радники, прокурор. Вони спирали­ся на дворянські збори — становий представниць­кий орган.

Губернії складалися з повітів, очолюваних капітанами-ісправниками. Повіти ділилися настани під контролем поліцейських приставів. Державні по­датки збирала імперська казенна палата. У 1831 р. було скасовано магдебурзьке право на Лівобережжі, у 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими ста­тутами на Правобережжі. Ключові посади обіймали російські чиновники.

Соціально-економічний розвиток у першій половині XIX ст.

Україна в першій половині була аграрною країною з кріпосницькими відносинами: земля (близько 75 %) належала поміщикам, понад 60 % населення стано­вило кріпосне селянство.

Сільське господарство Криза феодально-кріпосницького виробництва.

— Домінування кріпосницьких відносин: поміщик мав право на працю і майно селя­нина, міг продати його з землею або без землі.

— Основними формами експлуатації кріпаків були відробіткова, грошова, натуральна рен­та. Посилення експлуатації селян: урочна система(поміщик давав селянам таке зав­дання (урок), яке неможливо було викона­ти за 1 день); панщина 4-6 днів на тиждень.

— Витіснення селян на неродючі віддалені землі; знеземелення селян.

— Державні селяни сплачували грошову ренту і вико­нували повинності на користь держави. Найбільше державних селян було на Лівобережжі (50% се­лян), найменше — на Правобережжі (13%). Відбу­валося майнове розшарування селян; селяни, що розорилися, йшли на заробітки, переважно у Південну Україну.

— Існували військові поселення(1811-1857рр.): час­тина війська передавалася на утримання селянам. Фактично селяни-поселенці перетворювалися на довічних солдатів, які водночас займалися сіль­ським господарством; дітей із 7 років зараховува­ли до кантоністів (новобранців).

— Примітивні й застарілі знаряддя праці не давали можливості запроваджувати прогресивні техно­логії, спричиняли технічну відсталість сільсько­господарського виробництва, неефективне екстен­сивне господарювання.

— Зниження прибутків землевласників (майже ко­жен четвертий поміщицький маєток перебував під заставою).

Проникнення капіталістичних відносин у сіль­ське господарство.

— Розширення посівів технічних культур (буряки, тютюн, льон, коноплі, соняшник), що вимагало поліпшення обробітку землі, використання доб­рив.

— Початок використання більш продуктивної най­маної праці; передання землі в оренду купцям, заможним селянам тощо.

— Зростає товарність виробництва, поглиблення спеціалізації окремих районів і поміщицьких гос­подарств.

Промисловість

— Тісний зв'язок із сільським господарством: млини, крупорушки, ґуральні та інші обробні підприємства в поміщицьких господарствах. Відкриття цукрових заводів.

— Більшість промисловців — поміщики, купці; роз­виток державної промисловості.

— Використання як вільнонайманої праці (капіта­лістичні підприємства), так і кріпосної (поміщиць­ко-кріпосні підприємства). Поступове зростан­ня кількості найманих робітників (із 1825 до 1861 р. — утричі).

— 30-40-ві роки XIX ст. — початок промислового перевороту.

Промисловий переворот — заміна ручної праці на механізовану, мануфактури — на фабрику.

— Із 20-х років відбувається розвиток кам'яно­вугільної та металургійної галузей, прискорюється розвиток машинобудівної промисловості.

— Формування робітничого класу і промислової бур­жуазії.

Торгівля

— Пожвавлення торгівлі внаслідок розвитку проми­слового й сільськогосподарського виробництва.

— Україна стала складовою частиною загально-російського внутрішнього ринку.

— Ярмаркова торгівля (понад 2 тисячі ярмарків, найбільші — у Харкові, Єлисаветграді, Сумах, Пол­таві). Товари, що вивозилися з України: збіжжя, м'ясо, вовна, тютюн, сало, олія, цукор; товари, що завозилися з Росії: тканини, вироби з металу, скло, посуд.

— Зовнішня торгівля велася через порти Чорного та Азовського морів.

— Більшість купців — росіяни, поступово з'явля­ються й українці (найвідоміші — Яхненки).

— Розвиток чумацького промислу, який сприяв роз­шаруванню селянства і був одним з основних дже­рел накопичення капіталу.

Антифеодальний рух на українських землях

Причини:

— посилення кріпосного гніту;

— безправне становище кріпаків;

— зловживання імперських чиновників.

Мета: скасування кріпацтва й отримання землі.

Основні форми протесту:

— псування знарядь праці;

— відмова виконувати повинності;

— підпали маєтків та вбивства поміщиків;

— втечі з маєтків;

— збройний опір поміщикам та місцевій адмі­ністрації, повстання;

— партизанські напади на поміщицькі маєтки.

Масові повстання

— Повстання проти режиму військових поселень у Чугуєві (Харківщина) 1819 р.

— Селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820 рр.), Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині (1832-1833 рр.).

— Виступи під проводом У. Кармелюка (1813-1835 рр.) на Поділлі.

— «Київська козаччина» (1855 р.) — масовий рух селян­ства Київщини за повернення козацького стану.

Підсумки повстань:

— повстання були стихійними й неорганізованими, тому не мали успіху;

— засвідчили, що більшість населення України ви­ступає проти кріпосництва і готова до збройного спротиву;

— змусили окремих представників українського дво­рянства шукати шляхів покращення умов життя селянства.

Україна у війнах Наполеона

У 1812 р. відбувся похід французького імперато­ра Наполеона на Росію, який закінчився загибеллю майже всієї французької армії. З українських земель наполеонівська армія зайняла Західну Волинь, де роз­громила російську армію під командуванням генера­ла А. Тормасова.

Плани Наполеона щодо Українипередбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини:

— Правобережна Україна відходила до Великого гер­цогства Варшавського;

— Галичина й Волинь мали відійти до Австрії за воєнну допомогу у війні з Росією;

— на території Лівобережної й Південної України планувалося створити дві держави, які б підпо­рядковувалися Франції.

Українське дворянство, незадоволене такими планами, підтримало російську владу. Були сформо­вані козацькі кавалерійські полки (25 тис. осіб); до російської армії також увійшло 75 тис. ополченців. Так, у Лейпцизькій битві 1813 р., де антифранцузька коаліція розбила наполеонівську армію, брали участь 8 козацьких полків.

Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель

Унаслідок першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої та згідно з Константино­польською австро-турецькою конвенцією (1775 р.) до Австрійської імперії увійшла вся територія Руського воєводства (без Холмщини) та Буковина (без Хотин­ської землі). До Угорського королівства ще з XVII ст. входило Закарпаття. Таким чином, під владою Австрії проживало понад 2,5 млн українців.

Українські землі входили до різних адміністра­тивно-територіальних одиниць.

Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель

Правлячою династією Австрійської імперії були Габсбурги.

Особливості національного і соціального становища українців

Східна Галичина: провідні позиції належали по­лякам, з якими українці були штучно об'єднані в однутериторіальну одиницю. їм належала більшість зе­мель, у той час як українці в основному були селяна­ми. Українська шляхта в більшості полонізувалася, тому освіченими українцями були практично тільки греко-католицькі священики.

Закарпаття:панівне становище угорців. Більшість українського населення — селяни; ру­синська еліта мадяризувалася і перейшла в като­лицтво. Значна роль греко-католицького духовен­ства у національному відродженні.

Північна Буковина: панівне становище румун­ських поміщиків. Як і в інших західноукраїнських провінціях, основну масу українців становили селя­ни, а шляхта піддалася румунським впливам. Роль греко-католицького духовенства була меншою, ніж у Галичині та на Закарпатті.

Самоназва українців Західної України — русини, свою мову вони називали руська.

Реформи Марії-Терезії та ИосифаІІ

Мета:

— покращення матеріального становища населення;

— стабілізація соціально-економічної ситуації та укріплення імперії;

— модернізація управлінської системи: заміна місце­вої шляхти на імперських чиновників.

Зміст реформ

1. Адміністративна реформа.

— Поділ Королівства Галичини і Лодомерії на ок­руги, очолювані старостами. Старости підпорядковувалися губернаторові краю, якого при­значав імператор.

— Містами управляли магістрати, призна­чені імперською адміністрацією. Орга­нами самоврядування стали міські ради.

— Вищим представницьким органом краю був сейм, провідні позиції в якому займала поль­ська шляхта.

— Замість польських законів були запроваджені загальноімперські.

— Львів був столицею королівства.

Читайте також:

1. Архітектура. Живопис.
2. Живопис.

Переглядів: 990