• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Живопис.

Музика.

Театр.

— Поширення вертепу. Улюбленим героєм стає запорожець, який захищає простих людей. Із вертепами ходили студенти колегіумів та Києво-Могилянської академії.

— Розвиток шкільної драми. Основними темами були різдвяний цикл, мораліте (повчальні ви­стави алегоричного змісту), міраклі (релігійно-повчальні віршовані драми).

— Зародження світської драматургії, поява ама­торських та кріпосних театрів.

— 1798 р. — у Харкові відкрито перший про­фесійний театр із професійною трупою.

— Занепад шкільного театру внаслідок заборони вистав у Києво-Могилянській академії.

— Поширення козацьких маршових пісень.

— Поширення серед міського населення кантів або псалмів — побутового багатоголосного пісенного жанру, що широко використовував­ся в шкільному театрі та вертепі.

— Триває розвиток партесних (багатоголосних) співів.

— Музику викладали в колегіумах, а в 1737 р. від­крито спеціалізоване музичне училище у Глухові.

— Видатними композиторами початку XVIII ст. були А. Ведель, Д. Бортнянський.

— Розвиток музичної теорії: український компози­тор Н. Дилецький створив «Музичну грамати­ку».

— Виникнення цехів музикантів, що обслугову­вали урочисті церемонії, військові походи та розваги.

— Центри музичної освіти — Глухівська півча школа та Києво-Могилянська академія.

— Композитори: М. Березовський (перша ук­раїнська опера «Демофонт»), Д. Бортнянсь­кий (опери, твори церковної музики), А. Ведель (хорові концерти).

— Поширення пісень-романсів, в основу яких покладено народні мотиви.

8. Архітектура.

Розвиток стилю бароко, який в Україні отри­мав назву козацького через набуття національ­ного колориту. Естетичними особливостями українського бароко є багатобарвність, кон­трастність, мальовничість, посилена декора­тивність, динамізм, велика кількість усіляких вимислів і головне — небачена вигадливість форм. Розквіт бароко припав на добу І. Мазе­пи. Найвидатніші пам'ятки — Спаська церк­ва Мгарського монастиря, церква Всіх Святих Києво-Печерської лаври, Софійський і Золото­верхий собори в Києві. Видатні архітектори — С. Ковнір, І. Григорович-Барський.

9. Розвиток графікипов'язаний із книгодрукуванням. О. Тарасевич, якому належать 40 гравюр
«Києво-Печерського патерика», вважається засновником української школи граверів.

— Основні живописні жанри — іконопис, фреска, портрет. Найпопулярнішою стала живописна школа Києво-Печерської лаври, представни­ки якої розписували храми в багатьох україн­ських містах.

— Іконописні зображення відходять від канонів, стають більш земними; в портреті з'являються риси реалізму.

— Популярним стає так званий парсунний живо­пис (портрети гетьманів і старшини).

— Набули поширення народні картини із зображенням козака Мамая.

Збагачуються художні засоби: використовують­ся перспектива, світлові та колористичні ефек­ти.

— Монументальний живопис представлений хра­мовими розписами, оздобленням громадських споруд і палаців (художники А. Антропов, Г. Левицький і Д. Левицький).

— Для портретного живопису характерними були зображення козацької старшини та заможних міщан. Поширений був також образ козака-бандуриста («козака Мамая»).

Українська культура не замикалася в національ­них межах. Українські студенти навчалися в європей­ських університетах, випускники Києво-Могилянської академії працювали в наукових закладах Європи. Міжнародні зв'язки сприяли збагаченню духовного світу українців.

18. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперії на початку XIX ст.

Адміністративно-територіальний поділ Наддніпрянської України

Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли Правобережна Україна та Західна Волинь, а результатом успішної війни з Туреччи­ною стало приєднання до Росії причорноморсь­ких степів та Кримського ханства. Отже, зникли держави, які впливали на розвиток українських земель.

До 1796 р. поділ Російської імперії на намісниц­тва був замінений поділом на губернії. У 20-30-ті роки XIX ст. губернії об'єднали в генерал-губернаторства. Адміністративно-територіальний поділ українських земель, що перебували під владою Російської імперії, був таким:

Губернатори були наділені всіма цивільними, дер­жавними та військовими повноваженнями і призна­чалися царем; до губернського правління входили віце-губернатор, радники, прокурор. Вони спирали­ся на дворянські збори — становий представниць­кий орган.

Губернії складалися з повітів, очолюваних капітанами-ісправниками. Повіти ділилися настани під контролем поліцейських приставів. Державні по­датки збирала імперська казенна палата. У 1831 р. було скасовано магдебурзьке право на Лівобережжі, у 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими ста­тутами на Правобережжі. Ключові посади обіймали російські чиновники.

Соціально-економічний розвиток у першій половині XIX ст.

Україна в першій половині була аграрною країною з кріпосницькими відносинами: земля (близько 75 %) належала поміщикам, понад 60 % населення стано­вило кріпосне селянство.

Сільське господарство Криза феодально-кріпосницького виробництва.

— Домінування кріпосницьких відносин: поміщик мав право на працю і майно селя­нина, міг продати його з землею або без землі.

— Основними формами експлуатації кріпаків були відробіткова, грошова, натуральна рен­та. Посилення експлуатації селян: урочна система(поміщик давав селянам таке зав­дання (урок), яке неможливо було викона­ти за 1 день); панщина 4-6 днів на тиждень.

— Витіснення селян на неродючі віддалені землі; знеземелення селян.

— Державні селяни сплачували грошову ренту і вико­нували повинності на користь держави. Найбільше державних селян було на Лівобережжі (50% се­лян), найменше — на Правобережжі (13%). Відбу­валося майнове розшарування селян; селяни, що розорилися, йшли на заробітки, переважно у Південну Україну.

— Існували військові поселення(1811-1857рр.): час­тина війська передавалася на утримання селянам. Фактично селяни-поселенці перетворювалися на довічних солдатів, які водночас займалися сіль­ським господарством; дітей із 7 років зараховува­ли до кантоністів (новобранців).

— Примітивні й застарілі знаряддя праці не давали можливості запроваджувати прогресивні техно­логії, спричиняли технічну відсталість сільсько­господарського виробництва, неефективне екстен­сивне господарювання.

— Зниження прибутків землевласників (майже ко­жен четвертий поміщицький маєток перебував під заставою).

Проникнення капіталістичних відносин у сіль­ське господарство.

— Розширення посівів технічних культур (буряки, тютюн, льон, коноплі, соняшник), що вимагало поліпшення обробітку землі, використання доб­рив.

— Початок використання більш продуктивної най­маної праці; передання землі в оренду купцям, заможним селянам тощо.

— Зростає товарність виробництва, поглиблення спеціалізації окремих районів і поміщицьких гос­подарств.

Промисловість

— Тісний зв'язок із сільським господарством: млини, крупорушки, ґуральні та інші обробні підприємства в поміщицьких господарствах. Відкриття цукрових заводів.

— Більшість промисловців — поміщики, купці; роз­виток державної промисловості.

— Використання як вільнонайманої праці (капіта­лістичні підприємства), так і кріпосної (поміщиць­ко-кріпосні підприємства). Поступове зростан­ня кількості найманих робітників (із 1825 до 1861 р. — утричі).

— 30-40-ві роки XIX ст. — початок промислового перевороту.

Промисловий переворот — заміна ручної праці на механізовану, мануфактури — на фабрику.

— Із 20-х років відбувається розвиток кам'яно­вугільної та металургійної галузей, прискорюється розвиток машинобудівної промисловості.

— Формування робітничого класу і промислової бур­жуазії.

Торгівля

— Пожвавлення торгівлі внаслідок розвитку проми­слового й сільськогосподарського виробництва.

— Україна стала складовою частиною загально-російського внутрішнього ринку.

— Ярмаркова торгівля (понад 2 тисячі ярмарків, найбільші — у Харкові, Єлисаветграді, Сумах, Пол­таві). Товари, що вивозилися з України: збіжжя, м'ясо, вовна, тютюн, сало, олія, цукор; товари, що завозилися з Росії: тканини, вироби з металу, скло, посуд.

— Зовнішня торгівля велася через порти Чорного та Азовського морів.

— Більшість купців — росіяни, поступово з'явля­ються й українці (найвідоміші — Яхненки).

— Розвиток чумацького промислу, який сприяв роз­шаруванню селянства і був одним з основних дже­рел накопичення капіталу.

Антифеодальний рух на українських землях

Причини:

— посилення кріпосного гніту;

— безправне становище кріпаків;

— зловживання імперських чиновників.

Мета: скасування кріпацтва й отримання землі.

Основні форми протесту:

— псування знарядь праці;

— відмова виконувати повинності;

— підпали маєтків та вбивства поміщиків;

— втечі з маєтків;

— збройний опір поміщикам та місцевій адмі­ністрації, повстання;

— партизанські напади на поміщицькі маєтки.

Масові повстання

— Повстання проти режиму військових поселень у Чугуєві (Харківщина) 1819 р.

— Селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820 рр.), Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині (1832-1833 рр.).

— Виступи під проводом У. Кармелюка (1813-1835 рр.) на Поділлі.

— «Київська козаччина» (1855 р.) — масовий рух селян­ства Київщини за повернення козацького стану.

Підсумки повстань:

— повстання були стихійними й неорганізованими, тому не мали успіху;

— засвідчили, що більшість населення України ви­ступає проти кріпосництва і готова до збройного спротиву;

— змусили окремих представників українського дво­рянства шукати шляхів покращення умов життя селянства.

Україна у війнах Наполеона

У 1812 р. відбувся похід французького імперато­ра Наполеона на Росію, який закінчився загибеллю майже всієї французької армії. З українських земель наполеонівська армія зайняла Західну Волинь, де роз­громила російську армію під командуванням генера­ла А. Тормасова.

Плани Наполеона щодо Українипередбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини:

— Правобережна Україна відходила до Великого гер­цогства Варшавського;

— Галичина й Волинь мали відійти до Австрії за воєнну допомогу у війні з Росією;

— на території Лівобережної й Південної України планувалося створити дві держави, які б підпо­рядковувалися Франції.

Українське дворянство, незадоволене такими планами, підтримало російську владу. Були сформо­вані козацькі кавалерійські полки (25 тис. осіб); до російської армії також увійшло 75 тис. ополченців. Так, у Лейпцизькій битві 1813 р., де антифранцузька коаліція розбила наполеонівську армію, брали участь 8 козацьких полків.

Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель

Унаслідок першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої та згідно з Константино­польською австро-турецькою конвенцією (1775 р.) до Австрійської імперії увійшла вся територія Руського воєводства (без Холмщини) та Буковина (без Хотин­ської землі). До Угорського королівства ще з XVII ст. входило Закарпаття. Таким чином, під владою Австрії проживало понад 2,5 млн українців.

Українські землі входили до різних адміністра­тивно-територіальних одиниць.

Адміністративно-територіальний поділ західноукраїнських земель

Правлячою династією Австрійської імперії були Габсбурги.

Особливості національного і соціального становища українців

Східна Галичина: провідні позиції належали по­лякам, з якими українці були штучно об'єднані в однутериторіальну одиницю. їм належала більшість зе­мель, у той час як українці в основному були селяна­ми. Українська шляхта в більшості полонізувалася, тому освіченими українцями були практично тільки греко-католицькі священики.

Закарпаття:панівне становище угорців. Більшість українського населення — селяни; ру­синська еліта мадяризувалася і перейшла в като­лицтво. Значна роль греко-католицького духовен­ства у національному відродженні.

Північна Буковина: панівне становище румун­ських поміщиків. Як і в інших західноукраїнських провінціях, основну масу українців становили селя­ни, а шляхта піддалася румунським впливам. Роль греко-католицького духовенства була меншою, ніж у Галичині та на Закарпатті.

Самоназва українців Західної України — русини, свою мову вони називали руська.

Реформи Марії-Терезії та ИосифаІІ

Мета:

— покращення матеріального становища населення;

— стабілізація соціально-економічної ситуації та укріплення імперії;

— модернізація управлінської системи: заміна місце­вої шляхти на імперських чиновників.

Зміст реформ

1. Адміністративна реформа.

— Поділ Королівства Галичини і Лодомерії на ок­руги, очолювані старостами. Старости підпорядковувалися губернаторові краю, якого при­значав імператор.

— Містами управляли магістрати, призна­чені імперською адміністрацією. Орга­нами самоврядування стали міські ради.

— Вищим представницьким органом краю був сейм, провідні позиції в якому займала поль­ська шляхта.

— Замість польських законів були запроваджені загальноімперські.

— Львів був столицею королівства.

Читайте також:

1. Архітектура. Живопис.
2. Живопис.

Переглядів: 1041