Мануфактурний період української промисловості

У господарському житті України велику роль відігравала промисловість, у тому числі хатня, якою селяни й козаки займалися у вільний від землеробства час, виготовляючи насамперед вироби побутового призначення. Відбувався розвиток міського і сільського ремесла, що в умовах товарно – грошових відносин з роботи на замовлення переросло у дрібне товарне виробництво. На його основі формувалось і утверджувалося мануфактурне виробництво.

Внаслідок технічного прогресу міське ремесло вдосконалювалося, появилися нові галузі виробництва. У першій половині XVIІст у містах України налічувалося понад 270 ремісничих спеціальностей.

Найпоширенішими міськими ремеслами були кравецтво, шевство, ткацтво, сукноробство, ковальство, зброярство, ювелірна справа, бондарство, гончарство, кушнірство, теслярство, виробництво пороху, суднобудування.

У XVI – першій пол. XVIІст кількість цехових об’єднань збільшилася. Чисельність ремісників у цехах була різна: від 4 до 50 майстрів.

Діяльність цехів регламентувалася цеховими статутами, де контролювалися кількість годин робочого дня, розмір плати підмайстрів і учнів, строки учнівства, кількість сировини, що закуповувалася.

У ході Визвольної війни сер XVIІст українські ремісники завоювали право вступити в будь – який цех і займатися усіма видами ремесла.

Царський уряд офіційно дозволив займатися ремеслом партачам. Посилилася конкуренція між цехами і позацеховим ремеслом. Укладались угоди міських цехів з цеховими ремісниками про поділ функцій, сплату повних податків.

Протягом XVI – XVIIІст в ремеслі розвивалися товарні відносини. Ремісники поступово переходили від роботи на замовлення до виготовлення продукції на ринок. У багатьох цехах відбувся процес майнової диференціації. Багаті ремісники, нехтуючи статутом цехів, самовільно збільшували чисельність підмайстрів і учнів.

Протягом XVI – XVIIІст набули поширення сільські ремесла та промисли, які дедалі більше відокремлювалися від землеробства та інших галузей сільськогосподарського виробництва.

Окремі села були відомі своїми ремісниками та їх виробами. Наприклад с. Смолевич на Чернігівщині славилося виробництвом килимів, села Миргородського і Роменського повітів на Полтавщині – ряднинами.

Розвиток ремесла на Україні сприяв зростанню старих і виникненню нових міст. У середині XVІст вони стали важливими господарськими, політичними та культурними центрами. У 40-х р XVIIст в Україні налічувалося 970 міст і містечок.

Містечка були порівняно невеликими, половина з них налічувала до 100 подвір’їв. У заснованих містечках зароджувалися ремесло і торгівля.

З подальшим розвитком ремесла, промислів та торгівлі в XVІ - першій пол. XVIІст в Україні посилилося диференціація міського населення.

Виділялися три основні групи:

P Найбагатша купецько – лихварська верхівка – патриціат

P Середні та дрібні крамарі, цехові майстри, заможні міщани – бюргерство

P Експлуатована й зовсім безправна біднота – плебейство

До патриціату належали сім'ї польських і покатоличених українських міщан, розбагатілі родини німців, вірменів та інших національностей.

Бюргерство створювало опозицію патриціату і вимагало місця для себе у міському управлінні.

Плебейство становили переважну більшість міського населення.

Крім трьох основних груп, у містах України проживала значна частина населення, яка не підлягала міській владі – козацтво, козацька старина, шляхта, жовніри.

Українське населення міст обмежувалося в правах займатися торгівлею та ремеслом, не допускалося до міського самоврядування.

Отже, XVI - XVIIІст були періодом бурхливого процесу виникнення і розвитку міст, зростання їх ролі в господарському житті України. Проте на відміну від міст Західної Європи вони зберігали феодально – аграрний характер, були невеликими.

Розвиток дрібного виробництва в містах і селах сприяв виникненню мануфактур.

Початкові форми мануфактури – це переважно дрібні підприємства, в яких поділ в процесі виробництва відігравав уже значну роль, панувала ручна ремісницька техніка, а в деяких галузях почалася механізація виробничих процесів. Такі мануфактури були попередниками розвинених мануфактур, перехідною формою від дрібного товарного виробництва до мануфактурного, їх поява в найважливіших галузях промисловості свідчила про початок мануфактурного періоду.

Виникнення мануфактур відбувалося двома шляхами:

§ Дрібні підприємства перетворювалися на великі самостійні виробництва

§ Майстерні підпорядковувалися торговому капіталу, який активно проникав у виробництво.

Особливо сприятливим середовищем для виникнення мануфактурного виробництва були міські та сільські промисли. Вони не обмежувалися цеховими майстернями, тому були більш придатними для впровадження нових механічних процесів, прогресивних форм організації виробництва й праці. Важливе значення мало те, що в XVI – першій пол. XVIІст власниками промислів були представники всіх прошарків населення України (купці, шляхта, міщани, козаки, селяни). Найбільшими в економічному та воєнному – стратегічному відношеннях промислами володіла держава. Це зумовило широке використання найманої праці. Однак в умовах фільварково – панщинної системи шляхта почала загромаджувати мануфактурне виробництво, використовуючи не лише майнову, а й кріпацьку працю. Отже, в Україні виникли як капіталістичні, так і кріпосні та змішані мануфактури.

Поступове утворення на Лівобережжі та Слобожанщині в умовах зростання товаризації товарного господарства створили умови для подальшого розвитку виробництва на основі примусової кріпацької праці селян у формі феодальних і посесійних мануфактур. Останні утворювалися як казенні, а потім передавали в посесію (умовне спадкове користування) приватним особам чи одразу виникли як посесійні. Частина поміщицьких мануфактур передавалася в оренду.

Більшість вчених вважають, що кріпосницькі мануфактури були своєрідним явищем, специфічною формою товарного виробництва, яке, розвиваючись в рамках феодалізму, широко використовувало натуральні ресурси маєтків і ґрунтувалося на праці кріпаків.

Технічною передумовою для зародження мануфактур в Україні було широке використання водяного колеса, що знаменувало перехід від дрібного ручного виробництва до механізованого.

Отже, протягом XVI – XVIIІст в українській промисловості відбулися великі прогресивні перетворення. На зміну цеховому виробництву прийшла мануфактура. У XVIIІст розпочався період розвитку мануфактурного виробництва. На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур – на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування панщинно – кріпосницької системи господарства працювали мануфактури, що ґрунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці ( вотчинні, посесійні, казенні). Кріпосна мануфактура була специфічною формою товарного виробництва, що здійснювалося на феодальній основі. Викликана до життя розвитком товарно – грошових відносин, вона сприяла розкладу феодалізму.

Запитання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте процес утвердження домініально-панщинного господарства в ХVІ – другій половині ХVІІ ст.

2. Які були соціально-економічні завоювання українського народу в ході Визвольної війни середини ХVІІ ст.?

3. Проаналізуйте зміни, що відбулися в земельних відносинах в Українській гетьманській державі на Слободській Україні. Як змінилося правове становище селян?

4. Розкажіть про господарство старшини, козаків, селян в Українській гетьманській державі.

5. Проаналізуйте форми землеволодіння на равобережних та західноукраїнських землях. Назвіть особливості селянського землеволодіння.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.	\|	Промисловий переворот

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.