I. Україна з найдавніших часів до початку XX ст.

Зразок укладеного списку літератури

1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Академія, 2002. – 656 с.

2. Іваненко В.В. ОУН і УПА у Другій світовій війні: Проблеми історіографії та методології: Монографія / В. В. Іваненко, В. К. Якунін. – Д.: АРТ-Прес, 2006. – 424 с.

3. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн. 2. – ХХ століття: Навч. посібник / Л.Г. Мельник, В.Ф. Верстюк, М.В. Демченко та ін. – К.: Либідь, 1992. – 464 с.

4. Історія України: нове бачення: Навчальний посібник / В.Ф.Верстюк, О.В Гарань, О.І. Гуржій та ін. – К.: Альтернативи, 2000. – 464 с.

5. Хміль І.В. Аграрне питання в Українській революції 1917-1921 / Інститут історії України НАН України: [Електрон. ресурс] // http://history.org.ua/EHU/?verbvar=Ahrarne_pytannia: е-Енциклопедія історії України.

IV. НАУКОВІ ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ З КУРСУ „ІСТОРІЯ УКРАЇНИ”

Тема 1. Вступ. Україна княжої доби (ІХ – перша половина ХIV ст.)

Антропоген –останній період кайнозойської ери, який настав після неогенового періоду і триває й досі. Особливість періоду – загальне охолодження клімату Землі з чергуванням похолодання і потепління, а також виникнення і розвиток людини. Тривалість антропогену в Україні – 1,8 млн років.

Антропогенез – процес олюднення високорозвинутої мавпи.

Ареал – область поширення будь-якого природного або культурного явища.

Архантропи – найдавніша стадія біологічної еволюції людини, представлена рядом антропологічних типів (пітекантроп та ін.).

Неолітична революція– перехід суспільства від привласнюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство і скотарство). Характерні риси неолітичної революції – винайдення якісно нових способів виготовлення знарядь праці, виникнення нових видів виробництва, перехід до осілого способу життя, зрушення в демографічній сфері та ін.

Колонізація –заселення вільної території на окраїнах власної країни; заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного та політичного поневолення її іншою державою.

Велика грецька колонізація (VIII – кінець VI ст. до н.е.) – проникнення греків-переселенців на узбережжя Чорного моря та освоєння ними Північного Причорномор’я. Велика грецька колонізація започаткувала „грецький період” (друга пол. VII – сер. I ст. до н.е.) в історії Північного Причорномор’я. Характерними рисами Великої грецької колонізації та „грецького періоду” є виникнення міст-держав (полісів) та Боспорського царства, поширення елліністичних традицій, розвиток посередницької торгівлі, карбування монет та ін.

Родовий лад – перша в історії завершена система суспільних відносин. Родовий лад виник близько 100 тис. років тóму. Рід був універсальним колективом, бо виконував не лише шлюбні, але й господарські та релігійні функції. Вирізняють рід матріархальний, де родовід вівся за жіночою лінією, та патріархальний, у якому родовід вівся за чоловічою лінією.

Трипільська культура –культура мідного віку (IV– III тис. до н.е.), названа на підставі відкриття ряду енеолітичних пам’яток в околицях с. Трипілля під Києвом, розкопаних В. Хвойкою наприкінці XІX ст. Трипільська культура була поширена в лісостеповій смузі від румунського Прикарпаття на Заході до Середнього Подніпров’я на Сході (приблизно 200 тис. км²). У цей час інтенсивно розвивалося землеробство та тваринництво. Відтворюючі галузі господарства доповнювались мисливством, рибальством, збиральництвом.

Етнос– окремий життєздатний організм, що усвідомлює свою цілісність, відрізняється від інших низкою специфічних ознак: самосвідомість, самоназва, мова, культура.

Етногенез –процес становлення етносу з часу виникнення до його зникнення.

Велика Скіфія – політично консолідоване об’єднання, яке утворилося у другій половині VII ст. до н.е. та проіснувало до III ст. до н.е. Велика Скіфія була розташована в межиріччі Дунаю та Дону і складалась з іраномовних, елліно-скіфських та праслов’янських племен. В основі системи управління Великої Скіфії лежала „військова демократія”.

Військова демократія –перехід від первісно-родового ладу до класового суспільства. Суть військової демократії полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). У східних слов’ян період військової демократії охоплює V – VI ст.

Ранньофеодальна монархія– форма політичного устрою Київської Русі IX – XI ст. До XI ст. власність на землю належала великому князю (одноосібна монархія), який наділяв землею за службу бояр та дружинників. З середини XI ст. зароджується індивідуальне (вотчинне) князівське землеволодіння, а з початку XII ст. – боярське. Це послабило центральну владу Великого князя та стало однією з причин феодальної роздробленості.

Вотчина –феодальна земельна власність, що передавалась у спадок. У Київській Русі вотчина з’явилась в середині XI ст.

Дуумвірат – спільне правління двох найвищих службових осіб. В історії Київської Русі відомий дуумвірат 1019 – 1036 рр. князів Ярослава Мудрого та Мстислава Чернігівського, які поділили Русь по Дніпру і управляли державою з двох центрів – Києва та Чернігова.

Тріумвірат – політичний союз трьох найвищих посадових осіб. У Київській Русі тріумвірат 1054 – 1073 рр. трьох князів-братів, синів Ярослава Мудрого („Ярославичів”) – Ізяслава, Святослава та Всеволода, започаткував зміну форми правління – перехід від одноосібної монархії до федеративної. Важливий спільний документ тріумвірату – „Правда Ярославичів” (1072 р.) – загальноруський кодекс юридичних норм.

„Руська правда” – перший збірник законів, який став правовою основою давньоруського феодального суспільства з середини XI ст. до першої пол. XIII ст.

Феодальна роздробленість –період в історії Київської Русі, що почався у 1132 р. і тривав до її підкорення монголами. У цей час Русь розпалася на низку удільних князівств (у ХІІ ст. – 15 князівств, на початку ХІІІ ст. – 50). На українських землях сформувалися Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке та Волинське князівства. Київ ще тривалий час залишався державним і культурним центром. В удільних князівствах існувала сильна місцева адміністрація, виникали нові міста, розвивалися ремесло, торгівля, сільське господарство. Внаслідок еволюції феодалізму в Київській Русі сформувався клас феодалів-землевласників, які дбали більше про власні володіння, а не про загальнодержавні справи та захист країни від зовнішніх ворогів. Негативним явищем цього періоду стали міжусобні війни між князівствами, унаслідок яких відбулося послаблення централізації державної влади та військової могутності. Феодальна роздробленість стала однією з причин занепаду Давньоруської держави.

Шлях „із варяг у греки” – торгівельний шлях, який проходив по території Київської Русі та пов’язував Північну Європу з Візантійською імперією, що значно сприяло економічному розквіту Давньоруської держави. Шлях „із варяг у греки” занепав внаслідок нападів кочових племен та пограбування в 1204 р. хрестоносцями Константинополя – столиці Візантійської імперії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІІ. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО НАПИСАННЯ РЕФЕРАТУ	\|	Тема 2. Литовсько-польський період в історії українського народу (XIV – перш. пол. XVІI ст.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.