Моделі громадянських суспільств.

З попереднього викладу зрозуміло, що громадянське суспільство – це, з одного боку, – об'єктивно існуюча суспільна реальність, підсистема суспільства як цілого, яка розвивається в політичному просторі і часі, має свої стадії та географічно-територіальні різновиди. А з іншого боку, – це теоретична абстракція, «ідеальний тип» за допомогою якого намагаються розпізнати цю реальність і глибше осмислити суспільну систему під певним, специфічним для теорії громадянського суспільства кутом зору.

І дійсність, і теорія, еволюціонуючи в часі, зазнали змін, які було узагальнено під назвами «громадянського суспільства -І, -II та -III». Це часові або історичні моделі громадянського суспільства. Поряд з ними можуть бути виділені моделі, в яких враховано переважання тих чи інших функцій у життєдіяльності громадянських суспільств. Вони також властиві певним етапам його еволюції, або певним країнам. Варіантом такого «моделювання» є виділення Н. Розенблюм таких різновидів громадянського суспільства як «демократичне», «посередницьке» та «виборче громадянське суспільство».

«Демократичне громадянське суспільство»вирізняється насамперед тим, що його суб'єкти роблять наголос на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об'єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об'єднань тут є «прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможності, здатності до розгляду політичних питань, а також схильності розглядати їх в ім'я загального добра. Задля цього вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними «міні-республіками», орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики».

«Посередницьке громадянське суспільство»розглядається як агент формування таких чеснот, як вихованість, та здатність до солідарного розв'язання проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв'язки, принципи громадянськості, відкритості, товариськості і відповідальності – якості, що забезпечують цілісність плюралістичної ліберальної демократії (як це описано у А. де Токвіля). У посередницькому громадянському суспільстві «від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, та соціальне співробітництво зовсім не обов'язково має трансформуватись у політичне представництво».

«Виборче громадянське суспільство»докладає зусиль до підвищення економічної ефективності і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасності. Пропонуючи цю модель як найперспективнішу, Н. Розенблюм посилається на Геґеля, який писав про суперечливість та обмеженість морального впливу громадянського суспільства, в якому переважають егоїстичні інтереси, вузькогрупова прив'язаність, бідність, риси, що й сьогодні загрожують єдності громадянського суспільства і вимагають «різноманітних виправлень». Про необхідність розвитку громадянського суспільства саме в цьому напрямку пишуть також теоретики сучасного егалітарного лібералізму та учасницької демократії (М. Вольцер, Б. Барбер та інші).

Охарактеризовані тут аналітичні моделі можна застосувати, передовсім, до вивчення динаміки громадського життя в окремих країнах. Тоді ми побачимо, на яких етапах історичного розвитку вони переважали і як змінювались. США, наприклад, пройшли шлях від «посередницького громадянського суспільства» токвілівського періоду (перша половина XIX ст.) через політизований період «демократичного громадянського суспільства» у першій чверті та в 60-70-х роках XX ст., а тепер перебувають на порозі (або в стадії становлення) «виборчого» суспільства.

Водночас ці моделі можна зробити інструментом аналізу національних відмінностей у функціонуванні громадянського суспільства. Адже не важко помітити, що від часу виникнення громадянського суспільства і дотепер його найтиповіші риси та вплив на політику були різними навіть у межах західного регіону. Демократія перемогла там попри ці відмінності (а може навіть і завдяки їм). І молоді демократичні держави повинні брати це до уваги, розробляючи стратегію відродження чи побудови громадянських суспільств у своїх країнах.

Згадаймо, що французький вчений і державний діяч А. де Токвіль був приємно вражений, побачивши, як охоче вступають пересічні американці в асоціації заради розв'язання своїх спільних проблем. «Всюди, – каже А. де Токвіль, – де на чолі певної справи ви побачите уряд у Франції, або титуловану особу в Англії, у Сполучених Штатах ви з певністю знайдете асоціацію». Культура політичного узгодження і компромісу, розділена усіма, була наслідком американського способу життя і на той час не була властива Європі, зокрема завжди готовому до революційних вибухів французькому суспільству.

Хоч соціальні та політичні інститути Французької республіки формувалися у той самий час, що і у США, хоч вони ґрунтувалися фактично на тих самих ідеологічних засадах (визнання природних прав, ідей народного суверенітету та суспільного договору), форми суспільної взаємодії, солідарності і політичної активності були тут зовсім інакшими – політизованішими, радикальнішими, організованими навколо ліній класового поділу тощо. Вже тоді люди тут більшою мірою залежали від держави та державної політики. У деяких аспектах французькі соціальні інститути могли бути демократичнішими, в інших – аристократичнішими, але завжди вони були менш ліберальними.

Сказане не означає, що в країнах, де форми громадянської взаємодії відрізнялися від англосаксонських, громадянське суспільство було нерозвиненим. Воно було інакшим: мало більшу частку комунітаризму чи революційності, було ідеологізованішим тощо. І концепції, що формулювалися в таких суспільствах, також неминуче відрізнялися від тих, що формулювалися на англосаксонському досвіді. Можна сказати, що за класифікацією Н. Розенблюм у Західній Європі розповсюдженішою завжди була модель демократичного громадянського суспільства (яке, передовсім, є засобом політичної соціалізації), у той час як у США домінували описані А. де Токвілем інститути позаполітичного посередницького громадянського суспільства.

Щоправда, рухаючись далі на Схід, побачимо, що в Німеччині, де держава розглядалася як «попередник бюргерського суспільства, його опікун, вихователь і каратель», громадянське суспільство не було таким незалежним, як у вище означених країнах. Це так званий напівзахідний варіант розвитку стосунків держави і громадянського суспільства. Нарешті, у країнах Східної Європи (за винятком Росії) виникає «освічене громадянське суспільство», «суспільство-культура», що згодом розвивається у повноцінну націю. Так само, як і на Заході, громадянське суспільство тут зароджувалося незалежно від держави, однак, на відміну від Заходу, воно спочатку поширювалося тільки на сферу освіти і культури.

Отже, переходячи від країни до країни, ми можемо зустрітися з різними за формою виявами тієї самої сутності, визначеної в її загальних, спільних рисах. На рівні емпіричних моделей громадянського суспільства ми бачимо істотні відмінності навіть у межах того громадянського суспільства, яке на перший погляд видається просто західним і просто ліберальним.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, структура і функції громадянського суспільства.	\|	Відновлення громадянського суспільства в Україні в кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. Розвиток громадянського суспільства в незалежній Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.