• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

В гармонізації етнонаціональних відносин

Етнонаціональна політика і та її місце

За даними ЮНЕСКО, у світі налічується 4 тисячі етносів, з яких лише 800 досягай стадії нації. Націй, які налічують 10 млн. чоловік, лише 67. Серед найбільших націй світу китайці, які становлять 934,0 млн., хіндустанці − 180,5, американці − 172,2, росіяни − 138,6, араби − 133, японці − 115,7 млн та ін. Водночас понад 3 тис. етносів ще не досягли такої стадії розвитку, переважна більшість з них надто малочисельна.

Україна теж належить до багатонаціональних країн. В Україні у грудні 2001 року проводився Всеукраїнський перепис населення, згідно з яким станом на 5 грудня 2001 р. її населення налічувало 48 457 тис. осіб, що становить 94,2% у порівнянні з 1989 роком (51 452 тис. осіб). Склад населення за національною ознакою ілюструє таблиця Національність 1989 2001 2001 порівняно з 1989 (%)

Українці 37 429.4 37 541.7 100.3

Росіяни 11 35 4.7 8 334.1 73,4

Білоруси 439.9 275,8 62.7

Молдавани 324.5 258.8 79.7

Кримські татари 46.8 248.2 в 5,3 рази більше

Болгари 233.8 204.6 87.5

Угорці 183.1 156.8 98

Румуни 134.8 151 112

Поляки 219 144.1 65.8

Євреї 488,4 103.6 21.3

Вірмени 55.5 99.9 в 1, 8 рази більше

Греки 98,4 91,5 96.9

Татари 88.8 73.3 84.4

Цигани 47.9 47.8 99

Азербайжанці 36.9 45.2 122.2

Грузини 23.5 34.2 145.3

Німці 37.8 33.3 33

Гагаузи 31.9 31.9 99.9

Інші 211.1 177.1 83.9

(За матеріалами газети „Урядовий Кур'єр”, № 244 за 2002 р.)

На Житомирщині 9,7% становлять не українці, 5% становлять росіяни, а 3,5% − поляки.

Зрозуміло, що багатомнітність національностей, що складають населення більшості країн (у тому числі і України) породжує багато проблем, які повинна вирішити етнополітика.

Основними завданнями етнополітики є:

· оптимальне поєднання і гармонізація інтересів нації й етнічних груп, що її утворюють;

· вироблення таких форм співпраці, за яких кожний етнос був би зацікавлений у їх розвитку як основи власного добробуту;

· створення умов для забезпечення економічної та політичної самостійності, суверенітету регіонів з компактним проживанням одного чи кількох етносів;

· забезпечення ефективної взаємодії центральних і місцевих органів управління на основі принципів демократії і плюралізму;

· вироблення моделі самоврядування в етногеографічних регіонах;

· забезпечення умов для вільного розвитку мов, етнокультурної автономії (якщо ця вимога висувається) для етносів, які складаються з єдинодержавних громадян;

· зміцнення правових гарантій культурно-етнічних спільнот, які не мають адміністративно-територіального статусу;

· здійснення заходів щодо збереження середовища проживання, відтворення умов для нормального розвитку етносів, у тому числі нечисельних, соціально-політична реабілітація та адаптація депортованих етносів.

До найважливіших з них належать: 1) запобігання дестбілізації міжетнічних відносин; 2) захист етнічних груп (національних меншин), при чому етнічні групи, які мешкають у кожній розвиненій країні, правильніше було б кваліфікувати не як національні меншини (тим більше, що до них зараховують навіть групи, які налічують мільйони чоловік, як це ми бачимо з росіянами в Україні), а як частину нації, етнічні спільноти, що мають специфічні соціокультурні й політичні інтереси в межах певного національно-державного утворення.

Ключовими принципами етнополітики виступають:

1) безумовне визнання права кожного етносу, етнічної групи на самовизначення на основі демократичного вибору й плюралізму;

2) пріоритет загальнолюдських вартостей над національними і класовими, а інтересів особистості − над етнічними;

3) визнання за кожним громадянином незалежно від національності права вільно користуватися всіма свободами, проголошеними Загальною декларацією прав людини.

Реалізація даних принципів можлива лише за умови демократичних перетворень у суспільстві, послідовного утвердження толерантності й гуманізму в міжетнічних відносинах. Тоді етнополітика стає важливим важелем політичної стабілізації, суверенізації, гармонізації міжетнічних та соціальних відносин, а стабільність поліетнічного суспільства, співвідношення інтегративних та дезінтегративних тенденцій значною мірою визначаються характером політичної культури, станом історичної пам'яті етносу, яка є складовою етнічної самосвідомості.

Ефективність етнополітики визначається тим, наскільки адекватно її принципи відображають соціально-економічні та політичні процеси, відповідають інтересам і потребам суверенізації етносів, гармонізації відносин між ними.

Українська держава будується як держава української нації, де нація розглядається як співдружність людей різних національностей в одній державі. Ко­рінна (титульна), нація опікає кількісно невеликі етнічні групи, беручи їх під свій захист. Від неї багато в чому залежить етнокультурний і правовий розвиток національних груп.

Верховна Рада України 1 листопада 1991 р. прийняла Декларацію прав національностей України. Виходячи з Декларації про державний суверенітет України, Акта про незалежність України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості, Українська держава гарантує всім етнічним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом. Держава гарантує всім етнічним групам права на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку їх мов і культур.

Красномовним свідченням демократичної етнополітики Української держави є Конституція України, прийнята в 1996 р. Зокрема, ст. 11 Основного Закону гарантує державне сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Згідно із ст. 24 не може бути у громадян привілеїв чи обмежень за ознаками етнічного походження. Ст. 53 гарантує „громадянам, які належать до національних меншин”, право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

До завдань, які реалізуються у сфері етнополітики, належать:

1) неприпустимість виникнення відцентрових тенденцій народів України, всебічний розвиток етносів, що населяють її територію;

2) збереження цілісності України як динамічної багатонаціональної держави;

3) відтворення і забезпечення умов для нормального розвитку національних меншин;

4) неухильне і безумовне забезпечення прав кожної людини незалежно від національності, неприпустимість будь-яких порушень правових норм і законів;

5) розвиток культурних традицій та інтересів усіх етнонаціональних груп населення, які проживають в Україні.

Важливим здобутком етнополітики в Україні є організація добровільного повернення кримськотатарського народу та представників інших етнічних груп, яких було незаконно депортовано. У 1941 р. з південних районів України вивезено майже 400 тис. етнічних німців, у 1944 р. з Криму − 200 тис. кримських татар, 12,5 тис. болгар, 15 тис. греків, 9,6 тис. вірмен. Нині державою вишукуються чималі кошти на облаштування їх в Україні. На 1 липня 1995 р. вже прибуло близько 260 тис. кримських татар, 1387 болгар, 4785 вірмен, 3437 греків, 2066 німців.

В Україні відбувається активний процес створення етнокультурних товариств, об'єднань, асоціацій тощо. На початку 1995 р. їх налічувалося 260, а в 2004 році - понад 1 200. Помітно розширилася мережа культурно-освітніх закладів, збільшилася кількість періодичних видань (зокрема, 48 газет), що задовольняють культурні потреби етнічних груп України.

Державну програму випуску літератури мовами етнічних груп реалізують відповідно до постанови Кабінету Міністрів 1992 р. „Про спеціалізовані редакції для випуску літератури мовами національних меншин України” всеукраїнські державні видавництва „Каменяр” у Львові (польською мовою), „Карпати” в Ужгороді (угорською, чеською, словацькою), „Маяк” в Одесі (єврейською, болгарською, гагаузькою), „Донбас” у Донецьку (мовою греків Приазов'я), „Січ” у Дніпропетровську (німецькою), „Таврія” у Сімферополі (кримськотатарською). За три роки діяльності цих редакцій побачили світ понад 260 видань 20 мовами етнічних груп.

Для задоволення освітніх потреб етнічних груп Міністерством освіти спільно з Міністерством у справах національностей та міграції розроблено і затверджено Державну програму відродження й розвитку освіти етнічних груп в Україні на період 1994-2000 рр.

У 1995 р. Кабінет Міністрів схвалив Концепцію розвитку культур етнічних груп. Було створено Центр циганської культури в Києві та болгарський культурний центр у Болграді Одеської області. Прийнято низку постанов про заходи щодо розв’язання політико-правових, соціально-економічних та етнічних проблем кримськотатарського населення в Автономній Республіці Крим.

Читайте також:

1. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
2. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
3. Адміністративні правовідносини
4. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Адміністративно-правові відносини
7. Адміністративно-правові відносини
8. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
9. Антагоністичні взаємовідносини.
10. Банківські правовідносини
11. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.
12. Бюджетні правовідносини: об’єкти, суб’єкти, норми бюджетного права

Переглядів: 872