Лінгвокультурологія

Лінгвісти-когнитивісти

Розділи когнітивної лінгвістики

Когнітивна лінгвістика підрозділяється на три основні розділи:

Когнітивна семантика, що займається в першу чергу лексичної семантикою
Когнітивна граматика, що займається головним чином синтаксисом, морфологією і іншими областями мовознавства, пов'язаними з граматикою.
Когнітивна фонологія.

Когнітивна лінгвістика, більшою мірою ніж генеративна лінгвістика, намагається поєднати в єдине ціле ці напрямки. Складнощі виникають у зв'язку з тим, що термінологія когнітивної лінгвістики ще не усталилася остаточно, оскільки це відносно нова галузь досліджень, а також через контакти з іншими дисциплінами.

Розробки когнітивної лінгвістики стають визнаними способами аналізу літературних текстів. Когнітивна поетика стала важливою частиною сучасної стилістики.

Чарльз Філлмор
Джордж Лакофф
Рональд Лангакер
Леонард Талмі
Олександр Кибрик
Юрій Мартемьянов
Олександр Колегії

Проблема співвідношення і взаємозв'язку мови, культури і етносу є міждисциплінарною проблемою, вирішення якої можливо тільки спільними зусиллями декількох наук, а саме філософії, соціології, культурології, стилістики, лінгвістики, етнолінгвістики і лінгвокультурології.

Усе мовознавство «пронизане культурно-історичним змістом, оскільки його предметом є мова, яка є умовою, основою і продуктом культури». У зв'язку з цим у кінці XX століття учені потрапили в безвихідне становище, адже в науці про людину не було місця найголовнішому – культурі. Оскільки в більшості випадків людина має справу не з самим світом, а з його репрезентаціями, то світ постає перед нами крізь призму культури і мови народу. Найбільші філософи XX століття П.А.Флоренський, Л.Вітгенштейн, Н. Бор і багато інших відводили центральне місце в своїх концепціях мові. М.Хайдеггер вважав саме мову первинним «будинком буття» людини, оскільки мова не тільки відображає, але і створює ту реальність, у якій живе людина.

На початку XX століття виникла австрійська школа «Слова і мовлення», яка спрямувала проблему «Мова і культура» на шлях конкретного вивчення складових компонентів мова і культури і продемонструвала важливість культурологічного підходу в багатьох областях мовознавства. Ідею нерозривності і єдності мови й культури підтримували багато вчених. Отже, проблема взаємозв'язку мови і культури не нова. Культуру почали розглядати не просто як суміжну з лінгвістикою науку, а як феномен, без глибокого аналізу якого не «можна осягнути таємниці людини, таємниці мови і тексту».

І тому в лінгвістиці кінця XX століття стало можливим прийняття такого постулату: мова найтісніше пов'язана з культурою; вона зароджується в ній, розвивається в ній і виражає її. На основі цієї ідеї виникла нова наука – лінгвокультурології. Цю науку можна вважати самостійним напрямом лінгвістики, який сформувався в 90-х роках XX століття.

Термін «лінгвокультурології» з'явився в останнє десятиліття у зв'язку з роботами членів фразеологічної школи, яку очолювала В.Н.Телія.

«Лінгвокультурологія - це галузь лінгвістики, що виникла на стику лінгвістики і культурології, і яка досліджує прояви народної культури, що відбилися і закріпилися в мові». Це порівняно молода філологічна дисципліна синтезуючого типу, яка розглядає мову як втілення культури.

Із вище зазначених визначень можна зробити висновок, що предметом лінгвокультурології є вивчення культурної семантики мовних знаків, які формуються у процесі взаємодії двох різних кодів, а саме мови і культури.

Виникнення і розвиток лінгвокультурології у нашій країні пов'язано з «переважанням лінгвокультурологічного підходу при викладанні іноземних мов».

Лінгвокультурологія в своєму розвитку проходить два періоди: перший період – це період тільки передумов розвитку науки; другий період – це період становлення лінгвокультурології як самостійної науки. У зв'язку з тим, що ця наука стрімко розвивається, можна виокремити третій період - період, на порозі якого ми зараз знаходимося, - поява фундаментальної міждисциплінарної науки – лінгвокультурології.

На сьогодні в лінгвокультурології виокремилося декілька напрямів:

- лінгвокультурологія окремої соціальної групи, етносу, яка досліджує

конкретну лінгвокультурну ситуацію;

- діахронічна лінгвокультурологія, яка вивчає зміни лінгвокультурного

стану етносу в певний період часу;

- порівняльна лінгвокультурологія, яка досліджує лінгво-культурні

особливості різних етносів;

- порівняльна лінгвокультурологія, яка досліджує особливості менталітету

певного етносу з позиції носіїв мови і культури;

- лінгвокультурна лексикографія, яка займається складанням

лінгвокраїнознавчих словників.

Лінгвокультурологія як самостійна наука повинна вирішувати свої специфічні завдання і при цьому дати відповідь на ряд запитань, які можна сформулювати таким чином:

1. Як культура впливає на формування мовних концептів?;

2. До якої частини мовного знака належать «культурні цінності»?;

3.Чи усвідомлюються ці цінності тим, хто говорить і тим, хто слухає і як вони впливають на формування національно мовної картини світу?;

4. Чи існує в реальності культурно мовна компетенція носія мови?

5. Що представляє собою концептосфера (сукупність основних концептів певної культури) і дискурси культури?;

6. Як систематизувати основні поняття цієї науки?

Наведений вище список завдань є недостатнім, оскільки під час їх вирішення з'явиться новий. Сьогодні вже неможливо працювати в лінгвістиці, вдаючи, ніби лінгвокультурології не існує. Лінгвокультурологію не можна ігнорувати, оскільки існують деякі речі у житті нації, які можна пояснити лише культурними чинниками. Для того, щоб вивчати таке явище, як лінгвокультурологія, слід знати всі методи дослідження.

Методи лінгвокультурології - це сукупність аналітичних прийомів, операцій і процесів, які слід використовувати під час аналізу взаємозв'язку мови і культури. Кожен окремо взятий метод наукового дослідження має свої рамки застосування. Мова і культура багатоаспектні, тому для того, щоб пізнати їх природу, функції, походження використання одного методу недостатнє. Тому і існує цілий ряд методів.

У лінгвокультурології можна використовувати «лінгвістичні, культурологічні й соціологічні методи, методи польової етнографії (опис, класифікація, метод пережитків та ін.), відкриті інтерв'ю, метод лінгвістичної реконструкції культури; можна досліджувати матеріал за допомогою традиційних методів етнографії, так і прийомами експериментально-когнітивної лінгвістики, де найважливішим джерелом матеріалу виступають носії певної мови (інформанти)». Ці методи у своїй взаємодії дозволяють лінгвокультурології досліджувати свій складний об'єкт - взаємодію мови і культури.

Маслова В.Л. пропонує також ураховувати психосоціокультурологічний аспект і широко використовувати готові тексти різних типів, оскільки культурна інформація, що міститься в мовних одиницях, має переважно прихований за їх власне мовним значенням характер. Залучення людини до культури відбувається шляхом «привласнення» ним текстів певної мови. Будучи незначним елементом світу, текст, а саме книга, «вбирає в себе світ, стає цим світом, заміщує собою весь світ для читача». Тому аналіз текстів є дуже важливим; при цьому застосовуються найрізноманітніші методи і прийоми дослідження.

Розрізняють об'єкт і предмет дослідження. Під об'єктом дослідження розуміють певну область дійсності, що є сукупністю взаємопов'язаних процесів та явищ. Об'єктом лінгвокультурології є дослідження взаємодії мови, яка є «носієм» культурної інформації, культури з її усталеними принципами, і людини, яка створює цю культуру, використовуючи мову. Об'єкт розташовується на «стику» декількох наук, таких як лінгвістика і культурологія, етнографія і психолінгвістика. Предметом дослідження є деяка частина об'єкту, яка має специфічні характеристики, процеси і параметри. Предметом дослідження цієї науки є одиниці мови, такі як лексика, міфологізовані мовні одиниці (обряди і повір'я, ритуали і звичаї, закріплені в мові), фразеологізми; еталони, стереотипи, символи; метафори і образи мови; мовна поведінка; елементи мовного етикету. Таким чином, лінгвокультурологія досліджує живі комунікативні процеси, а саме зв'язок мовних елементів із культурою і менталітетом народу, тобто його масовою свідомістю, традиціями, звичаями тощо.

Отже, лінгвокультурологія - це «гуманітарна дисципліна, що вивчає втілену в живу національну мову і яка проявляє себе в мовних процесах через матеріальну і духовну культуру». Вона дозволяє з’ясувати і пояснити здійснення однієї з фундаментальних функцій мови - бути знаряддям творення, розвитку, збереження і передачі культури рідного народу. Її мета: вивчити способи, якими мова втілює в своїх одиницях, зберігає і виявляє культуру. Лінгвокультурологія як спеціальна область науки дала поштовх виникненню багатьох понять: лінгвокультурема, мова культури, культурний текст, контекст культури, субкультура, лінгвокультурна парадигма, культурна універсалія, культурна компетенція, культурне спадкоємство, культурні традиції, культурний процес, культурні установки, культурні концепти і багато інших. Одним із найбільш важливих понять для цієї науки є поняття «концепт», бо за допомогою цього поняття може бути представлена культурна інформація. Докладніше поняття «концепт» буде розглянуто в наступному параграфі.

У результаті всього сказаного вище можна зробити висновок про те, що лінгвокультурологія – це молода наука, що виникла на стику лінгвістики і культурології і вивчає взаємозв'язки мови і культури. Вона використовує як традиційні методи вихідних дисциплін, так і нові, створені в процесі становлення самої лінгвокультурології. Однією з основних одиниць вивчення лінгвокультурології є концепт.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні напрями	\|	Психолінгвистика як наука

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.